Застосування праці рабів і, почасти, найманих робітників дозволяло різко розширити масштаби торгівлі, товарного виробництва, грошового обігу, а разом з тим і масштаби експлуатації дрібних товаровиробників. Але разом з розширенням експлуатації дрібних товаровиробників виникає й експлуатація іншого суспільного класу - найманих робітників. Наймані робітники стали виконувати всю ту фізичну роботу, що раніш виконував у сфері торгівлі сам торговець. Торговець же став виконувати роботу з організації торгівлі, по укладанню торгових угод, договорів, по управлінню торговими працівниками.

Торгові працівники, займаючись продуктивною працею в сфері торгівлі -перевезенням, перенесенням, навантаженням, упакуванням, розфасовкою і т.д., збільшували вартість товарів, що купець купував в одних людей і продавав іншим за підвищеною ціною. Різниця між більшою знову створюваною торговими працівниками вартістю, що приєднується до старої вартості товарів, збільшуючи її, і меншою вартістю їхньої робочої сили є прибавочним продуктом, виробленим продуктивними торговими працівниками і торговцем, що безоплатно привласнюється. Цей прибавочний продукт (прибавочна вартість) відчужується торговцем від торгових працівників і привласнюється їм у формі торгового прибутку, що на відміну від торгового прибутку І можна назвати торговим прибутком ІІ.

Між торговим прибутком І і торговим прибутком ІІ, незважаючи на їхню внутрішню єдність і зовнішню подібність, є і велика відмінність. Торговий прибуток І створюють для класу торговців дрібні товаровиробники, що є власниками основних засобів виробництва, незалежними виробниками, принаймні формально, юридично. Торговий прибуток ІІ створюють для класу торговців раби (у рабовласницькому періоді) і наймані працівники.

У своєму розвитому виді торговий прибуток ІІ виникає пізніше торгового прибутку І, останній є його передумовою.

Незабаром після того, як торговці сформувалися як клас, вони почали розширювати старі і прокладати нові шляхи не тільки в межах своєї країни, проникаючи в її самі віддалені, самі глухі, самі дикі куточки, але й в інші, як сусідні, близькі, так і у віддалені країни.

У результаті поряд із прибутком І і прибутком ІІ виникає ще і прибуток ІІІ, що істотно відрізняється від перших двох форм торгового прибутку. Якщо в основі прибутку І і прибутку ІІ лежить нееквівалентний обмін між торговцями і дрібними товаровиробниками (торговий прибуток І) і між торговцями-рабовласниками і рабами та найманими працівниками (торговий прибуток ІІ), то в основі прибутку ІІІ лежить, навпаки, еквівалентний обмін. У різних місцевостях однієї і тієї ж країни, і особливо в різних країнах з малорозвиненим товарним виробництвом, однакові по своїх споживчих властивостях матеріальні блага (ті самі споживчі вартості) мають дуже неоднакові вартості і ціни виробництва. Ця різна вартість і ціна виробництва однакових продуктів праці випливає з того, що на їхнє виробництво, унаслідок різного рівня суспільної продуктивності праці, витрачена різна кількість праці.

Прибутки І, ІІ й ІІІ торговців не існують окремо, незалежно один від одного. Вони переплітаються тісно між собою, зливаючись в єдиний прибуток. Торговцю немає справи до того, яку природу носить його прибуток, його більше цікавить величина, а не форма прибутку. Таким чином, розглянемо докладніше норму торгового прибутку.

Припустимо, що торговець привласнює прибуток винятково у формі торгового прибутку І. У нашому прикладі торговець отримав торговий прибуток у 40 г.о. за місяць від торгівлі з кожним товаровиробником. Якщо припустити, що він вів торгівлю з 25 товаровиробниками, то його прибуток за рік складе 40 x 25 x 12 = 12000 г.о. (ми виходимо з того, що він веде торгівлю цілий рік і отримує однаковий прибуток). Якщо торговець авансував при цьому 60 тис. г.о., те його норма торгового прибутку І складе 12тис. г.о. x 100% / 60тис.г.о. = 20%. Яким шляхом торговець може збільшити норму прибутку? Щоб збільшити норму прибутку, необхідно збільшити прибуток при колишньому капіталі в 60 тис. г.о. чи зменшити капітал при колишньому прибутку в 12 тис. г.о. Другий шлях є для торговця неприйнятним, тому що якщо він і збільшить норму прибутку, величина прибутку при цьому може навіть скоротитися, у той час як частина капіталу буде знаходитися без діла.

Торговець буде прагнути, звичайно, збільшити прибуток при колишньому капіталі. А цей прибуток дорівнює 40 x 25 x 12 = 12 тис.г.о. Торговий прибуток, а отже, і норму прибутку торговець при тому самому капіталі може збільшити за рахунок, по-перше, скорочення часу обороту. Якщо він за рік зробив замість дванадцяти оборотів п'ятнадцять, то буде мати прибуток у 40 x 25 x 15 = 15 тис.г.о., а норму торгового прибутку в розмірі 15 тис. г.о. x 100% / 60 тис.г.о. = 25%. Зменшити ж час обороту можна за рахунок збільшення продуктивності праці. Але продуктивність праці не може рости без кінця, тим більше так швидко, як би цього хотілося торговцю. Тому можливість збільшення норми прибутку і величини прибутку за рахунок продуктивності праці і, відповідно, часу обороту капіталу обмежені. Будемо вважати, що наш торговець довів до максимуму продуктивність праці і до мінімуму - час обороту торгового капіталу.

Торговий прибуток І торговця може збільшитися за рахунок збільшення числа дрібних товаровиробників, але і тут його можливості обмежені, тому що він не має працівників, а його сил вистачає лише на те, щоб реалізувати товари 25 товаровиробників, крім того, щоб скупити товари більшого числа товаровиробників, необхідно пропорційно збільшити величину капіталу, якого торговець не має.

Залишається перший співмножник - величина прибутку, одержуваний торговцем від торгівлі з кожним товаровиробником щомісяця. Ця величина залежить від різниці витрат праці, тобто продуктивності праці торговця і товаровиробників у процесі обороту товарів. У нашому прикладі витрати праці при реалізації товарів товаровиробниками складали 50 год. праці, а витрати торговця - 10 год. праці. Ця різниця і визначає величину торгового прибутку, що дорівнює 40 г.о. (50-10).

Таким чином, і тут величина прибутку обмежується можливостями росту продуктивності праці торговця. Звичайно, ріст продуктивності праці в сфері обігу відбувається, але він відбувається досить повільно. Крім того, якщо збільшиться продуктивність праці торговця, скажемо, за рахунок поліпшення торгових шляхів, транспортних засобів і т.д., то це збільшить продуктивність праці і товаровиробників, що самі продають свій товар. Якщо витрати праці торговця зменшаться з 10 до 5 год. праці, а витрати праці товаровиробників (по реалізації товарів) з 50 до 45 год. праці, то торговець як і раніше буде мати прибуток 40 г.о. (45-5). А якщо витрати праці зменшаться в торговця і дрібних товаровиробників не на 5 год. праці, а пропорційно витратам, скажемо в два рази, то торговий прибуток торговця навіть зменшиться: 50/2 - 10/5 = 20 г.о. І якщо навіть при цьому час обороту скоротиться вдвічі (насправді набагато менше, оскільки транспортування товарів складає тільки одну, хоча і, бути може, найбільшу частину часу обороту товарного капіталу), величина прибутку, а отже, і норма прибутку, не збільшиться: 40 x 25 x 12 = 20 x 25 x24 = 12 тис. г.о.

Отже, норма торгового прибутку І має тенденцію знаходитися на одному рівні. Таким чином, торговці, що привласнюють винятково торговий прибуток І, можуть нього збільшувати лише за рахунок збільшення авансованого капіталу, що вони і робили в перший період торгової фази рабовласницького суспільства, збільшуючи капітал за рахунок перетворення в нього частини одержуваного торгового прибутку. Збільшення ж капіталу можливо лише за рахунок залучення й експлуатації в торгівлі робочої сили рабів і найманих робітників, оскільки торговець фізично не може сам реалізувати більше в кілька разів кількість товарів.

Експлуатація чужої робочої сили означає одержання торговцем, поряд з торговим прибутком І, і торгового прибутку ІІ, а разом з тим і норми торгового прибутку ІІ. Безсумнівно, норма прибутку, одержувана на капітал, асигнований на покупку робочої сили, вище, ніж норма прибутку І, по тій простій причині, що якщо торговець відчужує від дрібних товаровиробників лише частину прибавочного продукту, то від торгових працівників він відчужує весь чи майже весь прибавочний продукт. А оскільки ступінь експлуатації рабів і найманих робітників, у міру росту продуктивності праці і з відповідного зниження вартості робочої сили, підсилюється, то збільшується і норма торгового прибутку ІІ. Однак це збільшення норми прибутку є незначним, оскільки є незначним і ріст продуктивної праці в сфері торгівлі.

Звернемося тепер до торгового прибутку ІІІ. Ми бачили, що цей прибуток, а разом з тим і норма прибутку, є найбільш високою. І вона тим вище, чим менше пов'язані дві місцевості чи дві країни між собою, чим більш різні витрати праці, тобто продуктивність праці при виробництві тих самих однотипних матеріальних благ у різних країнах, між якими виникає торгівля. Якщо норма прибутку І і норма прибутку ІІ обчислювалися десятками відсотків, то норма прибутку ІІІ, одержувана головним чином у зовнішній торгівлі і торгівлі у великих державах центральних областей (районів) з окраїнами, особливо недавно захопленими і приєднаними до держави чужоземними територіями, обчислюється сотнями відсотків. Капітал торговців, що отримують торговий прибуток ІІІ, зростав неймовірно швидко - щорічно в два, три і більш рази.

Однак згодом , у міру розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, засобів транспорту, торгівлі, транспортних доріг і водяних шляхів сполучення, у міру переселення й асиміляції населення, у міру прогресу техніки, особливо виробничої, технології виробництва, господарства, агротехніки і т.д., відбувається поступове вирівнювання рівня продуктивності праці, так що розходження у витратах праці при виробництві однакових виробів, товарів поступово стираються. Нові, передові методи виробництва, нова, найбільш ефективна, найбільше досконала техніка починає поширюватися з найбільше економічно розвитих районів, областей і країн, у більш економічно відсталі області і райони. Інші області (провінції) і країни починають доганяти передові країни й області. А це веде до того, що розходження в вартостях і ринкових цінах однакових чи однотипних товарів у різних місцевостях поступово, але неухильно зменшуються. Наслідком же зменшення цих розходжень є зменшення величини торгового прибутку ІІІ, а відповідно і норми прибутку.

3. Торговельний капітал в умовах торгівлі в Україні

Протягом останніх років в Україні відбувається процес формування капіталістичних виробничих відносин. Персоніфікаторами капіталу, в тому числі і торгового, більш за всього в країні є власники комерційних банків, велика кількість директорів підприємств (які здійснили так звану ”прихватизацію” немалої частки державної власності), ділки тіньової економіки, мафіозні структури. На жаль, протягом років реформ в Україні, не вдалося забезпечити умови для формування національного капіталу як економічно потужної соціальної сили — носія конструктивних інтересів державницької спрямованості, що могла б стати опорою позитивних зрушень в економічній та внутрішньополітичній сферах. В реальному секторі економіки Україні зберігається низький рівень безпеки підприємницької діяльності. Зберігаються і навіть посилюються загрози, які виходять як від криміналітету й корупції, так і від непослідовності та неефективності офіційної економічної політики держави. З огляду на те, що норма прибутку на функціонуючий капітал розглядається його власником як ”плата за ризик”, неважко зрозуміти, що недостатня ефективність реального сектора, обумовлена як технологічними, так і економічними чинниками, не може забезпечити належний рівень прибутків в реальному секторі економіки. Гроші шукають іншого застосування, що веде до декапіталізації реального сектору економіки.

На практиці зараз під терміном ”капітал” часто звикли розуміти певну суму грошей або сукупність машин та устаткування. Проте, насправді це — складна система стосунків. За класичним визначенням, капітал — це частина національного багатства, яка приводить в дію засоби виробництва й існує в обороті та за рахунок обороту. Отже, саме оборот за посередництвом містких ринків і розвиненої грошово-фінансової системи є найпершою необхідністю для ефективного функціонування капіталу.

Між тим, політика, спрямована на утримання пріоритетів монетарної сфери — зниження рівня інфляції, утримання курсу національної валюти тощо, пригнічує внутрішній ринок, сприяє демонетизації економіки та перешкоджає становленню фінансової системи.

Результатом обмежувальної грошової політики став відрив рівня позичкового відсотка як ціни грошей від рівня норми прибутку як ціни виробничого капіталу. Як наслідок — неможливість взаємодії позичкового, торгового та виробничого капіталів на еквівалентній основі.

Наведені чинники й призвели до відокремлення торгового капіталу в окрему політико-економічну групу із специфічними інтересами, відмінними від інтересів реального сектору. Ця група представлена різноманітними торговельними підприємствами, посередницькими фірмами, які сьогодні ведуть діяльність, слабко пов’язану із реальним сектором економіки.