160531 (Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку)

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Макроекономіка”

на тему: “ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ”

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….………3

1. Сутність грошово-кредитної політики та її механізми……………….……...5

1.1 Сутність грошово-кредитної політики………………………………………5

1.2 Інструменти та механізм реалізації грошово-кредитної політики…...........7

2. Взаємозв’язок фіскальної політики з грошово-кредитною політикою на різних етапах економічного розвитку в Україні……………………………….12

2.1 М’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1992-1995)……12

2.2 Жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика (1996-1999)……………14

2.3 Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика (2000-2006)………...15

3. Проблеми та перспективи здійснення вітчизняної грошово-кредитної політики…………………………………………………………………………..19

3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України………………...........19

3.2 Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки.………………………..…………………………………………….....22

Висновки…………………………………………………………………………25

Список використаної літератури………………………………………………..27

Вступ

Україна, як і ряд європейських та азіатських країн, переживає зараз відповідальний період докорінної трансформації суспільного ладу, яка передбачає перебудову політичної та економічної системи на демократичних та ринкових принципах. Необхідність поєднання загальних та специфічних для України форм і методів управління зумовлює особливі складності у формуванні економічної політики держави, в першу чергу, грошово-кредитної. Це зумовлено непересічним значенням грошового обігу в забезпеченні функціонування економіки, його регулювання та використання в коригуванні поведінки суб'єктів грошово-кредитного ринку.

Робота ґрунтується на наукових працях таких вчених, як І.Лютий, А.Гриценко, Т.Кричевська, Я.Грудзевич, А.Єпіфанов, В.Міщенко, Н.Гребеник, Б.Луців, П.Нікіфоров, В.Осецький, Н.Островська, М.Шаповалова, Т.Єрліна та інших, які плідно досліджували проблеми грошово-кредитної політики в Україні, теоретичні та методологічні засади її здійснення. Разом з тим, питанням підвищення ефективності грошово-кредитної політики в Україні приділяється ще недостатньо уваги в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених.

Метою написання роботи є подальший розвиток теоретико-методологічних засад дослідження грошово-кредитної політики України в умовах специфіки процесів трансформації нашого суспільства та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення її ефективності.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та вирішення комплексу завдань:

1) дослідження закономірностей здійснення грошово-кредитної політики, її інструментів і механізму реалізації в умовах трансформації суспільного ладу;

2) дослідження досвіду грошово-кредитного регулювання на різних етапах становлення ринкової економіки України;

3) дослідження взаємозв’язку фіскальної та грошово-кредитної політики на різних етапах економічного розвитку України;

4) оцінка сучасної монетарної стратегії в Україні;

5) розробка практичних рекомендації щодо основних напрямків вдосконалення реалізації грошово-кредитного регулювання в Україні.

1. Сутність грошово-кредитної політики та її механізми

1.1 Сутність грошово-кредитної політики

Для визначення об'єктивної необхідності грошово-кредитної політики особливо важливо правильно зрозуміти її сутність, цілі, інструменти та механізм реалізації. Всяка грошово-кредитна політика, що проводиться державою одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі. Політичні цілі визначаються державним устроєм, існуючою законодавчою базою та соціально-політичним напрямком розвитку суспільства, який реалізують органи державної влади та державного управління. Та сьогодні досягнення політичних цілей неможливе без вирішення соціально-економічних проблем. Дійсний стан економіки є матеріальною базою для політичного розвитку суспільства, не можливо побудувати матеріально високо розвинене суспільство з високою отупінню соціального захисту кожного громадянина в умовах загострення економічних протиріч і падіння виробництва. Тому політичні й економічні цілі сьогодні не можна розглядати і реалізовувати окремо, а тільки в сукупності, як одне ціле.

При цьому необхідно зазначити, що можна визначити загальноекономічні цілі економічної політики держави, що носять стратегічний характер, і конкретні цілі грошово-кредитної політики, що мають тактичне значення, чи носять автономний характер.

Грошово-кредитна політика - це державне регулювання сфери грошового обігу та кредитних відносин. Основна мета такої політики підпорядкована загальноекономічній політиці держави і направлена на досягнення економічної стабільності та прогресу в умовах оптимального рівня основних макроекономічних показників.

За визначенням Нікіфорова, грошово-кредитна політика – «є елементом економічної політики держави і являє собою сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування грошового обігу, стійкості національної грошової одиниці, стабільності її купівельної спроможності, рівноважного розвитку економіки в цілому» [11, 25].

Як справедливо відмічає А. Гальчинський, загальна цільова спрямованість грошово-кредитної політики не лише не заперечує, а передбачає визначення її нагальних автономних цілей. Останні прийнято розглядати в теорії грошей як тактичні цілі грошово-кредитної політики.

На сьогодні грошово-кредитна політика ототожнюється з монетарною політикою. Основною метою такої політики є стабільність національної грошової одиниці та грошового обігу за рахунок контролю за емісією грошей і кредитним механізмом. Але реалізовувати це завдання монетарна політика може лише в сукупності з фіскальною політикою держави, при чому і фіскальна, і грошово-кредитна політика повинні скласти єдиний механізм досягнення конкретної цілі на певному етапі. Хоч грошово-кредитна і фіскальна політика виступають як окремі складові для досягнення кінцевого макроекономічного результату, ефективність їхніх дій полягає у визначенні тактичних цілей і взаємодії у ході їх реалізації. Тому, хоча монетарна і фіскальна політика відносно автономні, мають власний інструментарій та механізм реалізації, їхня взаємодія є однією з головних чинників економічної стабільності та зростання.

Кінцевою метою монетарної політики, тобто її стратегічною глобальною метою є забезпечення стабільності цін, повної зайнятості, зростання реального обсягу виробництва тощо. Поточна грошово-кредитна політика, на відміну від глобальної, зорієнтована на виконання конкретніших завдань. Насамперед це забезпечення внутрішньої стабільності грошей, регулювання економічного циклу, вибір економічної ідеології, якій надає перевагу уряд тієї чи іншої країни.

В цілому, метою грошово-кредитної політики є не лише підтримання стабільності національної грошової одиниці, а відтак і загального рівня цін, але й досягнення високого рівня зайнятості та виробництва, а також, кажучи словами німецьких аналітиків, "забезпечення банківської організації платіжного обігу всередині країни та за кордоном" [13, 109].

1.2 Інструменти та механізм реалізації грошово-кредитної політики

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в межах своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, однакові в переважній більшості країн. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо суб'єктів господарювання, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії і визначають обсяг та структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні й селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок у цілому, а селективні уможливлюють регулювання окремих видів кредитної діяльності комерційних банків.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

1) політика облікової ставки;

2) операції на відкритому ринку;

3) зміна норм обов'язкових резервів.

Політика облікової ставки — це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції.

Комерційні банки за необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування — шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період.

Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і зниження їхньої ринкової вартості, а зниження ставок — навпаки. Крім того, підвищення ставки сприяє припливу в країну іноземних капіталів, що приводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводять операції на відкритому ринку, є казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов'язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найчастіше центральні банки використовують державні боргові зобов'язання.

Найбільш широко операції на відкритому ринку використовуються в США, де вони є основою регулярної діяльності Федеральної резервної системи і можуть становити в окремі періоди до 4/5 річного обороту ФРС. Політика відкритого ринку залишається також провідним інструментом регулювання і для Банку Англії.

Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв'язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак цей інструмент центрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв'язку з іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тім, щоб створити за цих умов зону рівноправної банківської конкуренції.

Обов'язкові (мінімальні) резерви — це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань.

Обов'язкові резерви за своєю сутністю — показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень «затухання» коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Нині політика обов'язкових резервів має подвійне призначення:

• забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Зміною розмірів обов'язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їхню діяльність;

• використовується як інструмент центрального банку для регулювання грошової маси. Збільшення норми обов'язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зменшення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обороті.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резервів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. За рестрикційної політики центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що відповідно зменшує грошову масу в обороті та збільшує процент за користування банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язкових резервів, унаслідок чого більша частина ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку.

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних «стель» і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод щодо цінних паперів); встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види обмежень.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов'язане з розв'язанням певних суперечностей. Так, експансіоністська політика, спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та забезпечує вищий рівень зайнятості в країні.