153597 (Методика виховання гнучкості у школярів)

Методика виховання гнучкості у школярів

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Теорія розвитку гнучкості 5

1.1 Гнучкість і фактори, які впливають на її розвиток 5

Розділ 2. Методика розвитку гнучкості та м’язової координації 13

2.1 Методи та прийоми розвитку гнучкості 13

2.2 Хата-йога й гнучкість 15

2.3 Правила при виконанні вправ на розтяжку 18

2.4 Правила ростяжки в парах 21

Висновки 24

Література 25

Вступ

Гнучкість - це одне з п'яти основних фізичних якостей людини. Вона характеризується ступенем рухливості ланок опорно-рухового апарата й здатністю виконувати руху з великою амплітудою. Це фізична якість необхідно розвивати із самого раннього дитинства й систематично.

Зовнішній прояв гнучкості відбиває внутрішні зміни в м'язах, суглобах, серцево-судинній системі. Недостатня гнучкість приводить до порушень у поставі, виникненню остеохондрозу, відкладенню солей, змінам у ході. Недостатній аналіз гнучкості в спортсменів приводить до травмування, а також до недосконалої техніки. Для успішного розвитку гнучкості, насамперед, необхідна теоретична обґрунтованість питання. Необхідні для практики відомості ставляться до різних областей знань: теорії й методиці фізичного виховання, анатомії, біомеханіці, фізіології. Закономірності, що лежать в основі розвитку гнучкості, не вивчалися всебічно, дослідження проводилися в напрямку нагромадження фактичних матеріалів у різних областях знань. Для знаходження ефективних засобів розвитку гнучкості пропонується комплексний підхід, що поєднує різні області пізнання, що допоможе виявити причинно-наслідковий зв'язок всіх сторін досліджуваної якості.

Особливості гнучкості мають свою специфіку залежно від роду діяльності.

Актуальність. Виховання гнучкості у школярів є актуальним тому що, дана методика розвитку гнучкості веде до зменшення травматизму й більше поглибленому фізіологічному впливу на м'язи, пов'язаному з міжм’язовою координацією.

Предметом дослідження є гнучкість школярів.

Об’єкт дослідження: методика розвитку гнучкості школярів.

Гіпотеза: якщо не розвивати гнучкість, то істотно збільшиться спортивний травматизм й освоєння нових технічних вправ буде більше складним.

Завдання:

визначити гнучкість і фактори, що впливають на її розвиток;

визначити методи виміру гнучкості;

виробити методику розвитку гнучкості;

визначити вплив йоги на гнучкість.

Метод дослідження: аналіз літератури.

Структура роботи. Курсова робота викладена на 25 сторінках комп’ютерного набору. Складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури. У роботі використано 20 літературних джерел.

Розділ 1. Теорія розвитку гнучкості

1.1 Гнучкість і фактори, які впливають на її розвиток

У професійній фізичній підготовці й спорті гнучкість необхідна для виконання рухів з великою й граничною амплітудою. Недостатня рухливість у суглобах може обмежувати прояв якостей сили, швидкості реакції й швидкості рухів, витривалості, збільшуючи енерговитрати й знижуючи економічність роботи, і найчастіше приводить до серйозних травм м'язів і зв'язувань. Сам термін гнучкість звичайно використається для інтегральної оцінки рухливості ланок тіла. Якщо ж оцінюється амплітуда рухів в окремих суглобах, то прийнято говорити про рухливість у них. У теорії й методиці фізичної культури гнучкість розглядається як багатофункціональна властивість опорно-рухового апарата людини, що визначає межі рухів ланок тіла. Розрізняють дві форми її прояву: активну, характеризуєму величиною амплітуди рухів при самостійному виконанні вправ завдяки своїм м'язовим зусиллям; пасивну, яка характеризується максимальною величиною амплітуди рухів, що досягає при дії зовнішніх сил (за допомогою партнера або обтяження).

У пасивних вправах на гнучкість досягається більша, ніж в активних вправах, амплітуда рухів. Різницю між показниками активної й пасивної гнучкості називають резервною розтяжністю або запасом гнучкості.

Розрізняють також загальну й спеціальну гнучкість. Загальна гнучкість характеризує рухливість у всіх суглобах тіла й дозволяє виконувати різноманітні рухи з великою амплітудою. Спеціальна гнучкість - гранична рухливість в окремих суглобах, що визначає ефективність спортивної або професійно-прикладної діяльності. Розвивають гнучкість за допомогою вправ на розтягування м'язів і зв'язок.

Якщо виконувати тільки силові вправи, то здатність м'язів до розтягування зменшується. І, навпаки, постійне розтягування м'язів (при виключенні потужних скорочень) послабляє їх. Тому в ході тренувального заняття варто віддавати перевагу частому чергуванню вправ на гнучкість із силовими вправами. Така методика забезпечує одночасне підвищення сили й гнучкості в роботі не тільки із кваліфікованими атлетами, але й з підлітками.

Для розвитку гнучкості використаються різні прийоми:

застосування повторних пружних рухів, що підвищують інтенсивність розтягування;

виконання рухів по можливо більшій амплітуді;

використання інерції руху якої-небудь частини тіла;

використання додаткової зовнішньої опори: захоплення руками за рейку гімнастичної стінки або окремої частини тіла з наступним притяганням однієї частини тіла до іншої;

застосування активної допомоги партнера.

Останнім часом поширюється активно-силовий метод розвитку гнучкості, в основу якого покладений феномен А.А. Ухтомского - мимовільне відведення прямої руки після 30-60-секундної ізометричної напруги м'язів. Наприклад, рука мимоволі приділяється убік після спроби виконати цей рух, коштуючи впритул боком до стінки.

Аналогічне явище спостерігається при виконанні рівноваги й розтягуванні вільною ногою гумового амортизатора. Звичайно в цьому випадку спортсменові не вдається підняти ногу на звичну для нього висоту. Після зняття амортизатора нога мимоволі піднімається значно вище рівня, звичайного для даного спортсмена. При активно-силовому методі розвитку гнучкості збільшується сила м'язів у зоні "активної недостатності" й амплітуда рухів.

Існують два основних методи тренування гнучкості - метод багаторазового розтягування й метод статичного розтягування. Метод багаторазового розтягування заснований на властивості м'язів розтягуватися значно більше при багаторазових повтореннях вправи з поступовим збільшенням розмаху рухів. На початку спортсмени починають вправу з відносно невеликою амплітудою, збільшуючи її до 8-12-му повторення до максимуму.

Висококваліфікованим спортсменам вдається безупинно виконувати руху з максимальної або близької до неї амплітудою до 40 разів. Межею оптимального числа повторень вправи є початок зменшення розмаху рухів. Найбільш ефективне використання декількох активних динамічних вправ на розтягування по 8-15 повторень кожного з них. Протягом тренування може бути кілька таких серій, виконуваних підряд з незначним відпочинком або упереміж з іншими, у тому числі й силовими, вправами. При цьому необхідно стежити, щоб м'яза не "застигали".

Активні динамічні вправи можуть включатися в усі частини учбово-тренувального заняття. У підготовчій частині ці вправи є складовою частиною загальної й спеціальної розминки. В основній частині заняття такі вправи варто виконувати декількома серіями, чергуючи їх з роботою основної спрямованості. Якщо ж розвиток гнучкості є однієї з основних завдань тренувального заняття, то доцільно вправи на розтягування сконцентрувати в другій половині основної частини, виділивши їх самостійним "блоком".

Метод статичного розтягування заснований на залежності величини розтягування від його тривалості. Спочатку необхідно розслабитися, а потім виконати вправа, утримуючи кінцеве положення від 10-15 секунд до декількох хвилин. Для цієї мети найбільш прийнятні різноманітні вправи з хатха-йоги, що пройшли багатовікову перевірку. Ці вправи звичайно виконуються окремими серіями в підготовчій і заключній частинах заняття, або використаються окремі вправи в будь-якій частині заняття. Але найбільший ефект дає щоденне виконання комплексу таких вправ у вигляді окремого тренувального заняття. Якщо основне тренування проводиться в ранкові годинники, то статичні вправи на розтягування необхідно виконати в другій половині дня або ввечері. Таке тренування звичайно займає до 30-50 хвилин. Якщо ж основне тренувальне заняття проводитися ввечері, то комплекс статичних вправ на розтягування можна виконати й у ранковий час.

Ці вправи необхідно використати й у підготовчій частині заняття, починаючи з них розминку, після чого виконуються динамічні спеціально-підготовчі вправи, з поступовим нарощуванням їхньої інтенсивності. При такому проведенні розминки, у результаті виконання статичних вправ, добре розтягуються м'язи й зв'язування, що обмежують рухливість у суглобах. Потім при виконанні динамічних спеціально-підготовчих вправ розігріваються й підготовляються до інтенсивної роботи м'яза.

Комплекси статичних вправ на розтягування можна виконувати й з партнером, переборюючи з його допомогою межі гнучкості, що перевищують ті, котрих можна досягти при самостійному виконанні вправ.

У кожній цілісній дії окремі м'язові групи не тільки скорочуються й розтягуються, але й розслаблюються. Найбільш вигідний такий режим м'язової роботи, при якому система процесів порушення й гальмування обумовлює роботу рухового апарата з найменшими енергетичними витратами. Це можливо лише в тому випадку, якщо під час роботи в стані діяльного порушення будуть перебувати тільки м'яза, які дійсно повинні брати участь у виконанні даного руху (пози). Інші м'язи в цей час розслаблюються.

За допомогою вправ на розслаблення що займаються навчаться свідомо й довільно розслаблювати окремі м'язові групи й зможуть скоріше опанувати технікою вправ.

Процес гальмування й пов'язане з ним розслаблення м'язів сприяють протіканню відбудовних процесів. Тому вправи на розслаблення використаються також для поліпшення кровообігу в м'язах або як відволікаючі вправи, особливо після сильних напруг статичного характеру. Щоб уміти довільно розслаблювати м'яза, необхідно розвити здатність сприймати стан, що змінюється, м'яза, тобто різний ступінь розслаблення. Для рішення цього завдання використаються такі вправи, за допомогою яких що займаються можуть навчитися:

1) чітко розрізняти відчуття напруженого й розслабленого стану м'язів стосовно звичайної, сильної й незначної напруги;

2) розслаблювати одні групи м'язів при одночасній напрузі інших;

3) підтримувати рух розслабленої частини тіла по інерції шляхом використання активного руху інших частин тіла;

4) самостійно визначати в циклі руху фази відпочинку й відповідно їм максимально розслаблювати м'язи.

Метод виміру гнучкості.

Методи виміру гнучкості в цей час не можна визнати зробленими. На це є серйозні причини. У наукових дослідженнях її звичайно виражають у градусах, на практиці ж користуються лінійними мірами. Розрізняють наступні види гнучкості - активну, пасивну, активно-динамічну. Активна гнучкість має місце, коли рух виконується за рахунок сили м'язів-антагоністів руху, пасивні рухи здійснюються в результаті дії сторонніх сил. Активно-динамічна гнучкість - це гнучкість, що проявляє в рухах. Ще однією причиною, що викликає труднощів у вимірі гнучкості, є відмінність "робочої рухливості" (при виконанні робочих і спортивних рухів) від "кістякової гнучкості" (анатомічної), що точніше всього можна виміряти тільки на рентгенограмах. "Кістякова гнучкість" залежить від форми й довжини суглобних поверхонь. Математичні методи дослідження суглобних поверхонь, які стали розглядатися як відрізки геометричних тіл, послужили поштовхом для систематичного вивчення суглобів і виявили "кістякову рухливість", тобто рухливість, що залежить від форми й довжини суглобних поверхонь.

Н.И. Пирогов робив розпили заморожених трупів з наступною їхньою замальовкою. Цей оригінальний метод дозволив вивчати рухливість не тільки кістякову, але й при скороченні м'язів, тобто в умовах, максимально наближених до природного.

Методи вивчення рухливості в суглобах на кістково-зв'язкових препаратах полягали в тім, що одна з костей, що зчленовуються, фіксується в лещатах або за допомогою інших пристосувань, що закріплюють її нерухомо, в іншу ж убивається штифт відповідно до поздовжній осі й по русі штифта визначається рухливість.

Для визначення розмаху рухів у суглобах живої людини використалися різноманітні конструкції гоніометрів. Найбільше розповсюджена конструкція складається із двох що брала й укріпленого на одній з них транспортира (гоніометр Амара, гоніометр Каравицкого). Широко використаються також електрогоніометри Р.А. Белова, Г.С. Туманяна. Загальний недолік гоніометрів той, що їхня вісь обертання необхідно встановити відповідно осі обертання суглоба, у якому виробляється вимір. Точне ж визначення осі неможливо, особливо в тому випадку, якщо в процесі руху вона переміщається.