168812 (Еколого-економічні проблеми водокористування та шляхи їх вирішення), страница 2

Враховуючи те, що значна частина території нашої держави належить до зони нестійкого і ризикованого землеробства , вирішальну роль у підвищенні врожайності відіграє і відіграватиме меліорація. Але на превеликий жаль на сучасному етапі (протягом 1991-2006 років) у розвитку зрошення земель В Україні допущено різке зменшення обсягів фінансового та ресурсного забезпечення агро-водогосподарської галузі. Тобто потенціал галузі використовується не повною мірою та занадто низькою ефективністю.

Фактори забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів в рамках водогосподарських об’єктів мають включати такі організаційно-економічні заходи :

1. видачу дозволів на спеціальне водокористування;

2. встановлення нормативів плати і розмірів платежів за збір води та скид забруднюючих речовин;

3. встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;

4. надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідхідних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;

5. відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об’єктам у разі порушення вимог законодавства.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюють такі нормативи :

1. нормативи екологічної безпеки водокористування;

2. екологічний норматив якості води водних об’єктів;

3. нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

4. галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об’єкти;

5. технологічні нормативи використання води.

Завдання еколого - економічних оцінок зводиться до того, щоб через систему вартісних показників (витратних і результатних) найповніше відбити ступінь виконання різних функцій (фізіологічних, соціальних, економічних, екологічних) даним природним фактором. Економічна оцінка використання природних ресурсів ще трактується як грошовий еквівалент народногосподарської цінності природних благ, які отримуються при їх використанні, тобто, відносної доходності, що одержана від природних ресурсів різної якості в різних природно-економічних районах. К.Г. Гофман під системою економічних оцінок природних ресурсів розуміє систему централізовано встановлених народногосподарських нормативів ефективності експлуатації природних багатств.

Однак у системі економічного обліку зазначені оцінки можуть відігравати і самостійну роль, коли потрібною стає їх інформаційна функція. Звичайно це втілюється в завданнях обґрунтування варіантів соціально-економічного розвитку продуктивних сил чи базових технологій. У цьому випадку необхідно врахувати в масштабах країни чи регіону інтегральний еколого-економічний ефект у всіх економічних суб’єктах, де можуть відчуватися результати реалізованого проекту. Для врахування такого ефекту потрібно максимально повно уявляти, з одного боку, витрати реалізації, з іншого, - всі результати проекту, зокрема еколого-економічні.

Точність еколого-економічних оцінок повинна відповідати тим завданням, при вирішенні яких передбачається їх використання. Вона може змінюватись від орієнтовних оцінок (для приблизних розрахунків ) чи спрощених коефіцієнтних значень (зокрема, для визначення величин тарифів) до складних багатофункціональних розрахунків (у задачах комп’ютерного моделювання еколого-економічних систем). Екологічні показники, що характеризують різні аспекти використання природних благ, називаються еколого-економічними показниками. За функціональним призначенням виділяють дві основні групи еколого-економічних показників: оцінки і ставки.

Еколого-економічні ставки – це базові економічні показники (тарифи, процентні нормативи, ін.), що враховують дію або вплив екологічних факторів та забезпечують реалізацію економічних інструментаріїв (системи цін і платежів, умов одержання прибутку, ін.). У свою чергу, економічні інструменти – це засоби (заходи, методи, важелі ) зміни фінансового стану економічних суб’єктів. За допомогою економічних інструментів можна, впливаючи на спонукальні мотиви діяльності господарюючих суб’єктів, регулювати товарно - грошові відносини на рівні підприємства, території, національної економіки і навіть транснаціональних систем.

Методологічні підходи щодо економічної оцінки ефективності використання водно-ресурсного потенціалу базуються на зіставленні оцінених результатів водокористування в комплексі з відтворенням і збереженням ресурсів, з витратами на їх здійснення в натуральній або вартісній формі.

Велика кількість завдань, що вирішуються за допомогою економічної оцінки використання водних ресурсів, робить неможливим визначення універсального показника, придатного для всіх випадків у господарській практиці, для будь-якого природного ресурсу, мова йде про систему показників. Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюється з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об’єктів. Підприємство питного водопостачання здійснює свою діяльність при наявності дозволу на спеціальне водокористування, який видається в порядку встановленому КМ України.

Для оцінки екологічної безпеки виробництва встановлюються галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об’єкти, тобто нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї і тієї ж сировини.

Залучення великих обсягів водних ресурсів у господарський обіг та їх забруднення спричинили катастрофічний стан багатьох водноресурсних систем. Проблеми підвищення еколого-економічної ефективності водогосподарської діяльності і, зокрема, сфери водокористування, тісно пов’язані з аналізом і оцінкою взаємодії та впливу структури виробництва на водноресурсний потенціал та проблемами вибору оптимальної стратегії і тактики у вирішенні задач щодо збалансованого за екологічними і економічними параметрами розвитку водогосподарських комплексів. Разом з тим процеси водогосподарського комплексоутворення з урахуванням водноресурсних та еколого-економічних факторів ще недостатньо вивчені.

Розрізняють методи економічної оцінки, при застосуванні яких враховують: витрати і відтворення водних ресурсів; диференціальну ренту і замикаючи витрати; приріст чистої продукції або національного доходу, створеного завдяки залученню водних ресурсів у господарський оборот.

Методика дослідження еколого-економічної оцінки функціонування ВГК включає використання кількісних і якісних категоріальних показників, що характеризують водноресурсний потенціал ВГК, його територіально-галузеву структуру, економічну і екологічну оцінки водокористування і основні напрямки його раціоналізації і регламентації. Показники та критерії еколого-економічної оцінки водокористування побудовані з урахуванням цінності водних об’єктів як джерел природних умов життєзабезпечення людини, засобів виробництва та їх просторового базису розміщення, а також як середовища біорізномаїття. Ця методика передбачає оцінку рівнів раціоналізації водокористування на виробництві, антропогенного навантаження на водноресурсний потенціал, а також еколого-економічної ефективності водокористування у системі суспільного виробництва.

Використання нових методик комплексної еколого-економічної оцінки функціонування ВГК і водокористування, за рівнем антропогенного навантаження та впливу на водноресурсний потенціал дасть можливість приймати оптимальні рішення щодо регламентації водокористування з урахуванням екологічних обмежень, обґрунтувати адресне спрямування інвестицій у водогосподарську і водоохоронну діяльність.

Обмеженість водних ресурсів, різні напрямки їх можливого використання з неоднаковим ступенем ефективності передбачають необхідність проводити оцінку води з урахуванням диференційної ренти. Даючи економічну оцінку водозабезпеченню визначаємо як пряму функцію від диференційної ренти. Водні ресурси слід оцінювати виходячи з затрат, які передбачається зробити для отримання однакової або еквівалентної продукції в інших умовах, що виключають використання даного природного ресурсу і є замінним способом виробництва. Тобто оцінка води як природного ресурсу визначається водною диференційною рентою, яку пропонується розрахувати порівнянням суми суспільних витрат за оптимальним планом використання водних ресурсів із затратами за оптимальним же із альтернативних варіантів.

Діючи платежі за природокористування враховують лише витрати на відтворення природних ресурсів. Тому вони, як правило, занижені порівняно з диференціальною рентою, яка виникає при експлуатації ресурсів. Важливою функцією платежів за природні ресурси є створення економічних передумов для розширеного відтворення природно-ресурсного потенціалу на принципах повного госпрозрахунку і самоокупності.

Основна мета встановлення нормативів плати за забруднення навколишнього середовища – створення системи відповідальності та матеріального заохочення працівників підприємств, суспільного фонду охорони природи для поліпшення екологічної ситуації в регіоні.

Нині є багато альтернативних рішень щодо визначення єдиної регіональної ставки плати за забруднення довкілля. За будь-якого варіанта розрахунку варто зважити на необхідність створення регіонального резервного фонду охорони природи, а також рівень наявної системи обліку та її об’єктивності для розрахунків нормативів. При цьому методи визначення мають бути простими і не трудомісткими.

Хоч в Україні напрацьована нормативно – правова база у водогосподарській діяльності, однак проблем не стало менше, особливо коли розглядати їх через призму вирішення питання забезпечення населення якісною питною водою, необхідно створити єдиний ефективний орган по контролю водогосподарської діяльності та питної води, забезпечити дієвий моніторинг водогосподарської діяльності та необхідну взаємоузгоджену законодавчу базу. Для цього необхідно до Водного Кодексу внести зміни та визначити єдиний орган, що здійснюватиме державне управління водними ресурсами.

1.3 Еколого-економічне значення водних ресурсів

Водні маси на поверхні Землі утворять тонку геологічну оболонку, що займає більшу частину поверхні Землі й утворить Світовий океан (361млн км3, або 70,8 % всієї поверхні планети). Загальний обсяг гідросфери дорівнює 1,4 млрд км3 , частка її стосовно всієї маси Землі не перевищує 0,02%. Основна маса води гідросфери зосереджена в морях і океанах (94 %), друге місце по обсязі водних мас займають підземні води (3,6 %), лід і сніг арктичних і антарктичних областей, гірські льодовики (2 %). Поверхневі води суши (ріки, озера, болота) і атмосферні води становлять частки відсотка від загального обсягу води гідросфери (0,4 %).

Вода - хімічна сполука водню з киснем (Н2ПРО), безбарвна рідина без заходу, смаку й цвіту. У природних умовах завжди містить розчинені солі, гази й органічні речовини, їхня кількість міняється залежно від походження води й навколишніх умов. При концентрації солей до 1 г/л воду вважають прісної, до 24,7 г/л - солонуватої, понад - солоний.

Ресурси прісних вод становлять незначну частку загального сумарного обсягу всієї гідросфери, але саме вони відіграють вирішальну роль у загальній циркуляції води, у зв'язках гідросфери з екологічними системами, у життєдіяльності людини й існуванні інших живих організмів, у розвитку виробництва. На прісні води доводиться близько 2 % гідросфери, використовувана частина (річковий стік, озерна вода) становить менш 1 % від загального обсягу вод гідросфери.

У середньому вода становить близько 90 % маси всіх рослин і 75 % маси тварин. Складні реакції у тваринних і рослинних організмах можуть протікати тільки при наявності водного середовища. Тіло дорослої людини містить 60-80 % води. Фізіологічну потребу людини у воді можна задовольнити тільки водою й нічим іншим. Втрата 6-8 % води супроводжується напівнепритомним станом, 10% - галюцинацією, 12 % - приводить до смерті.

Щодо господарської діяльності людини вводиться поняття "водні ресурси" - це всі придатні для господарського використання запаси поверхневих вод, включаючи ґрунтову й атмосферну вологу. Ресурси поверхневих вод визначаються в основному сумарним стоком у середній по водности рік. Розподілено вони й використовуються по території Землі й окремих регіонів нерівномірно.

Країни СНД мають найбільшими у світі водними ресурсами, сумарно вони посідають друге місце у світі (після Бразилії) по обсязі середньорічного річкового стоку, на них доводяться також значні по величині потенційні запаси підземних вод. Однак ці ресурси поширені по території країн СНД украй нерівномірно, що пояснюється різними географічними, кліматичними, геологічними й гідрогеологічними умовами окремих регіонів.

Загальний середньорічний обсяг стоку становить майже 4,7тис.км3, причому гнітюча його частина доводиться на Російську Федерацію - 4,27тис.км3 (більше 90 %). Значними водними ресурсами володіють Україна - 0,21 тис. км3 (4,5 %), Казахстан - 0,12 тис. км3 (2,7 %), Узбекистан - 0,11тис. км3 (2,3 %), Таджикистан -- 0,1 тис. км3 (2,0%).

Нерівномірному розподілу стоку відповідає й різна забезпеченість водними ресурсами країн СНД. Якщо питома забезпеченість стоком у цілому для країн СНД дорівнює 210 тис. км3 у рік на 1 км2, то найбільш висока в Грузії й Таджикистані - 877 і 667 відповідно, а найбільш низька в Туркменістані - 145 і в Казахстані - 46 тис. км3 у рік на 1 км2.

РОЗДІЛ 2

РОЗВИТОК ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ