176242 (Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва)

Тема

“Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва”

Зміст

Вступ

1.Загальні основи малого та середнього підприємництва

2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств

3.Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва

4. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Формування ринкової системи в сучасних умовах безпосередньо пов'язане з розвитком підприємницької діяльності в усіх сферах економіки. Важливим напрямом економічної політики в сучасних умовах є підтримка малого та середнього підприємництва. Як зазначено в Програмі "Україна - 2010", яка була розроблена для виконання розпорядження Президента України від 26.02.98 р. № 43, "малі та середні підприємства завдяки гнучкості та чутливості до змін попиту і його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій можуть розширювати асортимент продукції за незначних капіталовкладень і сприяти продуктивній зайнятості населення" [9].

Малі підприємства завдяки загальновизнаним перевагам - мобільності, здатності до швид­кого пристосування до змін споживчого попиту, порівняно невисокому рівню експлуатаційних витрат - сприятимуть зниженню диспропорцій на товарних ринках, стимулюватимуть розвиток конкуренції, забезпечуватимуть створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття. Очікується, що у 2010 році кількість працюючих у сфері малого та середнього бізнесу становитиме не менш ніж 50 відсотків зайнятого населення.

1.Загальні основи малого та середнього підприємництва

У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів госпо­дарювання створює реальні умови для розвитку малого і середнього бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.

Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.

Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавче установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.

Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв'язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює. Ніхто не може заперечувати того, що індивідуальне виробництво передбачає й індивідуальне привласнення. А це — не що інше, як приватне привласнення. Без приватної власності дрібний бізнес неможливий.

Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Тут слід мати на увазі щонайменше два моменти. По-перше, необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, де на основі своїх здібностей, наукових та особистих прогнозів він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх. При цьому треба мати надійну інформацію про майбутній предмет діяльності. По-друге, надійною основою становлення власної справи могли б послугувати особисті «ноу-хау» або патенти на нові види продукції, технології з орієнтацією не лише на внутрішній, а й зовнішній ринок. Правовий захист своєї продукції, свого фірмового товарного знака має бути обов'язковим елементом підготовки майбутньої справи. Не виключена також організація власної справи спільно з автором перспективного винаходу.

Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має «вписуватися» у середній і великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно. Лише за таких умов установлюється співробітництво між різними формами підприємництва. Така система досить поширена на Заході, особливо в торгівлі та сфері послуг. У ній велика головна фірма надає малому підприємству за плату виключне право використовувати свою торгову марку, в разі необхідності виділяє малому бізнесу кредит на пільгових умовах, надає різні консультаційні послуги, послуги з реклами тощо. Подібна система співробітництва вигідна як головній фірмі, так і малим підприємствам.

Поряд з цим підприємцю необхідно чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Для Цього необхідно ознайомитися з відповідними правовими актами чи звернутися до певних юридичних консультантів. Юридичну основу підприємницької діяльності становить законодавство про підприємства і підприємництво. Зокрема в Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Законом установлені й конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів і грошей.

Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися:

• пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;

• ремонт спортивної, мисливської чи іншої зброї;

• виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин;

• виготовлення пива й вина;

• виготовлення горілчаних, лікерних і коньячних виробів;

• виготовлення тютюнових виробів;

• медична практика;

• ветеринарна практика;

• юридична практика;

• створення та утримання ігрових закладів, організація азартних ігор;

• торгівля алкогольними напоями та ін.

Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності, до якої додаються копії засновницьких документів. Рішення про видачу ліцензії або відмову приймається не пізніше, ніж за 30 днів з дня одержання заяви і необхідних документів.

2.Суть і система організації та принципи діяльності малих та середніх підприємств

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України «Про підприємства» до малих відносяться такі підприємства:

• у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;

• у науці й науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

• в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;

• у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;

• у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства — це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90—95% усіх підприємств і до 20—60% валового національного продукту .Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі.

У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма роз­витку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.

За даними Міністерства статистики, на початок 1996 р. було зареєстровано 91601 мале підприємство. Переважна більшість малих підприємств функціонувала в сфері торгівлі та громадського харчування (44542), значно менше в сфері промисловості (13 132), в будівництві (11269). У цілому в промисловості, побутовому обслуговуванні та будівництві діє близько третини (32%) малих підприємств, а в торгівлі та громадському харчуванні майже половина від загальної чисельності.[1]

3.Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва

Невід'ємною складовою державної політики сприяння розвиткові підприємництва є політика підтримки малих і середніх підприємницьких структур. Саме на базі масового розвитку малих підприємницьких структур зарубіжні країни досягають значних успіхів господарювання, забезпечують соціально-політичну стабільність у суспільстві, формують умови для зростання зайнятості і достатків значної частини населення.

Саме тому уряди цивілізованих країн з ринковою економікою приділяють багато уваги розвиткові малого бізнесу, розробляють механізми підтримки підприємницьких організацій. Активна політика держави сприяє інтенсивному розвиткові малих підприємницьких структур. Інтенсивність їх розвитку можна проаналізувати на прикладі таких країн, як США, Японія, держав Західної Європи (Франція, Швеція, Італія, Німеччина та ін.). Зокрема, у США 1960 року функціонувало близько 5 млн. малих і середніх компаній, а вже 1970-го їх кількість зросла удвічі і становила понад 10 млн. одиниць, 1980 року - 14 млн., а 1990-го -понад 20 млн. одиниць [2].

У Великобританії за останні вісім — десять літ щороку реєструється понад 900 нових компаній, які належать до сфери малого підприємництва. На таких підприємствах зайнято 30% робочої сили, вироблено близько 20% валового національного продукту. В Японії на підприємствах із чисельністю зайнятих до 500 чол. припадає 99,5% від їх загальної кількості. Діючі підприємства малого і середнього бізнесу в цій країні забезпечують 77% зайнятості населення, 52% обсягів продажу та 56,6% умовно чистої продукції переробних галузей промисловості. Специфіка розвитку малого бізнесу у Швеції полягає в тому, що в цій країні досить розвиненими є сімейний бізнес, споживча кооперація та різні підприємницькі угруповання на базі кооперативних зв'язків. У Німеччині практично немає розподілу на малі і середні підприємницькі структури. Ця сфера підприємницької діяльності виділяється як середній прошарок, який функціонує в різних сферах економіки. Згідно із прийнятою системою обліку в Німеччині, до малих підприємницьких структур належать підприємства із чисельністю працюючих до 50 чоловік, а обсяг виробництва - до 1 млн. марок. Отже, у світовій практиці господарювання мають місце різні вимоги і критерії віднесення підприємницьких структур до категорії малих та середніх. Це значно ускладнює процеси аналізу та оцінки впливу таких форм господарювання на розвиток національної економіки. У таблиці. 1. представлено дані, що характеризують розвиток малого і середнього підприємництва в розвинутих державах світу, Росії та Україні за такими показниками, як кількість МСП, що припадає на 1000 чол. населення, частка зайнятих у МПС у загальній чисельності зайнятих (%), частка МПС у ВВП (%). Дослідження показують, що в Україні вплив малого підприємництва на розвиток національної економіки, забезпечення зайнятості населення є набагато нижчим, аніж у розвинутих державах. Однак наведені дані щодо розвитку підприємництва е неповними, оскільки відбивають результати лише офіційно зареєстрованих функціо­нуючих структур. Тоді як у реальній ситуації, як показують вітчизняні і закордонні дослідження, значна кількість малих підприємницьких структур функціонує нелегально, а результати їх діяльності не знаходять відображення в офіційній статистиці. Отже, і реальні результати функціонування підприємницьких структур є значно вищими, аніж в офіційній економіці. Однак нелегальна частина малого бізнесу в Україні не тільки офіційно не обліковується, не оподатковується, а й існує поза увагою державної системи управління економічними процесами. Ураховуючи, що в Україні, за різними оцінками, до 50-60 % обсягів ВВП формує тіньовий сектор економіки, основну структуру якого становлять малі підприємницькі організації, проблеми державного управління процесами розвитку підприємництва набувають особливої актуальності.

Таблиця 1.

Показники, що характеризують розвиток малого і середнього підприємництва (МСП) у різних країнах світу

Аналіз і оцінка зарубіжного досвіду стосовно втручання держави в розвиток підприємництва показують, що під особливою державною опікою перебувають структури малого і середнього бізнесу. При цьому кожна держава, використовуючи типові важелі впливу на розвиток підприємництва, формує власну систему управління цими процесами, підтримуючи перш за все малі підприємницькі структури, масовість яких забезпечує зайнятість і добробут більшої частини населення, а відтак і стабільну економічну ситуацію в країні та ефективність функціонування національної економіки.

В Україні політику державної підтримки розвитку малого підприємництва започатковано 1991 року, тобто вже на першому етапі розбудови державності. Саме тоді створено Державний комітет України зі сприяння розвиткові малим підприємствам і підприємництву. Однак більшість рішень уряду стосовно підтримки підприємництва лишалися чинними лише на папері, а в реальній ситуації відбувалися процеси хаотичного розвитку малих підприємств у відриві від напрямів державної політики реформування вітчизняної економіки. Намагання уряду керувати процесами розвитку підприємництва виявилось у формі розробки і прийняття державних програм підтримки підприємництва. Так, 1993 року прийнято Програму державної підтримки підприємництва в Україні, 1996-го - Концепцію державної політики щодо розвитку малого підприємництва. У 1997-1998 pp. розроблено і частково реалізовано регіональні програми розвитку малого підприємництва, основну методологію розроблення і реалізацію яких використано при формуванні державної політики стосовно розвитку підприємництва в Україні на 1999-2000 роки.

Починаючи з 1998 року, політика держави спрямована на зниження адміністративного, і зокрема податкового, тиску на підприємницькі структури, які за чисельністю працюючих і обсягами виробництва належать до категорії малих форм господарювання. За цей період уведено нові нормативи щодо віднесення підприємницьких структур до категорії малих. В окремі підгрупи виділено підприємства з чисельністю працюючих до 10 осіб, до 20 осіб. Розроблено нові механізми оподаткування малих підприємницьких структур, включаючи можливість їх переходу на єдиний податок. Паралельно відбувалися зміни і в державній системі управління процесами розвитку підприємництва.