160531 (Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку), страница 2

Рестрикційна політика центрального банку породжує протилежні тенденції. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадкові, виходячи зі стану ринкової кон'юнктури і фази економічного циклу.

2. Взаємозв’язок фіскальної політики з грошово-кредитною політикою на різних етапах економічного розвитку в Україні

2.1 М’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1992-1995)

Процес становлення і налагодження взаємозв'язків між монетарною та фіскальною політикою в Україні можна умовно поділити на три основних етапи: 1992 - 1995 - м’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика, 1992 - 1995 - м’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика, 1996 - 1999 роки – жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика, 2000 - 2006 роки – жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика.

У період 1992-1995 років гроші Національного банку були майже єдиним джерелом фінансування дефіциту бюджету, що за своєю суттю було емісійним кредитуванням уряду. Дефіцит бюджету досягав двозначних значень. Так, у 1992 році він становив майже 14% від ВВП. Вливання в економіку через бюджетну систему та пряме кредитування НБУ суб'єктів економіки емісійними грошима врешті-решт призвели до гіперінфляції, пік якої припав на 1993 рік, коли вона сягнула (грудень відносно грудня) 10 257 %.

Обсяги готівки, що перебуває в обігу, за цей же період зросли у 9 тисяч разів. Висока інфляція знівелювала реальні доходи населення, що фактично призвело до знищення депозитів фізичних осіб у банках [16, 8].

У цей час банківська система країни робила лише перші кроки. У жорстких умовах становлення багато новостворених або трансформованих банківських установ виявилися практично безпорадними: досвіду роботи в умовах ринкової економіки вони майже не мали, зате успадкували ненадійні кредити і борги.

Високі темпи інфляції зумовили швидке зростання номінального ВВП. Проте емісія грошей не могла забезпечити збільшення грошової маси відповідними темпами, а монетизація економіки за аналізований період знизилася на 18,1 відсоткового пункту, досягнувши позначки 9,3%. З іншого боку, величезні грошові потоки, які надходили на валютний ринок, знецінили національну валюту, що в умовах зростаючого імпорту ще більше підштовхнуло до підвищення цін.

Кошти бюджету (а вони були незначними) щедро витрачалися на дотації та субсидії. Емісійні ж кошти НБУ — "проїдалися". Державний борг України у 1994—1995 роках становив більш як половину валового внутрішнього продукту. Практика засвідчила, що надані Національним банком України в 1992—1996 pp. кредити як окремим комерційним банкам, так і уряду для забезпечення кредитування окремих галузей господарства та на покриття дефіциту державного бюджету використано. Так, кредити, надані уряду протягом 1992— 1996 pp. (у національній валюті — 3,4 млрд грн., в іноземній валюті — 1,2 млрд дол. США), на сьогодні не повернено. Вони є вилученою із грошового обігу часткою, через яку Національний банк може здійснювати регулювання грошово-кредитного ринку [3, 333].

Водночас було здійснено лібералізацію цін, що прискорило зростання інфляції. Тоді, незважаючи на подолання багатьох проблем на макрорівні, поточна координація монетарної та фіскальної політики залишалася недосконалою, що негативно впливало на монетарну стабільність країни. Серед проблем — питання значних коливань залишків коштів на рахунках уряду в Національному банку, які суттєво впливають на ліквідність банківської системи та вартість кредитів на міжбанківському ринку; питання боргової політики, емісії державних цінних паперів, деякі неузгодженості у розробці основних прогнозних і програм них документів. Аналіз та пропозиції щодо розв'язання цих проблем є актуальними і в наш час з точки зору збереження як фіскальної, так і монетарної та макроекономічної стабільності країни.

2.2 Жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика (1996-1999)

Другий умовний період ознаменувався грошовою реформою — запровадженням повноцінної національної валюти — гривні. їй передувала відповідна підготовка: Національний банк посилив вимоги до учасників фінансового ринку, припинив безпосереднє кредитування уряду та суб'єктів економіки, вжив цілу низку інших заходів, в результаті впровадження яких темпи зростання інфляції суттєво знизилися. Уповільнилися й темпи збільшення грошової бази та маси. Дефіцит грошей спричинив підвищення процентних ставок. Банки одержали можливість заробляти на високій маржі між вартістю депозитних ресурсів та позик. Подорожчання грошей спровокувало "розквіт" бартеру, взаємозаліків та інших грошових замінників. Нерівномірність податкового навантаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжної дисципліни та зменшення грошових надходжень до бюджету. Поширення квазігрошових розрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, а необхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземну валюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійно зростав курс валюти США.

Незважаючи на зменшення дефіциту бюджету, його фінансування здійснювалося за рахунок випуску цінних паперів, які в основному викуповувалися на вторинному ринку Національним банком, тобто по суті відбувалося непряме кредитування уряду. Зберігалися бюджетні дотації та субсидії для так званих "соціально значимих" і "стратегічних" галузей економіки. Бюджетний дефіцит спричиняв постійне зростання державного боргу. Причому як внутрішнього, так і зовнішнього.

Як Національний банк, так і уряд мають свої важелі та способи впливу на фінансовий ринок. Проте неузгодженість щодо застосування цих важелів може спричинити збурення на грошовому ринку. Серед найяскравіших прикладів — фінансування дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії, яку в перші роки після здобуття Україною незалежності здійснював Національний банк. Наслідками цього стали гіперінфляція, значне зменшення реальних доходів населення, суттєве зростання державного боргу, доларизація економіки та поява грошових замінників.

Відносної стабільності як в економіці держави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку протягом 1996—1999 pp. було досягнуто завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважно без адміністративного втручання в ці процеси. Організовано було проведено безконфіскаційну грошову реформу, яка засвідчила довіру суб'єктів ринку до грошово-кредитної політики держави [3, 335].

Спостерігається тенденція до зростання реального ВВП, заробітної плати, грошової маси, зниження темпу інфляції. (див. додаток А).

Донадходження до бюджету грошових коштів (значною мірою через заміну їх взаємозаліками) істотно зменшувала наявні грошові ресурси та призводила до зростання бюджетних заборгованостей, найнебезпечнішою з яких була заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат. Із часом дефіцит бюджету зменшився. Скоротилися і доходи, що спричинилося до зменшення державного споживання. А застосування жорсткішої монетарної політики дало змогу знизити рівень інфляції.

2.3 Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика(2000-2006)

Останній, третій, період ознаменувався відновленням економічного зростання та зниженням темпів інфляції.

Серед важливих факторів прогресу — заборона так званих бюджетних взаємозаліків та скасування більшості податкових пільг.

Упродовж зазначеного періоду бюджет складався із незначним дефіцитом, фінансування якого забезпечувалося в основному за рахунок надходжень від приватизації. Державний борг протягом цих років постійно знижувався. Уряд скоротив свої витрати, а бюджет уперше почав виконуватися майже на 100 відсотків.

Поліпшення зовнішньої цінової кон'юнктури сприяло стійкому зростанню ВВП. Активізувалися інвестиційні процеси. Гривня ревальвувала відносно долара США. Збільшилися обсяги валютних резервів НБУ. Відсоткові ставки певною мірою знизилися, маржа між ними за банківськими позиками та вкладами поступово зменшувалася і на кінець 2003 року становила 6,1 відсоткового пункту. Зростала пропозиція грошей, поліпшилася їх структура, що привело до підвищення рівня монетизації економіки. Зростання реальних доходів населення посилило його схильність до заощаджень, зміцнилася довіра до банківської системи. Банки, в свою чергу, скоротивши частку позичок урядові, почали більшою мірою кредитувати реальний сектор. Причому останнім часом дуже швидкими темпами нарощувалися обсяги саме довгострокового кредитування, а ставки за кредитами завдяки зниженню інфляції хоч і незначно, а все ж зменшувалися. Суттєво збільшувалися обсяги кредитування населення, особливо у сфері житлового будівництва. Поліпшення фінансового посередництва сприяло розгортанню виробництва, а відтак — наповненню ресурсної частини бюджету [16, 9].

У вітчизняній фіскальній та монетарній політиці є невирішені проблеми. Багато з них пов'язані з недостатньою узгодженістю цієї політики, зокрема з прогалинами в координації дій уряду та Національного банку, спрямованих на регулювання ліквідності на фінансовому ринку.

Серед сфер, які становлять для Національного банку та уряду обопільний інтерес, — ринок державних цінних паперів. На нього Кабінет Міністрів та НБУ виходять разом, впливаючи на попит і пропозицію грошей, а відтак — на рух коштів на рахунках уряду в центробанку, що інколи спричиняє різкі зміни і в монетарній базі.

І Національний банк, і Міністерство фінансів, розробляючи свої річні плани монетарної та фіскальної політики, користуються прогнозними макроекономічними показниками загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрів економічного і соціального розвитку України, які розробляються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і містять прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного і торговельного балансів.

Купівля Національним банком облігацій внутрішніх державних позик на відкритому ринку є опосередкованою грошовою емісією. Вона впливає на коррахунки банків у НБУ і теж змінює грошову базу. Завдяки операціям на відкритому ринку Національний банк може збільшувати обсяг пропозиції грошей в економіці (або, навпаки, вилучати надлишкову грошову масу), впливати на рівень відсоткових ставок, на зростання платоспроможного попиту, на рівень інфляції. Регулювання обсягу грошової маси за допомогою операцій із цінними паперами на відкритому ринку є одним із найпотужніших інструментів грошово-кредитної політики.

Міністерство фінансів України, виконуючи операції з обслуговування державного боргу (пов'язані з розміщенням та погашенням державних цінних паперів, виплатою доходу за ними), впливає на зміну обсягу коштів уряду на рахунках у НБУ, а отже, і на монетарну базу. Змінюючи залишки своїх коштів на зазначених рахунках, уряд теж опосередковано впливає на грошову базу, а відтак — на рівень інфляції, курс гривні, вартість грошей.

Як відомо, валютні кошти уряду на рахунках у центробанку враховуються і при обчисленні міжнародних резервів. Тому операції, які проводить уряд за зовнішнім боргом, впливають на величину міжнародних резервів Національного банку, а оскільки вони є джерелом формування монетарної бази, то й на неї також.

Отже, незважаючи на короткий період існування національного грошово-кредитного ринку, в Україні вдалося створити повноцінні фінансово-економічні механізми, які забезпечують функціонування грошово-кредитного ринку.

У перші роки (1992—1995 pp.) в зв'язку з постійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різке зростання цін, скорочення виробництва, зростання безробіття та інші негативні наслідки, властиві економіці України в цей період.

Відносної стабільності як в економіці держави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку протягом 1996—1999 pp. було досягнуто завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважно без адміністративного втручання в ці процеси.

Протягом 2000—2006 pp. основне навантаження в управлінні грошово-кредитним ринком припадало на обов'язкові резерви, які встановлювалися на високому рівні, та на депозитні сертифікати Національного банку, за допомогою яких із обігу на певний період вилучалася надлишкова грошова маса, і, таким чином, не створювався такий її обсяг, який загрожував би руйнуванням грошово-кредитного ринку.

3. Проблеми та перспективи здійснення вітчизняної грошово-кредитної політики

3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України

Проведення сучасної грошово-кредитної політики потребує складних й відповідальних завдань, з якими потрібно вчасно і кваліфіковано справлятися. Йдеться, зокрема, про створення достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіння всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створення центрів, спроможних координувати в масштабах суспільства цю роботу, надійної системи комунікації Національного банку з громадськістю, підвищення рівня монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістового рівня фахових і науково-популярних публікацій, формування навичок зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

Сьогодні поновилися з новою силою дискусії щодо зміни правової форми незалежності НБУ та факторів посилення його реальної неформальної незалежності, як у зв'язку з назрілою необхідністю удосконалення діючого монетарного режиму в країні, так і внаслідок суперечливих політичних подій.

У 2005 році аналітично-дорадчий центр "Блакитна стрічка" провів у рамках "Програми розвитку" Організації Об'єднаних Націй дослідження щодо незалежності Національного банку України. Спеціалісти центру розрахували індекс законодавчої незалежності НБУ, оцінюючи її за чотирма кластерами — "голова центрального банку", "цілі центрального банку", "формулювання політики" та "позики уряду" [6, 12].