153403 (Дрогобич – туристичне місто), страница 5

Перейшовши вулицею Маріїнською та Жупною перед нами відкривається вид на ще одну церкву древнього Дрогобича – св. Юра. Як уже згадувалося, в 1498р. Дрогобич зазнав чергового набігу татар, внаслідок якого первісне приміщення церкви св. Юра згоріло. На її місці споруджено новий, відомий нині храм. Церква по праву вважається унікальним витвором української дерев’яної архітектури галицької школи; про неї розповідається у всіх мистецьких виданнях. "На Україні немає іншої церкви з такою мальовничою грою об’ємів…Храм св. Юра і дзвіниця – це справжня поема в дереві, витесана сокирою, немов велетенський скульптурний твір" – так говорить про храм св. Юра в Дрогобичі відомий український мистецтвознавець Г.Н.Логвин.

За народною легендою цей "храм без жодного гвізда" місцеві чумаки виміняли на сіль аж за Дніпром і на возах привезли його у рідне місто. Дослідники ж вважають, що церкву св. Юра змайстровано і поставлено в селі На дієво (Долинського району, Івано-Франківської обл.), а в 1657р. її купили і в розібраному вигляді перевезли до Дрогобича.

Церква – тризубна, трибанна, з восьмигранними верхами. У східній частині має низеньку аркаду, що переходить у широке "опасання". Обшита ґонтом. Інтер’єр храму мальовничий і складний, побудований на співставленні об’ємів маленьких криласів-капличок. Розписи, що суцільно вкривають стіни, яруси та склепіння бань, добре гармоніюють з фактурою дерева. Іконостас різьблений, позолочений. Під хорами читається напис: "Розписані були хори сі р.Б.1691 міс. Квітня за старанням Братства і коштом Григорія Проскурського". З напису, вміщеного на іконі в південних воротах іконостасу дізнаємося: "Написана вона (ікона) 1651р., обновлена 1843р.". Ікона північних воріт 1659р.; одна ікона св. Миколая 1759р. Один антаміс бічного вівтаря має рік 1700. Діяла церква до 1961 року. Оскільки її приміщення невелике і становить виняткову архітектурну та мистецьку цінність, богослужіння в ній відбуваються в найбільші релігійні свята – на Різдво, Йордан, Великдень і на Юрія.

Перейдемо тепер до церкви Воздвиження Чесного Хреста яка з часу побудови суперничала за парафіян зі своєю красивою "сусідкою" – церквою св.Юра.

Церква Воздвиження Чесного Хреста разом із монументальною дзвіницею, що збудована у формах давніх оборонних дерев’яних веж, складає чудовий ансамбль рідкісної гармонії. До середнього зрубу зі сходу притулився низький вівтар, із заходу – бабинець з аркадою і маленьким наметовим верхом. Невеликий двоярусний іконостас не закриває фігурного вирізу арки, крізь який видно вівтарний розпис; вище від вирізу арки теж є розписи. Після чергового нападу на Дрогобич татар храму не стало. В 1661р. дрогобичани відбудували його; інтер’єр розписано в різний час. На внутрішній стіні церкви по правій руці видно напис: "Іоан Іляшевич – родич Грушатицький, пом’яни його Господи в церкві своїй – Амінь – Р.Божого (1636) міс. Липня". Виходячи з іншого напису, бачимо, що 1754р. записав церкві якийсь Андрій Зубрицький і дружина його з Немировських 700 золотих.

Пройшовши вулицями Зварицькою виходимо на вулицю Коцюбинського (колишню Церковну). Не даремно вона мала таку назву. На ній розташована ще одна дерев’яна церква – церква св. Парасковії-П’ятниці. Ця церква менша всіх усіх дерев’яних церков Дрогобича і новіша, бо споруджена у 1815 році на місці давньої, через необережність у день Різдва Христового спаленої.

Ще одна церква, яка заслуговує уваги, розташувалася на передмісті Лішнянське (сучасна вулиця Івана Франка) – церква Різдва Пресвятої Богородиці. Церква кам’яна і подібна у вигляді до так званої костелівки. Побудована на місці розібраної дерев’яної у 1850р. стараннями ігумена О.Гнатевича, а коштами мешканців Лішнянського передмістя. Від старого храму залишилась тільки "фігура-вежа", змайстрована у другій половині ХІХст. Всередині великий вівтар поставлений 1850р., коштами міщан Івана Собка і його жінки. Іконостас та інші церковні прикраси взяті із старовинної церкви.

4.3 Франко і Дрогобич

Наше місто гордиться, що було колискою дитинства та юності І.Франка. До Дрогобича він прибув восьмирічним хлопчиком, а залишив його дев’ятнадцятирічним юнаком.

По вул. Трускавецькій 2 розташований будинок, де знаходилась так звана "нормальна школа", в якій в 1864-1867 рр. навчався Іван Франко. Жив у своєї тітки Кошицької. Хата стояла праворуч Бориславського тракту, відразу за потоком, її чоловік утримував столярню. Ходив Франко до школи зодягнутим у селянську одежу, через що часто чув насмішки паничів. На урочистостях з нагоди закінчення навчального року серед запрошених був і батько Франка. "… Я не бачив його, а тільки коли викликали першого, щоб одержати нагороду (книжку), то я почув, що він голосно заплакав. В два місяці опісля, на самий Великдень, він умер…" (І.Франко. Автобіографія). Дрогобицьку міську школу Франко закінчив з відзнакою.

Вниз, коло церкви Пресвятої Трійці, збігає вулиця Бориславська. В часи Франкового дитинства це була неширока, в баюрах і болоті, майже польова дорога. Письменник залишив свої згадки про місто дитинства та юності. "В часи моїх гімназіальних студій Дрогобич був містом дуже багатим на негативні прикмети. Не було ані одної… публічної бібліотеки, ні одного освітнього товариства, ані одного зібрання чи то з політичною, чи то з освітньою метою. Не було навіть води, крім домашньої соленої, якої по сторонні люди не могли пити. Більшість вулиць без тротуарів та без освітлення, а широко розкинені передмістя, особливо Задвірне, Завізне, Війтівська Гора, були собі прості села з солом’яними стріхами, огороджені плотами…". Очевидно такою була і вул. Бориславська, де довелось жити малому Івасеві. Пізніше, у 1882 році, у своєму творі "Похвала Дрогобичу", Іван Франко напише:

«Твій бориславський тракт – гай, гай,

Се восьме чудо світу!

Здаєсь, що на нім ти болото зібрав

З ціліського повіту»

Та пройдемось далі вулицями міста.

Ось сучасний магазин "Анна" (поблизу церкви Пресвятої Трійці). На місці цього магазину мав гарний ресторан німець Ф.Швайцер.

За розповідями, сюди заходив пообідати І.Я.Франко під час відвідин міста своєї молодості.

Минаємо пл. Ринок (сюди щопонеділка їхали возами селяни з усього повіту, і починався торг), костьол св. Бартоломія і виходимо на вул. Шевченка. Перед нами великий будинок з колонами (тепер будинок адміністрації нафтопроводу "Дружба"). Давайте згадаємо початок повісті І.Франка "Борислав сміється": "Сонце досягло полудня. Годинник на ратушевій вежі вибив швидко і плачливо одинадцяту годину… Цілий плац на розі вулиць Панської і Зеленої заповнений був людьми, деревом, камінням, цеглою, гостям, купами глини і подобав на велику руїну." . Вулиця Панська – то нинішня Т.Шевченка, Зелена – теперішня І.Франка. Багатий нафтопромисловець Гартенберг будує цю велику кам'яницю з колонами. Переповідають, ніби Гартенберг забагнув вимостити підлогу вітальні золотими австрійськими монетами. За дозволом він звернувся до цісаря Франца-Йосифа. Той дозволив, проте поставив умову: монети викладати не плазом, а ребром. Гартенберг од задуму відмовився.

Та пройдемося далі вулицею Шевченка. Ця вулиця дійсно відповідала своїй попередній назві – Панська, бо стоять тут великі кам'яні будівлі, які не могли собі збудувати ні прості робітники, ні селяни. А ось і концертний зал ансамблю пісні і танцю "Верховина". До 20-х рр. минулого століття, коли перебудували ратушу, тут знаходився магістрат. У прибудованій до магістрату тюрмі був ув’язнений І.Я.Франко, якого 11-13 червня 1880р. етапувала пішки з Коломиї до Нагуєвич австрійська поліція.

Та ось і приміщення колишньої гімназії до якої вступив І.Франко у 1867р.

Гімназисти починали навчання з першого класу і вчилися до восьмого. Суворою була дисципліна в гімназії: за "двійку" батьки учня платили 15 злотих штрафу, а в разі отримання незадовільної оцінки з поведінки його могли не перевести до наступного класу. Гімназист не смів після восьмої години вечора з'являтися у місті. За згадкою І.Погорецького, "в гімназії був Франко дуже скромний і несміливий, ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав". Заробляв собі на прожиття Франко тим, що давав уроки дітям багатих міщан. Розпорядженням гімназійної ради від 9 травня 1868р. Франка, як кращого учня, але матеріально незабезпеченого, було звільнено від оплати за навчання.

Під час навчання в гімназії Іван Франко мешкав у кількох місцях, але чи не найдовше жив він у міщанки Козакевич на вулиці Жупній. На куті вулиць Ю.Дрогобича та Маріїнської стояла донедавна хатка під №2, що належала бондареві Г.Корпаку. в нього також мешкав Франко.

Та продовжимо мандрівку вулицями Шевченка та Січових Стрільців і вийдемо на кут вул. Самбірської та І.Франка. На кутовому будинку встановлено меморіальну таблицю з написом :"Вулиця названа іменем видатного українського письменника революціонера-демократа І.Я.Франка (1856-1916) в червні 1926 року".

Річ у тім, що раніше частина сучасної вул. І.Франка (від Меморіалу Слави вниз) носила назву Лішнянська. Коли в травні 1916 року І.Франка не стало, галичани почали думати над увічненням пам’яті поета. У 1926 році українська громад кість готувалася вшановувати 10-і роковини з дня смерті Франка. Після обміну думками, вирішили звернутися в магістрат з проханням присвоїти ім'я поета вулиці Бориславській. Вибір мотивувався тим, що на цій вулиці колись мешкав Франко. Представники влади запропонували перейменувати не цю вулицю, а іншу – Лішнянську, аргументуючи тим, що на Бориславській українців живе мало, а на Лішнянській багато. 21 травня 1926р. були проведені урочисті збори, на які прибуло понад 500 чоловік. Після цього всі рушили на місце відкриття. Попереду несли портрет І.Франка. був відкритий чотиригранний дубовий стовп і пам’ятний напис: "Вулиця Івана Франка".

Пройдемо далі вулицею І.Франка (донедавна Гоголя), проминаємо педагогічний університет ім. І.Франка. і ось величний пам’ятник нашому землякові. Відкритий пам’ятник 9 жовтня 1966р. Скульптори Є.Мисько, В.Одрехівський, В.Чайка.

Висновки

1.1 Процес історії розвитку туризму в Україні засвідчує, що про туризм в Україні заговорили серйозно, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки. Це підтверджують нормативні акти, прийняті Верховною Радою України і статистичні дані, які подано в багатьох підручниках і посібниках (Мальська В.П., Худо В.В., Цибух В.І., Рутинський М.Й., Кияк В.Ф., Федорченко В.К., Дьорова Т.А.)

1.2 Сучасний стан розвитку туристичної галузі України характеризується такими основними рисами: збільшення кількості відвідань України іноземними туристами (у 2,2 рази); зростання приватних туристичних поїздок з різким падінням обсягів транзиту (+57%; -54%); збільшення кількості туристичних поїздок громадян України за кордон; значне підвищення рівня розвитку туристичної галузі в таких регіонах як АК Крим, м. Київ, м. Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.

2.1 Багато регіонів України володіють невичерпними потенціалами розвитку екскурсійного туризму, особливістю якого є поєднання відпочинку з пізнавальною діяльністю. Туристів приваблюють історико-культурні та архітектурні пам’ятки України (сьогодні тільки під охороною держави перебуває 160 тис. пам’яток). Найвизначніші історико-культурні пам’ятки знаходяться у Києві, Львові, Кам’янці-Подільському, Одесі, Чернігові. Розвинута екскурсійна діяльність у місцях розкопок античних міст (Олівії, Херсонеса та ін.).

2.2 Екскурсії класифікуються: за змістом (багатопланові (оглядові) і тематичні); за місцем проведення (по місту, за містом, міжміські маршрути); за способом пересування (пішохідні, з використанням транспортних засобів, комбіновані); за формою проведення (звичайні, навчальні, рекламні, екскурсії-лекції, екскурсії-прогулянки, екскурсії-концерти).

2.3 Технологія підготовки і проведення екскурсій вимагає: вибір теми, створення екскурсійного маршруту, підготовка екскурсії, проведення екскурсії. Підготовка екскурсії проводиться творчою групою.

ІІІ розділ. Місто Дрогобич володіє потужними ресурсами для розвитку екскурсійного туризму: багата історія, старовинні історико-культурні та архітектурні пам’ятки, пам’ятки, пов’язані з життям та діяльністю багатьох відомих і славетних людей (Юрій Котермак, Іван Франко, Стефан Ковалів, Осип Туринський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, Остап Нижанківський та банато інших).