161710 (Особливості оподаткування країн ринкової економіки. Порівняльна характеристика), страница 2

22% - на предмети не першої необхідності – автомобілі, кіно фототовари, алкогольні напої, тютюнові вироби, парфумерію, цінні хутра тощо;

18,6% - основна ставка;

7% - на товари культурного вжитку, наприклад, книги;

5,5% - на товари першої необхідності – продукти харчування, медикаменти, житло, готельні послуги, вантажні та пасажирські перевезення тощо.

Передбачена система пільг:

Підприємства звільняються від сплати цього податку, якщо їх оборот не перевищував за попередній рік 70 тис. франків. Крім того, звільняється від податку діяльність державних органів влади, яка спрямована на соціальні, культурні, виховні заходи. А також банківська, фінансова, приватна викладацька і лікарська діяльність, сільське господарство і рибальство.

Податок на доходи фізичних осіб. Податок стягується з доходу, який декларується на початку року за результатами попереднього року. Оподаткуванню підлягає фіскальна одиниця – сім’я з одного або кількох членів. Під доходами розуміють усі грошові надходження, отримані протягом року – заробітна плата, премії, винагороди, пенсія, доходи від рухомого майна, землеволодінь, прибуток від операцій з цінними паперами тощо. Для окремих груп населення – людей похилого віку, інвалідів певні видатки вираховуються. Шкала оподаткування має прогресивний характер – від 0% до 56,8%. Не обкладаються податком доходи до 18 140 франків. Максимальна ставка застосовується для доходів, які перевищують 246770 франків.

На початку 90-х років податок на доходи фізичних осіб був доповнений соціальними відрахуваннями, які становлять 1,1% доходів від рухомого та нерухомого майна. Ставка оподаткування процентів за вкладами – 1,0%.

Прибуток, отриманий від продажу нерухомого майна, включається в оподатковуваний дохід, але від оподаткування звільняються доходи, отримані від продажу основного житла, від першого продажу житла, від продажу житла, яке було у власності понад 32 роки.

Податок на підприємства. Підприємства сплачують кілька податків. Розглянемо окремі з них:

- на прибуток – підлягає оподаткуванню чистий прибуток.

Основна ставка – 34%. Ставки – 42%, 34%, знижені ставки 10–24% (з доходів від земельних ділянок і сільськогосподарських ферм). Якщо підприємство у звітному році зазнало збитків, то на цю суму зменшується оподатковуваний прибуток поточного року. Якщо підприємство вкладає кошти в розвиток виробництва, то сума оподатковуваного прибутку зменшується на 10%, а якщо в наукові розробки – на 50%. Податок на прибуток стягується з компаній, деяких державних підприємств, що займаються промисловою чи торговою діяльністю, а також асоціацій і партнерів, не звільнених від сплати даного податку. Резиденти і нерезиденти сплачують податок із прибутку від бізнесу у Франції. Звільняються при визначених обставинах регіональні й інші місцеві організації, сільськогосподарські кооперативи, інвестиційні компанії і деякі інші. Збитки можуть бути враховані за період у п’ять років.

- податок на власність – під власністю розуміють будинки, споруди, рухоме майно, цінні папери. Ставки від 0% (на суму до 4,26 млн. франків) до 1,5% (на суму понад 41,28 млн. франків);

- соціальні податки на заробітну плату – об’єктом оподаткування є фонд заробітної плати. Шкала має прогресивний характер. Він стягується в бюджет у розмірі 4,5% для фонду заробітної плати сумою 35900 франків, у розмірі 8,5% - на суму від 35901 до 71 00 франків і 13,6% - якщо сума фонду заробітної плати перевищує 71000 франків;

- інші податки – роботодавці сплачують податок на професійну освіту у розмірі 0,5% від фонду оплати праці з надбавкою 0,1%. Якщо на підприємстві працює більш як 10 осіб, то підприємець зобов’язаний брати участь у фінансуванні довгострокової програми професійної підготовки зайнятих у нього працівників. Розмір податку – 1,2% від загальної суми заробітної плати. Якщо на підприємстві використовується тимчасова робоча сила, то ставка податку дорівнює 2% від фонду оплати праці. Додатковий податок у розмірі 0,3% має використовуватись на професійну підготовку молоді;

- податок на автотранспортні засоби – ставка залежить від кількості автомобілів і потужності двигунів;

- інші збори – до цих видів належать реєстраційний, гербовий збір тощо.

Кредитні заклади, страхові компанії сплачують податок від загальної суми витрат.

Місцеві податки:

Земельний податок на забудовані ділянки. Стягується в розмірі 50% кадастрової вартості землі, де є будинки, споруди, резервуари тощо. Від цього податку звільняється державна власність, земля, яка використовується для сільськогосподарського вжитку. Звільняються особи, яким понад 70 років, які отримують допомогу із соціальних фондів, інші малозабезпечені особи.

Земельний податок на незабудовані ділянки. Стягується в розмірі 80% кадастрової орендної вартості ділянки. Цим податком обкладаються поля, луги, ліси, болота, ділянки під забудову тощо. Можуть тимчасово звільнятись штучні лісонасадження, ділянки під розвиток сільського господарства. Ділянки, які перебувають у державній власності, звільняються від оподаткування.

Податок на житло. Стягується як із власників житла, так і з орендарів. Стягується з початку року, навіть якщо проживання здійснювалося з іншої дати. Розмір податку залежить від якості житла, місцезнаходження тощо. Існує п’ять категорій квартир за рівнем комфорту. Наприклад, у Ліоні всередині 90-х років ХХ ст.. річний податок на квартиру площею 50 м^2 становив 3,2 тис. франків, при мінімальній місячній заробітній платі 5,5 тис. франків.

Професійний податок. Сплачується щорічно особами, які займаються професійною діяльністю, але не отримують твердої заробітної плати (наприклад, лікарі, юристи, працівники мистецтва). Для розрахунку береться сума двох елементів – орендна вартість нерухомості, яка використовується для здійснення діяльності та відсоток заробітної плати, зазвичай 18%, що сплачується платниками податків, а також отриманого доходу (в межах 10%). Ці два елементи множаться на встановлену місцевими органами влади податкову ставку. Розрахований у такий спосіб розмір податку не повинен перевищувати 3,5% від отриманої додаткової вартості.

Акцизи. Стягуються з нафтопродуктів, електроенергії, міцних спиртних напоїв, пива, мінеральної води, тютюнових виробів, олійних, зернових; цукру і кондитерських виробів, сірників, запальничок, дорогоцінних металів, ювелірних виробів, творів мистецтва й антикваріату, а також зі страхових і біржових операцій, телевізійної реклами, видовищних заходів та ігорного бізнесу. Ставки акцизів на деякі товари і послуги: на бензин (за 1 гл) – 347,41 фр. фр.; на вино (за 1 гл чистого спирту) – від 350 до 9060 фр. фр.; на сигарети – 58,7% від роздрібної ціни; на соняшникову олію (за 1 т) – 22,5 фр. фр.; на телерекламу – від 10 до 420 фр. фр. залежно від вартості оголошення.

Реєстраційний податок. Стягується при оформленні документів, зокрема при передачі прав власності на майно, створенні компаній, збільшенні її капіталу, злитті. Ставки: при передачі прав власності – від 13,4% до 15,4%, при створенні компанії – 1,0%, при передачі частки участі – від 1,0 до 4,8%. В окремих випадках застосовується також фіксований реєстраційний податок у розмірі 500 фр. фр.

Податок на оренду. Стягується з операцій оренди будівель (при річній вартості оренди понад 12 тис. фр. фр. у рік). Стандартна ставка 2,5%.

Податок на будинки, що належать іноземним фірмам. Стягується з іноземних фірм, що володіють нерухомістю у Франції, за винятком тих, чий головний офіс знаходиться в цій країні. Ставка 3% від ринкової вартості.

Податок на автомобілі компаній. Стягується з автомобілів, що належать чи використовуються компаніями (за винятком автомобілів, що є об’єктом їхньої діяльності, автомобілів старше 10 років). Ставки залежать від потужності двигуна 5, 8 і 12,9 тис. фр. фр.

Спеціальний податок на деякі засоби автотранспорту. Стягується з автомобілів загальною вагою понад 16 т. Ставки залежать від типу і ваги автомобіля: щоквартальні – від 50 до 3,6 тис. фр. фр. і щоденні – 1/25 відповідної квартальної ставки (у визначених випадках ставки підвищуються чи зменшуються). При міжнародних перевезеннях податок стягується на митниці з автомобілів, зареєстрованих за кордоном (практикується звільнення від сплати податку на основі взаємних міжнародних угод).

1.2 Особливості застосування податку на додану вартість у розвинених країнах з ринковою економікою

Відповідно до прийнятої Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) класифікації, ПДВ входить в розряд податків на споживання і є по суті свого економічного впливу, загальним акцизом, яким у принципі обкладається вся система приватного і суспільного споживання. Податок на додану вартість – непрямий багатоступінчатий податок, що стягується з кожного етапу реалізації, починаючи з виробничого та розподільного циклів і закінчуючи продажем споживачу. Об’єктом податку є додана вартість – вартість, що, наприклад, виробник в обробному виробництві, підприємець у сфері розподілу, агент реклами, перукар, фермер, інші додають до вартості сировини чи матеріалів, до вартості тих товарів і продуктів, що він придбав для створення товарів чи послуг.

Додана вартість (ДВ) може бути розрахована як різниця сум надходжень за реалізовану продукцію (РП) і витрат (В):

ДВ = РП – В

Податок на додану вартість – це в основному податок на споживання, який забезпечує регулярне надходження фінансових засобів у скарбницю, дозволяє охопити всі сфери виробництва і реалізації валового внутрішнього продукту. Більше того, порівняне з прибутковим податком, ПДВ більш нейтральний стосовно суми доходів конкретного підприємця і тим самим збільшує стимули до праці та заощадження, зменшує опір платників податків і ускладнює відхилення від оподаткування.

Сьогодні ПДВ використовується в більшості європейських держав, у всіх країнах Європейського співробітництва, Японії, Індії, Індонезії, Бразилії, Колумбії, Греції й інших країн Південно-Східного регіону, Африки й Америки.

Першість у винаході податку на додану вартість належить Франції. Винайшов податок французький фінансист М. Лоре. У 1954 р. він описав схему дії ПДВ і обґрунтував його переваги перед податком з обороту, що виражаються в усуненні каскадного ефекту при стягуванні останнього. Однак протягом більше, ніж десяти років ПДВ застосовувався в досвідному (локальному) варіанті, а досвідним полігоном для його застосування послужила залежна від Франції африканська держава Кот де Вуар. У Франції в тому вигляді, який податок на додану вартість має сьогодні, він був введений 1 січня 1968 р. із вступом у силу Закону П’ятої Республіки № 66-10.

У 70-ті роки поширення ПДВ стало загальноєвропейським. Цьому значною мірою сприяло прийняття ЄЕС 17 травня 1977 р. спеціальної Директиви про уніфікацію правових норм, що регулюють стягнення податку на додану вартість у країнах-членах Співтовариства, у якій ПДВ затверджувався в якості основного непрямого податку і встановлювалося його обов’язкове введення для всіх країн-членів ЄЕС до 1982 р. Для країн, що мають намір у майбутньому вступити до Співтовариства, необхідною умовою ставала наявність функціонуючої системи ПДВ.

У 80-ті роки ПДВ починають активно включати у свої податкові системи країни Південно-Східного регіону, Америки й Африки. Як один з основних непрямих податків його вводять уряди Туреччини, Індії, Індонезії, Бразилії, Колумбії, Єгипту й інших держав. У 1989 р. цей податок починає стягуватися й у Японії. Початок 90-х років ознаменувався активним включенням ПДВ у податкову практику східноєвропейських країн.

Більш ніж тридцятирічний досвід застосування ПДВ виявив особливості та визначив складності його стягнення і, мабуть, ще більш значні

Складності введення в податкову систему держави. Для того, щоб механізм одержання ПДВ і, що не менш важливо, повернення його підприємцю почав працювати, необхідний комплекс умов, без врахування яких податкова реформа може бути значно ускладнена:

- по-перше, в абсолютній більшості країн введення ПДВ ставало необхідним, коли зростав бюджетний дефіцит, однак жодна держава з розвиненою ринковою економікою не починала вводити ПДВ у період економічного спаду, тому що сам механізм стягнення цього податку на споживання припускає наявність стабільного функціонального ринку збуту споживчої продукції. Програма введення ПДВ у систему державних податків здійснюється як досить тривалий процес;

- по-друге, стягнення ПДВ вимагає значного збільшення податкового персоналу і податкової інспекції, тому що податкова служба при введенні ПДВ повинна охопити усю виробничу і роздрібну ціни, аж до кінцевого споживача. Казначейство США пропонує довести співвідношення податкового персоналу і платників податків з 1 : 2500 до 1 : 1000 для ефективного стягнення ПДВ. Високі адміністративні витрати і складність стягнення цього податку на початку його введення дотепер утримують США від застосування ПДВ;

- по-третє, ПДВ як податок, що забезпечує найбільш стабільні відрахування в бюджет, вводиться на зміну колишнім непрямим податкам, зокрема податку з обороту, причому приблизно в тому же розмірі і так само розподіленим за галузями;

- по-четверте, введення ПДВ, як правило, починається з відносно низьких ставок і надалі супроводжується поступовим і послідовним посиленням оподаткування. У таблиці 1 наведено зміну ставок ПДВ у деяких країнах світу.