154088 (Технологія діяльності туристського і формування нового туру «По давньоруським містам Правобережжя»), страница 5

Десятинна церква - перший мурований православний храм Київської Русі, який було зведено у 989-996 рр.

Софійський собор - його назва походить від грецького слова “софія” (мудрість). Збудований у романському стилі, він мав 13 бань, покритих листовим свинцем. Головний митрополичий храм Київської Русі, її громадсько-політичний і культурний центр, де відбувалися церемонії “посадження” князів на київський престол, прийому послів іноземних держав, велося літописання та було створено першу на Русі бібліотеку. У 1934 р. весь комплекс Софійського собору отримав статус державного архітектурно-історичного заповідника. Нині це Національний заповідник “Софія Київська” світового (за класифікацією ЮНЕСКО) значення.

Золоті ворота - головна урочиста брама давнього Києва – споруджені водночас із Софійським собором у 1037 р. Збереглися руїни

Золотих воріт (над ними у 1982 р. зведено павільйон). Проїжджа частина воріт висотою 12 м та шириною 6,4 м прорізувала вал і мала надбрамну церкву Благовіщення з позолоченою банею (можливо, звідси й назва воріт).

Києво-Печерська лавра. Православний монастир, заснований 1051 р. в печерах ченцями Антонієм і Феодосієм. В ХІ ст. – центр утвердження та поширення християнства в Київській Русі. Дальні печери. Разом з Варязькою печерою мають протяжність 280 м. Збереглися три підземні церкви: Різдва, Феодосіївська та Благовіщення.

Ближні печери. Загальна довжина 228 м. Збереглися три підземні церкви: Введенська, Антонієвська (обидві ХІ ст.) і Варлаамська (ХVІ ст.). За літописом, у печерах поховано засновника монастиря Антонія, давньоруських художників Алімпія та Григорія, лікарів Агапіта та Даміана, Нестора-літописця, церковно-політичного діяча Никона, легендарного захисника Русі Іллю Муромця.

Успенський собор. Первісно тринавний, шестистовпний, хрестово -купольний, одноповерховий, споруджений давньоруськими будівничими у 1073-1078 рр., розписаний у 1083-1089 рр. за участю видатних художників того часу Алімпія та Григорія. Величний храм неодноразово зазнавав руйнації під час навал і знову відбудовувався. У роки Другої світової війни висаджений у повітря. Троїцька надбрамна церква, 10×8,9 м, споруджена у 1106-1108 рр. Разом з брамою має вертикально-центричну композицію, нагадує прямокутну в плані вежу, увінчану світловим барабаном зі сферичною банею. Після перебудови у 20-30-і рр. ХVІІІ ст. набула рис українського барокко.

Михайлівська церква. Пам`ятка архітектури, що входить до складу ансамблю Видубицького монастиря. Споруджена у 1088 р. за часів київського князя Всеволода Ярославича. Шестистовпна, вигнута по східно-західній осі, має три вузькі бокові нави. У 70-і рр. ХХ ст. реставровано фасад церкви.

Церква Спаса на Берестові. Пам`ятка архітектури, що знаходиться поза територією Києво-Печерської лаври. Споруджена за часів правління Володимира Мономаха (1113-1125 рр.). У 1157 р. у ній поховано засновника Москви Юрія Долгорукого. У ХVІІ ст. храм реставровано в стилі українського барокко.

Кирилівська церква. Споруджена у середині ХІІ ст. в урочищі Дорогожичі як собор родового монастиря чернігівських князів Ольговичів. Первісно шестистовпна, тринавна, триапсидна, хрестово-купольна, увінчана однією банею. У 1194 р. у ній поховано князя Святослава Всеволодовича – одного з героїв “Слова о полку Ігоревім”. Сучасний художньо-архітектурний вигляд церкви з характерними рисами українського барокко сформувався у ХVІІІ ст.

Овруч. Місто є одним з найдавніших у Східній Європі, 977 р. воно вперше згадується в літопису під назвою Вручий. На замковій горі виявлено неолітичне поселення (V-IV тис. до н. е.), знайдено знаряддя праці доби бронзи. Наприкінці Х ст. Вручий став центром древлянської землі й одним 1079 з найвизначніших міст з розвиненими ремеслами. Основним серед них було виготовлення прясел з рожевого шиферу, які у великій кількості поширювались в усій Київській Русі, а також збувалися в Польщу та інші країни.

Овруч мав потужну фортецю на час входження до Київської Русі. В 12 ст. місто було резиденцією князя Рюрика Ростиславича.

Окремі рештки укріплень цього періоду збереглися і до наших днів. Знищений монголо-татарами, Овруч відродився і на початку 14 ст, коли ввійшов до Галицько-Волинського князівства, мав свою фортецю. З 1356 р. місто входить до Литовського князівства. Кримський хан Едигей взяв місто в 1399 р.

Пам’ятки культури, які будуть відвідані:

Свято-Василівський собор. На місці старої дерев'яної церкви (за переказами, побудованої у 997 р. князем Володимиром Святославичем, який отримав при хрещенні ім'я Василь) близько 1190 р. князь Рюрик Ростиславич звів в Овручі новий кам'яний собор св. Василя. Припускають, що архітектором цієї споруди був відомий давньоруський зодчий Петро Мілонег. Храм був побудований у візантійському стилі,подібно до Софії Київської та П`ятницькоїцеркви в м.Чернігові. Під час монгольських та литовських нападів на Овруч собор кілька разів був розграблений, а пізніше обвалився. Відновлений у 1907—1911 рр. видатним російським архітектором О. В. Щусєвим та Реріхом,братом відомого архітектора Реріха,який на той час жив в Києві.Архітектор Щусєв за цю роботу отримав у 1910 р. звання академіка.Цікавим є те,що при відбудові автори намагалися максимально відтворити первісний вигляд храму.Зокрема залишили частину стіни,яка збереглася,а решту добудовували з подібного матеріалу.Для повного відтворення матеріалу вікористовували частинки цегли,що знаходилася біля храму.На схід від собору було збудовано корпус жіночого монастиря у псковському стилі.На відкриття храму у 1911році приїхав цар МиколаІІ,який особисто опікувався відбудовою храма.МиколаІІ подарував храму позолочене панікадило,яке досі зберігається в Храмі і є його безсумнівною окрасою. У 1935 р. монастир закрили, відкрили у 1944 р. і знов закрили у 1959 р. Після цього Свято-Василівський храм функціонував як парафіяльний. Жіноча обитель почала знов діяти з 1990 р.

Церква є чотиристовпним, триапсидним, одноглавим храмом з широко розставленими хрещатими в плані стовпами. Дві круглі в плані вежі, що фланкують західний фасад, як можна вважати, повторюють споруди Ярославових часів і, зокрема, Київської Софії. Проте від останніх вони відрізняються і формами, і строго симетричним характером постановки. Можливо, вежі мали певні оборонні функції. На рівні другого поверху в середині стін зроблені вузькі галереї. Походження галерей пов'язують з їхнім оборонним призначенням, тому що храм стояв перед в'їздом в замок і в разі нападу відігравав важливу стратегічну роль.

Спасо-Преображенський собор. Зведений у 2001 р. ліворуч від в'їзду до Овруча з півдня, на місці колишнього єзуїтського костьолу, який наприкінці XVIII ст. став уніатським храмом, з 1831 р. - православним, а у 1930-ті рр. був знищений радянською владою. Відбудований у новому архітектурному вигляді Спасо-Преображенський храм став кафедральним собором Овруцької і Коростенської єпархії УПЦ (МП).

Пам'ятник князю Олегу Святославину. Встановлений на місці першого поховання князя деревлянського Олега Святославича, який загинув у 977 р. під час штурму Овруча (Вручия) його братом Ярополком Святославичем. У 1044 р. за наказом Ярослава Мудрого останки Олега Святославича було охрещено і перепоховано у Десятинній церкві в Києві. У 1812 році група офіцерів Волинського ополчення супроти Наполеона на свої кошти виготовила пам'ятник Олегові — князь на бронзовому коні. Пізніше цей пам'ятник було демонтовано. Сучасний монумент — брила з чорного габро — встановлений у 1962 р. на перетині вулиць Фрунзе і Леніна.

Володимир-Волинський. Місто Володимир-Волинський – одне із найстаріших міст України, розташоване на правому березі річки Луги, притоки Західного Бугу. Засноване Великим князем київським Володимиром Святославовичем у 988р., місто декілька століть було економічним і політичним центром південно-західної частини Київської Русі, столицею Волинсько-Галицького князівства. Про нього розповідають давні писемні джерела – “Повість временних літ”, “Слово о полку Ігоревім”, “Галицько-Волинський літопис” пам’ятки матеріальної культури, археологічні розкопки давніх поселень.

Пам’ятки культури, які будуть відвідані:

Успенський Собор у Володимирі Волинському, збудований волинським кн. Мстиславом Мстиславовичем 1160 р. за вироблений типом шестистовпного хрестовокупольного одноверхого храму (як Кирилівська церква у Києві), що свідчить, що його будували київські будівничі. Стіни храму гармонійно розчленовані арками на півколонках; мав фрескові розписи; перебудований у 18 ст. Загальний вигляд маєстатично-монументальний, не зважаючи на мало вдалу реставрацію, виконану 1896-1900 архітекторами А. Праховим і Г. Котовим.

Василівська церква — Єдина із збережених до нашого часу будівель в даному районі міста Володимир-Волинський.

Датування храму досить суперечливе:

• Історики ХІХ ст. наводять малоймовірні відомості про побудову церкви під титулом Василя (християнського імені князя Володимира Святославича) побудованої на честь перемоги над Хорватами в 992 році.

• Існування церкви кінця ХІІ ст. поблизу або на місці Василівської церкви підтверджує вивезена до Австрії під час Першої світової війни шиферна таблиця з північного порталу церкви за слов'янським написом і датою 1194рік.

• Професор В. Б. Антонович та А. В. Прахов після дослідження церкви в 1886 році прийшли до висновку, що судячи з архітектури, форми цегли та характеру кладки вона могла бути побудована не раніше ніж XIV—XV ст.

• В 1925 році церкву дослідив польський вчений М. Валицький і зробив висновок, що церкву було побудовано на рубежі ХІІ-ХІІІст. і спочатку будівля була романського типу, а готична перебудова її відбулась пізніше (після 1523 року)

Цікаві дані про церкву на водить С. Косович, що мав візитаційний опис усіх Володимирських церков 1695 року. Він вказує, що біля церкви був дім зі школою і шпиталем а на бальку плебанії був напис, що свідчив: «сия церков была создана в 1419 году». Саме цю дату можна вважати найімовірнішою датою побудови церкви.

Оригінальний восьмипелюстковий план з виступаючою назовні заокругленою апсидою. Завершує будівлю півсферичний купол, вище — округлий барабан без вікон, а завершує перекриття цибуляста главка на ліхтарику.

Такий тип побудови церкви вважається унікальним. Найбільш прямим аналогом можна вважати ротонду Отона у Вердені.

На південних околицях міста знаходиться одне з унікальних і частково досліджених науковцями городище села Зимне. Саме тут знаходиться і древня православна обитель, заснована Володимиром Великим за часів Київської Русі – Зимненський Святогорський Святоуспенський монастир, який у 2001р. відзначав своє 1000-ліття.

Земля ховає рештки багатьох церков та костелів. Тільки в давньоруському періоді їх було 10, а у ХVІІІ ст. -8. Найближчим часом планується реконструкція княжого дитинця, створення музею народної архітектури у північній стороні від дитинця, що знаходиться в центрі міста у валах древнього городища ( ІХ ст.).

Львів. До давньоруських часів другої половини ХІІ – початку ХІV ст. у Львові відносять ряд церков у Підгородді, де на той час зосереджувалось міське життя. Це церкви Миколи, П’ятниці, Онуфрія, костьоли Марії Сніжної та Івана Хрестителя. Усі ці споруди перебудовано в пізніші часи, їхні первісні плани важко простежити. Лише в Миколаївській 1094 церкві збереглися нижні частини стін й апсида, що за технікою будівництва близькі до галицьких традицій і можуть бути віднесені до давньоруських часів. Церква має хрещатий план, що не зустрічається в архітектурі Придніпров’я, проте він був цілком прийнятий у галицьких храмах, що відзначаються різноманітністю типів споруд. Про розвиток традицій галицької архітектури свідчать також інші найдавніші пам’ятки Львова – міста, що набуває згодом великого значення у житті Галичини.

Пам’ятки культури, які будуть відвідані:

Збереглося кілька архітектурних споруд Львова із XHI-XIV ст., суттєво перебудованих: церкви св. Миколи (вул. Хмельницького, 28), св. Онуфрія (вул. Хмельницького, 36), св. Параскеви П'ятниці (вул. Хмельницького, 77), костели Марії Сніжної (вул. Сніжна, 1) та св. Івана Хрестителя (пл. Старий Ринок). Ці споруди невеликі за розмірами, стримані у декоративних прикрасах, колись мали оборонний характер.

Церква св. Миколи — найдавніша пам'ятка архітектури м. Львова, хрещата, одноапсидна, одноверха, п'ятикамерна споруда. Вперше згадується 1292 р. як двірська княжа церква засновників міста. Архітектура типова для храмів Київської Русі. Тут використано хрестокупольне планування, білокам'яні блоки, у завершенні — бані з ліхтарями. Можливо, тут виявився вплив подібних дерев'яних церков, що згодом поширилися в Україні.

Кам'яна церква св. Онуфрія зведена в XVI ст. Наприкінці XVI-початку XVII ст. у монастирських приміщеннях церкви містилася друкарня, де працював Іван Федоров, котрий відновив друкарство в Україні. В інтер'єрі церкви розміщені дерев'яний амвон XVIII ст. роботи Л.Паславського, іконостас початку XX ст. з іконами, виконаними М.Сосенком.

Церква св. Параскеви П'ятниці як дерев'яна споруда відома з кінця XIII ст. Про її оборонне значення засвідчує характер відбудови 1644 p., коли зведено стіни з масивного рваного каменю та бійницями на вежі. У забудові простежуються впливи народної архітектури Буковини; пам'ятні дошки на фасаді та в інтер'єрі вказують на фундатора церкви — молдавського господаря; барокові волюти* фасаду — на пізніші реконструкції. Донині в інтер'єрі церкви зберігається найдавніший у Львові іконостас, створений львівськими живописцями і різьбярами майстерні Федора Сеньковича.

Галич. Вперше згадується під 1113 р. Деякі науковці бачать у цій назві пам’ять про кельтів-галів, інші пов’язують її з місцем видобутку солі (від кельтського "гал" – сіль). Німецький мовознавець М. Фасмер виводить назву від слова «галка» – невеликий чорний птах. Існує думка щодо походження топоніма від найменування слов’янського племені галичь, а також низка інших версій, легенд, переказів. У середині ХІІ ст. сформувалася галицька архітектурна школа, що має свої яскраво виражені художньо-образні риси. На великій території, яку обіймав давній Галич та його околиці, розкопками виявлено багато кам’яних споруд, різьблених архітектурних фрагментів, орнаментованих керамічних плиток тощо. На відміну від інших давньоруських земель, де, в основному, застосовувалась хрестово-купольна система, в Галичі, поряд з хрестовокупольними спорудами (такими, наприклад, були Успенський собор, зведений Ярославом Осмомислом 1152 р., чотиристовпний, оточений галереями, та невелика чотиристовпна церква Спаса), практикувалися споруди однонавні (церква Благовіщення), зокрема, з круглою в плані центральною частиною (Іллінська церква), ротондональні Борисоглібська ротонда в Побережжі), полігональні тощо. Під час розкопок знаходять численні фрагменти білокам’яних оздоб, що ними були прикрашені фасади та інтер’єри галицьких споруд. У прийомах різьби та само, як і в будівельній техніці, можна помітити близькість до романської архітектури сусідніх із Галичем країн, передусім, Угорщини, Польщі та Моравії. Дуже цікавою особливістю галицької архітектури був прийом обличкування стін споруд, передусім інтер’єрів палаців і багатих будинків, керамічними рельєфними плитками з зображенням грифонів, орлів, воїнів, рослинного та геометричного орнаментів тощо.

Пам’ятки культури, які будуть відвідані:

Єдина пам’ятка галицької архітектури ХІІ ст., що частково збереглася донині, – це церква Пантелеймона. Вона стоїть посередині валів невеликої фортеці на березі Дністра. Це чотиристовпний храм, складений з блоків яскраво-жовтого каменю на вапняному розчині. Архітектура будівлі була стримана й проста, на плоскій гладині стін не було декору. Споруду прикрашала лише аркада з тоненьких півколон з коринфськими капітелями на апсидах та багато оздоблені портали. На західному порталі – колони на п’єдесталах та архівольти з різьбленням стилізованого аканта, перевитого джгутами. Вражає досконале виконання окремих деталей. Бічний портал – простіший, форми коринфських капітелів тут трохи спрощені. Галицьке різьблення за характером близьке до володимиро-суздальського.