177104 (Механізм дії закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил), страница 4

Як показує досвід різних країн (США, Японії, Ізраїлю, Фінляндії, Індії і ін.), венчурний бізнес може кардинально змінити якість економічного зростання, сприяючи подоланню дефіциту і дорожнечі інвестиційних ресурсів.

Так, в Індії в результаті інвестицій і підтримки венчурного бізнесу у області виробництва програмних продуктів на початку 1990-х років був одержаний величезний економічний ефект. Доходи від експорту інформаційних технологій склали 2,7 млрд дол. в 1999 р. і i млрд дол. — в 2000 р. Річний об'єм світового ринку програмних послуг вже зараз досяг приблизно 140 млрд дол., і, за деякими оцінками, до кінця 2008 р. майже V, його доведеться на частку Індії. (Для порівняння: річний об'єм експорту нафти і ram з Росії за останні десять років не перевищував 40 млрд дол.) Повчальний досвід Ізраїлю, який, спираючись на венчурну індустрію, зумів в 1990-е роки сформувати розвинений високотехнологічний сектор, що перекрутився в крупну галузь національної промисловості. Важливе н те, що подібне виробництво еколога чесання чисте і сприяє становленню нн нова шгон іон моделі зростання, чого не можна сказати про нафтогазову промисловість.

Інвестиції у венчурне підприємництво ведуть до збільшення зайнятості, особливо висококваліфікованих фахівців, вирівнювання рівня життя різних верств населення. Світовий ринок венчурного капіталу у середині 1990-х років подолав рубіж в 100 млрд дол. Венчурне підприємництво виконує важливу роль в реалізації нововведень в наукоємких галузях. З погляду структури джерел фінансування і умов надання засобів воно значне відрізняється від традиційних методів залучення інвестицій. Венчурний бізнес створює новий тип інвестиційного механізму інноваційної діяльності і підвищує ефективність функціонування економіки в цілому. Переваги венчурного підприємництва використовуються і крупними корпораціями.

Наприклад, до складу компанії General Electric входять близько 30 венчурних підприємств, діючих в різних областях, загальний, капітал яких склад л років 100 млн. дол. Багато компаній створюють фірми-новини чип, Надаючи їм необмежену виробничу самостійність. Материнська компанія виступає основним утримувачем акцій нової фірми, встановлюючи Повний фінансовий контроль над її діяльністю, н одержує ексклюзивні права на упровадження результату інноваціного логотипу процесу. Так, в 1990-е роки в рамках американської корпорації АТТ я відповідності з даною моделлю було створено близько 50 фірм-новаторів

В даний час і Росії функціонують 20 венчурних фондів, що управляють фінансовими коштами на суму близько 2 млрл дол., з них приблизно 25% вже інвестовано, інші повинні бути вкладені в йліжайшем майбутньому. У країнах з венчурною індустрією, що склалася, близько 50% венчурного капіталу національного походження. Причому гамір, де венчурне інвестування стало розвиватися порівняно недавно, національний капітал превалює, складаючи, наприклад, у Великобританії 55%, у Фінляндії — 87%. У російській венчурній індустрії об'єм національного капіталу мінімальний, що гальмує її розвиток.

У Росії реально діють два основні інвестори в даній області — ЄБРР і уряд США. У ЄС більше 50% інвестицій до венчурних фондів поступає від банків і пенсійних фондів, а також від страхових компаній, крупних корпорацій, приватних осіб і державних органів. У Росії пенсійні фонди можуть інвестувати тільки в банківські депозити, квотіруємиє акції компаній, державні цінні папери. Банки поки насторожено відносяться до вкладень у високоризиковий венчурний бізнес. Тому заходи державної підтримки повинні бути направлені на вдосконалення законодавчої бази, яка дозволяла б широкому кругу російських інвесторів здійснювати прямі інвестиції а статутний капітал наукових і інноваційних підприємств і визначала б механізм їх реалізації. Інша група заходів повинна стимулювати інвестиції шляхом надання податкових пільг

Механізми дії венчурних фондів:

Найважливішим механізмом контролю діяльності компанії, що фінансується, виступає поетапна схема вкладень капіталу. Венчурний капіталіст не інвестує всі засоби одночасно, а кожного разу виділяє суму, достатню лише для досягнення наступного етапу. Таким чином, при періодичній переоцінці перспектив реалізовуваних фірмою, що фінансується, проектів він може ухвалити рішення про припинення інвестицій, що дисциплінує менеджмент компанії, виключаючи можливості вкладення засобів в неефективні проекти. Подібна схема контролю в процесі фінансування нерідко здійснюється у вигляді син-лидирования інвестицій венчурних капіталістів. Це дозволяє, по-перше, понизити рівень ризиків венчурних вкладень за рахунок формування портфеля з різних проектів, а по-друге, проводити перехресні перевірки компаній, що фінансуються, з боку венчурних капиталистов^.

Ще одним механізмом гарантування венчурних вкладень є використовування конвертованих цінних паперів як способу організації контрактних відносин венчурного капіталіста компанії, що фінансується. Венчурний інвестор звичайно одержує конвертовані привілейовані акції. По ряду характеристик вони нагадують не стільки акціонерне, скільки боргове фінансування, дозволяючи своїм утримувачам одержувати фіксовані платежі, а також мають чітко певну вартість погашення. Крім того, хоча платежі по привілейованих акціях потенційно можуть затримуватися, вони у будь-якому випадку здійснюються перед виплатою дивідендів по звичних акціях.

Вказані механізми контролю значно знижують агентські витрати, пов'язані з фінансуванням знов з інноваційних компаній, що віддаються молодихм. Проте головною особливістю венчурних вкладень є спосіб виходу венчурних інвесторів з капіталу компаній, що фінансуються, трансформації їх інвестицій в гроші. Існують три такі механізми: поглинання компанії іншою фірмою; викуп акцій рештою власників компанії, що фінансується; випуск акцій за допомогою первинного розміщення капіталу. У США венчурні інвестиції звичайно завершуються розміщенням акцій на NASDAQ — найбільшому фондовому майданчику

по торгівлі акціями молодих інноваційних компаній. У 1990-е роки первинне розміщення капіталу забезпечувало американським венчурним капіталістам 70—80% доходу.

Крім того, фондовий ринок сприяє накопиченню знань н появі управлінських кадрів, необхідних для розвитку венчурних фондів. Підприємці, що продали свої інноваційні компанії на фондовому ринку, згодом виступають ідеальними кандидатами для заняття позиції венчурного капіталіста, володіючи необхідними технологічними і управлінськими навиками для роботи у високотехнологічному секторі.

Відзначимо, що одна тільки наявність венчурного капіталу в структурі власності компанії дозволяє підвищити вартість її акцій при їх первинному розміщенні, оскільки учасники фінансового ринку визнають, що венчурним фондам доступні ефективні механізми зниження агентських витрат. Наприклад, У. Меггисон і К. Вайсе показали, що при первинному розміщенні капіталу оцінка акцій компанії, у власності якої бере участь венчурний капіталіст, традиційно вища, ніж у інших фирм4. Схожий висновок одержали Ч. Беррі, До. Маськарелла, Д. Піві III і М. Ветсюйпенс, що встановили, що рівень недооцінки акцій при їх первинному розміщенні негативно пов'язаний з часткою у власності, що доводиться на венчурних капиталистов1. Крім того, успішний вихід з капіталу компанії через первинне розміщення акцій укріплює позитивну репутацію венчурного капіталіста, полегшуючи надалі його можливості по залученню фінансування. Іншими словами, об'єм первинних розміщень обумовлює додаткову притоку грошових ресурсів у венчурні фонди. [3]

Стимулювання інновацій: Недавні дослідження розкривають суть окремих методів, за допомогою яких венчурний капітал стимулює інновації і створення нових високотехнологічних компаній. Так, С. Кортум і Д. Лернер, проаналізувавши діяльність двадцяти промислових галузей в США в 1960 —1990-е роки, знайшли, що участь венчурного капіталу приводить до зростання об'ємів патентної діяльності.

Аналогічний висновок зроблений також П. Робсртсоном і Р. Ланглуї. Вони підкреслюють, що фінансові новатори, створюючи і підтримуючи обширні зв'язки в рамках територій з підвищеною інноваційною активністю, сприяють прискоренню розвитку окремих компаній і розповсюдженню реалізованих ними нововведень. Причому до приходу венчурного капіталу період розвитку груп фірм-новаторів від «зародкового» стану до великих технологічних кластерів складає більше 20 лет10.

[2]

3.2 НТР, як швидкий розвиток виробничих відносин

Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою "другою природою", тобто з тим, що вони створюють. "Створене" знову використовується у виробництві. Між людиною і тим, що вона створює, діють взаємозумовлені, досить складні діалектичні зв'язки, які значною мірою змінюють умови її життєдіяльності.

Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднанням науки й виробництва. Обов'язковими елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи управління, системи науково? організації праці тощо. Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу.

Адже щоб успішно здійснювати сучасне суспільне, виробництво необхідне знання основних об'єктивних тенденцій розвитку науки і техніки. Окрім того, глибоке розуміння процесів, пов'язаних з НТП, має враховуватися в морально-етичному аспекті виробничої діяльності суспільства, у вирішенні проблем взаємовідносин людини і природи, виживання людства тощо.

Відомо, що будь-яке соціальне явище слід розглядати в розвитку, в чіткому усвідомленні його суті, тобто в сукупності глибинних зв'язків, відношень і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку даного явища. Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідно уточнити співвідношення понять "НТП" і "НТР".

Науково-технічний прогрес — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійнодіюча закономірність розвитку матерільного виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Науково-технічна революція — це більш вузьке поняття. Вона являє собою одну із стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Виявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки. Виробництво перетворюється з простого процесу праці в науковий процес, у технологічне застосування науки.

Необхідно правильно визначити етапи науково-технічної революції, що дає змогу уточнювати перспективу НТР, накреслити головні напрямки її подальшого розгортання. Це в свою чергу сприятиме вдосконаленню управління науково-технічним прогресом з метою успішного вирішення основних економічних, політичних та соціальних завдань, що стоять перед суспільством.

Однією з обов'язкових умов визначення етапів науково-технічної революції є чітке визначення її сутності. Більше того, сутність НТР має виступати визначальним критерієм, що дає змогу науково з'ясувати початок НТР та основні етапи її розвитку. Адже неможливо дати науково обгрунтоване визначення місця і часу розвитку будь-якого явища суспільного життя без чіткого уявлення про його зміст, знання глибинних основ, об'єктивних закономірностей існування даного явища. З'ясування сутності НТР дає змогу уявно охопити і усвідомити в цілісності масштаби науково-технічної революції та основні етапи її розгортання, а також своєрідність її здійснення на різних етапах суспільного розвитку та своєрідність соціальних наслідків НТР у певних соціальних умовах.

Методологічною основою дослідження сутності науково-технічної революції може бути такий підхід до розвитку науки і техніки, коли в процесі аналізу їхньої ролі та значення у виробництві і взагалі в житті суспільства в центр уваги ставиться трудова людська діяльність в її історичному русі. При цьому розвиток техніки слід розглядати не як самостійний, сам по собі, а через призму людської активності, тобто як процес послідовної передачі виробничих функцій від робітника до техніки, як заміну "природних виробничих інструментів" штучними. В результаті прогресу техніки дедалі більше функцій передається техніці, машині. Можливий такий стан, коли людина в кінцевому рахунку вийде з безпосереднього процесу виробництва і замість того, щоб бути головним елементом процесу виробництва, стане поряд із цим процесом. Отже, розглядаючи сутність НТР, необхідно враховувати цей бік явища, а саме — зміну місця та ролі людини в процесі виробництва, що відбувається в результаті технічного прогресу.

Слід звернути увагу на органічну єдність науки та техніки в процесі їхнього розвитку. Сучасна техніка і технологія немислимі без втілення в них наукових досягнень. Якщо в минулі часи наука виступала як самостійна сфера діяльності, незалежна від інших чинників суспільного життя, то з певного часу вона починає входити в тісний зв'язок з іншими сферами діяльності людини. Особливо зростає її взаємозв'язок з виробництвом, технікою. Здійснюючи на них суттєвий вплив, вона сама вже не може прогресувати без них.

Правда, наукові відкриття далеко не завжди стають оперативним надбанням виробництва. Ілюстрацією можуть послужити такі дані. Відомо, що практична реалізація ідеї одержання фотографічного знімка відбулася лише через 100 років (1727-1839), ідея телефону — через 56 років, радіо — через 35 років, радара — 15 років, телебачення — 14 років, атомна бомба була створена через 6 років після теоретичного обгрунтування можливостей її створення, транзистор пробив собі дорогу протягом року. Але, як бачимо, спостерігається тенденція до скорочення часу реалізації наукових відкриттів.

При характеристиці сучасного виробництва набуває величезного теоретичного і методологічного значення тенденція до технологічного застосування науки і неухильне поступове перетворення її у безпосередню продуктивну силу. Наука виступає в ролі суспільної продуктивної сили.

У сучасних умовах процес перетворення науки в безпосередню продуктивну силу здійснюється у двох взаємопов'язаних напрямках. По-перше, результати наукових досліджень втілюються в техніці, технології, у матеріальному виробництві взагалі, тобто наука виконує так звану матеріально-технічну функцію. Технічна орієнтація науки почала чітко проявлятися з часу промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. Відтоді відбувається бурхливий розвиток комплексу природничих наук, з'являються прикладні дослідження, технічні розробки, виробничі дослідження. По-друге, наукові знання втілюються в самих виробниках, у людях, їхніх світоглядах, творчих здібностях, тобто шляхом особистісної орієнтації науки. В ході розгортання науково-технічної революції все чіткіше проявляється ця тенденція, все наочнішою стає об'єктивна необхідність вдосконалення творчих здібностей особистості, все більше зростає значення духовного розвитку трудящих як вирішального фактора матеріального виробництва. Без інтелектуального розвитку людини-робітника, інженера, техніка, організатора виробництва неможливий і успішний розвиток техніки, технології, їхнє використання у виробництві.