Зміст

Вступ 2

Розділ 1 Теоретичні засади державного регулювання підприємницької діяльності в сільському господарстві. 3

1.1 Поняття та сутність державного регулювання в сільському господарстві. 3

1.2 Правові методи регулювання сільського господарства 5

1.3 Державний вплив на сільськогосподарське підприємництво в умовах ринкової економіки. 8

Розділ 2. Державне регулювання підприємницької діяльності у сільському господарстві в Україні та в світі 14

2.1 Особливості державного регулювання підприємницької діяльності у сільському господарстві у різних країнах 14

2.2 Кооперація та її регулювання 17

Розділ 3. Шляхи вдосконалення державного регулювання підприємницьої діяльності у сільському господарстві. 21

Висновок 24

Список використаної літератури 25

Вступ

Розвиток сільського господарства в Україні та поступовий перехід до ринкової економіки зумовлюють необхідність поглибленого вивчення теми державного регулювання у сільському господарстві, а саме державного регулювання підприємницької діяльності.

Реалізація радикальної економічної й інституціональної реформи, розвиток ринкових відносин легалізували підприємницьку діяльність як основну форму розвитку агробізнесу, підприємницької діяльності у сільському господарстві. Підприємництво створює загальну соціально-економічну основу ринкової економіки, в агропромисловий комплекс являє собою невід’ємний атрибут ринкової системи господарювання, необхідну і достатню умову для її виникнення і розвитку. За рівнем поширення аграрного підприємництва можна зробити висновок про масштаби та якість ринкових відносин, ефективність виробництва в цілому у тій чи іншій країні. Економічний устрій, який не вирішив проблеми створення цивілізованих форм підприємництва, не має перспектив розвитку і врешті-решт приречений на руйнацію. Підприємництво у сільському господарстві правомірно розглядати як метод господарювання, спосіб мотиваційного стимулювання високопродуктивної трудової активності, досягнення високих результативних показників ефективності виробничо-комерційної діяльності суб'єктів аграрного і продовольчого ринків. Тому дослідження аграрної економіки ринкового типу потребує розкриття змісту і форм підприємництва.

Розділ 1. Теоретичні засади державного регулювання підприємницької діяльності в сільському господарстві

1.1 Поняття та сутність державного регулювання в сільському господарстві

Підприємницька форма економічних відносин припускає економічну волю, самостійність і відповідальність бізнесу у всьому, включаючи розробку стратегії і тактики конкурентної боротьби, інвестування й окупності вкладеного капіталу, визначення потреб, оцінки ринкової кон’юнктури і результатів господарювання. Система господарювання формується під впливом двох груп факторів: тих, що забезпечують збереження існуючого стану системи (факторів функціонування) і тих, що забезпечують її розвиток, досягнення визначених цілей (факторів розвитку). До факторів функціонування і розвитку підприємницької діяльності в системі агробізнесу слід включити такі системні компоненти: спеціалізація, кооперація, інтеграція, концентрація, інтенсивність, управління, техніка і технологія. У свою чергу, системні компоненти знаходяться в діалектичній взаємодії із системо утворюючими складовими: природними, біологічними, політичними, науково-технічними, соціально-демографічними, організаційно-правовими, економічними. Взаємодія факторів функціонування і розвитку ініціює появу структурних і функціональних змін у системах господарювання агропромислового комплексу.

АПК (агропромисловий комплекс) - сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом продукції сільського господарства, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача.

Світовий досвід економічного розвитку свідчить про те, що відмінність у суспільних устроях обумовлюється передусім ступенем впливу на нього держави. Коли держава зовсім не втручається в економіку, то це модель класичного (дикого) капіталізму, суспільні відносини якого засновані на приватній власності. Втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури характерне для тоталітарної системи, державного соціалізму, де основу суспільних відносин становить державна власність.

Обмежене втручання держави в економіку — у якісь сфери більше (скажімо, в економічну та соціальну інфраструктури), у якісь — менше (виробничу і фінансово-кредитну) — притаманне змішаній економіці, де всі форми власності рівноправні й рівноцінні.

Конституція України дає права кожному громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Держава забезпечує захист цих прав, прав конкуренції в підприємницькій діяльності. Однак вона не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісну конкуренцію. Держава здійснює контроль за якістю продукції, робіт і послуг, за тим, щоб використання власності не завдавало шкоди правам і свободам інших громадян, інтересам суспільства (статті 41, 42). Отже, державне регулювання відносин у сфері виробничої, господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, з одного боку, виходить із принципів невтручання державних органів безпосередньо в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, а з другого — держава не може стояти осторонь організації, упорядкування господарської діяльності та контролю за нею. Теоретичні розробки видатних економістів і практика функціонування ринкової економіки розвинених країн світу підтверджує цю тезу.

Таким чином, під державним регулюванням господарських відносин у цілому і аграрних зокрема розуміють цілеспрямований вплив держави на ці відносини шляхом видання нормативно-правових актів, організації діяльності державних органів, які здійснюють це регулювання переважно економічними методами.

Законодавство України встановлює, що втручання в господарську та іншу діяльність підприємств і підприємців, зокрема сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств, з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні суб'єктам господарювання неправомірним втручанням у їхню діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних.

Але ці положення не обмежують прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання (ст. 3 Закону «Про селянське (фермерське) господарство», ст. 26 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).

Органи державного управління у своїх відносинах з суб'єктами господарювання в умовах ринку впливають на їхні інтереси завдяки податковим і фінансово-кредитним важелям, коли встановлюють ставки відсотків за державними кредитами, податкові пільги, цільові дотації, розміри економічних санкцій; систему резервів, ліцензій, лізингу, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; програми економічного і соціального розвитку та інші загальнодержавні і регіональні програми; державні замовлення на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Держава забезпечує суб'єктам господарювання (незалежно від форм власності) однакові правові та економічні умови; сприяє розвитку ринку, здійснює його регулювання, використовуючи економічні важелі і стимули, реалізує антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови підприємствам, які застосовують прогресивні технології, створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств (ст. 3 Закону «Про підприємства в Україні», ст. 15 Закону «Про підприємництво»).

1.2 Правові методи регулювання сільського господарства

У науці аграрного права наповнені певним правовим змістом поняття методів аграрного права. Поряд з цим у ній розмежовуються правові методи, властиві правовим методам регулювання суспільних відносин, що становлять зміст аграрних правовідносин, мають свій власний предмет, характеризуються певними суспільними правовими ознаками. Такий своєрідний метод правового регулювання є властивим і пра­вовому інституту аграрного права — державно-правовому регулюванню сільського господарства.

Правові методи регулювання перебувають у прямій залежності від тих двох основних складових цього правового інституту — державного управління сільським господарством, що стосується діяльності державних сільськогосподарських підприємств, та колективних сільськогосподарських підприємств і приватних селянських (фермерських) господарств.

Зміст і особливості правових методів регулювання сільського господарства безпосередньо залежать від суспільного призначення цілей, змісту законів і підзаконних (нормативно-правових) актів, що становлять у своїй єдності джерела аграрного права. Враховуючи недержавний характер колективних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств відповідну правову значимість при цьому має юридична сила норм, вміщених у цих джерелах аграрного права.

У процесі здійснення державно-правового регулювання діяльності колективних і державних сільськогосподарських підприємств і господарювання селян-фермерів застосовуються правові методи прямого веління (імперативу) і метод порад, рекомендацій.

Правовий метод прямого веління в першу чергу стосується додержання вимог Конституції України. Усі громадяни, а ними є працівники державних сільськогосподарських підприємств, члени колективних сільськогосподарських підприємств і власники селянського (фермерського) господарства, згідно з ст. 67 Конституції України зобов'язані сплачувати податки і збори. Згідно з чинним податковим законодавством відповідні податки і збори сплачують усі суб'єкти аграрного права, що мають права юридичної особи.

Обов'язковою для державних і колективних сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств є норма ст. 49 Конституції України про охорону здоров'я громадян. У цих виробничо-господарських утвореннях громадяни виступають як їхні робітники, спеціалісти і члени КСГП (колективне сільськогосподарське підприємство). На них повною мірою поширюються норми Закону "Про охорону праці" та ряд нормативно-правових актів, спрямованих на додержання техніки безпеки і виробничої санітарії. Зазначені правові норми і правовідносини, які при цьому виникають є адміністративно-правовими і внаслідок цього є імперативними. Адміністративно-правова відповідальність настає в разі вчинення адміністративного проступку. Порушення аграрно-правових норм, що стосуються правил техніки безпеки праці і виробничої санітарії і визначені внутрішньогосподарськими локальними правовими нормами, тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. За своєю правовою сутністю такі локальні правові норми є нормами прямого веління, застосовуваними в межах підприємства.

Колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські акціонерні товариства — всі вони є організаційною формою виробничо-господарського спілкування з метою створення свого колективно-кооперативного підприємства, для одержання продуктів харчування і сільськогосподарської сировини, для задоволення своїх потреб та їх реалізації, для одержання прибутків, досягнення інших статутних цілей, їхня виробничо-підприємницька діяльність базується на їх праві власності на засоби і продукти виробництва, колективної трудової участі на засадах самоврядування, на праві спільної колективної і особистої власності членів підприємства на землю сільськогосподарського призначення.

Ця діяльність провадиться на підставі чинного аграрного законодавства і за умовою певного державного керівництва. Суспільство в особі держави і органів державного управління сільським господарством, виходячи із вищенаведених організаційно-правових, економічних і соціальних ознак колективних підприємств має враховувати їх при визначенні правових методів державного керівництва цими колективними підприємствами.

Нагромаджений за багато років досвід взаємин між державою з її органами державного управління і колективними сільськогосподарськими утвореннями свідчить про доцільність застосування правового методу рекомендацій, порад. Вони сприймаються кожним конкретним КСГП як такі, що їх доцільно прийняти і застосовувати в своєму підприємстві.

Мінагропром України в межах своїх повноважень на виконання актів аграрного законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Визначені ними рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами. У процесі їх виконання колективні і державні сільськогосподарські підприємства враховують свої конкретні умови виробничо-підприємницької діяльності, до­тримуються свого Статуту, вимог госпрозрахункової результативності та забезпечення інтересів працівників підприємства.

1.3 Державний вплив на сільськогосподарське підприємництво в умовах ринкової економіки

Конкретні форми регулятивної діяльності держави пов'язані з правотворчою, правоохоронною, правозастосовною діяльністю. Використання тих чи інших форм обумовлено характером завдань, конкретною ситуацією, а також іншими обставинами, що складаються в економіці в цілому та в сільськогосподарському виробництві і пов'язаних з ним галузях і сферах господарства зокрема. Правотворча форма регулятивної діяльності знаходить своє відображення у виданні органами законодавчої та виконавчої влади відповідних правових актів. Таким чином, уповноважені на це державні органи регулюють суспільні відносини у сфері прогнозування виробництва та заготівлі сільськогосподарської продукції, забезпечення суб'єктів аграрного господарювання технікою, пальним, мінеральними добривами тощо.

Отже, в період переходу до ринкової економіки державне регулювання господарської діяльності має сприяти становленню саморегулюючих факторів, притаманних їй, створенню законодавчого середовища для ринкового суспільства.