154775 (Міжнародний туризм, його оцінка і прогнози на майбутнє), страница 3

Східна Європа. Чехія і Словаччина. З 1 січня 1993 р. Чехословаччина поділилась на дві суверенні держави: західна половина (масив Богемії) стала Чеською Республікою, а східна половина (підвищена зона разом з горами Татрами) Словацькою Республікою.

Чехословаччина була найбільшою туристичною країною Східної Європи з добре організованою туристичною індустрією. Вона мала хорошу мережу готелів і будинків відпочинку. Країна приймала 24,6 млн. туристів у рік.

З початком економічних реформ у Чехословаччині в 1989-1991рр. туристичний сектор країни (як внутрішній, так і міжнародний) почав бурхливо розвиватись. Наприклад, виїзний туризм зріс з 8,5 млн. подорожей у рік в 1989 р. до 20,6 млн. у 1990 р. і до 39,6 млн. у 1991 р. Дві третини подорожей, які здійснювали жителі Чехословаччини, припадало на західні країни, в основному на Західну Німеччину (15,3 млн. чоловік) й Австрію (14,1 млн.). У цей же період різко зросла кількість людей, які виїжджали у Польщу, - з 1,3 млн. чоловік в 1990 р. до 6,1 млн. у 1991 р.

Значні зміни відбувалися і у в'їзному туризмі. Кількість туристів, які відвідали Чехословаччину, зросла більш ніж у два рази. Більша частина туристів прибувала з об'єднаної Німеччини (41%). Подвоїлась кількість гостей з Польщі й Австрії.

З 1993 р. в інфраструктуру туристичної індустрії країн колишньої Чехословаччини направлялись крупні іноземні інвестиції, більша частина яких припадає на Чехію.

Угорщина. Це найбільш стабільна у політичному й економічному значенні країна Східної Європи. У 1989 р. індустрія туризму Угорщини займала друге місце після Чехословаччини і була добре налагоджена. Угорщина як туристичний центр особливою популярністю користувалась у чехів, поляків і східних німців.

Після революції 1989 р. кількість зарубіжних туристів зросла більш як у два рази і в 1990 р. досягла 37,6 млн. чоловік. Більша частина туристів прибували у країну з Австрії, Німеччини, Югославії та Румунії. У 80-ті роки кількість поїздок угорців на Захід також зросла і досягла свого піку в 1989 р.

Польща. Ця країна найбільш численна у регіоні і має близько 38 млн. населення. У країні побудована високотехнологічна економіка, але застаріла інфраструктура. Виїзний і в'їзний туризм швидко розвивався у 1989 p., але наступні економічні проблеми скоротили його зростання. Кількість подорожей за кордон зменшилась з 22 млн. чоловік в 1990 р. до 20,8 млн. у 1991 р.

З іншого боку, високий рівень інфляції, який у 1991 р. склав 80%, створив умови для зростання міжнародного туризму. З цієї причини кількість зарубіжних гостей з 3,4 млн. чоловік у 1990 р. виросла до 4 млн. у 1992 р. Все це стосується й одноденних відвідувачів кра'їни, кількість яких зросла з 8 млн. чоловік у 1989 р. до більш як 30 млн. у 1992 р.

У цей період суттєво змінилась і структура в'їзного та виїзного туризму Польщі. Збільшилась кількість туристів з Німеччини, країн СНД і Чехословаччини. З інших західноєвропейських країн воно зросло вдвічі.

Більшість туристів виїжджають з країни і приїжджають в неї з метою торгівлі, бізнесу і відвідування родичів та друзів. Водночас Польща має хороші природні й культурні туристичні ресурси, які можна з успіхом використати у майбутньому для розвитку туризму.

Румунія. Ця країна багата прибережними і гірськими ресурсами для задоволення внутрішніх потреб. Що стосується виїзного туризму Румунії, то за останні роки він зріс. Більшість зарубіжних подорожей були спрямовані в Угорщину (9 млн. чоловік у 1990 p.), Болгарію (1,8 млн.) і Туреччину (0,5 млн.). Модель виїзного туризму Румунії аналогічна моделям інших країн Східної Європи, але більша частина подорожей були одноденними.

У 1990 р. країну відвідало 6,5 млн. зарубіжних гостей, більшість яких були зі Східної Європи. Кількість туристів з країн СНД склала 2,1 млн. чоловік, Угорщини - 0,9 млн. чоловік і тільки 13% подорожуючих було з інших країн Європи.

Болгарія. До 1989 р. країна мала відносно невеликий, але економічно важливий сектор міжнародного туризму. За кількістю усіх, хто прибуває в країну, вона поступилась Румунії, але частка туристів з західних країн була відносно високою (9-12%) і вони привозили необхідну іноземну валюту.

Індустрія туризму Болгарії залежала в основному від ринку відпочинку країн Східної Європи. У 1991 р. 60% з усього півторамільйонного ринку відпочинку та гостей, які відвідали своїх родичів і друзів в Болгарії, приїхали з країн Східної Європи. Болгарія володіє достатніми туристичними ресурсами, щоб задовольняти як внутрішній, так і міжнародний попит на історичні пам'ятники, можливості для пляжного відпочинку та живописні ландшафти гір й узбережжя Чорного моря.

Греція. Швидкими темпами туризм у Греції почав розвиватись після воєнного перевороту у 1967 р. Починаючи з 1974 p., в країні активно розвивався пляжний туризм (особливо на островах), який почав створювати конкуренцію відомим курортам інших середземноморських країн, особливо Франції та Іспанії.

Основними постачальниками туристів для Греції є Великобританія (у 1992 р. - 22%), Німеччина (19,9%), Італія (6,4%), Нідерланди (5,6%) і Франція (5,6%). Що стосується мотивів подорожей, то вони у туристів з різних країн різні. Наприклад, британці в основному приїжджають у країну на відпочинок (62%), і з них тільки 3% складають любителі культурно-історичних пам'ятників. Більшість іспанців, японців та італійців (відповідно 41, 35 і 25%), навпаки, надають перевагу культурно-історичному туризму. Цим пояснюється те, що у туристів з різних країн напрямки пересування по країні сильно відрізняються. Так, наприклад, іспанці й американці зупиняються переважно в Афінах, де існує багато античних пам'ятників історії, архітектури й культури, німці, британці, шведи і голландці надають перевагу островам.

Індустрія туризму в Греції поки що недостатньо розвинута та велика і в 1992 р. складала всього 9,7 млн. гостей.

Острів Кіпр. Цей острів займає третє місце серед островів Середземномор'я після Сицилії і Сардинії. Після політичних катаклізмів 1974 р. (поділ острова на дві частини: південну - Республіку Кіпр та північну - проголошену у 1983 р. Турецькою Республікою Північного Кіпру і визнану тільки Туреччиною) у південну частину Кіпру з півночі переїхала більша частина спеціалістів туристичної індустрії, залишивши там свої підприємства.

Після 1983 р. ситуація відносно стабілізувалась і сьогодні готельна господарство Кіпру зосереджено в столиці країни - Нікосії і на курортах м.Тродос. Уряд Кіпру визнає значну роль туризму в економіці країни й активно надає субсидії на будівництво інфраструктури індустрії, підтримує розвиток авіакомпанії "Кіпрські авіалінії", заохочує підготовку кадрів для туристичної індустрії. Нове будівництво майже повністю здійснюється на південному узбережжі в безпосередній близькості від міст Лимасол, Ларнака і Пафос.

В останні роки швидкими темпами розвиваються дві приморські зони: Кораловий берег південніше м. Пафоса (46% всього готельного номерного фонду і 42% апартаментів) і район Айла Напа-Паралимні (20% і 25% відповідно).

Швидкий розвиток туризму у кінці 80-х і на початку 90-х років відображав його зростання у всьому середземноморському басейні у той час. Кіпр був єдиною європейською країною, де річний ріст складав більше 10%. Завдяки цьому кількість туристів у країні збільшилась з 1 млн. чоловік у 1987р. до 2 млн. у 1992р.

Найбільш вагомими постачальниками туристичного ринку Кіпру є Великобританія (до 1968 р. Кіпр лишався британською колонією), Скандинавія, Німеччина, Ірландія, Австрія та Швейцарія.

Індустрія туризму в Північному Кіпрі мало розвинута і в основному генеруючим ринком для нього є Туреччина. З 1987 р. у цій частині острова намагаються відродити туризм у старих приморських курортних зонах на березі Куренія і північніше Фанагуста.

Мальта - одна з європейських туристичних країн середньо-земноморського басейну. Туризм на Мальті почав розвиватися у 70-х роках і складав 20-30% на рік. На початку 90-х років Мальта приймала вже один мільйон туристів на рік. У зв'язку з тим, що Мальта (як і Кіпр) довгі роки була колоніальне залежною від Великобританії, основна маса туристів (більше 60%) складалась з британців.

Уряд Мальти, оцінюючи значення туризму для економіки країни, вкладав значні кошти в поліпшення інфраструктури туристичної індустрії та охорону навколишнього середовища.

Країна продовжує зберігати за собою імідж дешевого туристичного центру, активно заохочуючи чартерні перевезення туристів. Вона все більше проводить просування свого туристичного продукту від сезонного туризму до цілорічного. Для цього місця розміщення, які є в наявності у мальтійської індустрії туризму, відповідно модернізовані і задовольняють сучасні вимоги.

У Туреччині статистика туризму практично не ведеться. Але відомо, що в країну щорічно прибуває приблизно 3 млн. зарубіжних гостей, а також 1,5 млн. турків, які живуть за межами країни.

Основними постачальниками туристів для Туреччини є Німеччина, Франція, Австрія, скандинавські країни та країни Бенілюксу, Великобританія, Італія, Швейцарія, США.

Внутрішній туризм Туреччини складає приблизно 6 млн. туристів. Кількість виїжджаючих за кордон порівняно невелика - 2,9 млн. чол. у 1992р. при 50 млн. жителів країни.

Китай. Це основна туристична країна на Тихоокеанському узбережжі. Але донедавна більшість туристів (25,6 з 27,5 млн. чоловік у 1990 р.) складали етнічні китайці, які приїжджали з Гонконгу, Макао, Тайвані. З усієї кількості приїжджаючих тільки 1,7 млн. чол. складали туристи з Японії, США, Великобританії, країн СНД та ін.

Модель туризму Китаю, що вже утворилася, обумовлена політичною історією країни та її взаємовідносинами з перерахованими вище країнами. Китай є однією з стародавніх цивілізацій світу, але його новітня історія починається з 1840 р, після війни з Британією та іншими європейськими країнами.

Починаючи з 1978 p., у Китаї проводитись політика "відкритих дверей" 3 початком модернізації китайської економіки в країну почало приїжджати багато зарубіжних гостей (за два роки їхня кількість збільшилась на 0,5 млн. чоловік). Більшість туристів цікавилась древньою культурою країни. У середині 80-х років проходить друга хвиля швидкого зростання туризму, але темпи її росту під кінець десятиріччя зменшились через недостатньо розвинуту інфраструктуру.

Політичні й економічні реформи, які проводились в Китаї, почали позитивно впливати на розвиток внутрішнього туризму, і вже в 1987 р. в країні нараховувалось 290 млн. внутрішніх туристів. Завдяки реформам кількість туристичних зон, доступних для іноземців, збільшилась з 122 міст у 1982 р. до 274 міст в 1986 р. і більш як 500 в 1990 р.

Багаті туристичні ресурси Китаю дозволили радикально змінити модель туризму в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні в цілому.

Після приєднання в 1997 р. Гонконгу до Китаю модель в'їзного туризму Гонконгу також змінилась. Крім своїх гостей, країна почала приймати транзитних мандрівників, які відвідували Китай, та стала своєрідними воротами Китаю: між Гонконгом і більш як десятком китайських міст здійснюються регулярні рейси, а також прокладені сучасні а автомобільні й залізничні шляхи.

Жителі Гонконгу в основному відпочивають у Таїланді (90% всіх відпусток), а бізнес-тури здійснюють на Філіппіни, в Індонезію, Сінгапур.

2. Сучасний стан міжнародного туризму

В даний час індустрія туризму є однією з найбільших форм міжнародної торгівлі, що розвиваються динамічно, послугами. У останні 20 років середньорічні темпи росту числа приїжджих іноземних туристів у світі склали 5,1%, валютних надходжень - 14%. Відповідно до даних всесвітньої туристичної організації, у 1995 році у світі було зареєстровано 576 мільйонів приїжджих туристів, а надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярда доларів (без обліку надходжень від міжнародного транспорту). У цілому об'єми валютних надходжень від туризму за період із 1950 по 1995 рік зросли в 144 раз.

За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі. Очікується, що при збереженні таких темпів росту число міжнародних подорожей в 2010 році складе порядку 937 млн. чоловік.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні чинники:

- економічний ріст і соціальний прогрес призвели до розширення об'єму ділових поїздок і поїздок із пізнавальними цілями;

- удосконалювання усіх видів транспорту та здешевлення транспортних послуг;

- збільшення числа найманих робітників та службовців у розвинутих країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня;

- інтенсифікація праці й одержання працюючими більш тривалих відпусток;

- розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами призвів до розширення міжособистих зв'язків;

- розвиток сфери послуг стимулювало розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес в сфері телекомунікацій;

- послаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення процесу переходу кордону;

Значення туризму у світі постійно зростає і це пов’язано із зростанням впливу туризму на економіки окремих країн. В економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

1. Міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості;

2. Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни;

3. Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, що обслуговують сфери туризму;

4. З ростом зайнятості в сфері туризму зростають прибутки населення і підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни. Таким чином, міжнародний туризм варто розглядати у співвідношенні з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 15% і 9,6% відповідно.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистісних контактів зростає. Міжнародний туризм у світі нерівномірний, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).

Подібний бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані інститути системи ООН, організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.

Відповідно до Статуту Всесвітньої Організації з Туризму (ВОТ), цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення миру, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в області туризму.