154705 (Освіта в Норвегії)

Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Факультет ресторанно-готельного та туристичного бізнесу

Кафедра готельно-ресторанного та туристичного бізнесу

Курсова робота

з дисципліни „ Розміщення продуктивних сил”

на тему:

„Освіта Норвегії "

Содержание

Вступ

Розділ 1. Соціально-економічна сутність та основні функції освіти, її роль у розвитку розміщенні продуктивних сил

1.1 Соціально-економічна сутність освіти

1.2 Основні функції освіти

1.3 Роль освіти у розвитку і розміщенні продуктивних сил

Розділ 2. Передумови розвитку і розміщення Освіти в Норвегії

2.1 Історичний розвиток освіти в Норвегії. Розміщення учбових закладів

2.2 Освітні реформи 1994 та 1997 років

Розділ 3. Рівень розвитку та галузева структура освіти в Норвегії

3.1 Рівень розвитку освіти Норвегії. Розгляд та аналіз статистичних даних

3.2 Галузева структура

Розділ 4. Територіальна структура освіти в Норвегії

4.1 Територіальне розміщення університетів Норвегії. Ранг послуг, що надають університети

4.2 Територіальне розміщення шкіл, їх основні засади

Розділ 5. Сучасні проблеми та напрямки удосконалення розвитку і розміщення освіти В Норвегії

5.1 Проблеми освіти в Норвегії

5.2 Напрямки удосконалення освіти в Норвегії

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Освіта є досить актуальною темою на сьогоднішній день, адже вона перебуває під глибоким впливом змін в сучасному суспільстві. Так, протягом останніх десятиліть в багатьох країнах світу, зокрема і в Норвегії, відбувалась зміна суспільної парадигми - від технократичної до індустріальної, від індустріальної до інформаційної. На розвиток освіти вплинули суспільні інтеграційні процеси, такі напрями розвитку суспільства, як глобалізація, демократизація, створення єдиного інформаційного простору, тощо. Ці зміни відбулись такими темпами, що привели до потреби негайного перегляду та реформування освіти на всіх рівнях, оскільки існуючі системи не повністю відповідали сучасним запитам та потребували переорієнтації. Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освіта до пріоритетів сьогодення відносить вміння оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства та створить гарну базу трудових ресурсів.

Сучасні реформи Норвегії в першу чергу торкнулись змісту освіти, оскільки від складу його компонентів та механізмів впровадження залежить процес передачі та формування знань, вмінь та навичок, набуття цінностей суспільства, оволодіння необхідними життєвими компетентностями.

У зв’язку зі зміною змістових компонентів освіти відбуваються зміни технологій впровадження та реалізації змісту освіти в світі. Сьогодні, впроваджуючи нові знання, педагоги потребують забезпечення новими технологіями, де поряд з традиційними домінують інформаційні та комунікаційні технології. А отже і система знань сучасної освіти спрямована на впровадження таких технологій та реформ, що забезпечать суспільство швидким оновленням знань, здобуттям інформації, дозволяє спілкуватись та взаємодіяти без перешкод на локальному та глобальному рівнях. Комп’ютеризація та інформатизація освіти - ознака прогресу не тільки галузі, а й суспільних процесів взагалі. Саие тому дуже актуальноє дослідження освіти, особливо в тих країнах в яких освіта знаходиться в безперервному русі, до таких країн належить і Норвегія.

Мета і завдання дослідження. Метою даної курсової роботи є дослідження структури освіти в Норвегії. Основні завдання, які ми маємо дослідити в курсовій роботі:

З’ясувати соціально-економічну сутність та основі функції освіти,її роль у розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Описати передумови розвитку і розміщення освіти в Норвегії.

Дослідити рівень розвитку та галузеву структуру освіти в Норвегії.

Дослідити територіальну структуру соціальної сфери досліджувальної території.

Сформулювати сучасні проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення освіти Норвегії.

В кінці роботи зробити певні висновки, щодо дослідження освіти в Норвегії.

Мета. Метою даної курсової роботи є дослідження структури освіти в Норвегії.

Завдання дослідження. Основні завдання які ми маємо дослідити у курсовій роботі:

Соціально-економічна сутність та основні функції освіти, її роль у розвитку розміщенні продуктивних сил.

Соціально-економічна сутність освіти.

Основні функції освіти.

Роль освіти у розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Передумови розвитку і розміщення Освіти в Норвегії.

Історичний розвиток освіти в Норвегії. Розміщення учбових закладів.

Освітні реформи 1994 та 1997 років.

Рівень розвитку та галузева структура освіти в Норвегії.

Рівень розвитку освіти Норвегії. Розгляд та аналіз статистичних даних.

Галузева структура.

Територіальна структура освіти в Норвегії.

Територіальне розміщення університетів Норвегії. Ранг послуг, що надаються університетами.

Територіальне розміщення шкіл, їх основні засади.

Сучасні проблеми та напрямки удосконалення розвитку і розміщення освіти В Норвегії.

Проблеми освіти в Норвегії.

Напрямки удосконалення освіти в Норвегії.

Предмет дослідження. Предметом дослідження курсової роботи є освіта, яка є складовою соціального комплексу.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є Норвегія.

Методи дослідження: Статистичний, аналіз, порівняння, узагальнення, картографічний, синтез.

В кінці роботи зробити певні висновки, щодо дослідження освіти в Норвегії.

Розділ 1. Соціально-економічна сутність та основні функції освіти, її роль у розвитку розміщенні продуктивних сил

1.1 Соціально-економічна сутність освіти

Освіта є одним з багатьох показників, за якими вимірюється рівень розвитку окремих країн, народів, спільнот. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти [1].

Найпомітнішим є інтелектуальний потенціал, тобто рівень освіти і науки. За підрахунками ЮНЕСКО, достатнього рівня національного благополуччя, який відповідав би світовим стандартам, нині і у майбутньому можуть досягти лише ті країни, в яких 40-60% працездатного населення становитимуть особи з вищою освітою. Водночас визнано, аби будь-які соціально-економічні, політичні реформи набули незворотного характеру і були реалізовані якнайпозитивніше, необхідно принципово по-новому (за змістом, характером) перенавчити не менш як 25% дорослого, працездатного населення. Освіта є життєво важливою функцією, ключовим сектором та умовою існування суспільства. Звідси провідна, пріоритетна роль освіти, знання, особливо наукового, а не лише загально інтелектуального рівня у житті особистості і соціуму одночасно. Бо досягти жаданого соціального, економічного прогресу не може жодна держава, де наука і освіта розвиваються за так званим залишковим принципом фінансування. У всякому разі високорозвинутими є лише ті країни, де відсоток ВВП, що виділяється на освіту, становить 10 і більше відсотків [3].

Як підсумок слід зазначити, що освіта має вагоме значення в соціально-економічній структурі країни, адже від рівня освіти в країні залежать і інші сфери людського існування. Освіта вливає на створення і розвиток кваліфікованої трудових ресурсів, які є рушійною силою для науково-технічного прогресу, а отже для покращення економічної і соціальної сфери в цілому.

1.2 Основні функції освіти

Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв’язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства. Ця функція є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти. Професійна спрямованість у різні часи виявлялася по-різному, що було зумовлено особливостями суспільних та наукових потреб в освіті. Так, спершу єдиною метою функціонування системи освіти був професіоналізм. Відповідно школи і зміст навчання були вузькоспеціалізованими. Пізніше професійна орієнтація стала менш вираженою, хоча окремі її ланки продовжували займатися тільки професійною підготовкою. Нині роль цієї функції знову зростає.

Професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної (інституційованої) освіти. Певний час така форма професійного навчання переважала. Так, у середні віків всі великі майстри ремесел і мистецтв пройшли навчання у підмайстрів. Професійна підготовка тут здійснювалася безпосередньо під час трудового процесу. За цехової організації учень не тільки працював у майстра, а й жив у його сім'ї. Таємниці професії та умови майбутнього життя відкривалися перед ним за реальних обставин. Простіші професії найчастіше передавалися від покоління до покоління у межах родини. Шкільна освіта передбачала оволодіння вищими видами духовної діяльності - релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. З настанням потреби у великій кількості освічених працівників було значно розширено мережу закладів професійної та науково-технічної освіти [1].

Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людяних якостей, стимулює саморефлексію - глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій. Ця функція полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Виховання молоді в дусі конформізму, визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися в суспільстві, сприяє підтриманню існуючого соціального порядку. Але освіта сприяє й соціальним змінам, які відбуваються у зв'язку з переоцінкою знань і цінностей. Виховна функція системи освіти має й відносно самостійний аспект - забезпечення соціального контролю, нагляду за дитячою, підлітковою і, частково, юнацькою віковими групами. Полягає він у тому, що обов'язковість освіти в сучасному світі вимагає від дітей проведення певного часу в школі, а окремі ступені системи освіти створено з урахуванням необхідності нагляду за дітьми, чию поведінку майже весь день контролюють вчителі та вихователі. Цей аспект виховної функції освіти важливий і в тому сенсі, що школа часто відіграє роль компенсуючого чинника для дітей з так званих неблагополучних сімей [1].

Соціальна функція роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

На її особливості впливають рівень розвитку і потреби суспільства, сформульовані державою соціальна мета і принципи освіти. Соцiальна функцiя освiти - це роль, яку соцiальний iнститут виконує стосовно потреб суспiльства або його частини. Однiєю з основних соцiальних функцiй сучасної системи освiти є функцiя професiйної соцiалiзацiї, тобто пiдготовка квалiфiкованих кадрiв для всiх сфер суспiльного життя. Нинi роль цiєї функцiї знову зростає. Адже людина не може повноцiнно брати участь у життi суспiльства, не маючи достатньої професiйної пiдготовки. Ще одна функцiя системи освiти реалiзується через взаємодiю з соцiальною структурою суспiльства. Представники цього напряму вважають, що система освiти сприяє створенню рiвних можливостей i сприя-тливих умов для вихiдної мобiльностi, що в закладах освiти оцінюють людей на основi їх досягнень, незважаючи на класову незалежнiсть, расу i стать [1].

Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов [1].

Гуманістична функція підкреслює освітні ціннісні аспекти у предметі діяльності та суб'єктивно-об'єктивному змісті. Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації. Освіта не є фактором, що відразу споживається. Скоріше, це капіталовкладення, яке у майбутньому принесе прибуток. Такий капітал нагромаджується в процесі навчання, а система безперервної освіти не дає йому знецінитись. Одержана в юності загальноосвітня підготовка є основою для подальшої безперервної освіти [1].

Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи) [1].

Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах держави (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо) [1].

Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відображає різноманіття соціально-рольової структури суспільства [1].

Науково-дослідна функція. Вона ще не достатньо досліджена. Але, безсумнівно, творення нового знання постійно відбувалося в структурі освіти, оскільки немало вчителів і викладачів завжди цим займалися. Свідомо орієнтувалися на продукування нового наукового знання давньогрецькі прототипи майбутніх вищих навчальних закладів - Академія Платона, Ліцей Арістотеля, Піфагорійський союз.

Тривалий час ця функція була побічною для системи освіти, в лоні якої до XIX ст. у кращому разі розвивалися гуманістичні та схоластичні науки. Природничо-наукове знання еволюціонувало не тільки поза системою освіти, а часто і поза межами офіційної науки. Інституційно науково-дослідна функція оформилася в епоху промислової революції наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Саме в цей час розпочалися інтенсивні дослідження в галузі природничих наук. Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи освіти. Вже наприкінці XIX ст. в обов'язки викладацького складу вищих навчальних закладів увійшло одночасне виконання ролей дослідника і педагога, а самі вони стали зосереджуватись на фундаментальних, а згодом - і прикладних дослідженнях [1].

Отже ми можемо зробити висновок що освіта має чимало функцій які є невід’ємною складовою для розвитку людства в цілому.

1.3 Роль освіти у розвитку і розміщенні продуктивних сил

Освіта є однією з галузей соціального комплексу. Регіони, території, що мають відносно високорозвинену соціальну інфраструктуру, сьогодні є більш інвестиційно привабливими і мають додаткові можливості для регіонального розвитку і розміщення продуктивних сил, для зростання всієї економіки [3].

Водночас при всій відносній самостійності формування, функціонування, розміщення, соціальної інфраструктури безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Через це ефективне розміщення продуктивних сил потребує цілеспрямованого регулювання процесу створення територіальної організації соціальної інфраструктури. Раціональне розміщення продуктивних сил має забезпечувати також подолання або нівелювання істотних територіальних відмінності у соціальному аспекті, особливо в умовах життєдіяльності населення [3].