153775 (Психічний стрес у спорті), страница 3

Оцінка коротких інтервалів часу. За допомогою цього методу визначається здатність суб'єктивного відліку часу, що, як відомо, під впливом посилення порушення, виявляє тенденцію до його недооцінки (укороченню), а при розвитку процесу гальмування - до переоцінки (подовженню). Процедура досвіду: спортсменові пропонується, не дивлячись на секундомір, максимально точно оцінити відрізок часу, рівний 10 с. Оскільки величини й напрямки помилки сугубо індивідуальні в кожного спортсмена, показником психічного стану є зміна оцінки часу перед стартом у порівнянні із фоном. Укорочення звичайної оцінки даного відрізка в межах 0, 5-1,5 с. є ознакою оптимальної нервово-психічної напруги. Укорочення суб'єктивного сприйняття часу більш ніж на 1, 5-2,0 с. у порівнянні із фоном свідчить про його надмірний рівень, переоцінка (подовження суб'єктивного сприйняття) часу більше 1, 5-2,0 с. говорить про процес, що розвивається, гальмування.

Самооцінка станів спортсмена визначається за допомогою «градусника» станів, запропонованого Ю.Я. Кисельовим. «Градусник» являє собою шкалу, що складається з 10 розподілів або з 100 розподілів (у цьому випадку можна відразу виявити процентні співвідношення).

Спортсменові пред'являється дана шкала, на якій він повинен зробити оцінку рівня того стану, що він випробовує в цей момент. Виміряються наступні показники:

1) самопочуття;

2) настрій;

3) бажання тренуватися;

4) задоволеність тренувальним процесом;

5) відносини з товаришами;

6) відносини із тренером;

7) спортивні перспективи (на дане змагання);

8) готовність до змагань.

Тест займає мінімум часу, і з його допомогою можна виміряти будь-який момент, а також будь-який компонент або комплекс компонентів передстартового, змагального й після змагального стану.

Біоелектропотенціометрія (БЕП). Застосовується прилад «біометр», основу якого становить типовий міліамперметр зі шкалами 0-100, 0-150, 0-200. Клеми приладу виведені на датчики з різних металів (один стрижень алюмінієвий, інший з міді). Прилад починає працювати, коли спортсмен, взявши датчик у руку, замикає ланцюг і створює в замкнутому контурі різниця потенціалів, що фіксується у відносних одиницях. БЕП характеризує рівень мотивації вегетативних систем організму, що залежить від емоційного порушення й активності.

Динаміка БЕП відбиває емоційну лабільність або стійкість. Якщо відношення між мінімальним і максимальним показниками БЕП у межах 0,85 - 1, то можна говорити про стан емоційної стійкості, якщо нижче 0,65 - про емоційну реактивність.

Психічний стан при багаторазовому виникненні можуть здобувати сталий характер і відновляються при повторенні тих же або подібних умов життя й діяльності, а також змінах внутрішнього середовища організму, якими вони первинно були викликані.

Доцільно помітити, що у визначенні й аналізі психічної готовності до змагання, у діагностиці пробілів у цьому стані, у з'ясуванні їх етіології, основна роль належить психологу. Але коли мова йде про шляхи й засоби психологічної підготовки до змагання, про шляхи й засоби подолання пробілів у психічній підготовленості спортсменів, відоме положення займає тренер.

4. Організація роботи тренера й психолога в підготовці до змагань

Ціль роботи тренера й психолога в загальній психологічній підготовці - вивчення психологічних якостей спортсмена і їхній розвиток. Тренер у процесі роботи вибирає методи їхнього виховання.

Так, тренер, з'ясовує, що в процесі змагань спортсмен не показує результати, досягнуті на тренуваннях, тому що не впевнений у своїх силах.

Ця слабість прояву вольових якостей може мати різні причини. Щоб вибрати метод усунення недоліку, необхідно точно знати причину його виникнення .Потім виробляються міри усунення зазначеного недоліку .Спортсмен повинен бути відмінно підготовлений у фізичному, технічному й тактичному відношеннях. А потім можна підбирати методи усунення даного конкретного нестач-непевності.

Зовсім необхідно щоб спортсмен був повністю інформований про своїх майбутніх суперників, він повинен добре знати як їх слабкі так і сильні сторони. На останніх змаганнях, спортсменові необхідно виконувати спеціальні вправи, які надають упевненості в собі.

Особлива увага варто приділяти формуванню емоційного стану спортсмена. Емоційний стан спортсмена в період безпосередньо попередньому змаганню, одержало назву - передстартовий стан або як говорять спортсмени “горіти” перед боєм. Особливо сильно проявляється передстартовий “мандраж” у 18-ті літніх спортсменів .Однак тренер з огляду на вікові особливості не повинен ігнорувати індивідуальні особливості спортсменів. Важливий тут досвід спортивної діяльності. Із двох спортсменів однакового віку один може мати значні досвіди спортивної діяльності, у результаті якого в нього виробляється вміння володіти собою під час більших змагань, і це позитивно позначається на його результатах. Інший спортсмен того ж віку може не мати досвідів боротьби й перед змаганнями великого масштабу впасти у важкий передстартовий стан.

4.1 Вплив тренера

Тренер, добре знаючого свого вихованця вже по зовнішніх ознаках поводжень може визначити зрушення в його емоційній сфері. Якщо завжди жвавий у присутності тренерів юнак ставати замкнутим, то це значить, що він перебуває в стані важких психічних переживань, пов'язаних з виступом на майбутніх змаганнях. Тренерові варто непомітно вивести свого підопічного із цих станів, перемкнути його увага на інше.

Однієї із завдань тренера в психологічній підготовці є попередження психічної перенапруженості напередодні майбутнього змагання. У деяких випадках питання пов'язані з майбутніми змаганнями треба розібрати з колективом і в особистій бесіді. Тренер повинен допомогти спортсменові оцінити свої власні сили й сили супротивника, одночасно тренер повинен трохи змінити режим тренувань.

У процесі змагання, особливо коли змагання тривають дні, а те й тижня, важливе психологічне настроювання. Психологічне настроювання спортсмена до змагання дуже складний процес, що відбувається систематично тренером, по заздалегідь розробленому плані й мають важливе, що іноді навіть вирішує значення для досягнення успіху в змаганнях.

У цьому процесі важлива роль належить не тільки спортсменам, тренерам і колективу, а й психологові, спільними зусиллями, яких можна досягти правильної й необхідної психологічної підготовки й забезпечити успіх у майбутніх змаганнях.

4.2 Вплив психолога

Психолог, початківець працювати з командою спортсменів, нерідко зіштовхується з рядом труднощів. Вони виникають через те, що психолог , правило , не може бути присутнім у команді на всьому протязі підготовки спортсменів. Однак, якщо він працює з ними досить довго, йому дуже непросто погодити свою діяльність із щоденним тренувальним процесом, зробити свою роботу його органічною складовою частиною.

Справжнім і серйозним помічником психолога повинен стати тренер, що безпосередньо працює в команді. Тренер - це педагог, що допомагає спортсменам освоювати, закріплювати й удосконалювати основи спортивної майстерності, і вихователь, а виходить, не може не бути психологом.

Він повинен систематично, цілеспрямовано керувати психологічною підготовкою спортсменів, послідовно виховувати в них уміння контролювати себе, застосовувати індивідуально значимі методи саморегуляції психічного (стресового) стану , уводити в особливий психічний стан, у якому найбільше повно реалізують фізичні й технічні можливості .

Тому головне завдання професійного психолога - бути потрібним у першу чергу тренерові: консультувати його із всіх питань психологічної підготовки спортсменів, виконувати ту роботу, що сам тренер виконати не може (наприклад провести корекцію незадовільних психічних (стресових) станів, послідовно, з методично чітких позицій, виховувати в окремих спортсменів здатність до самоконтролю й саме регуляції, оперативно набудовувати їх на виконання конкретної діяльності, розробляти, апробувати й впроваджувати перспективні методи психорегуляції в практику роботи тренерів і лікарів команди).

Вся ця робота повинна носити комплексний характер. Дуже важливо, щоб тренер і лікар розуміли конкретні призначення всіх заходів, виконуваних або планованих психологом, і брали активну участь у них. Крім того, необхідно систематично підводити підсумки цієї спільної діяльності й намічати нові цілі й завдання.

5. Психорегуляція й адаптація спортсмена до психічно стресових станів

Психорегуляція й адаптація спортсмена до психічно стресових станів - самостійний науковий напрямок, основною метою якого є формування особливих психічних станів, що сприяють найбільш оптимальному використанню фізичних і технічних можливостей спортсмена. Це досягається за рахунок спеціальних центральномозкових перебудов, у результаті чого створюється така інтегративна діяльність організму, що концентрировано й найбільше раціонально направляє всієї його можливості на рішення конкретних завдань. Для спортсмена це (в остаточному підсумку) досягнення вищого спортивного результату - перемога в єдиноборстві, виграш команди, членом якої він є.

Дуже важливо підкреслити, що об'єктом психорегуляції в спорті (на відміну від психотерапії - клінічної дисципліни) є здорові люди. Причому в ряді випадків це спортсмени високої кваліфікації, нерідко унікальні по своїх фізичних можливостях, як правило, сильні особистості, дуже відомі й популярні. Тому не можна не враховувати їхню індивідуальність: особливості самооцінок, високий рівень домагань, прагнення до домінування.

Для успішної роботи з такими спортсменами необхідна правильні тактики спілкування. Червоною ниткою взаємин з ними повинен бути теза про те, що психорегуляція - це засіб посилення їхніх кращих якостей, усунення всього росту, що заважає, і вдосконалюванню їхньої спортивної майстерності. Психолог повинен постійно вселяти спортсменові думка про те, що «він усього домагається сам», що психолог виступає тільки в ролі помічника, консультанта, але ні в якій мері не в ролі якоїсь всемогутньої людини.

Психологічна адаптація особливо в екстремальних умовах залежить багато в чому від характеру й виразності мотивації - регуляторного процесу, що забезпечує керування діями для досягнення певної мети, тобто результату, зміст якого зрозумілий людині, усвідомлюється їм.

При дії на людину екстремальних факторів, чіткіше й повніше проявляються загальні, неспецифічні симптоми адаптації, на вивчення яких спрямоване дослідження стресу. Стресові реакції й наступні стресові стани, викликані фізично й психологічно значимими впливами, є потужним чинником, що забезпечує адаптивне поводження людини. Психічна адаптація є найбільш зробленим і складним пристосувальним процесами.

Антистресова стійкість розуміється як результат розвитку адаптації, внаслідок якої організм здобуває нову якість, а саме адаптацію у вигляді резистентності, стійкості до стресового впливу, тренованість, нові навички. Ця нова якість проявляється надалі в тім, що організм не може бути ушкоджений тими факторами, до яких придбав адаптацію й, отже, у широкому біологічному аспекті адаптаційні реакції є реакціями, що попереджають ушкодження організму, становлячи основу природної профілактики.

У світлі сказаного психолог повинен уважати своїм основним завданням навчання спортсменів майстерності самоконтролю й саморегуляції, виховання в нього вміння управляти собою, настроюватися на подолання будь-яких труднощів і невдач. Психолог, що поставив себе в положення «няньки», що постійно опікує спортсмена, робить йому погану послугу: спортсмен, привикнув до такої опіки, може виявитися безпомічним, коли йому доведеться вирішувати складні завдання психорегуляції самостійно.

Дуже важливі раціональне сполучення засобів контролю функціонального стану спортсменів, проведення цілеспрямованих заходів щодо відновлення психічної працездатності й, нарешті, використання різних гетеро - і ауторегулірующих прийомів. Серед них особливе місце займають методи, спрямовані на краще самоусвідомлення важливості й потреби виконуваної діяльності, чітке розуміння взаємозв'язку виконуваних зусиль із різними формами морального й матеріального стимулювання, усвідомлення значимості всієї спортивної діяльності для задоволення особистісних запитів спортсмена (не тільки матеріальних, але й моральних).

На основі принципів комплексної психорегуляції зложилася певна система послідовного навчання спортсменів саморегуляції , умовно названа психодидактикой . Під психодидактикой розуміється сполучення використаних засобів і методів психорегуляції , спрямованих на поетапне вдосконалювання процесів самоконтролю й саморегуляції.

На першому етапі передбачається використання різних засобів і методів гетеро регуляції з метою створення в спортсменів подання про

тім , що він повинен досягти самостійно . Важливо формувати у свідомості спортсмена умовно рефлекторні зв'язки між словами й відчуттями ваги тіла , прохолоді, легені тіла , ясної (“порожній”) голови й т.п.

У цей період використовуються різні апаратурні й вербальні засоби гетеро регуляції. Роль спортсмена в основному пасивна : всі відчуття йому створюють , а він лише фіксує їх у пам'яті.

На другому етапі спортсмен уже сам повинен учитися формувати відчуття. Процес саморегуляції ведеться за допомогою допоміжних засобів і без них. Тут важливо знайти “ключ до себе” ,тобто конкретний технічний прийом, конкретний засіб самовпливу , за допомогою якого можна буде домогтися необхідної стадії розслаблення , або навпаки , мобілізації. На третьому етапі відпрацьована, індивідуально значима система саморегуляції автоматизує. Важливо що на рівні подань ці реакції настільки відпрацьовану, що можуть реалізовуватися практично миттєво . Людина при цьому може навіть повністю не усвідомлювати нового відчуття , але воно вже здатна включати комплекс корисних і раціональних захисних психофізіологічних механізмів .

Висновок