Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРШОГО ЕТАПУ ВІДБОРУ У ВОЛЕЙБОЛІ

1.1 Теоретичні основи початкового відбору для занять волейболом

1.2 Значення вікових особливостей юних волейболістів для початкового етапу відбору

1.3 Організація і методика відбору дітей

1.3.1 Організація відбору

1.3.2 Методика відбору

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Завдання дослідження

2.2 Характеристика методів дослідження

2.3 Організація дослідження

РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ У ВОЛЕЙБОЛІ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ ВІДБОРУ

3.1 Спортивна техніка і технічна підготовленість

3.2 Завдання, стадії, етапи технічної підготовленості спортсменів у волейболі

3.2.1 Основні завдання технічної підготовленості волейболістів

3.2.2 Стадії технічної підготовленості волейболістів

3.2.3 Етапи технічної підготовленості волейболістів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Предмет дослідження: методичні особливості технічної підготовки на початковому етапі відбору у волейбол.

Проблема: особливості першого етапу підготовки спортсменів.

Актуальність:

Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу особливо технічну підготовку на початковому етапі тренування спортсменів.

На жаль, медико-біологічні аспекти відбору вивчені недостатньо. Проте відбір спортсменів неможливо проводити повноцінно лише на підставі педагогічного тестування і потрібні ще дані про технічну підготовку.

Відомо, що в системі відбору важливу роль відіграють спостереження шкільного учителя фізичної культури і тренера за дітьми в процесі занять на уроках, у спортивних секціях, під час різних рухливих ігор, змагань, контрольних іспитів.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом технічної підготовки спортсменів на початковому етапі для волейболу є правильний підбір техніки та тактики тренування, оскільки подальше тренування основане на початковому дозволить виявити нахили дитини до певного виду спорту.

Мета дослідження: обгрунтування особливостей технічної підготовки спортсменів на початковому етапі відбору у волейбол.

Задачі дослідження:

1. З`ясувати основні теоретичні питання спортивного відбору першого етапу у волойболі.

2. З`ясувати особливості технічної підготовки спортсменів на початковому етапі..

Методи і організація дослідження:

1. Вивчення наукової і науково-методичної літератури.

2. Аналіз і синтез отриманих даних.

Організація дослідження включала аналіз наукової інформації теорії організації спортивного відбору та вивчення особливостей технічної підготовки у волейболі. На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:

• відомості наукової і науково-методичної літератури;

• значення першого етапу підготовки для волейболу та особливості його технічної підготовки.

Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про деякі особливості першого етапу спортивного відбору орієнтації основані на правильності вибору напрямку технічної підготовки.

Практична значимість: організація спортивного відбору у волейболі на першому етапі з використанням особливостей дітей різного віку і застосування основ технічної підготовки мають вагоме значення для розвитку інтересу дитини до занять волейболом. Агрументацією на користь даного твердження є практичний досвід багатьох тренерів та вчителів фізичної культури.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРШОГО ЕТАПУ ВІДБОРУ У ВОЛЕЙБОЛІ

1.1 Теоретичні основи початкового відбору для занять волейболом

У теорії і практиці спорту в даний час застосовуються різні методи відбору здібних дітей і підлітків у ДЮСШ і збірні команди різних рангів.

Спортивна придатність до заняття тим або іншому виду спорту означає, що «ідеальний тип» спортсмена створюється не тільки під впливом спорту на організм людини, але і пристосовністю організму до даного виду спорту. Спортивна придатність обумовлюється відповідністю людських можливостей спортивної діяльності і стимулюючим впливом останньої на фізичну і психічну сфери особистості. Іншими словами, для досягнення високих спортивних результатів необхідно володіти певними задатками, що виражаються в потенційних можливостях організму юного спортсмена. Ці задатки при правильній методиці і режимі тренувальних занять можуть розкриватися і виявлятися у високих спортивних досягненнях.

Спортивна орієнтація пов'язана з проведенням заходів, що сприяють виявленню виду спортивної діяльності, найбільш прийнятного для спонукальних мотивів, задатків і здібностей індивідуума. Під час спортивної орієнтації і визначається придатність до занять даним видом спорту.

Інтерес і мотивація є найважливішими передумовами правильної орієнтації дітей для занять певним видом спорту. Існує чимало випадків, коли дитина, що володіє всіма необхідними якостями для занять волейболом, але не виявляє інтересу до цієї гри, займається іншим видом спорту, у якому її здібності не можуть розкритися повною мірою. Тому однієї з важливих задач спортивної орієнтації є розвиток інтересу і позитивної мотивації до виду спорту шляхом проведення популяризаторської роботи.

Різні види спорту пред'являють до організму людини різні вимоги, тому і необхідно заздалегідь визначати особливості конституції, пропорції тіла, властивості сенсомоторики, дані фізичного розвитку і підготовленості, що у найбільшій мері підходять для занять волейболом. З цією метою розробляються модельні показники фізичного розвитку і фізичної підготовленості дітей і підлітків, на які треба орієнтуватися при відборі.

Етап початкового відбору прийнято називати етапом визначення придатності до спортивного удосконалювання. Цей етап умовно можна підрозділити на два підетапи, перший з яких присвячений відбору обдарованих дітей для надходження в ДЮСШ, а другий пов'язаний з оцінкою перспективності дитячих командири комплектуванні, і їхній участі в змаганнях.

Якщо перший підетап порівняно короткочасний (1—2 місяці), то другий триває протягом усього періоду занять у ДЮСШ.

На першому підетапе початкового відбору визначається придатність дітей до занять волейболом. Другий підетап відбору покликаний розкрити більш приватні специфічні задачі, зв'язані, з одного боку, з визначенням перспективності юних волейболістів і розподілом їх по групах підготовки, а з іншого боку — з комплектуванням команд різного рангу (збірна групи, ДЮСШ, району, міста, республіки), а також з визначенням ігрового амплуа (основний і допоміжний нападаючі гравці).

Як показує досвід практичної роботи, особливе значення для підготовки команд має наступність у їхньому комплектуванні і поповненні. Цей процес, здійснюючи знизу доверху, тобто від команд нижчого рангу до вищого, має свої специфічні особливості. Перша з них складається в поступовому перекладі окремих (більш здатних) гравців з молодших команд у старші, друга — у рівноцінному підборі дублюючого складу (у даний час у відповідальних змаганнях, що тривають кілька днів, беруть участь усі 12 гравців команди, і до цього треба готувати дітей, починаючи з ранньої спеціалізації). Третя особливість полягає в правильній орієнтації і підготовці юних спортсменів (відповідно до їх здібностей і кондицій) до специфіки того або іншого ігрового амплуа. Останнє положення особливе важливо, тому що тренери ДЮСШ повинні завжди пам'ятати, що вони готують юних спортсменів для дорослих команд.

З урахуванням цієї перспективи функції, покладені на окремих гравців, повинні прищеплюватися і розвиватися з раннього віку. Можна привести приклад, коли в цьому віці волейболіст спеціалізується як основний нападаючий, тоді як заздалегідь відомо, що за своїм фізичним даним цю роль він ніколи не зможе виконувати в дорослій команді.

Переведення найбільш здібних волейболістів з команд нижчого в команди вищого рангу повинне проводитися постійно протягом багаторічної спортивної підготовки. Це сприяє поступовому доукомплектуванню складу команди і здійсненню найбільш швидкого росту спортивно-технічної майстерності введеного до складу юного спортсмена, що грає зі старшими і більш досвідченими партнерами.

Подібна практика існує в багатьох клубних командах, і майже завжди вона приносить успіх. Аналогічна наступність повинна мати місце і у всіх ланках ДЮСШ при комплектуванні і доукомплектуванні команд.

Займаючись комплектуванням команд, тренери ДЮСШ повинні пам'ятати і про важливу роль лідера, на яку можуть претендувати (за складом свого характеру, здібностям і підготовленістю) окремі гравці. Ці якості потрібно вчасно розпізнати і націлювати таких спортсменів на роль лідера, який може керувати ігровим ансамблем.

Ведуча задача дитячих і юнацьких спортивних колективах волейболу полягає в тому, щоб готувати всебічно розвитих юних волейболістів високої кваліфікації, забезпечувати зміцнення їхнього здоров'я і різнобічний фізичний розвиток.

Основу системи підготовки резервів волейбольних команд високої кваліфікації складають дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ) і школи-інтернати зі спортивною спрямованістю.

Половина усіх волейболістів у країні - школярі. Волейбол включений у програму по фізичній культурі в 9—10-х класах. У системі позакласної спортивної роботи в школі волейбол займає провідне місце.

У нашій країні склалася система змагань для юних волейболістів. У них беруть участь діти з 13—14 до 17—18 років. З 1966 р. проводиться першість Європи для юніорів (до 20 років) [7].

У допомогу тренерам ДЮСШ і учителям фізичної культури існують методичні матеріали: програми для уроків фізичної культури і для шкільних спортивних секцій з волейболу, для ДЮСШ і СДЮСШ; навчальні посібники для тренерів ДЮСШ, для вчителів шкіл, серія методичних листів Федерації волейболу, методичні статті в журналах.

1.2 Значення вікових особливостей юних волейболістів для початкового етапу відбору

Оволодіння технічними прийомами, тактичними діями, ігровими навичками в цілому відбувається при значній ролі вищої нервової діяльності. Вища нервова діяльність у дітей досягає високого рівня розвитку до 10—12 років. Гальмовий контроль кори великих півкуль значно підсилюється і починає домінувати над емоціями. Умовні рефлекси утворюються швидко і досягають міцності. При утворенні умовних рефлексів у 10—12 років майже не буває супутніх рухів, що говорить про гарну концентрацію коркового порушення, чого немає ще в 7—9 років. У 10—12 років зовнішнє гальмування виражене менше, ніж у 7—8-річніх, що свідчить про велику силу нервових процесів.

У 11—13 років утворюється спеціалізована умовна реакція на світлові і звукові подразники, на відміну від простого, дифузійного, узагальнення діючих подразників у дитини 7—9 років. У цьому віці спостерігається вироблена взаємодія перших і другий сигнальних систем.

Незважаючи на високий рівень розвитку коркових функцій, до 12—13 років формування функцій центральної нервової системи ще не завершене і продовжується в більш старшому віці.

До 13—14 років досягає високого розвитку здатність орієнтуватися в просторі, загострюється почуття темпу рухів, відчуття відстані, здатність до аналізу м'язових відчуттів, поліпшується координація рухів. Висока пластичність нервової системи в дитячому віці сприяє кращому і більш швидкому освоєнню рухових навичок. Однак при навчанні дітей треба створювати умови, що полегшують оволодіння рухами, що усувають будь-які перешкоди.

Рухові функції в основному досягають високого рівня розвитку до 13—15 років. Деякі ж показники функціональної зрілості рухового апарата розвиваються повною мірою тільки до 16—17 років.

Основні показники швидкості рухів досягають високого рівня до 12—14 років. Це характерно для прихованого періоду рухової реакції, швидкості і частоти рухів. Прийнято вважати, що вік від 10 до 14 років найбільш сприятливий для розвитку швидкості.

З віком збільшується м'язова сила. Найбільший приріст і збільшення м'язової сили припадає на 15—18 років. До 17— 18 років максимальна сила наближається до рівня розвитку її в дорослих. До 11 років спостерігається стрибок у розвитку сили. Після 13—14 років відбувається різке збільшення абсолютної м'язової сили, а в 15—17 абсолютної і відносної сили.

Сила м'язів у розгинальних рухах значно перевершує м'язову силу в згинальних рухах, що варто враховувати в роботі з юними волейболістами. У віці 14—15 років уже з'являються сприятливі можливості для цілеспрямованого розвитку м'язової сили, у тому числі за допомогою обтяжень.

Для рішення спеціальних задач підготовки волейболістів особливе значення мають швидкісно-силові якості, основу яких складає взаємозв'язок швидкості і сили. Рівень швидкісно-силових якостей починає помітно збільшуватися після 7—8 років і досягає найбільших показників до 17—18 років, при цьому в 12—15 років спостерігається своєрідний стрибок.

Результати досліджень і досвід передових тренерів свідчать про те, що цілеспрямований розвиток витривалості варто починати з 10—12 років. При цьому треба прагнути вирішувати цю задачу в єдності з розвитком інших рухових якостей. З цих позицій у заняттях особливу увагу доцільно приділяти розвитку спеціальної витривалості: швидкісній, стрибковій, ігровій.

Діти шкільного віку відрізняються високим розвитком спритності, що необхідно використовувати в роботі з юними волейболістами. Упущені тут можливості заповнити дуже важко.