В Україні до небанківських кредитних установ відносять також каси взаємної допомоги та ломбарди.

Каса взаємної допомоги – громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців – членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів – для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок – залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позики надаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1% від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованостей по позиках.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% – вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів – за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

1.3 Небанківські фінансово-кредитні установи: Європейський досвід

Небанківські фінансові інститути відіграють важливу роль у кредитних системах розвинених країн. Однак є певні відмінності у ступенях розвитку різних видів небанківських фінансових посередників. Це зумовлено передусім особливостями соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни, її історією і традиціями. Небанківські фінансово-кредитні установи в кожній країні мають певні особливості.

Так, до небанківських кредитно-фінансових установ Великобританії належать: будівельні товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та довірчі фонди. У Німеччині основні небанківських кредитно-фінансові установи – ощадні каси, жироцентралі, кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси. У Франції до небанківських кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси, кредитні кооперативні установи, каси муніципального кредиту. Досвід європейських країн буде корисним для України, де поступово формується власна система небанківських фінансово-кредитних установ.

Грошово-кредитна система Великої Британії належить до числа найстаріших і найрозвинутіших у світі. Банківська статистика Великобританії поділяє усі фінансово-кредитні інститути на дві групи: власне банківський сектор і небанківські фінансові інститути. До банківського сектора належать: Банк Англії, комерційні банки, торговельні банки, облікові (дисконтні) доми, іноземні комерційні банки та інші.

Основні небанківські кредитно-фінансові установи – будівельні товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти та довірчі фонди.

Будівельні товариства досить поширені інституції у Великобританії. Вони акумулюють найбільшу частину заощаджень населення. Їхні ресурси формуються за рахунок регулярних внесків членів. Кошти використовуються на фінансування, купівлю чи зведення будинків членам товариства. Крім операцій із кредитування житлового будівництва, будівельні товариства пропонують послуги щодо обміну валют, грошових переказів, управління заставними, землею, передачі та страхування майна.

Пенсійні фонди працюють за стандартною системою діяльності таких спеціалізованих кредитно-фінансових установ в інших країнах.

Фінансово-кредитна діяльність страхових компаній вторинна стосовно до їхньої професійної спеціалізації – страхової справи. Кошти, які мобілізуються ними, найчастіше вкладаються в цінні папери. Британські страхові монополії входять до числа найбільших у світі.

Інвестиційні трасти займаються винятково операціями з цінними паперами. Через емісію власних акцій і облігацій вони залучають капітал, що вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ є те, що вони не мають регулярних джерел надходжень.

Довірчі фонди акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Оскільки пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючій компанії, то капітал цих фондів залежить від переваги продажу або купівлі паїв.

Дещо іншого розвитку набули небанківські фінансові інститути у країнах континентальної Європи, фінансові системи яких характеризуються відносно невисоким рівнем функціональної та інституційної сегментації.

Найяскравішим представником універсальної фінансово-кредитної системи є Німеччина, де комерційні банки здійснюють найрізноманітніші операції, зокрема надання довгострокових кредитів та вкладення коштів у власний капітал підприємств.

Небанківські кредитно-фінансові установи знаходяться на другому рівні грошово-кредитної системи, а контроль за їхньою діяльністю покладений на Федеральне управління контролю, яке підпорядковане Міністерству фінансів. До таких установ в Німеччині належать: ощадні каси, жироцентралі, кредитні товариства, гарантійні кредитні об’єднання, ощадні будівельні каси.

Ощадні каси у Німеччині, крім прямих економічних функцій з акумуляції заощаджень і видачі кредитів під заставу, виконують функції універсальних комерційних банків.

У Німеччині досить поширене кооперативне кредитування. Кооперативні фінансово – кредитні товариства пропонують універсальний асортимент послуг своїм членам, які є здебільшого представниками середніх верств населення. Діяльність цих установ зосереджується на одержанні безстрокових і ощадних вкладів та на видачі короткотермінових і середньотермінових кредитів своїм членам.

Гарантійні кредитні об’єднання – це організації самодопомоги підприємств середнього рівня. Основне завдання цих установ полягає в наданні необхідних фінансових ресурсів дрібним і середнім підприємствам. Ощадні будівельні каси спеціалізуються на фінансуванні будівництва житла. Головна перевага таких установ – низькі відсоткові ставки за кредитами.

Особливість організації сучасної грошово-кредитної системи Франції полягає в тому, що у країні в законодавчому порядку відсутній розподіл кредитних інститутів на банківські і небанківські, проте законодавче закріплена різниця між кредитними установами – які мають право приймати вклади до запитання і терміном до двох років і які такого права не мають. Серед кредитних інститутів, які не мають права приймати вклади до запитання – установи споживчого та житлового кредиту, а також лізингові, іпотечні, факторингові компанії. У Франції до небанківських кредитно-фінансових установ належать: ощадні каси, кредитні кооперативні установи, каси муніципального кредиту. Ощадні каси у Франції можуть бути приватними та державними. Ощадні каси приймають депозити і надають кредити фізичним особам та організаціям некомерційного характеру.

Кредитні кооперативи об’єднують дрібних промисловців та торговців і називаються народними (популярними) банками.

Каси муніципального кредиту – це державні установи, підпорядковані одночасно місцевим префектурам та Міністерству фінансів.

2. Характеристика основних видів небанківських фінансово-кредитних установ

2.1 Класифікація небанківських фінансово-кредитних установ. Спільні та відмінні риси у порівнянні з банками

Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:

– страхові компанії;

– пенсійні фонди;

– ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:

- інвестиційні фонди;

– фінансові компанії;

– кредитні товариства, спілки тощо.

У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:

функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, – у секторі опосередкованого фінансування;

• формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

• розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;

• діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов’язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов’язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку – трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:

• вона не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського законодавства і набувають статусу банків. вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов’язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;

• вона є вузько спеціалізованою.

2.2 Договірні фінансово-кредитні установи

Існують такі договірні небанківські фінансово-кредитні установи:

• страхові компанії;

• пенсійні фонди;

• ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Страхова компанія – це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.

Страхова компанія користується всіма правами фірми.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) – це тип компанії, яка створюється і діє зі статутний капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.

У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія при обґрунтованому державному регулюванні має всі можливості для отримання прибутку на рівні, який перевищує середній за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами, які не втратили свого значення й досі.

По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді ГОВ.

Закрите акціонерне товариство лише формально відрізняється від ТОВ. До речі, у законодавстві ряду країн компанії, створені на акціонерних засадах, розглядаються як різновид страховиків з обмеженою відповідальністю. За своїми зобов'язаннями ТОВ відповідає майном, до складу якого входять внески членів. Відповідальність кожного акціонера також обмежується лише вартістю акцій.

По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.