163925 (Управління проектами фінансування), страница 4

Найбільш поширеними є поставки комплектних технологічних ліній (КТЛ). Це найбільш висока ступінь організації машинобудівного виробництва та більш прогресивний метод комплектування будівель обладнанням. Сутність цього методу в тому, що постачальником усього обладнання, у тому числі нестандартизованого, а також усіх комплектуючих виробів, які входять у технологічну лінію або установку, незалежно від того, хто їх виготовляє, виступає одна комплектуюча організація. Комплектні поставки технологічних ліній, установок та агрегатів здійснюються на основі прямих договорів між постачальниками та замовниками за умови дотримання черговості поставок та проведення технічного нагляду й шефмонтажних робіт. Поставки обладнання у вигляді КТЛ та агрегатів забезпечують: скорочення строків поставки; підвищення рівня комплектності та ступеня заводської готовності до монтажу обладнання, що поставляється; використання прогресивних форм планування та контроль за поставкою обладнання; раціональну організацію служби технічного нагляду та шефмонтажу.[8;248с.]

2.2 Впровадження інвестиційних проектів

У період освоєння інвестицій, особливо якщо цей період тривалий, ринкова кон’юнктура зазнає відчутних коливань, а це, у свою чергу, впливатиме на інвестиційний процес: змінюються інвестиційні попит та пропозиція, а отже, змінюються і ціни на інвестиційні товари. Протягом певного часу можуть змінитися також потреби, заради яких розробляється інвестиційний проект. Крім того, початковий план може виявитися недієздатним через низку чинників, наприклад, перенесення строків початку будівництва, перегляд умов фінансування, необґрунтоване планування зв’язків між завданнями проекту, зрив постачання документації або обладнання постачальниками , непередбачені технічні труднощі, зміни зовнішніх умов тощо.

Таким чином, усі основні елементи інвестиційного проекту мають ретельно контролюватися з боку керівництва проектом. Менеджер проекту має визначити процедуру та встановити послідовність збору даних через певні інтервали часу, проводити аналіз одержаних результатів, аналізувати поточні відхилення фактичних та планових показників і прогнозувати вплив поточного стану справ на виконання обсягів робіт, що залишилися.

Система контролю за інвестиційним проектом включає в себе: зміст інформації, що аналізується; структуру звітів та відповідальність за збір даних; аналіз інформації та прийняття рішень. Усі ці заходи розробляються до реалізації проекту за участю всіх зацікавлених сторін. Система керівництва має забезпечити необхідний вплив там і тоді, коли і де вони необхідні. Наприклад, якщо виникає затримка введення об’єкта в експлуатацію, то прискорити цей процес можливо за рахунок перерозподілу матеріальних, фінансових чи трудових ресурсів. Якщо ж затримується поставка проектної документації, збільшуються витрати на матеріали та обладнання, субпідрядники порушують директивні строки, то необхідно переглянути план проекту. Коригування плану може бути обмеженим переглядом основних параметрів, а може вимагати розроблення нової моделі, починаючи з поточного стану до моменту закінчення робіт.[14;736с.]

Основними принципами побудови ефективної системи контролю в процесі реалізації інвестиційного проекту мають бути:

-наявність чітких планів;

-наявність реальної системи звітності;

-наявність ефективної системи аналізу фактичних показників і

тенденцій;

-наявність ефективної системи реагування.

Плани мають бути змістовними, чітко структурованими та фіксованими з тим, щоб забезпечити основу для контролю. Якщо плани поновлюються часто та без застосування процедур контролю за змінами, то контроль за проектом буде втрачено.

Звіти мають відображати стан проекту відносно вихідних планів на основі єдиних підходів та критеріїв. У результаті аналізу зібраних даних керівництво проекту має визначити, чи відповідає поточна ситуація запланованій, а якщо ні, то вирахувати розмір наслідків відхилень. Спеціальні звіти мають використовуватися для передбачення тенденцій у вартісних та часових оцінках робіт проекту. У найпростішому випадку передбачення можуть вказувати на збільшення вартості проекту або на затримку по строках. Завершальним етапом процесу контролю за проектом є дії, які вживає керівництво та спрямовує на переборення відхилень у процесі робіт з проекту. Ці дії можуть бути спрямовані на виправлення виявлених недоліків та переборення негативних тенденцій у рамках проекту.

У рамках функцій контролю та оперативного управління реалізацією проекту вирішуються завдання: вимірювання, прогнозування та оцінки оперативної ситуації за досягнутими результатами, витратами часу, ресурсів та фінансів; аналізу та усунення причин відхилення від розробленого плану та коригування плану. Отже, у процесі управління проектом контролюються три основні кількісні характеристики: час, обсяг робіт та вартість. Крім того, керівництво відповідає за управління змістом робіт, якістю та організаційною структурою.

Механізм проведення постійного нагляду та контролю за програмою про освоєння інвестицій називають моніторингом інвестиційних проектів. Загальний моніторинг проекту здійснює інвестор або від його імені дирекція підприємства, що будується. Такий моніторинг за угодою з інвестором можуть здійснювати фірма-девелопер або генеральний підрядник відповідно до договору консорціуму.

Основною метою розроблення системи моніторингу реалізації інвестиційного проекту є: своєчасне виявлення відхилень від календарного плану та бюджету, які викликають зниження ефективності інвестиційної діяльності; аналіз причин, які призвели до цих відхилень, та розроблення пропозицій з відповідного коригування окремих напрямів інвестиційної діяльності з метою її нормалізації та підвищення ефективності.

Побудова системи моніторингу реалізації інвестиційного проекту має ґрунтуватися на основі таких принципів.

1. Вибір для спостереження найбільш важливих напрямів реаліза-
   ції інвестиційного проекту. Реалізація цього принципу опирається на те, що спостереження насамперед має відбуватися за реалізацією календарного плану та бюджету проекту за окремими розділами.

2. Побудова системи інформаційних (звітних) показників з кожного напряму реалізації інвестиційного проекту. Така система показників має ґрунтуватися на даних оперативного бухгалтерського обліку та статистичної звітності. Ця система відображає хід реалізації календарного плану проекту за обсягами та найбільш важливими структурними показниками, виконання бюджету за обсягом та структурою витрат тощо.

3. Розроблення системи узагальнюючих показників з кожного напряму реалізації проекту. Система оціночних показників будується виходячи з мети моніторингу окремих напрямів діяльності інвестиційного проекту та ґрунтується на привабливості для цього інформативних (звітних) показників. У розрізі кожного з напрямів формується конкретний перелік найбільш важливих оціночних показників.

4. Встановлення періодичності формування звітної бази даних (інформаційних та аналітичних показників). Така періодичність визначається виходячи з періодичності календарного плану та бюджету реалізації інвестиційного проекту. З урахуванням цієї періодичності вирізняють оперативні зведення, місячний чи квартальний звіт.

5. Аналіз основних причин, які призвели до відхилення фактичних результатів від передбачених. У процесі такого аналізу виділяються ті показники, щодо яких спостерігаються «критичні відхилення» від календарного плану та бюджету.

6. Виявлення резервів та можливостей нормалізації ходу реалізації інвестиційного проекту. У процесі реалізації цього принципу резерви розглядаються у розрізі окремих функціональних блоків з вивченням можливостей замовника та підрядника щодо нормалізації ходу реалізації інвестиційного проекту.

7. Обґрунтування пропозицій щодо зміни календарного плану та бюджету інвестиційного проекту. Завершальним етапом моніторингу інвестиційних проектів є розроблення обґрунтованих пропозицій щодо коригування календарного плану та бюджету проекту. В окремих випадках може бути обґрунтовано пропозицію про «вихід» з інвестиційного проекту.

Отже, розроблена на цих принципах система моніторингу реалізації інвестиційного проекту має коригуватися у разі зміни інвестиційного середовища, напрямів інвестиційної діяльності та інших чинників.

Залежно від функцій учасників реалізації інвестиційної діяльності моніторинг можна спеціалізувати за видами:

- маркетинговий моніторинг, який здійснюється з метою забезпечення своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів; його здійснюють учасники, на яких покладено обов’язки у контрактах з матеріально-технічного забезпечення будов;

- фінансовий моніторинг, який здійснюється інвестором, замовником, фірмою-девелопером за його дорученням, а також іншими учасниками проекту на першому етапі освоєння інвестицій за такими показниками: загальний обсяг інвестицій за проектом; витрати на земельну ділянку; витрати на проектно-дослідні роботи; вартість будівельно-монтажних робіт (договірна ціна); контрактова вартість обладнання, інструментів та реманенту; джерела фінансування проекту; власний капітал, акціонерний капітал та інші залучені кошти; запозичені кошти, кредити банку та інші боргові зобов’язання; лізинг та інші запозичені кошти; мобілізація внутрішніх ресурсів тощо. Постійному нагляду підлягає річна перед про завершення інвестиційного перед пр, відстежуються місячні планові та фактичні обсяги інвестицій, будівельно-монтажних робіт, витрати на обладнання. Аналізується рівень використання власного капіталу, залучених та запозичених коштів, виявляються відхилення, обґрунтовується необхідність мобілізації внутрішніх ресурсів та використання інших джерел фінансування. На цьому етапі у процесі фінансового моніторингу вже можна робити оцінку поточних показників ефективності інвестицій, розраховувати динамічну норму ефективності і порівнювати її з внутрішньою, визначати можливий очікуваний строк окупності інвестицій за умовами року експлуатації підприємства, який підлягає фінансовому моніторингу;

-технічний моніторинг, який крім інвестора та його представників здійснюють звичайно генеральний проектувальник та інші проектувальники у межах авторського нагляду. Технічний моніторинг здійснюється з метою забезпечення відповідності об’ємно-планувальних та конструктивних рішень, прийнятих у будівельній та технологічній частинах проекту, вимогам ДБН, держстандартів та технічних умов.

Якщо інвестиційний проект фінансується за рахунок кредитів банку, то здійснюється банківський моніторинг інвестиційного проекту, в процесі якого особлива увага приділяється своєчасності погашення боргу та сплати позичальником відсотків за користування інвестиційним кредитом. Оскільки щодо кожної позички існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати інвестиційні кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен втрачати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більший дохід. Тому він має ретельно контролювати позичальника впродовж усього перед пр банківського кредитування інвестиційного проекту. [6;352с.]

Механізм здійснення такого контролю прийнято називати моніторингом інвестиційного кредиту. Основна мета банку в процесі здійснення моніторингу полягає у налагодженні ефективної організації процесу інвестиційного кредитування та пошуку досконаліших механізмів кредитування інвестиційних проектів.

Специфікою моніторингу під час банківського інвестиційного кредитування є те, що він включає в себе основний та додатковий моніторинг, зокрема, організація основного моніторингу має здійснюватися за такими напрямами:

-обов’язкове дотримання принципів кредитування;

-контроль за виконанням умов кредитної угоди;

-виявлення проблем у використанні інвестиційних кредитів і розроблення заходів з їх ліквідації;

-аналіз балансу та фінансового стану позичальника протягом всього строку кредитування;

-контроль за збереженням застави.

Виходячи з перелічених напрямів, банківський моніторинг під час інвестиційного кредитування має ґрунтуватися на таких
принципах:

-періодична перевірка інвестиційних кредитів;

-ретельне розроблення етапів перевірки кредитів, щоб забезпечити перевірку всіх найважливіших умов за кожним кредитним договором, у тому числі реального графіка платежів позичальника, якості та стану забезпечення, оцінку змін фінансового стану, оцінку відповідності виданого кредиту кредитній політиці банку;

-часта перевірка проблемних інвестиційних кредитів, тобто збільшення кількості перевірок зі зростанням проблем, пов’язаних з конкретним кредитом;

-часта перевірка найбільших інвестиційних кредитів, оскільки невиконання позичальником своїх зобов’язань може серйозно вплинути на фінансовий стан банку.

2. Становлення управління проектами фінансування

1. Передумови розвитку проектного фінансування в Україні

Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій зарекомендувало себе як досить успішний спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у розвинутих країнах, проте в Україні залишається низка чинників, які унеможливлюють використання проектного фінансування повер мірою.

Причини, що стримують розвиток проектного фінансування в Україні, можна згрупувати за напрямами:

1. недостатній рівень розвитку вітчизняних джерел боргового фінансування порівняно з розвинутими країнами. Внутрішні ринки кредитів не мають достатніх і ліквідних коштів, необхідних для широкомасштабного фінансування капіталомістких проектів, особливо великих проектів з тривалими термінами погашення позичок. Практично відсутній досвід оцінювання приймання на себе частини або всього проектного ризику;

2. невідповідність між доходами і позичками всередині країни та обслуговуванням боргів у валюті. Ризик неадекватності між валютами, в яких надходить виручка, та валютою, в якій має обслуговуватися заборгованість, ускладнює процес проектного фінансування;

3. недостатньо розвинуті правова культура та законодавча стабільність у сфері узгодження та розподілу ризиків, а також надання гарантій та інших форм зобов’язань за кредитним фінансуванням. Комерційна та кредитна документація з проектного фінансування є складною і має бути підкріплена законодавчо-нормативною базою. Мають бути законодавчо оформлені всі види зобов’язань та гарантій, розподіл ризиків та прибутків, політичні та страхові ризики тощо;

4. відсутність достатньої кількості спеціалістів з проектного фінансування. Недостатній досвід розроблення системи такого типу фінансування для великих інвестиційних проектів;

5. обмежений досвід роботи кваліфікованих учасників проектного фінансування — організацій та фірм, що можуть брати на себе функції керуючих великими проектами.

Розвитку проектного фінансування в Україні також перешкоджають інвестиційний клімат, який залишається несприятливим для залучення капіталу, інші чинники, що збільшують проектні ризики. За таких обставин розв’язання проблеми вимагає комплексного підходу, що враховує інтереси різних сторін. Важливими складовими цього підходу є посилення ролі держави через надання гарантій страхування проектних ризиків, включаючи надання гарантій банкам, які беруть участь у фінансуванні інвестиційних проектів і програм, охоплених системою державних пріоритетів, податкове стимулювання механізмів інвестування, розвиток міжбанківського співробітництва у сфері спільного фінансування інвестиційних проектів.

Попри існування низки проблем, що потребують вирішення для розвитку проектного фінансування, реалізація законів України «Про концесії» та «Про угоди про розподіл продукції» створили засади для практичного застосування схем проектного фінансування. [3;231с.]