Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин

Курсова робота

на тему:

„Еволюція міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя”

Виконав:

студент ІІ курсу

відділення МЕВ

Вандер М.С.

Науковий керівник:

Дзюба П.В.

Київ-2005

План:

Вступ 3

Розділ І. Розвиток міжнародної валютної системи 5

1.1. Передумови формування сучасної міжнародної валютної системи 5

1.2. Розвиток міжнародних валютних ринків 8

1.3. Роль долара та євро в міжнародній валютній системі 17

Розділ ІІ. Еволюція міжнародної фінансової системи в останні десятиріччя 22

2.1. Трансформація міжнародного фінансового середовища 22

2.2. Кризи новітньої міжнародної фінансової системи. Проблеми реформування МВФ та СБ 26

Висновки 32

Список використаних джерел 34

Додатки..................................................................................................36

Вступ

Актуальність теми: Економічні інтеграційні процеси є однією з найбільш знаменних тенденцій сучасного розвитку світової економіки. На заміну моделі “держава-нація”, що переживає кризу, іде утворення нових великих міждержавних економіко-політичних блоків. Внаслідок цих процесів на початку 90-х років у світовому економічному просторі розпочався бурхливий процес становлення і поглиблення фінансових та валютних об’єднань.

В угодах всередині країни використовується національна валюта, але для проведення операцій за кордоном потрібна іноземна валюта. Наприклад, якщо українська фірма укладає контракт з американською на постачання устаткування в Україну, то їй потрібна американська валюта для оплати угоди. Для врегулювання цих цілей і була створена міжнародна валютно-фінансова система, яка пройшла складний етап свого розвитку.

Метою даного дослідження є висвітлення сутності та особливостей розвитку міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя.

Відповідно до поставленої мети даного дослідження було визначено наступні завдання:

– висвітлення передумов формування сучасної валютної системи та її значення у сучасному світі;

• аналіз основних етапів формування світової валютної системи;

• дослідження розвитку міжнародних валютних ринків;

• визначення особливостей створення та функціонування євроринків;

• дослідження валютних інтеграційних процесів в Європі;

• висвітлення основних тенденцій світової валютної системи в кінці ХХ – на початку ХХІ століття;

• дослідження трасформаційних процесів в світовому фінансовому середовищі;

• аналіз основних кризових явищ новітньої міжнародної фінансової системи;

• визначення проблем реформування МВФ та СБ.

Об'єктом дослідження – системоутворюючі елементи функціонування механізму світової валютно-фінансової системи.

Предмет дослідження – фінансові та валютні інтеграційні процеси у світі та основні етапи їх розвитку.

Структура роботи. Структура даної роботи визначена метою та основними завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ І. Розвиток міжнародної валютної системи

1.1. Передумови формування сучасної міжнародної валютної системи

Кінець 60-х років ХХ століття позначився початком кризи міжнародної валютної системи, що була зумовлена перерозподілом золотих запасів на користь Європи: у період 60-70-х рр. доларові авуари центральних банків Європи потроїлися і до 1970 р. складали 47 млрд. дол. проти 11,1 млрд. дол. у США. З'являються і значні проблеми з міжнародною ліквідністю, тому що в порівнянні зі збільшенням обсягів міжнародної торгівлі видобуток золота був невеликий: з 1948 р. по 1969 р. видобуток золота збільшився на 50%, а обсяг міжнародної торгівлі — більш ніж у 2,5 рази. Довіра до долара як резервної валюти падає і через гігантський дефіцит платіжного балансу США. Утворються нові фінансові центри (Західна Європа і Японія), що приводить до втрати США свого абсолютного домінуючого положення у світі. Чітко виявляється парадоксальність даної системи, заснованої на внутрішньому протиріччі, відомому як парадокс, чи дилема Триффена.

Відповідно до дилеми Триффена, золотодоларовий стандарт повинен сполучати дві протилежні вимоги:

1) емісія ключової валюти повинна корелювати із зміною золотого запасу країни. Надмірна емісія ключової валюти, не забезпечена золотим запасом, може підірвати оберненість ключової валюти в золото і згодом викликати кризу довіри до неї;

2) ключова валюта повинна випускатися в кількостях, достатніх для того, щоб забезпечити збільшення міжнародної грошової маси для обслуговування зростаючої кількості міжнародних угод. Тому її емісія повинна набагато перевершувати золотий запас країни.

Таким чином, виникає необхідність перегляду основ існуючої валютної системи. Криза Бреттон-Вудської валютної системи тривала 10 років. Формами її прояву були: валютна і золота лихоманка; масові девальвації і ревальвації валют; паніка на фондовій біржі в очікуванні зміни курсів валют; активна інтервенція центральних банків, у тому числі і колективна; активізація національного і міждержавного валютного регулювання.

Ключові етапи кризи Бреттон-Вудської валютної системи:

1) 17 березня 1968 р. Установлений подвійний ринок золота. Ціна на золото на приватних ринках встановлюється вільно у відповідності з попитом та пропозицією. Відповідно до офіційних угод для центральних банків країн зберігається оберненість долара в золото за офіційним курсом 35 дол. за 1 тройську унцію;

2) 15 серпня 1971 р. Тимчасово заборонена конвертованість долара в золото для центральних банків;

3) 17 грудня 1971 р. Девальвація долара стосовно золота на 7,89%. Офіційна ціна золота збільшилася з 35 до 38 дол. за 1 тройську унцію без поновлення обміну доларів на золото за цим курсом; границі припустимих коливань курсів розширились до +/– 2,25% від оголошеного доларового паритету;

4) 13 лютого 1973 р. Долар девальвував до 42,2 дол. за 1 тройську унцію.

5) 16 березня 1973 р. Міжнародна конференція в Парижі підпорядкувала курси валют законам ринку. З цього часу курси валют не фіксовані і змінюються під впливом попиту та пропозиції всупереч Статуту МВФ. Таким чином, система твердих обмінних курсів припинила своє існування.

Після другої світової війни утворилося шість основних валютних зон:

а) британського фунта стерлінгів;

б) долара США;

в) французького франка;

г) португальського ескудо;

д) іспанської песети та

е) голландського гульдена.

Самою стабільною виявилася валютна зона французького франка, що існує і по дійсний час, поєднуючи ряд країн Центральної Африки.

Після тривалого перехідного періоду, протягом якого країни могли спробувати різні моделі валютної системи, почала утворюватися нова світова валютна система, для якої було характерне значне коливання обмінних курсів.

В процесі кризи Бреттон-Вудской валютної системи почали формуватися основи сучасної міжнародної валютної системи, яка отримала назву Ямайської. Основою нової міжнародної валютної системи були оголошені спеціальні права започинення (СДР), на базі яких повинні визначатися валютні паритети і курси валют. Але практично ведучу роль у Ямайській валютній системі займає долар США, на який приходиться велика частина міжнародних розрахунків, офіційних валютных резервів і валютної корзини СДР. Правда, країнам дозволено встановлювати паритети своїх валют в будь-яких валютах, але не в золоті. При цьому вони можуть самостійно вибирати режим формування валютного курсу, що являє собою міжнародне визнання режиму "плаваючих курсів", який був уведений на початку 1970-х років.

Ямайська валютна система передбачає демонізацію золота, тому що скасовані золоті паритети і офіційна ціна на золото, починаються кроки до витиснення його з фондів міжнародних ліквідних активів (офіційних резервів). Однак більшість країн зберігає золоті запаси, і в такий спосіб золото продовжує відігравати роль міжнародного ліквідного засобу. Найважливіша риса Ямайської валютної системи - нестабільність міжнародних розрахунків у зв'язку з постійними коливаннями валютних курсів окремих країн, що змушує всіх учасників міжнародних економічних зв'язків прибігати до страхування валютних ризиків, нести значні витрати.

1.2. Розвиток міжнародних валютних ринків

80 – 90-ті роки характеризувались особливо швидким розвитком євровалютних ринків — однієї з найважливіших частин міжнародних фінансів. За останні 15 років саме за рахунок насамперед євроринків фінансовий сектор зростав темпами 20— 40 % щороку. Головною функцією євроринків є здійснення позичково-кредитних операцій у евровалютах, евровалюта — це валюта, що перерахована на рахунки іноземних банків і викорис­товується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну— емітент цієї валюти. Хоча евровалюта функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Префікс «євро» свідчить про вихід національних валют з-під контролю національних валютних органів. Наприклад, євродолари — це долари, що перераховані в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (з 1981 p.). Операції з євродоларами не підлягають регламентації з боку США [7, с. 49].

Основна частка операцій на ринку евровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60 %), евромарками (14 %), євроєнами (6 %), єврошвейцарськими фран­ками (6 %), євро (3 %), єврофранцузькими франками (1 %). Термін «евровалюта» охоплює не тільки кошти, що депоновані в Європі, але також валюти, що використовуються в Азії та інших регіонах світу.

Спочатку євродоларами вважалися тільки долари, що нале­жали іноземцям і були депоновані за межами США. Такі доларові депозити за межами США існували ще наприкінці XIX ст. Ринок евровалют, спершу євродоларів, виник із кінця 50-х років. Якщо власник доларового депозиту перераховує його з американського банку в іноземний, то виникають євродолари. Сутність перетворення долара в євродолар полягає в тому, що кошти власника доларів надходять у розпорядження іноземного банку, який використовує їх для кредитних операцій у будь-якій країні. Поступово поняття євродоларів розширилось і стало охоплювати долари, що використовуються іноземними банками, розташованими як за межами США, так і у вільній банківській зоні.

Розвиток ринку євровалют зумовили такі чинники:

– об'єктивна потреба в гнучкому міжнародному фінансово-кредитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності, що дедалі зростає;

– запровадження конвертованості головних валют з кінця 50-х років;

– розвиток всебічної лібералізації (дерегуляції, дерегламентації) фінансової діяльності всередині країн і на міжнародній арені у 80-х роках;

– зближення національних і регіональних ринків і перетворення їх на один глобальний фінансовий ринок;

– розширення обсягу фінансових операцій у зв'язку з впровадженням нових інформаційних систем, використанням комп'ютерних систем, інтернетних форм.

Особливу увагу слід звернути на такий чинник, як сек'юритизація фінансових ринків. Цей процес полягає в тому, що в структурі фінансових операцій зростає питома вага цінних паперів, розширюється набір цінних паперів як фінансових інструментів, з'являються їхні гібриди з банківськими операціями, а кредити набувають ознак цінних паперів; сек'юритизація зрештою привела до зниження ролі банків як посередників-кредиторів. Це явище дістало назву «дезінтермедіації». Посе­редництво (інтермедіація) між позикодавцями та кінцевими інвесторами стає непотрібним. Будь-яка позика перетворю­ється на ринковий актив.

Національне законодавство також стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках з метою отримання більших прибутків. Спочатку така практика заохочувалася тільки в США, де в 1957 p. було запроваджено диверсифіковані процентні ставки залежно від строку депозиту і заборонено виплату процентів за депозитами до запитання і строком меншим, ніж 30 днів. Унаслідок цих заходів стало більш вигідно депонувати долари за кордоном.

Світовий ринок позичкових капіталів, у тому числі й ринок євровалют (офшорний ринок), має дуже великі обсяги. Брутто-обсяг операцій на ринку євровалют на початку 90-х років сягнув приблизно 4,5 трлн. американських доларів за рік, а нетто-обсяг — близько 3 трлн. Це пояснюється дією кредитного мультиплікатора — коефіцієнта, що відображає зв'язок між депозитами і збільшенням кредитних операцій шляхом створення міжбанківських депозитів. Одні й ті самі долари протягом року неодноразово використовуються для депозитно-позичкових операцій.