163586 (Інфляція та шляхи її подолання в сучасних умовах)

Вступ

Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Невипадково термін «інфляція» почав вживатися в 70‑ті роки ХІХ ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох – докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, проте саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII – початку ХІХ ст. та ін.)

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб’єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв’язок грошових знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції

1. Інфляція, її види та суть

Інфляція, як економічне явище існує вже довгий час. Вважається, що її поява пов’язана навіть із виникненням грошей, із функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція (від латинського inflation – розбухання) вперше почав використовуватися в Північній Америці за часи громадянської війни 1861–1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. В ХІХ ст. цей термін використовувався також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті одразу після першої світової війни [5].

Найбільш лаконічне визначення інфляції – зростання загального рівня цін, більш загально – переповнення каналів обігу грошової маси зверх потреби товарообігу, що визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін.

Однак трактовку інфляції як переповнення грошового обігу знеціненими паперовими грошами не можна вважати повною. Інфляція хоча воно проявляється тільки в рості товарних цін, не є лише грошовим феноменом. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, яке породжене диспропорціями відтворення у різних сферах ринкового господарства.

Одночасно, інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично у всіх країнах світу особливо в нашій державі.

Суть інфляції є в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своїй покупній спроможності.

Деякі вчені-економісти до цього переліку додають і золото, надаючи йому роль загального еквіваленту поряд із грошима.

Зріст цін може бути пов’язаний із перевищенням попиту над пропозицією товарів, однак така диспропорція між попитом і пропозицією в більшості випадків не є інфляцією.

Прикладом тому є енергетична криза 70‑тих років у США, коли нафтодобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші види товарів і послуг в цей же час ціни зросли на 7–9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватись внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних або сезонних коливань, структурних здвигів в системі відтворення, монополізації ринку державного регулювання економікою, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, змін кон’юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних лих і ще можна привести безліч прикладів. З переліченого видно, що не всякий ріст цін – інфляція, тому особливо важливо виділити саме дійсно інфляційний.

Так, ріст цін, що пов’язаний із циклічним коливанням кон’юнктури не можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі бума і падають у фазі кризи, потім знову зростають у наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці за умов інших рівних умов призводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку – інфляція витрат підвищення зарплати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Це призводить до підвищення попиту на будівельні матеріали, послуги будівельників, транспорт і т. д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулом для виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть знижуватися.

Таким чином до найважливіших інфляційних причин зросту цін можна відносити наступні [8]:

1. Диспропорціональність – незбалансованість державних витрат і доходів, а саме дефіцит держбюджету. Цей дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстата», що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок – інфляція. У нашій державі це мало місце у період «ходіння» купоно-карбованців, майже аж до введення нової грошової одиниці – гривні.

2. Інфляційно небезпечні інвестиції – переважно мілітаризація економіки. Асигнування на військові потреби ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту, і як наслідок – збільшення грошової маси. Надмірні воєнні асигнування, як правило є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші. На даний час для України це не актуально. Окрім питань пов’язаних із чорноморським флотом і повернення України до ядерної держави.

3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частки. Сучасний ринок у значній мірі огополістичний. Оскільки огополіс зацікавлений у скороченні виробництва і пропозиції товарів робиться дефіцит який він використовує для підтримання або підвищення ціни на товар.

4. Інфляція яка імпортується. Її роль зростає з ростом відкритості економіки і тягне її в світогосподарські зв’язки тої або іншої країни. Можливості у боротьби у державі доволі-таки обмежені. Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно «гальмує» експорт.

5. Інфляційні очікування – виникнення у інфляції характеру самопідтримки. Населення та суб’єкти господарювання звикають до постійного зростання цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасаються товарами очікуючи їх скоре подорожчання. Виробники боячись підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладають в ціну своїх товарів прогнозуємий ними ріст цін на комплектуючі вироби і тим самим розкручують маховик інфляції. В Україні це спостерігалось у 1993–1995 роках.

Раніше інфляція виникала, як правило, при надзвичайних обставинах. Так, під час війн держава часто випускала велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття воєнних витрат. За останні 20–30 років інфляція стала хронічною хворобою економіки багатьох країн світу.

Інфляція може протікати помірно – бути повзучою, в умовах якої ціни зростають не більше, ніж на 10% в рік. Багато сучасних економістів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса, вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і попиту.

Галопіруюча інфляція, при якій характерний ріст цін від 20% до 200% в рік, є вже серйозною напругою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри угод і контрактів.

Найбільш пагубною для економіки гіперінфляція, яка являє собою астрономічний ріст кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст товарних цін. Роль грошей у таких випадках різко зменшується, і населення та промислові підприємства переважно переходять на іншу, хоча і менш ефективну форму розрахунку, наприклад – бартер. В окремих випадках з’являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить дуже сильний удар навіть по найбільш забезпеченим верствам суспільства. Більшість економічної літератури приводить приклад Нікарагуа періоду громадянської війни (33000% – середньорічний ріст цін), або післявоєнну Угорщину, чудовим прикладом може бути інфляція та гіперінфляція нашої держави у 1992–1995 роках. Однак приклад Сербії показав, що це ще не межа. Щодо Сербії, то в результаті економічного ембарго світової спільноти проти цієї країни, річний ріст цін склав 3.000.000.000%, а для прикладу, середня зарплата становила суму, що дорівнювала 1 DM (нім. марка) при тому, що ціни виросли ще більше, а багато промислових товарів просто зникли із пропозиції.

Різке зростання цін можна пояснити за допомогою формули MV=PQ. Не дивлячись на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок втрати господарськими суб’єктами довіри до національної валюти обороти грошей надзвичайно збільшуються, що в даному випадку рівносильне збільшенню їх кількості. Відповідно ціна збільшується набагато більше, ніж кількість готівкових грошей в обороті. У розкрутці спіралі гіперінфляції надзвичайну роль також відіграють інфляційні очікування.

Всі ці види інфляції існують тільки при її відкритому стані – тобто при відносно відкритому ринку. При подавленій інфляції ріст цін на товари і послуги може і не проявлятись, а дефіцит грошей може виражатися як дефіцит пропозиції

Розрізняють два типи інфляції – збалансовану і не збалансовану. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку за результатами середньорічного росту цін піднімається процентна ставка банку, і таким чином ситуація стає рівносильній ситуації із стабільними цінами.

У випадку незбалансованої інфляції ціни на різноманітні товари і послуги підвищуються і по різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, очікувана і неочікувана.

Очікувану інфляцію можна прогнозувати на якийсь період часу і вона в основному є прямим результатом дії уряду.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно відбивається на системі оподаткування і грошового обігу.

У випадку наявності у населення інфляційних очікувань така ситуація призведе до різкого збільшення попиту, що створить труднощі в економіці та викривлює реальну картину суспільного попиту. Це в свою чергу веде до збою в прогнозуванні тенденцій в економіці, а за умови нерішучості уряду, ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть впливати на ріст цін.

У випадку коли раптовий стрибок цін має місце в економіці, яка не «заражена» інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» – тобто різке зниження попиту у населення в надії на скоре зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник змушений знижати ціну і вертається в стан рівноваги.

2. Особливості інфляції в Україні

2.1 Системні особливості розвитку інфляційних процесів в Україні

Одразу зазначимо, що Національний банк України стурбований не самим фактом перевищення вже у вересні річного урядового інфляційного прогнозу в обсязі 7.5%. Будемо відверті, ще в момент оголошення зазначеного прогнозу існували неабиякі сумніви в його реальності, і Національний банк ще тоді вказував на це урядові. Також не вважаємо за доцільне зосереджувати надмірну увагу на конкретному розмірі індексу споживчих цін. У будь-якому разі інфляційна динаміка 2007 року не може задовольнити нікого – ні владу, ні бізнес, ні тим паче пересічних громадян. Адже кожен додатковий відсоток інфляції у сукупності «з'їдає» більш як півмільярда гривень у реальних доходах населення.

Набагато більше Національний банк сьогодні стурбований глобальними тенденціями, які превалюють в інфляційному розвитку впродовж останнього часу. Адже за певних умов рівень інфляції, який трохи перевищує 10%, може і не викликати негайного зниження темпів економічного зростання. Це підтверджують і нинішні цілком прийнятні темпи реального зростання ВВП в Україні (7.3% у січні – жовтні 2007 року). Однак за таких умов інфляційна динаміка стає значно менш керованою, що істотно збільшує ймовірність її значного прискорення і досягнення таких меж, коли без вжиття радикальних заходів у країні буде неможливо відновити макроекономічну стабільність. Саме тому провідні країни світу так багато уваги приділяють інфляції і намагаються підтримувати її на низькому рівні. Однак головне навіть не це, а те, яким чином в Україні реагують на посилення цінового тиску. На жаль, антиінфляційні заходи, які час від часу ухвалює уряд (і які зводяться переважно до підписання меморандумів із підприємцями, посилення моніторингу цін та адміністративного регулювання граничної рентабельності і торговельних надбавок), швидше покликані гасити вже існуючі пожежі і можуть бути ефективними лише в короткострокову періоді. Водночас в Україні не вживаються заходи щодо нівелювання системних передумов розгортання інфляційного тиску, про які скажемо нижче.

Основна проблема – нехтування елементарними економічними канонами при розробці та реалізації державної економічної політики, насамперед – у частині опрацювання рішень про збільшення заробітної плати, пенсій та інших соціальних платежів. Звичайно, підвищення стандартів життя населення має бути наріжним каменем усієї економічної політики. Однак якщо до цього питання підходити без належного врахування реальних можливостей економіки, остання неодмінно відреагує виникненням макроекономічних диспропорцій, що в підсумку позначиться і на динаміці цін.

Так, в Україні неадекватні темпи зростання заробітної плати і продуктивності праці. Якщо взяти за базу перший квартал 2001 року, то реальна заробітна плата збільшилася в три рази, а продуктивність праці – в 1.7 рази. Цілком очевидно, що якщо заробітна плата зростає істотно вищими темпами, ніж продуктивність праці, то додаткові доходи кожним конкретним робітником не заробляються (за рахунок вищої ефективності праці), а отримуються в порядку перерозподілу за рахунок доходів інших суб'єктів господарювання, зокрема роботодавців або власників бізнесу. Втім, зрозуміло, що останні аж ніяк не бажають втрачати власний шмат пирога і намагаються перекласти додаткові витрати на плечі інших економічних агентів (у тому числі тих же робітників) через підвищення відпускної ціни на свою продукцію.

За результатами опитувань керівників 1200 підприємств, що їх регулярно проводить Національний банк, серед низки факторів, котрі впливають на ціни реалізації, дедалі більше зростає роль вартості трудових ресурсів. Цей фактор продовжують називати у першій трійці негативних чинників респонденти підприємств майже всіх видів економічної діяльності.

Здається, наведеного має бути цілком достатньо, аби зрозуміти, що адміністративне підвищення соціальних стандартів (зокрема розміру мінімальної заробітної плати) має обов'язково узгоджуватися з підвищенням ефективності праці. До речі, при аналізі економічних і монетарних процесів в економічно розвинутих країнах, зокрема у США, одне з чільних місць відводиться показникові продуктивності праці, тоді як в Україні переважна більшість аналітиків звертає на нього мало уваги.

Необґрунтоване форсування підвищення соціальних стандартів життя тисне на ціни і з боку попиту через неадекватність співвідношення зростання ВВП і доходів населення. В принципі, в умовах низького рівня життя переважної більшості населення темпи зростання доходів громадян і повинні випереджати темпи зростання ВВП. Однак усе має бути в розумних межах, яких в Україні впродовж останніх років не дотримувалися. Так, у 2004 році темпи зростання реальних наявних доходів населення становили 19.6% при зростанні реального ВВП на 12.1%; у 2005-му ці цифри становили відповідно 23.9 та 2.7%, 2006-му – 16.1 та 7.1%, за дев'ять місяців 2007 року – 11.7 та 7.3% [6].