168641 (Вирішення глобальних енергетичних проблем на прикладі країн Європи)

Міністерство освіти і науки україни

Кам'янець-подільський національний університет імені Івана Огієнка

Природничий факультет

Кафедра географії та методики її викладання

Курсова робота

Вирішення глобальних енергетичних проблем на прикладі країн Європи

Студентки 4 курсу

Степанюк Ольги Миколаївна

Науковий керівник:

Карбовська Жанна Анатоліївна

Кам’янець-Подільський

2009

Зміст

Вступ

1. Проблеми енергозбереження і енергобезпеки. Енергетичні відносини

1.1 Проблема енергозбереження

1.2 Енергетичної безпеки

1.3 Енергетичні відносини країн ЄС

2. Вирішення енергетичних проблем альтернативним шляхом на прикладі країн Європи

2.1 Природне електропаливо Данії

2.2 Сонячна енергія. Іспанія

2.3 Геотермальна енергетика. Ісландія

2.4 Досвід Польщі вирішення енергетичної проблеми

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Розвиток людського суспільства нерозривно пов’язаний з використанням природних ресурсів нашої планети, з споживанням різних видів енергії в все зростаючих масштабах. Усі здобутки сучасної цивілізації - величезна різноманітність товарів, різний за швидкістю і комфортом транспорт, космічні польоти і т.д. - можливі завдяки тій величезній кількості штучної енергії, яку виробляє людство.

В основі виробництва теплової та електричної енергії лежить процес спалювання копалин енергоресурсів –вугілля, нафти, газу.

Масштаб добутку та витрачання копалин енергоресурсів, металів, споживання води, повітря для виробництва необхідної людству кількості енергії величезний, а запаси ресурсів, обмежений.

Особливо гостро стоїть проблема швидкого вичерпування запасів органічних природних енергоресурсів, так як більшість ресурсів не відновлюється, по крайній мірі, в помітній кількості. Науково - технічний прогрес визначається розвитком енергетики країни. Енергетика - найважливіша галузь народного господарства, яка охоплює енергетичні ресурси, вироблення, перетворення, передачу та використання різноманітних видів енергії. Це основа економіки країни.

Подальше загострення проблем енергетичної безпеки змусило країни ЄС знову повернутися до проблем енергозабезпечення. Один з головних напрямів вирішення проблеми енергозабезпечення країн ЄС пов'язують з розвитком нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та високою енергоефективністю споживання.

Для досягнення таких цілей безумовно важливо мати загальну схему стратегічного обзору енергетики ЄС та визначити для всіх країн єдину стратегічну ціль, яка б збалансувала і вимоги сталого розвитку та використання енергії, конкурентоспроможність та безпеку енергозабезпечення, як то – забезпечення створення мінімально необхідного рівня загальної інфраструктури ЄС за рахунок використання надійних енергозберігаючих джерел та джерел енергії з мінімальними викидами вуглецю. Наявність такої стратегічної цілі забезпечить країнам ЄС як свободу в виборі різних джерел енергії, так і створення такої структури енергетики, яка дозволить виконати поставлені завдання та забезпечити в цілому енергетичну безпеку.

Звісно, проблема енергозбереження і енергетичного використання гостро пов’язана з географічно – політичним положення країни. Адже саме її розташування визначається наявність паливно – енергетичного комплексу.

При впровадженні і використанні альтернативних джерел енергії варто враховувати ті кошти, які будуть витрачені на реалізації проекту, кошти, які будуть заощадженні і ті, які принесуть чистий прибуток. Варто також звернути увагу на екологічність і шляхи реалізації виробленої електроенергії.

Отже, при впровадженні і використанні альтернативних джерел енергії дуже важливо враховувати всі аспекти за яких ці носії зможуть повністю себе реалізовувати і працювати надійно впродовж багатьох років.

Мета роботи: вивчення вирішення глобальної енергетичної проблеми на прикладі окремих країн Європи

Згідно мети курсової роботи постають такі завдання:

• вивчити проблеми енергозбереження і енергетичної безпеки;

• дослідити альтернативні джерела електроенергії, дати їм коротку характеристику і описати ефективність їх праці на прикладі окремих країн Європи;

• дослідити альтернативні джерела електроенергії, як екологічно чистих носіїв енергії, зважаючи на глобальну екологічну проблему.

Предмет дослідження: електроенергетика світу.

Об’єкт дослідження: альтернативні джерела енергетики країн Європи.

Обсяг роботи: курсова складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури. Містить 27 сторінок.

1. Проблеми енергозбереження і енергетичної безпеки

1.1 Проблема енергозбереження

Енергоефективність та енергозбереження є пріоритетними напрямами енергетичної політики більшості країн світу. Це обумовлено вичерпанням невідновлювальних паливно-енергетичних ресурсів, відсутністю реальних альтернатив їх заміни, наявністю ризиків при їх виробництві і транспортуванні. В останній час ці чинники набувають все більшого значення у зв'язку із загальною нестабільністю у регіонах видобутку паливно – енергетичних ресурсів, напругою на паливно-ресурсних ринках та несприятливими прогнозами щодо подальшого зростання цін на енергоресурси. Розвинені країни світу, у першу чергу, країни ЄС, які вже досягли значних успіхів у вирішенні проблем енергоефективності, продовжують пошук нових джерел енергозабезпечення та розробку заходів щодо енергозбереження. З огляду на ситуацію, що сьогодні складається, вирішення цих проблем буде відбуватися в умовах загальної нестабільності в світі, у тому числі і на паливно-ресурсних ринках, несприятливих прогнозів щодо подальшого зростання цін на енергоресурси та незначних іноземних інвестицій у вітчизняну економіку. Досвід розвинутих країн вказує на необхідність державного регулювання процесами енергозбереження та проведення цілеспрямованої державної політики. Тільки держава шляхом виваженої законодавчої, гнучкої цінової, тарифної та податкової політики може забезпечити дієздатність фінансового механізму енергозбереження.

Основними принципами такої політики повинні стати:

1. пріоритет підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів над зростанням обсягів їх видобутку й виробництва теплової та електричної енергії;

2. відповідність політики загальним ринковим перетворенням в країні;

3. пріоритетність забезпечення безпеки здоров'я людини, соціально-побутових умов її життя, охорони навколишнього середовища при видобутку, виробництві, переробці, транспортуванні та використанні паливно-енергетичних ресурсів та (або) енергії;

4. здійснення державного регулювання у сфері енергозбереження, в першу чергу, контролю виконання законів, нормативів та прийнятих рішень; необхідність економічної підтримки енергозбереження, стимулювання використання відновлювальних джерел енергії;

5. обов'язковість вірогідного обліку паливно-енергетичних ресурсів, що виробляються та споживаються;

6. системний підхід в енергозбереженні;

7. реалізація інформаційної, освітньої та науково-дослідницької діяльності у сфері енергозбереження.

Інші переваги енергозбереження складаються у зменшенні техногенного навантаження на навколишнє середовище: зменшення обсягів викидів СО₂ у 2020 році може досягти 207 млн. т, що поліпшить умови життя населення країни, а також забезпечить можливість торгувати квотами і одержувати додаткові дивіденди на впровадження новітніх технологій і взагалі на соціально-економічний розвиток країни. Крім того, енергозбереження в енергетиці дозволить зекономити у 2020 році близько 323 млрд. кВт год. електроенергії, що дозволить не вводити в експлуатацію електрогенеруючих потужностей у 37 ГВт і зменшити потреби в інвестиціях для галузі на 74 млрд. дол.

1.2 Енергетична безпека

Енергетична безпека держави [1]- це стан готовності паливно-енергетичного комплексу країни щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного, економічно ефективного та обґрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також щодо гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні і здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску. Виходячи з такого визначення енергетичної безпеки можна виділити наступні її складові: енергозабезпечення, енергетичну незалежность, екологічну прийнятність та соціальну стабільність. Необхідно зазначити, що характер поділу на складові є дещо умовним, тому деякі механізми та стратегічні пріоритети забезпечення енергетичної безпеки будуть загальними для різних її складових. Це цілком зрозуміло в зв'язку із багатоплановістю самого поняття енергетичної безпеки, тісним зв'язком та взаємним впливом різних її складових. На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами енергетичній безпеці світу є неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, відсутність активної політики енергозбереження, недостатні темпи диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, низький рівень екологічної прийнятності енергетичного виробництва та соціальні конфлікти в сфері енергетичного виробництва та енергопостачання населення.

На саміті великої вісімки в Санкт-Петербурзі в липні 2006 році [2], який саме і був присвячений розгляду проблем енергетичної безпеки, було визначено, що енергоресурси мають критичне значення для поліпшення якості життя та розширення можливостей, які відкриваються для громадян країн світу – як розвинутих, так і тих що розвиваються. Тому забезпечення ефективного, надійного та екологічно безпечного енергопостачання за цінами, які відображають фундаментальні принципи ринкової економіки, є головним завданням для всіх країн та всього людства. У зв'язку з глобальним характером цих проблем та зростаючим взаємозв'язком між країнами-виробниками, транзитерами та державами-споживачами енергоресурсів необхідно розвивати партнерські відносини між усіма зацікавленими сторонами з метою поліпшення глобальної енергетичної безпеки. Країни ЄС, маючи значний рівень енергетичної залежності (~ 50%), в повній мірі відчувають нові енергетичні реалії, що знайшло своє відображення в новій Зеленій книзі "Європейській стратегії сталої, конкурентоспроможної та безпечної енергетики" [3]. В ній були визначені дискусійні питання та запропоновані можливі дії на Європейському рівні, зазначається, що не зважаючи на пріоритетність національних інтересів, залишається необхідність спільних дій, що в світі глобальної взаємозалежності енергетична політика окремих держав повинна проводитися в рамках загального Європейського простору. Така загальна енергетична політика Європи повинна мати три головні цілі:

• сталість: передбачає переважну розробку конкурентоспроможних джерел енергії з низьким вмістом вуглецю, особливо альтернативного транспортного пального, регулювання енергоспоживання Європи, призупинення негативних змін клімату та поліпшення якості повітря

• конкурентоспроможність: відкриття енергетичних ринків повинно бути вигідним як для споживачів, так і всієї економіки в цілому, та таким що сприяє інвестуванню в чисте виробництво енергії та підвищенню рівня енергоефективності (це зайвий раз підкреслює важливість та значимість цінової та тарифної політики держав), зниженню впливу надвисоких цін на енергоносії на економіку ЄС та її громадян і використанню найновітніших сучасних енергетичних технологій;

• безпека енергозабезпечення: вирішення проблеми зростаючої залежності країн ЄС від імпортованих енергоносіїв передбачає використання комплексного підходу – зниження попиту, диверсифікація структури енергетики ЄС зі збільшенням використання конкурентоспроможних локальних та поновлюваних джерел енергії (диверсифікація видів палива), а також диверсифікації джерел та шляхів постачання імпортованих енергоносіїв, створенню бази, яка буде сприяти залученню інвестицій для задоволення зростаючого попиту на енергоносії, підвищення готовності ЄС до реагування на кризові ситуації, поліпшення умов для європейських компаній, які намагаються отримати доступ до світових енергоресурсів, та забезпечення доступу до енергоносіїв усіх фізичних та юридичних осіб.

Для досягнення таких цілей безумовно важливо мати загальну схему стратегічного обзору енергетики ЄС та визначити для всіх країн єдину стратегічну ціль, яка б збалансувала і вимоги сталого розвитку та використання енергії, конкурентоспроможність та безпеку енергозабезпечення, як то – забезпечення створення мінімально необхідного рівня загальної інфраструктури ЄС за рахунок використання надійних енергозберігаючих джерел та джерел енергії з мінімальними викидами вуглецю. Наявність такої стратегічної цілі забезпечить країнам ЄС як свободу в виборі різних джерел енергії, так і створення такої структури енергетики, яка дозволить виконати поставлені завдання та забезпечити в цілому енергетичну безпеку.

Для Європи визначені наступні головні загрози енергетичній безпеці [3], а саме:

• термінова потреба в інвестиціях (тільки Європі для задоволення існуючого попиту на енергію та відновлення старіючої інфраструктури потрібні інвестиції порядку одного трильйона євро впродовж наступних 20 років);

• зростання залежності від імпорту (якщо внутрішня енергетика не стане конкурентоспроможнішою в наступні 20-30 років, то 70% енергетичних потреб Євросоюзу будуть задовольнятися імпортованими паливно-енергетичними ресурсами (сьогодні цей рівень складає 50%, при цьому деякі регіони постачання ПЕР знаходяться в зонах нестабільності, очікується збільшення споживання газу в значних обсягах);

• концентрація головних запасів ПЕР в декількох країнах (на сьогодні близько половини обсягів споживаного в ЄС газу постачається з трьох країн (Росія, Норвегія та Алжир), а існуючі тенденції дозволяють прогнозувати зростання цієї частки до 80 % в наступні 25 років);

• зростання глобального попиту на ПЕР (очікується, що цей попит зросте до 2030 року приблизно на 60 %, при цьому його зростання на нафту становитиме близько 1,6 % на рік);

• зростання цін на нафту та газ (за останні два роки ціни на нафту та газ майже подвоїлися, а на електроенергію також значно зросли, що є дуже обтяжливим для споживачів, але водночас стимулює підвищення енергоефективності та інноваційний розвиток);

• суттєве потепління (за розрахунками викиди парникових газів вже викликали потепління на 0,60 ⁰С, а неприйняття відповідних запобіжних заходів може призвести до підвищення температури на 1,4 – 5,80С до кінця сторіччя, що матиме серйозні наслідки для економік та екосистем як ЄС, так і інших регіонів світу);

• недостатній розвиток конкурентоспроможних європейських енергетичних ринків (тільки існування таких ринків здатне забезпечити громадянам та підприємствам ЄС безпеку постачань та більш прийнятні ціни. Досягнення цієї мети потребує розвинутих взаємозв'язків, ефективного законодавства, встановлення та застосовування на практиці регуляторних рамок, в тому числі і правил співтовариства щодо конкуренції, але консолідація енергетичного сектору повинна мати ринкову природу).

Таким чином Зелена книга, визначивши шість ключових напрямків пошуку відповідей на сучасні виклики, націлює ЄС на створення та ефективну реалізацію спільної енергетичної політики. Сучасні виклики ставлять перед країнами ЄС передусім фундаментальне питання про їхню єдність щодо розробки нової, загальної Європейської стратегії в галузі енергетики, про готовність додержуватися головних принципів, на які спиратиметься така стратегія (сталість, конкурентоспроможність та безпека).