153767 (Пропаганда спортивно-оздоровчої роботи в Україні), страница 3

Однак відомо і те, що рухова активність школярів не повинна бути надмірною. Треба уникати надто великого обсягу фізичного навантаження, тому що енергетичні ресурси в значній мірі втрачаються на пластичні процеси, а інтенсивна й тривала робота м’язів вимагає також величезних енергетичних затрат.

Для з’ясування ступеня поширення занять фізкультурою і спортом серед учнів-старшокласників в позанавчальний час передусім слід з’ясувати, як учні витрачають свій час, для чого ми проводили анкетування в школах Рівного та області.

Перш за все нас цікавила, зрозуміло, категорія вільного, або так званого позаробочого, часу. У ході анкетування, проведеного нами, з’ясувалося, що, загалом, проведенням свого вільного часу задоволені лише 36,7% опитаних. Причому тут виразно простежується тенденція до зростання незадоволеності із віком опитуваних як серед міських та сільських школярів. Зокрема, це можна відобразити в таблиці, яка відображає міру задоволення проведенням вільного часу:

Таблиця 1. Рівень задоволення проведенням вільного часу

Отже, якщо серед чотирнадцятирічних юнаків задоволені проведенням свого вільного часу лише 30,7% (дівчата – 36,7%), то їхніх сільських ровесників на 4,4% більше тих, які вважають, що вільний час використовують непродуктивно чи непродумано; це ж стосується і дівчат. Однак, уже 38,3% сімнадцятирічних міських школярів-хлопців і 39,7% сільських школярів-хлопців незадоволені проведенням свого вільного часу (дівчата відповідно 39,7% і 43,9%).

З одного боку, ця тенденція закономірна, оскільки потреби школярів в організації свого вільного часу зростають по мірі накопичення знань в процесі навчання, з оцінкою та переоцінкою життєвих цінностей. З іншого боку, така тенденція не може не викликати тривоги. Зрозуміло, що в організації вільного часу школярів є чимало недоліків, і ця організація вільного часу не відповідає запитам і побажанням школярів.

Звичайно, для об’єктивного з’ясування ситуації методом опитування і анкетувань необхідно було з’ясувати, яким чином використовують вільний час школярі. Результати цього можна відобразити в такій діаграмі:

Діаграма 1.

Рис. 1.1. Види використання школярами вільного часу

Отже, як бачимо, резервів часу для активного відпочинку, тобто занять фізичною культурою і спортом, серед школярів старших класів є багато. Водночас ми намагалися з’ясувати й причини, які спонукають школярів до занять спортом і фізкультурою в позанавчальний час, тобто з’ясувати причини «прийняття» і «неприйняття» фізкультури і спорту. Результати виявилися такими: (див. Табл. 1. 2.)

Таблиця 1.2. Мотивація до спортивно-оздоровчих занять в післянавчальний час

Із таблиці бачимо, що найчастіше хлопці хочуть займатися фізкультурою через бажання отримати фізичну підготовленість і мати спортивну статуру, а дівчата – бажанням мати гарну фігуру і бути в добрій спортивній формі. На наш погляд те, що фізична підготовленість (основа здоров’я) – першопричина занять фізкультурою і спортом – зрозуміло і пояснимо, однак те, що зовнішність відіграє важливішу роль для більшості підлітків, ніж, скажімо, здоров’я, дещо несподівано й парадоксально, й це, очевидно, треба мати на увазі при розробці відповідних програм і регулюванні доз фізичного навантаження школярів як під час уроків фізкультури, так й в заняттях в після урочний час.

Отже, як випливає з результатів анкети, більшість школярів займається фізкультурою і спортом найчастіше два рази на тиждень. Причому активнішими в цьому плані є міські школярі, як хлопчики, так і дівчата. Зрештою, ця тенденція не викликає заперечень і є зрозумілою, адже при опитуванні ми виключили з поняття занять фізкультурою і спортом в позанавчальний час прогулянки, купання в ріках і водоймищах, роботу в саді чи на присадибній ділянці й інші подібні види діяльності, а також гру в більярд, шахи і шашки, рибну ловлю тощо.

Таким чином з’ясувалося, що більшість школярів з міських шкіл, які постійно займаються фізкультурою і спортом, є членами якихось спортивних гуртків чи секцій. В сільських же школярів, особливо тих, які живуть у віддалених від районних і обласних центрів міст такої можливості немає.

Однак при цьому анкетування допомогло встановити такий позитивний факт: школярі, які займаються фізкультурою і спортом у вільний від занять час, цікавляться спортом не поверхово, а тому їх можна «завербувати» до рядів активних прихильників спорту.

2. Використання технологій суспільних зв'язків для пропаганди серед населення спортивно-оздоровчої діяльності

На сьогоднішній день важливим напрямком підвищення рівня спортивно-оздоровчої діяльності населення є просвітительська й освітня робота у цій області, а також високий рівень пропаганди та соціальної реклами. Гостре журналістське перо й влучне слово здатні позитивно вплинути на суспільство, сформувати певні установки.

Головна мета пропаганди в сучасних умовах – активне впровадження масової фізичної-оздоровчої культури та спорту в повсякденне життя.

В.І. Глухов під поняттям «пропаганда» має на увазі цілеспрямовану діяльність по поширенню й популяризації оздоровчо-спортивних та фізкультурних знань, науково обґрунтованих порад, рекомендацій, методичних концепцій за допомогою сучасних засобів масової інформації [11, 65].

Однак, на даному етапі розвитку суспільства сформувати в окремо взятого індивіда потребу в заняттях спортивно-оздоровчими та фізичними вправами за допомогою тільки лише пропаганди не представляється можливим, тому що метою пропаганди як такої, на думку Сема Блека, є наявність послідовників, здатність «вести за собою», втримання «на своїй стороні» будь-якими способами, що, суперечить сучасним тенденціям розвитку суспільства (особистісно-орієнтований підхід, гуманізація виховання й освіти). Крім того, не можна не брати до уваги й той факт, що людині властиво негативно ставитися до прямих впливів [5, 164].

У зв'язку із цим необхідно шукати інші шляхи роботи з масовою аудиторією. При цьому на перший план виходить досягнення взаєморозуміння на основі взаємної довіри. Так наприклад на Заході й Сході вже більше 70 років розвивається галузь знань, що одержала назву Public relations (PR). Саме словосполучення в перекладі з англійського означає «суспільні зв'язки», а по-науковому PR – це комунікативна дисципліна, спрямована на організацію інформаційного потоку в режимі, сприятливому для замовника. Від подібних понять «пропаганда» і «реклама» PR відрізняється тим, що прагне досягти взаєморозуміння на основі добровільного сприйняття ідей і думок, використовуючи непрямі засоби впливу на аудиторію з метою її інформування. Тут можуть бути вжиті заходи по створенню стійкого суспільного інтересу, збереженню репутації, створенню певного іміджу й ін.

У практиці PR припускає двостороннє спілкування із широкою аудиторією за допомогою засобів масової інформації. Двостороннім його можна вважати тому, що під впливом інформації, надаваної цими засобами, формується суспільна думка. Саме це явище існує у світі з найдавніших часів. Ще в древній Греції й Римі добре знали про важливість суспільної думки, про її вплив як на життя суспільства в цілому, так і на стан і благополуччя окремого індивіда. Vox populi – vox dei (голос народу – глас Божий) – ця приказка прийшла до нас із часів античності.

Головне завдання PR – допомогти усунути непогодженість, знайти гармонію й взаєморозуміння, не нав'язуючи при цьому своїх цінностей. Ми звикли «громити ворога» до переможного кінця, а виявляється можна вирішувати проблеми, не шельмуючи супротивника, а з огляду на його інтереси. Знайти компроміс складніше, це дуже кропітка праця, але результат перевершує усі очікування.

Фахівці в даній області повинні бути націлені не на швидкий успіх, швидке одержання результату, а на тривалу роботу в ім'я завтрашніх досягнень. PR не ставить перед собою мети негайної реалізації тих або інших ідей. Ця дисципліна працює на майбутнє, готовить суспільну думку в цілому й кожного окремо взятого громадянина до розуміння того, у чому намагаються його переконати фахівці з PR. У суспільному житті відсутність взаємного контакту утрудняє взаєморозуміння й співробітництво, тому метою здійснення PR є встановлення двостороннього спілкування для пошуку загальних платформ або спільних інтересів і досягнення взаєморозуміння, заснованого на вірогідності, компетентності й повноті інформації.