153403 (Дрогобич – туристичне місто)

Курсова робота

«Дрогобич – туристичне місто»

Зміст

Вступ

Розділ І. Україна – Держава туристична

1.1 Історія розвитку туризму в Україні

1.2 Сучасний стан туристичної галузі України

Розділ ІІ. Екскурсія як вид активного відпочинку з пізнавальною діяльністю

2.1 Екскурсійна діяльність

2.2 Класифікація екскурсій

2.3 Технологія підготовки і проведення екскурсій

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку екскурсійного туризму в Дрогобичі

Розділ ІV. Розробка проектів піших екскурсій містом Дрогобичем

4.1 Вулицями старого Дрогобича

4.2 Старовинні храми міста Дрогобича

4.3 Франко і Дрогобич

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Україна повсякчас "йшла в ногу" з Європою і щодо розвитку організованого рекреаційного туризму та розбудови відповідної інфраструктури. Освоювалися ресурси лікувальних вод і грязей, один за одним "виростали" оздоровчі заклади (Шкло, 1576р., Саки, 1799р.,Трускавець, 1827 р., Одеса, 1829р., Євпаторія, 1890р. і т.д.). Семимильними кроками розвивалося маркетингово-рекламна індустрія популяризації чорноморських курортів.

Одне лише геопросторове розташування вже саме по собі є, без перебільшення, унікальним туристичним ресурсом, що визначає Україну як велику туристичну державу. Простягаючись від тінистих пралісів Полісся до величних гірських узвись і сонячного субтропічного узбережжя Південного берега Криму, від лісистих Карпат до квітчастих "островів" цілинного донецького степу, Україна володіє потужними природоресурсними потенціалами розвитку туризму. Унікальна Трипільська спадщина IV – III тис. до Різдва Христового; "стенові піраміди", мегалітичні споруди і кам'яні фундаменти укріплених городищ войовничих індоарійських племен ІІ тис. до Різдва Христового, до доходили походами до Великобританії, Єгипту, Індії; архітектурно-мистецька спадщина еллінської цивілізації і кургани царів Великої Скіфії І тис. до Різдва Христового; городища давніх слов'ян і старокняжі міст Русі-України 1 тис першої третини ІІ тис.; пам’ятки козацької доби й самобутньої духовно-меморіальної культури українського народу, а зрештою й екзотична спадщина комуністичної доби творять багатющий історико-культурний потенціал розвитку туризму.

Величезний потенціал розвитку туризму має і наш регіон. Такі курорти як Трускавецький, Моршинський, Східницький відомі далеко за межами України. У Бальнеологічні курорти Східниці, Великий Любіть, Немирів, Шкло, Новий Мізунь приймають щорічно величезну кількість відпочиваючих

На Львівщині діє понад 200 агроосель, що свідчить про високий рівень розвитку сільського земного туризму. Центрами сакрального туризму є Крехівський і учнівський монастирі, Манявський скит, печерна Страдчанська церква (тут до 26 червня 1941р. був парохом Блаженний великомученик Микола Конрад, замордований НКВС, батифікований Папою Іваном Павлом ІІ при візиті на Україну в 2001р. В м.Дрогобичі проживає правнук М.Конрада Роман Кліш).

Увагу туристів і їхній інтерес привертають історико-архітектурні й сакральні комплекси (замки: Старосільський, Добромильський, Бродовський, Підгорецький, Жовківський, Поморянський). Невід’ємною частиною національної культури є храми, ікони дзвіниці, каплиці, хоча протягом десятиріч у нас побутувала досить "оригінальна" практика включення таких об’єктів в екскурсійний огляд (у розповідях про храми рекомендувалося робити акцент на "антинародній сутності релігії"). Базування сучасної екскурсійно-туристичної роботи на оволодінні культурними, історичними проблемами, знанні правдивих фактів історії релігії, культури – є головним завданням цієї роботи, що і визначає актуальність її теми.

Мета дослідження: розкрити історико-культурний, пізнавальний і виховний потенціал пам’яток м. Дрогобича як об’єкту екскурсійно-туристичної діяльності. Поставлена мета передбачає розв’язання ряду завдань:

• дослідити основні етапи розвитку туризму на Україні;

• проаналізувати сучасний стан туристичної галузі України;

• визначити особливості розвитку її структури історичного туризму;

• дослідити історико-культурний, пізнавальний і виховний потенціал пам’яток Дрогобиччини як для функціонування екскурсійного туризму;

• створити проекти екскурсійних маршрутів по місту Дрогобичу.

Практичне значення. Дослідження історико-культурних, архітектурних пам’яток м. Дрогобича має важливе пізнавальне й освітнє значення як для туристів, що приїхали з інших міст України, іноземних туристів, так і для Дрогобича (у тому числі школярів, студентів та місцевого населення). Проекти пішохідних маршрутів, розроблені у роботі, можна використовувати для проведення екскурсій по місту.

Розділ І. Україна – держава туристична

1.1 Історія розвитку туризму в Україні

У першій половині ХІХ ст. серед передової української інтелігенції виникло зацікавлення своєю Батьківщиною, її історико-культурними та природними пам’ятками. Зокрема значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени "Руської трійці" – М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Головацький.

У другій половині ХІХ ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття.

На кінець ХІХ ст. припадає час створення перших туристичних бюро, які займалися організацією туристичних мандрівок у регіоні. Одним з перших було створено Ялтинське екскурсійне бюро (1895). Такі ж організації наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було створено і в Галичині (у Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних місцевостей Яремче, Ворохти тощо. В Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм.

У 20-х роках ХХ ст. на українських землях було відкрито перші будинки відпочинку, спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цієї мети місцевостях. Водночас розвивається й курортологія. Для розв’язання проблем грязелікування та бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів тощо 1928р. було створено Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковій та відомчій основі. Путівки на бази та у будинки відпочинку надавали як своєрідний вид пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував «Укрпрофтуризм», до того ж він розвивався доволі швидкими темпами – лише 10% прибутку від путівок сплачували організації до місцевих бюджетів, а згодом ці кошти йшли на будівництво транспортних шляхів сполучення, відновлення і реставрацію історичних та культурних пам’яток тощо. Іноземним туризмом монопольно займався "Інтурист", а також «Супутник», – організація, яка впорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм.

До 1991р. рекреаційно-туристичне господарство України функціонувало в єдиному рекреаційно-туристичному комплексі Радянського Союзу. Курорти належали державі, керівництво туристичною діяльністю велося централізовано.

Період з 1990 до 1993 року був особливо важким для туризму в Україні. Обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в чотири рази, а кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, зменшилась на 80%. Лише 120 тис. іноземних туристів було зареєстровано 1992р.

Із прийняттям Верховною Радою України "Закону про туризм" (1995) розпочався новий етап відродження та розвитку українського туризму. Сьогодні ж туризм розглядають як одну з найперспективніших, а тому – провідних у недалекому майбутньому галузей економіки України.

Для обслуговування туристів в Україні сьогодні використовують можливості понад 3000 закладів оздоровлення й відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності, 3500 транспортних засобів. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тисячі підприємств, на яких працюють понад 100 тисяч осіб.

Реалії часу змушують Україну шукати свого місця у світовій туристичній індустрії. Керівництво Державної туристичної адміністрації України бачить майбутнє галузі у розвиткові транспортних коридорів та туристичної інфраструктури. Ще одне зі стрижневих питань – контроль за якістю туристичних послуг, що надаються клієнтові.

Отже, про туризм в Україні серйозно заговорили, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а це дуже важливо для розвитку галузі.

1.2 Сучасний стан туристичної галузі України

Упродовж 2000р. зареєстровано 11,2 млн. відвідань України іноземцями (річний приріст становить 5.6%), у тому числі 4,4 млн. туристських поїздок (приріст 4,1%) та 6,8 млн. одноденних поїздок (приріст 6,2%).

За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні відвідувачі впродовж свого перебування в Україні в 2000р. залишили в ній 2,2 млрд. доларів США.

У 2000р. громадяни України здійснили 13,4 млн. закордонних поїздок (приріст становить 16,4%), у тому числі 8,7 млн. туристських (приріст 17,0%), решта – одноденні відвідання.

Так само як і для багатьох європейських країн, де найпопулярнішими є туристські потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристського обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою впродовж останніх років становить близько 65% загального обсягу тур потоків.

Щодо внутрішнього туризму слід зазначити помітну активізацію в 2000р. діяльності як деяких регіональних підрозділів державної виконавчої влади у галузі туризму (Київська, Вінницька, Донецька, Тернопільська, Полтавська, Харківська, Хмельницька області, Крим), так і туристичних підприємств цих регіонів.

Близько 6,6 млн. населення України здійснили різноманітні подорожі рідним краєм. Близько 16 млн. відвідувачів зареєстровано музеями України та понад 1,6 млн. екскурсантів – турагенствами.

За останні п’ять років кількість відвідувань України іноземними громадянами збільшилась у 2,2 рази, а кількість іноземних туристів зросла на 19%. За цей самий період у платіжному балансі України частка експорту послуг за статтею "Подорожі зросла з 7 до 10%.

Визначними подіями 2000р., що мали або матимуть у майбутньому вплив на туристичну галузь в Україні, були:

1. Прийняття змін до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

2. Парламентські слухання "Про стан і перспективи розвитку туризму в Україні".

3. Візит до Києва Генерального секретаря ВТО Франческо Франжіаллі.

4. Регіональний семінар ВТО "Вплив Інтернету та електронної торгівлі на індустрію подорожей і туризму".

5. Активна діяльність громадських туристичних організацій України, створення Всеукраїнського союзу працівників асоціацій, підприємств та організацій туристичної сфери (УкрСоюзТур).

6. Участь України в Олімпійських іграх у Сіднеї та Афінах.

7. Проведення VII Міжнародного туристичного салону "Україна 2000".

Розвиток туристської галузі вимагає наявності в країні таких складників, як природно-рекреаційні ресурси, культурно-історичний потенціал, туристська інфраструктура тощо. Усім цим вимогам якнайкраще відповідає теорія України: різноманітні природно-рекреаційні ресурси змінюються від гірських ландшафтів Карпат з помірним континентальним кліматом на заході до степових районів сходу України і південного узбережжя Криму з м'яким субтропічним кліматом; культурно-історичні туристські ресурси відображають багатовікову історію країни та регіонально-культурні особливості.

В порівнянні з 2000р. відбулися структурні зміни, причиною яких було значне зростання (+57%, або 1,5 млн. осіб) приватних туристських поїздок одночасно з різким падінням обсягів транзиту (-54% або 2,6 млн. осіб).

Громадяни України в 2001р. здійснили 15,6 млн. закордонних поїздок (приріст склав 16,4%) в тому числі 9,4 млн. туристичних (приріст 8,0%), решта – одноденні відвідання.

Щодо внутрішнього туризму, слід зазначити продовження активної діяльності у 2001р. туристичних підприємств таких регіонів як АР Крим, м. Київ, м. Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.

З метою збереження та ефективного використання природно-рекреаційних та культурно-історичних ресурсів України, своєрідною віссю якої є найбільша водна артерія країни – Дніпро-Славутич, і подальшого розвитку міжнародної і внутрішньої туристської діяльності в кінці 90-х рр. ХХ ст. розроблено Національну систему туристсько-екскурсійних маршрутів під загальною назвою "Намисто Славутича". До розробки Національної системи були залучені представники Державного комітету України по туризму, Міністерства освіти і науки України, Міністерства культури і мистецтв України за активної участі співробітників Київського університету туризму, економіки і права, Інституту туризму Федерації профспілок України та Фонду "Намисто Славутича".

Методичною основою для створення Національної системи став розроблений ще в 1980-1984 рр. комплекс туристсько-екскурсійних маршрутів під назвою "Намисто Славутича" на базі п’яти областей Середнього Подніпров'я: Київської, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської.

На другому етапі розробки (1997р.) до Національної системи було включено 12 областей України, які в основному прилягають до Дніпра: Дніпропетровську, Житомирську, Запорізьку, Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську, Херсонську, Черкаську, Чернігівську та м. Київ.