160256 (Аналіз руху грошових коштів промислового підприємства), страница 3

Визначення цього коефіцієнта потрібне для того, що показати, наскільки в разі несприятливих умов можуть бути скорочені надходження грошових коштів без загрози необхідним розрахункам.

Очевидно, що значення К_пл не має бути меншим за одиницю. У противному разі можна говорити про те, що поточних надходжень недостатньо для здійснення поточних платежів і підприємство здійснює їх за рахунок залишку грошових коштів на початок періоду.

Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визначення тривалості періоду їх обороту. З цією метою використовують таке співвідношення:

(1.2.)

де Т_об — тривалість періоду обороту; ГК — середні залишки грошових коштів; Т — тривалість періоду, що аналізується (рік, квартал); О_г._к — оборот грошових коштів за період.

Для розрахунку середніх залишків грошових коштів використовують внутрішні облікові дані про величину залишків на початок і кінець періоду (наприклад, місяць) на рахунках грошових коштів. З цією метою використовують формулу:

(1.3.)

де ГК_n — залишки грошових коштів на початок п-го місяця, тис. грн; п — кількість місяців у періоді.

Для аналізу зміни обороту грошових коштів протягом звітного періоду, з моменту надходжень грошей на поточний рахунок до моменту їх вибуття, складають аналітичну табл. 1.3.

Таблиця 1.3. Зміна тривалості обороту грошових коштів підприємства по місяцях

При використанні фінансової інформації про рух грошових коштів основним показником є результат зміни грошових коштів від поточної діяльності. По цьому показнику роблять висновки про спроможність підприємства генерувати грошові кошти в результаті своєї основної діяльності. Саме тому важливо відокремити грошові кошти, що створюються на підприємстві, від коштів, що залучаються у вигляді кредитів, додаткових внесків власників тощо.

Слід мати на увазі, що загальна зміна грошових коштів за період може бути позитивною, підприємство може мати задовільні значення коефіцієнтів ліквідності, тоді як величина чистого грошового потоку від операційної діяльності буде негативною. Це означає, що результатом основної діяльності є відтік грошових коштів, а їх приріст за період забезпечений позитивним рухом коштів від фінансової, а іноді інвестиційної діяльності. Якщо подібна ситуація для даного підприємства повторюється з періоду в період, необхідно знати, що настане момент, коли воно буде не в змозі погасити свої фінансові зобов'язання, тобто буде неплатоспроможним.

Наведений приклад указує на те, що платоспроможність і ліквідність підприємства дуже часто перебувають у залежності від реального грошового обороту у виді потоку грошових платежів, що відображуються на рахунках бухгалтерського обліку.

Прямий метод ґрунтується на русі грошових коштів по рахунках підприємства. Переваги методу полягають у тому, що він дає змогу:

• визначити основні джерела притоку і напрями відтоку грошових коштів;

• робити оперативні висновки про достатність коштів для платежів за поточними зобов'язаннями;

• встановлювати взаємозв'язок між обсягом реалізації продукції та грошовою виручкою за звітний період;

• ідентифікувати статті, що формують найбільший притік і відтік грошових коштів;

• використовувати отриману інформацію для прогнозування грошових потоків;

• контролювати всі надходження і напрями витрачання грошових коштів, оскільки грошовий потік безпосередньо пов'язаний з регістрами бухгалтерського обліку (Головною книгою, журналами-ордерами та іншими документами).

Водночас грошовий потік і розрахунок прибутку не збігаються в часі при використанні методу визначення прибутку від реалізації продукції за моментом її відвантаження. У цьому випадку продукція може вважатися реалізованою в одному часовому періоді, а гроші надходити в іншому.

Розв'язати названі суперечності покликаний непрямий метод, який передбачає трансформацію чистого прибутку в суму грошових коштів.

Перевага непрямого методу при використанні в оперативному управлінні грошовими потоками полягає в тому, що він дає змогу встановити відповідність між фінансовим результатом та власними оборотними коштами. З його допомогою можна виявити найбільш проблемні місця в діяльності підприємства (накопичення іммобілізованих грошових коштів) та розробити шляхи виходу з критичної ситуації.

При застосуванні непрямого методу фінансовий результат перетворюється за допомогою низки коригувальних процедур у величину зміни грошових коштів за період (різниця сум на початок і кінець періоду). У методичних цілях необхідно виділити певну послідовність здійснення таких коригувань.

На першому етапі встановлюють відповідність між фінансовим результатом і власним оборотним капіталом. Для цього усувають вплив на фінансовий результат:

• операцій нарахування амортизації;

• операцій, пов'язаних з вибуттям об'єктів довгострокових активів.

Бухгалтерські операції нарахування амортизації полягають, як відомо, у віднесенні на собівартість продукції амортизаційних відрахувань. Оскільки зменшення прибутку внаслідок цих операцій не приводить до скорочення грошових коштів, для отримання реальної величини грошових коштів суми нарахованої амортизації мають бути додані до чистого прибутку.

Операції списання з балансу залишкової вартості об'єктів основних засобів та інших необоротних активів ніяк не впливають на величину грошових коштів, оскільки пов'язаний з ними відтік коштів відбувся значно раніше — у момент його придбання. Відповідно сума збитку в розмірі недоамортизованої вартості має бути додана до величини чистого прибутку.

Якщо фінансовим результатом вибуття довгострокових активів є прибуток, виникає ситуація, при якій його величина може бути врахована двічі: перший раз – у складі чистого прибутку, другий раз – у складі виручки від реалізації довгострокових активів при аналізі грошових потоків від інвестиційної діяльності. Для того щоб усунути подвійний облік, використовують таку коригувальну процедуру: величина прибутку від реалізації (вибуття) довгострокових активів вилучається з чистого прибутку; сума збитків додається до чистого прибутку.

На другому етапі коригування встановлюють відповідність змін власного оборотного капіталу і грошових коштів. У цьому зв'язку необхідно визначити, як зміни по кожній статті оборотного капіталу впливають на стан грошових коштів підприємства.

Для того щоб оцінити реальний притік грошових коштів на підприємство від його покупців, розглянемо механізм відображення бухгалтерських операцій на прикладі рахунка «Розрахунки з покупцями і замовниками». Сальдо цього рахунка являє собою заборгованість покупців на початок (кінець) періоду, оборот за дебетом — виникнення (збільшення) заборгованості, оборот за кредитом — її погашення.

Очевидно, що рух грошових коштів виникає лише при операціях, що відображуються за кредитом рахунку (надходження грошових коштів). Як і для будь-якого активного рахунка, для цього рахунка діє принцип визначення кінцевого сальдо за формулою

С₂= С₁+О_Д-О_К (1.4.)

де С₁, С₂ — сальдо на початок і кінець періоду; О_Д, О_К — обороти за дебетом і кредитом рахунка. Тоді

О_К= О_Д + С₁-С₂=О_д-(С₂-С₁) (1.5.)

Якщо протягом звітного періоду заборгованість покупців збільшується (С₂ > С₁), це вказує на те, що притік коштів на підприємство був нижчим за зафіксований у Звіті про фінансовий результат на величину різниці кінцевого і початкового залишків, тобто ця різниця має бути вилучена з величини чистого прибутку.

Запис за дебетом рахунка «Розрахунки з покупцями і замовниками» передбачає кредитування покупців. Відповідно притік грошових коштів на підприємство буде визначатися сумою реалізації та зміною виличини дебіторської заборгованості. Якщо за даними підприємства виручка від реалізації становить 12 000 000 грн, а дебіторська заборгованість на початок — 3 500 000 грн і на кінець періоду — 5 500 000, то реальне надходження коштів на підприємство дорівнює 10 000 000 грн (12 000 000 - (5 500 000 - 3 500 000)). Це означає, що на суму 2 000 000 грн чистий прибуток, відображений у Звіті про фінансовий результат, був завищений порівняно з реальним притоком грошових коштів; відповідно сума 2 000 000 грн має бути вилучена з фінансового результату.

Отже, рух коштів пов'язаний з надходженням матеріальних цінностей (їх платою), а операції їх вибуття формують собівартість продукції. Тоді, використовуючи формулу

О_Д =О_К+(С₂-С₁) (1.6.)

можемо стверджувати, що якщо С₂ > С₁, тобто відбувається збільшення запасів, то О_Д > О_К. Це означає, що якщо протягом звітного періоду виробничі запаси збільшилися (наприклад, на 30 000 грн), то реальний відтік грошових коштів буде на цю величину вищим, ніж сума витрат, відображених у собівартості продукції. З цієї причини для підприємства прибуток є завищеним на 30 000 грн і має бути зменшеним на цю величину.

У операцій, що відображуються на пасивних рахунках, механізм впливу на рух грошових коштів обернений.

Як приклад можна розглянути зміни залишків по кредиторській заборгованості. Збільшення залишків свідчить про те, що відвантажені матеріальні цінності або продані послуги залишаються неоплаченими, тоді як підприємство витрачає матеріальні цінності і списує їх вартість на собівартість продукції.

Інший приклад — зміни залишків по статті «Кредиторська заборгованість з оплати праці». Збільшення заборгованості в періоді означає, що реально було нараховано і включено до собівартості більше, ніж виплачено робітникам.

Очевидно, що в наведених прикладах і для кожної статті пасиву діє загальне правило: при збільшенні залишків кредиторської заборгованості величина собівартості є завищеною порівняно з реальним відтоком грошових коштів, а фінансовий результат – заниженим. І навпаки, при скороченні залишків по статтях поточних пасивів фінансовий результат є завищеним порівняно з фактичним витрачанням грошових коштів.

Слід зазначити, що таке правило дає змогу виявити та проаналізувати фактори, що вплинули на зміну грошових коштів. Для цього спочатку оцінюють зміни, що відбулися у складі активів і капіталу підприємства (табл. 1.4.).

Таблиця 1.4. Зміна величини майна і капіталу підприємства за звітний період

Після цього визначають, як зміни по кожній статті активу і пасиву балансу вплинули на стан грошових коштів підприємства та розміри його чистого прибутку.

Зростання будь-яких елементів активу балансу — фактор, що зменшує грошові кошти, і навпаки; збільшення будь-яких елементів пасиву балансу — фактора, який збільшує грошові кошти, і навпаки.