153775 (Психічний стрес у спорті), страница 2

2. Стадія опору треба за стадією тривожності. Організм людини, його психіка перебудовуються, пристосовуються, адаптуються до нових умов діяльності, активно витрачаючи внутрішні ресурси. Після відносної стабілізації в результаті триваючого впливу екстремальної ситуації наступає ослаблення організму, знижується працездатність і починається спад.

3. Стадія виснаження характеризується виснаженням «адаптаційної енергії», що приводить до дезорганізації діяльності, нервово-емоційному зриву. Ознаки цієї стадії наступні: ослаблення фізичної й вольової активності, притуплення психічних процесів (мислення, сприйняття, пам'яті, уваги), загальмованість у прийнятті рішень, безпричинне роздратування й т.п.

2.6 Стан непевності

Стан непевності в успішному виступі є результатом оцінки спортсменом майбутньої змагальної ситуації. Якщо спортсмен упевнений в успішному виступі на змаганні, то запланований їм результат, як правило, досягається. Стан непевності (низкою впевненості) негативно позначається на майбутній діяльності, запланований результат не досягається.

2.7 Стан фрустрації

Стан фрустрації - це стан людини, що виражається в характерних рисах переживання й поводження, викликуване об'єктивно не переборними труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети (Н.Д. Левітів, 1967). Подібний стан виникає в спорті досить часто, коли фізична, соціальна уявлювана перешкода заважає дії, спрямованому на досягнення мети або перериває його. М. Селье назвав фрустрацію «стресом надії, що звалилася,».

Стан фрустрації розглядається не тільки як негативне явище. У поводженні багатьох людей вона має й конструктивну роль, сприяючи досягненню мети. Завдяки її впливу на психіку людини в мотиваційній сфері особистості нерідко домінуючого значення набувають мотиви досягнення.

Конструктивний вплив фрустрації на людину проявляється в наступному. Відбувається інтенсифікація зусиль на шляху до досягнення мети. У багатьох людей чим більше складні виникають перешкоди, тим активніше відбувається мобілізація внутрішніх резервів для їхнього подолання. Може відбуватися заміна засобів досягнення мети й перегляд попередніх дій, переоцінка всієї ситуації, заміна мети.

При низькому рівні (порозі) опірності (толерантності) до фрустрації може з'явитися її деструктивний вплив на особистість, що полягає в наступному:

• порушення тонкої координації;

• когнітивна обмеженість, через яку суб'єкт не бачить альтернативних шляхів або іншої мети;

• емоційне порушення із частковою втратою контролю над собою й ситуацією.

З посиленням фрустрації відбувається генералізація агресії, підсилюється розпливчастість і невловність її джерела, проявляються імпульсивність і безладні дії.

Дії агресивного характеру, пов'язані із фрустрацією, частіше спостерігаються в невихованих людей, нестриманих, грубих, психоапатизированих. Депресивні реакції при фрустрації більше поширені у осіб невротичного складу, невпевнених у собі, тривожно-недовірливих.

Стан фрустрації в спорті виникає після невдалої дії спортсмена, при якому мотив залишається незадоволеним. Цей стан виникає при очікуванні спортсменом успіху в діяльності, якщо успіх не досягається. Фрустрація може приводити до наступних форм поводження спортсмена:

• екстрanyнитивна форма характеризується дратівливістю, підвищеною чутливістю, досадою, озлобленістю, упертістю, прагненням до досягнення поставленої мети;

• інтрапунитивна форма характеризується тривожністю, обвинуваченням самого себе в невдачах;

• імпунитивна форма характерна тим, що ситуація, що створилася, розглядається спортсменом як малозначна для нього, поправна в майбутньому, і спортсмен не загострює на ній увагу.

3. Діагностика стану психічної готовності спортсмена

Діагностику стану психічної готовності до змагання варто розглядати як одну з найважливіших сучасних проблем психології спорту. Ця проблема перебуває в самій початковій стадії розробки.

При діагностиці стану психічної готовності до змагання варто орієнтуватися на ознаки, що входять у синдром цього стану, і отже використовувати певний комплекс діагностичних методів .У такий комплекс варто включити:

1. Проби які можуть бути використані без обліку специфіки кожного виду спорту;

2. Проби спеціальні, тобто відображує специфіку спортсмена.

3.1 Рівень стресу

Для діагностики рівня стресу перед стартом широко використовується «опрісник» «Шкала самооцінки» Ч.Д. Спілбєргєра і Ю.Л. Ханіна. Інструкція на опитному аркуші звичайно не викликає в спортсменів яких-небудь утруднень і не вимагає додаткових роз'яснень. Опитування проводять індивідуально без обмеження в часі. На заповнення шкали звичайно йде від 3 до 5 хв. «опрісник» виглядає в такий спосіб (табл. 1).

Підсумковий показник виходить при підсумовуванні всіх балів за відповіді. Він може перебувати в діапазоні від 20 до 80 балів. Чим вище цей показник, тим вище ступінь стресу в змаганнях. Установлено, що стан спортсменів у середньому оцінюється в 41,02 ±9,37 (чоловіка) і в 44,10±9,93 (жінки).

Кожний психічний стан виступає для людини як переживання й у теж час як прояв активності в зовнішніх діях і поводженні.

Всі психічні стани мають тимчасовий характер, однак тривалість їх може коливатися в дуже значних межах (від секунд до багатьох днів).

Також застосовуються наступні методи:

Таблиця1.

Вимір статичного тремору. За допомогою цього методу виміряються тремтіння пальців рук - тремор, що, як відомо, збільшується при підвищенні рівня нервово-психічної напруги. Процедура досвіду полягає в тім, що спортсменові пропонується ввести щуп діаметром 1 мм в отвір на панелі тремометра діаметром 2 мм і втримувати його там витягнутою рукою, не торкаючись стінок отвору, 10-15 з. Кожне торкання щупа стінок отвору, викликуваний мимовільним тремтінням руки, фіксується лічильником електроімпульсів (дуже зручний для цих цілей лічильник ЕМС-54) і виражається в коливаннях у секундах.

Вимір максимальної частоти рухів ( тепінг-тест). За допомогою цього методу можна судити про здатність людини мобілізуватися, що певним чином обумовлена його психічним станом.

Спортсменові пропонується протягом 15 або 30 з у максимальному темпі «відстукати» на телеграфному ключі або щупом по контактній площадці тремометра. Частота рухів фіксується за допомогою лічильника електроімпульсів. Вимір проводять двічі - в умовах фона й безпосередньо перед виходом на старт. Збільшення максимального темпу (уд/хв) більш ніж на 3-5% є показником мобілізаційної готовності, оптимального стресу. Нездатність спортсмена в умовах змагань досягти фонового результату в тепінг-тесті розцінюється як показник збудливої форми стресу (падіння темпу не більше 5-7% стосовно тла) або як прояв гальмової форми (погіршення більш ніж на 8-10%).

Для оцінки психічного стану спортсмена може застосовуватися наступна модифікація цього тесту. Спортсменові пропонують виконати завдання не в максимально швидкому, а в зручному для нього темпі (так само двічі - у звичайні й змагальних умовах). Прискорення звичайно зручного для спортсмена темпу перед стартом стосовно фону є показником посилення нервово-психічної напруги.

У тих випадках, коли немає спеціально виготовленого приладу, можна скористатися листком паперу й гостро відточеним олівцем. малюються шість квадратів розміром 3 х 3 см. кожен. По команді спортсмен, взявши в руку олівець, повинен у гранично швидкому темпі, послідовно від 1-го до 6-го квадрату (5 с. в одному квадраті) наносити удари, не відриваючи передпліччя від опори (через 5 с. по команді «Гоп!» переходять від одного квадрата до іншого). Загальна кількість залишених у всіх квадратах крапок і буде показником швидкості постукування.

Вимір максимального м'язового зусилля (динамометрія). Цей метод, як і попередній, дозволяє судити про здатність спортсмена мобілізувати свої сили. Процедура проста - спортсменові пропонують якнайсильніше стиснути кистьовий динамометр провідною рукою. Якщо перед стартом він перевищує фонові виміри на 2-4 кг, це розглядається як показник оптимального стану. Незначна зміна в обидва боки (0, 5-2,0 кг) або повторення фонових даних свідчить про зайве порушення, значне зниження (більш 3-4 кг) визначає тенденцію до загальмованості.

Вимір дозованого м'язового зусилля. За допомогою цього методу можна судити про здатність контролювати своє м'язово-рухове почуття. Процедура досить проста: після стиску з максимальною силою ручного динамометра спортсменові пропонують стиснути його на півсили (50% від максимального зусилля). У звичайному стані ця помилка, як правило, іде в одному напрямку (+ або -) і становить у висококваліфікованих спортсменів не більше 0, 5-1 кг. Якщо перед стартом ця помилка зменшується або змінюється убік збільшення половини максимального зусилля (не більше 3-5 кг), це говорить про незначне підвищення нервово-психічної напруги. Збільшення помилки до 70-80% максимуму свідчить про яскраво виражене порушення. Зміна помилки убік зменшення (до 30-35% максимуму) є показником виникаючого гальмування.