177107 (Механізм фіскальної політики держави)

Міністерство освіти і науки України

ХНАМГ

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з дисципліни «Макроекономіка»

Тема № 18. Механізм фіскальної політики держави.

Виконавець: студентка заочного факультету

2-го курсу

група МГКТС-3

Мотузщенко Наталля Євгенівна

(залікова книжка № 272218)

Викладач: Наумов Максим Сергійович

Харків

2007-2008 навчальний рік

ПЛАН:

Вступ

1. Поняття фіскальна політика.

1.1. Дискреційна фіксальна політика.

1.2. Автоматична фіскальна політика.

1.3. Види фіскальної політики.

1. Інструменти фіскальної політики.

2.1. Сутність податків.

2.2. Єфект мультиплікатору.

1. Вплив фіскальної політики на державний бюджет.

3.1. Державний бюджет.

3.2. Класична та кейнсіанська концепції фіскальної політики.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Бюджет відіграє важлву роль у житті кожної держави. Він є статтею доходів та витрат держави, яка подає вплив на благоустрій кожного.

Як відомо, бюджет на всіх його рівнях відіграє велику роль у розвитку держави, просуванні науково-технічного прогресу (бюджетні фінансування дослідів та розробок), розвитку економіки (особливо не прибуткових, але соціально-значних галузей економіки).

Повнота бюджету, як правило, прямо пропорційна благоустрою громадянина. Дійсно, бюджетний дефіцит, державний обов’язок спонукає державу посилити податковий тягар, збільшити оподатківання, зменшити фінансування усіх секторів економіки, скоротити статтю витрат на медицину, освіту та ін. З іншого боку достаток бюджетних коштів дозволяє збільшити фінансування як державного, так і приватного сектору економіки, збільшити трансфертні відрахування, а також відрахування у небюджетні соціальні фонди.

Також достаток бюджетних коштів дозволяє державі приймати активну участь в житті країни. Наявність бюджетних коштів дозволяє державі здійснювати державне регулювання економіки не тільки у наказувальній формі. Достатня кількість бюджетних коштів дозволяє державі задіяти економічні важелі державного регулювання.

Таким чином, бюджет, його формування та статті витрат є важливим розділом економічної науки, який вимагає великої уваги зі сторони не тільки економістів та політиків, але й громадянина.

Траекторія руху економіки залежить від спрямування та волі своїх головних суб’єктів: держави, підприємств, громодянин. Кожний з цих суб’єктів має змогу впливати на економічну долю, хоч і у різних масштабах.

Уряд проводить визначену лінію дій для реалізації вибраної соціально-економічної стратегії, яка виходить із цільових установок і враховує складену ситуацію та намічені тенденції. В цьому розумінні прийнято говорити, що держава здійснює, проводить обрану ним економічну політику.

У багатьому економічна політика держави ситуаційно обумовлена у тому сенсі, що вона безпосередьнім чином диктується унаслідкованим минулим, складеними у країні економічними обставинами, раніше прийнятими рішеннями та обов’язками. У значній мірі політика визначена внутрішньою та світовою кон’юктурою – станом господарства та ринку, рівнем економячної активності, тенденціями росту та спаду, попитом та пропозицією на товари та послуги.

Економічна політика реалізується державою через закони, президентські накази, уядовчі постанови та інші нормативні акти, державні програми, рішення державних органів.

Конкретними інструментами проведення державної економічної політики виступають перед усім такі фіскальні важелі впливу, інстументи фіскальної політики, як податки, державні витрати, трансферти. За допомогою фіскальних інструментів держава має змогу змінювати величину та спрямованість грошових потоків у відповідності з цілями та наміченими для їх здійснення мірами.

В залежності від району державного впливу на економічні процеси та способи здійснення державної економічної політики розрізнюють різні її види. У цій курсовій роботі ми розглянемо фіскальну політику держави.

2. ПОНЯТТЯ ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА

1.1. Дискреційна фіскальна політика

Одним з основних інструментів макроекономічного регулювання є фіскальна політика. Під фіскальною політикою розуміють совокупність мір, які приймаються урядовчими органами по зміні державних витрат та оподаткування. Її основними задачами є: забезпечення стійких темпів економічного росту, досягнення високого рівня зайнятості, зниження інфляції.

Фіскальна політика в залежності від механізмів її регулювання на зміну економічній ситуації ділиться на дискреційну та автоматичну фіскальну політику (політику вбудованих стабілізаторів).

Під дискреційною політикою розіміють освідомлене маніпулювання урядом державними витратами та податками. Її ще називають активною фіскальною політикою. Вона може здійснюватися за допомогою як прямих, так і непрямих інструментів. До перших відносять зміну державних закупок товарів та послуг, трансфертних платежів. До других – зміни в оподаткуванні (ставок податків, податкових пільг, бази оподаткування), політику швидкої амортизації.

Розглянемо механізм дискреційної фіскальної політики, використовуючи кейнсіанську модель «доходи – витрати» і думаючи, що: 1) державні витрати не впливають ні на споживання, ні на інвестиції; 2) чистий експорт прірівнюється нулю; 3) рівень цін постійний; 4) з самого початку в економіці немає податків; 5) фіскальна політика здійснює вплив на витрати (попит), але не на пропозицію.

Враховуючи ці припущення, проаналізуємо вплив зміни державних витрат на об’єм національного виробництва, дохід.

Припустимо, що перш за все сукупні витрати враховували споживчі витрати C та інвестиції I, а економіка знаходилася у рівноваженні у точці E1 (мал. 1).

У зв’язку з почавшимся спадом виробництва уряд прийняв рішення підтримати попит, збільшив сукупні витрати за рахунок державних купівель G (розглянемо спочатку тільки цей елемент державних витрат). Вона здійснила купівлю товарів та послуг на суму 20 млрд. гривень. Ці державні витрати автономні, тобто постійні для любого випуску продукції. Цьому вони призведуть до збільшення сукупних витрат теж на 20 млрд. гривень, що обумовить зрушення прямої C+I вгору на величину G, на позицію C+I+G. Заплановані витрати стануть перевищувати об’єм випуску Q1. У відповідь фірми почнуть розширювати виробництво. Цей процес буде продовжуватися до тих пір оки не наступить рівність між сукупними витратами та об’ємом випуску. Нове положення рівноваги буде досягнуто у точці E2 та при випусканні Q2. Збільшення державних закупок стимулювало рост об’єму виробництва з Q1 до Q2. Відстань по вертикалі між прямими C+I та C+I+G показує величину державних закупок, а відстань між Q2 та Q1 – приріст випуску продукції. З малюнку видно, що цей приріст у декілька разів перевищує об’єм державних закупок, тобто останні володіють ефектом мультиплікатору. Мультиплікатор державних витрат Mg показує зміну випуску продукції, доходу в наслідок зміни витрат держави. Його можна розрахувати за формулою:

Mg = Зміна реального національного продукту (доходу) / Зміна державних витрат.

Сукупні витрати

C+I+G

E2 C+I

20 млрд. грн.

E1

Q1 Q2

Дохід, випуск

Малюнок 1. Державні закупки та равновісний національний продукт.

Мультиплікатор державних витрат рівний мультиплікатору інвестицій, так як вони надають економіці ідентичний ефект. Дійсно рст державних закупок (як інвестицій) створює додатковий попит на товари та послуги, який визиває первісне прирощення доходу, рівне росту державних витрат. Частина цього доходу, яка визначена граничною схильністю до споживання, буде використана на споживання, що призведе до наступного зростання сукупного попиту та національного доходу. З цього виходить, що зміна державних витрат призводить в дію такий самий процес

мультиплікації національного доходу, як і зміну приватних інвестицій. Цьому мультиплікатор державних витрат також можна визначити за формулою:

Mg = 1 / (1 - MPC).

Щоб визначити зміну реального національного продукту (доходу), отримане у результаті росту державних закупок, треба помножити мультиплікатор Mg на приріст державних витрат Dg.

У періоди підйому економіки, коли приватні витрати достатньо великі, уряд зменшує закупки товарів та послуг. Зменшення державних витрат сопроводжується зрушенням кривої сукупних витрат C+I+G вниз та призводить до мультиплікаційного зменшення об’єму національного продукту, доходів.

Так само, як зміни державних закупок, на об’єм випуску, доходів, діє зміна трансфертних платежів, які є елементом державних витрат. Але ефективність їх виявлення на попит, а отже, і на об’єм національного продукту декілька менша. Це пояснюється тим, що трансфертні виплати населенню призводять до росту його доходів, але тільки частину іх, яка визначена граничною схильністю до споживання МРС, населення використовує на споживання, збільшуя на ту ж величину сукупні витрати. Механізм впливу зміни трансфертних виплат на випуск, доходи, аналогічен тому, який діє при зміні податків.

Щоб державі витрати мали стимулюючу дію, вони повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. Ріст державних витрат, як правило, супроводжується бюджетним дефіцитом.

Таким чином, збільшуя витрати у період спаду виробництва та скорочуючи їх у час економічних підйомів, держава пом’якшує економічні кризиси, домогається більш плавного росту об’єму національного виробництва.

Фіскальна політика, як правило, оперує одночасно як витратами держави, так і її податками. Велику зацікавленість являє випадок, коли держава збільшує свої закупки G та податки T на однакову величину (сальдо державного бюджету при цьому не змінюється). Проаналізуємо наслідки цих дій. Припустимо, що рівновага досягнута в точці E1. (мал. 2)

Сукупні витрати

E2 C+I+G1

C1+I+G1

E3 C+I+G

E1

Q1 Q3 Q2 Доход,випуск

Малюнок 2. Державні закупки, податки та рівноважний національний продукт.

Припустимо, держава збільшила закупки товарів та послуг на 20 млн. грн., що призвело до зростаня сукупних витрат теж на 20 млн. грн. та до переміщення кривої C=I+G вгору, у положення C+I+G1. Точка рівноваги перемістилася з E1 до E2. Об’єм нацонального продукту виріс з Q1 до Q2. Розрахувати його приріст можна наступним чином (МРС приймемо рівним 3/4):

Q2-Q1 = Mg * 20 млн. грн. = (1/(1-3/4)) 20 млн. грн. = 80 млн. грн.

Введення акордного податку величиною у 20 млн. грн. зсуне криву C+I+G1 вниз, в положення C1+I+G1. Зсув відбудеться на величину 15 млн. грн., так як мультиплікатор податків менший за мультиплікатор витрат. Точка рівноваги переміститься з E2 до E3, а об’єм виробництва зменшиться з Q2 до Q3. Обєм виробництва в наслідок введення податку скоротиться на:

Q2-Q3 = Mn * 20 млн. грн. = ((3/4) / (1-3/4)) 20 млн. грн. = 60 млн. грн.

Отже, в наслідок росту державних закупок національний продукт збільшиться на 80 млн. грн., а введення податку зменшило його на 60 млн. грн. Таким чином, одночасне збільшення державних витрат та податків на 20 млн. грн. обумовило ріст національного продукту також на 20 млн. грн., тобто мультиплікатор дорівнює 1. Він називається мультиплікатором сбалансованого бюджету та не залежить від граничної схильності до споживання. Це можна довести арифметично, якщо вирахувати з прирісту національного продукту, отриманого в наслідок збільшення державних витрат, зменшення того ж національного продукту, обумовлене введенням акордного податку. Загальний результат цих дій буде дорівнювати:

Q3-Q1 = (1/(1-МРС)) 20 млн. грн. – (МРС/(1-МРС)) 20 млн. грн. = ((1-МРС)/(1-МРС)) 20 млн. грн. = 1*20 млн. грн.

У моделі «витрати-доходи» дискреційна політика розглядається при незмінному рівні цін. У реальному житті збільшення державних витрат, зниження податків призводять до росту сукупних витрат та попиту, що призводить до підвищення рівня цін та росту ставки позичкового відсотку, які обумовлюють в свою чергу зменшення приватних інвестицій. Цей ефект, який називається ефектом витиснення, знижує дієвість фіскальної політики. Недоліком бюджетно-податкового регулювання є також наявність доволі значного часового лагу. Він включає, по-перше, час, який проходить від усвідомлення того, що в країні починається спад виробництва або інфляція, до розуміння необхідності прийняття конкретних дій. По-друге – часовий проміжок від усвідомлення цієї необхідності до ствердження конкретних мір економічної політики. По-третє, - період часу від ствердження до отримання ефекту від їх реалізації.

1. Автоматична фіскальна політика

На практиці рівень державних витрат, податкових надходжень може змінитися навіть у випадку, якщо уряд не прийме відповідних рішень. Це пояснюється існуванням вбудованої стабільності, яка визначає автоматичну (пасивну, недискреційну) фіскальну політику. Вбудована стабільність заснована на механізмах, які працюють у режимі саморегулювання та автоматично реагують на зміни стану економіки. Їх називають вбудованими (автоматичними) стабілізаторами. До них відносять:

Зміни податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів населення та підприємств. В період спаду виробництва доходи почнуть зменшуватися, що автоматично зменше податкові надходження до казни. Отже, збільшаться доходи, які залишаються у населення, підприємств. Це дозволить у значній мірі заповільнити зниження сукупного попиту, що позитивно відразиться на розвиванні економіки. Таку ж саму дію надає прогресивність податкової системи. При зменшенні об’єму національного виробництва зменшуються доходи, але й одночасно знижуються податкові ставки, що супроводжується зменшенням як абсолютної суми податкових надходжень до казни, так і їх долі у доходах суспільства. В наслідок спад сукупного попиту буде більш м’яким.

Системи допомог по безробіттю та соціальні виплати. Вони також надають автоматичну антициклічну дію. Так, збільшення рівня зайнятості веде до росту податків, за рахунок яких фінансуються допомоги по безробіттю. При спаді виробництва збільшується число безробітних, що скорочує сукупний попит. Однак одночасно зростають і суми виплат допоміг при безробітті. Це підтримує споживання, уповільнює падіння попиту та противодіє наростанню кризису. У такому ж автоматичному режимі функціонують системи індксації доходів, соціальних виплат. Існують і інші форми вбудованих стабілізаторів: програми допомоги фермерам, збереження корпорацій, особисті збереження та ін.

Вбудовані стабілізатори зм’якшують зміни у скупному попиті і цим допомагають стабілізувати випуск національного продукту. Саме завдяки їх дії змінився розвиток їх циклу: спади виробництва стали менш глубшими та більш короткими. Раніше це було неможливо, так як податкові ставки були нижче, а допомоги по безробіттю та соціальні витрати незначними.

Головний долік недискреційної фіскальної політики у тому, що її інструменти (вбудовані стабілізатори) включаються негайно при найменшій зміні економічних умов, тобто тут майже відсутній часовий лаг.

Недолік автоматичної фіскальної політики у тому, що вона тільки допомагає зглажувати циклічні коливання, але не може їх усунути. Слід відмітити, чим вищє ставки податків, чим більші трансфертні платежі, тим більш дієва недискреційна політика.

1. Види фіскальної політики

В залежності від мети проводиться стимулююча або стримуюча фіскальна політика. У періоди спаду виробництва необхідно збільшувати державні витрати, знижувати податки або робити і те і інше, тобто проводити стимулюючу політику. У короткому періоді вона зм’якшує економічний цикл. У довгому – зниження податків може призвести до стимулювання економічного росту. Так було у 80-ті роки у розвинутих країнах, де податкові реформи, у наслідок яких були знижені ставки податку на прибуток корпорацій, прибуткового податку, сприяли підйому економіки.