153262 (Використання комплексних вправ у техніко-тактичній підготовці волейболістів)

МІІНСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра спортивних ігор

ВИКОРИСТАННЯ КОМПЛЕКСНИХ ВПРАВ У ТЕХНІКО-ТАКТИЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ 14-15 РОКІВ

Курсова робота

за спеціальністю: 5.01.02.01 – фізичне виховання

Науковий керівник

2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літературних джерел

Класифікація техніки гри волейбол

Техніка гри у нападі

Техніка гри у захисті

Класифікація тактики гри волейбол

Тактичні дії в нападі

Тактичні дії в захисті

Застосування комплексних вправ у техніко-тактичній підготовці волейболістів

Висновки

Список використаних літературних джерел

Вступ

Сучасний волейбол – надзвичайно цікава і видовищна гра. Це силові подачі, потужні нападаючі удари, удари біля сітки та із задньої лінії, карколовні дії в захисті і під час блокування та на майданчику, складні техніко-тактичні дії за участю гравців передньої та задньої лінії. Завдяки своїй емоційності гра у волейбол є засобом не тільки фізичного розвитку, а й активного відпочинку [2, 51].

Поряд із розв'язанням завдань зміцнення здоров'я, різнобічної фізичної підготовки, вдосконалення життєво важливих рухових умінь та навичок правильно підібрана методика навчання волейболу сприяє вихованню "волейбольних" талантів серед юних спортсменів, а також створює передумови для масового залучення людей різної статі і віку до систематичних занять цим видом спорту протягом усього життя [1, 17].

Для гри у волейбол спортсмени повинні швидко рухатися, високо стрибати, добре володіти арсеналом техніко-тактичних дій.

Основу волейболу складає ігрова діяльність, яка носить характер змагального протиборства, регламентованого спеціальним кодексом правил [2, 51].

Для ігрової діяльності у волейболі характерними є швидко змінюючі умови боротьби на майданчику, що знаходяться під невпинним контролем суперника, який в свою чергу намагається зруйнувати захист опонентів, а в нападі нав'язати свій план гри і здобути перемогу. Кожен волейболіст має враховувати розташування гравців на майданчику (своїх і команди суперника), місцезнаходження м'яча, передбачати дії партнерів і вгадувати задумки суперника, швидко реагувати на зміни ігрових ситуацій [15, 133].

Важливу роль у волейболі має технічна підготовка спортсмена, яка включає комплекс прийомів, за допомогою яких ведеться гра. Техніка гри має такі елементи: вихідні положення, подачі, передачі, нападаючі удари і блокування.

У волейболі важливе значення мають тактичні дії гравців як форма реалізації технічного потенціалу у специфічній змагальній діяльності [4, 37].

До основних тактичних комбінацій в нападі належать: хвиля, хрест, ешелон. А в захисті: кутом вперед та кутом назад.

В досягненні спортивного результату у волейболі умовно можна виділити три ступені:

1. Рівень фізичних якостей і морфофункціональних показників, які багато в чому обумовлюють ефективність рухових дій.

2. Реалізація фізичних здібностей через техніку конкретних прийомів гри.

3. Реалізація технічних прийомів через тактичні дії [24, 13].

Мета роботи – визначити вплив використання комплексних вправ з техніко-тактичної підготовки під час тренувальних занять з волейболістами на ефективність виконання ігрових дій в нападі та захисті.

Розділ І Огляд літератури

1. Класифікація техніки гри у волейбол

Техніка гри волейбол включає вихідні положення, подачі, передачі, нападаючі удари та блокування. Між цими ігровими прийомами існує певна залежність. Так, для блокування необхідний нападаючий удар або обман, нападаючому ударові завжди передує передача, а для передач м’яч потрібно ввести в гру подачею. Тут знаходяться не тільки залежності, але й послідовність виконання того чи іншого ігрового прийома [4, 24].

1. Техніка гри у нападі

Техніка гри – це комплекс спеціальних прийомів, необхідні волейболістові для успішної участі в грі. Для досягнення успіху в ситуаціях, що швидко змінюються, волейболіст повинен володіти широким арсеналом технічних прийомів та способів, ефективно використовувати їх у грі. Техніка гри має велике значення, оскільки гру оцінюють судді, і тим самим це впливає на результат гри [2, 37].

Технічний прийом – це система раціональних рухів, схожих за своєю структурою і направлених на вирішення однотипних задач.

Бездоганна техніка створює хороші умови для успішного вирішення ігрових задач в нападі та в захисті і базується на природній координації рухів людини. Тільки в цьому випадку можна досягти ефективних дій у грі, економно використовувати свої сили протягом всієї зустрічі. Раціональна техніка дає можливість гравцеві, навіть який не має великого зросту, добитися високого спортивного результату [4, 24].

Дії волейболістів протікають в умовах активного впливу збиваючих факторів, які погіршують виконання технічних прийомів (шум, недостатнє освітлення і т. д.) [2, 40].

Техніку волейболіста можна переглянути як систему рухових дій, направлених на вирішення конкретних задач у грі з врахуванням конкретних ігрових ситуацій.

Враховуючи специфіку гри волейбол, володіння бездоганною технікою відіграє вирішальне значення в досягненні спортивної майстерності в цьому виді спорту.

Техніку гри волейбол складають основні ігрові прийоми та способи їх взаємодії, які є необхідними для ведення гри. Різноманітні рухові дії, якими володіє волейболіст, характеризують його технічну підготовленість.

Кожен ігровий прийом є системою рухів, які тісно пов’язані між собою. В кожному ігровому прийомі виділяють 3 фази: підготовчу, основну та заключну.

Підготовча фаза включає в себе вихідне положення, головною задачею якого є підготовка до прийому м’яча. В підготовчій частині все направлене для створення найкращих умов на вирішення ігрового завдання.

В основній фазі всі дії направлені на прийом м’яча.

В заключній фазі завершується виконання технічного прийому. Класифікація техніки гри волейбол включає пересування, вихідне положення, передача м’яча, прийоми подачі, прийом передачі, подачі, атакуючі удари і блокування [1, 8].

Техніка гри за своєю характеристикою поділяється на:

• техніка гри в захисті;

• техніка гри в нападі.

Особливе місце в техніці гри займають стійки і переміщення.

Кожен, навіть який щойно почав займатися волейболом, як-небудь рухається по майданчику. Але не кожен гравець уміє швидко і правильно зайняти вихідне положення, яке гарантує чітке виконання прийому. Техніці переміщення потрібно навчати поступово, виробляючи у волейболіста здатність добре рухатися. Не слід путати вміння добре рухатися з метушнею, коли гравець без цілі рухається по майданчику. Дії гравця на майданчику повинні бути обдумані. [4, 28].

У волейболі гравець не може задержувати м’яч або відбивати його не встановленими правилами. Всі дії виконуються короткочасними торканнями м’яча. Це ставить винятково високі вимоги до готовності та своєчасного пересування по майданчику, виконуючи той чи інший ігровий прийом.

З цією ціллю гравець приймає стійку, яка відрізняється характером наступних дій. Для виконання нападаючого удару або блокування вона – висока, для прийому подачі – середня, для прийому м’яча від атакуючого удару – низька. Слід зазначити також те, що на положення ЗЦТ впливає також зріст гравця та його координаційні здібності [1, 9].

Основним завданням при прийомах із стійок – мати максимальну готовність до переміщення. Це можливо лише в тому випадку, коли гравець приймає нестійке положення, при якому йому легко розпочати рух. Для прийняття оптимальної стійки необхідно відносно невелика площа опори і незначне згинання ніг у колінах. Вона дозволяє на початку руху виконати відштовхування ногою від опори, швидко вивести ЗЦТ за межі площі опори і швидко без всяких зусиль почати рух в будь-якому напрямі [2, 40].

Щоб своєчасно й ефективно діяти проти суперників на майданчику, гравці набувають оптимального положення – ігрової стійки. Для виконання ігрової стійки тулуб нахилений трохи вперед, ноги на ширині плечей і зігнуті у колінних суглобах, руки зігнуті в ліктьових суглобах на рівні поясу. Щоб гравець був у найкращому положенні готовності рекомендується прийняти так звану динамічну стійку, переступаючи з ноги на ногу.

Гравцеві доводиться часто застосовувати такі переміщення: кроком, стрибком, бігом [3, 25]. Пересування кроком та бігом характеризується м’якістю (відсутності коливань ЗЦТ), яке досягається неповним вирівнюванням у колінних суглобах. Приставні кроки використовуються на невеликі відстані при блокуванні або при прийомі м’яча, який летить в сторону від волейболіста. Рух завжди починають ногою, яка знаходиться ближче до потрібного напрямку. Подвійний крок використовується у тих випадках, коли гравець не встигає до м’яча. При цьому вага тіла переноситься на ногу, яка стоїть попереду, потім на її носок та виноситься за межі площі опори тіла. Гравцеві доводиться часто застосовувати такі різновиди переміщення: кроком, стрибком, бігом [1, 10].

Стрибок – це широкий крок з безопорною фазою. Як правило, стрибок з місця або після переміщення [2, 40].

Тактика володіння м’ячем

Введення м’яча у гру (подачі)

Подача як ігровий прийом не тільки призначена для введення м’яча в гру, а також належить до атакуючих дій. Сьогодні виділяють такі основні способи подач: верхня пряма подача, нижня пряма подача, верхня бокова подача. Оскільки подачі є початком всіх ігрових епізодів, то від уміння виконувати подачу і тактично правильно її реалізовувати залежить результат гри [4, 89].

Подача – технічний прийом, за допомогою якого м’яч вводиться в гру. Не дивлячись на різні в техніці певних способів подач, рухи при їх виконанні мають ряд загальних закономірностей. Перед виконанням подачі гравець приймає вихідне положення, ліву ногу ставити попереду правої на відстані кроку. Ноги зігнуті в колінах і знаходяться на ширині плечей. При цьому тіло має кут повороту відносно фронтальної осі до 45˚, ліве плече знаходиться попереду правого – це грає важливу роль у виконанні ударного руху. При нижніх подачах тулуб злегка нахилений вперед, при верхніх – знаходиться у вертикальному положенні [2, 42].

Верхня пряма подача має два основних варіанти: силова та плануюча. Суттєвими елементами тактики плануючих подач є підвищена точність удару по м’ячу.

Верхня бокова. Існують варіанти бокової подачі: з місця, під час руху, на силу та плануюча [13, 16].

Атакуючі удари

Нападаючий удар – технічний прийом атаки, який заключається в перебиванні м’яча однією рукою на сторону суперника вище верхнього краю сітки. Виділяють два способи (прямий та боковий) і декілька різновидів.

При прямому нападаючому ударі ударний рух виконується в сагітальній плоскості. Підготовча частина включає фази розбігу, стрибка і замаху, ударного руху та приземлення [2, 52].

Розбіг перед виконанням нападаючого удару повинен складати не більше 3м під кутом до сітки 45 – 45 градусів. Стрибок виконується з поштовху двох ніг та активним махом руками вперед-вверх, ударний рух і приземлення [4, 103].

1. Техніка гри у захисті

Техніка гри у захисті включає в себе стартові стійки, ходьбу, біг, стрибок. Вона аналогічна переміщенням у нападі [2, 56].

Прийом м’яча – це технічний прийом гри, який використовується з метою прийняти його та довести до пасуючого. Виділяють прийом подачі, прийом в захисті і прийом-передача.

В сучасному волейболі використовуються такі способи прийому м’яча: двома руками знизу, двома руками зверху, однією рукою знизу у падінні. Прийом подачі в сучасному волейболі багато в чому визначає ефективність нападаючих дій команди. Показником якості прийому першого м’яча служить точність першої передачі [1, 21].

Передачу двома руками знизу найчастіше використовують для приймання силових і планеруючих подач. Вихідне положення — основна або низька стойка. Прямі руки витягують вперед, лікті максимально зближують. Одна рука стиснута в кулак, друга — охоплює його так, щоб його великі пальці були паралельними. Тулуб тримається вертикально, руки працюють лише в плечових суглобах, м'яч приймається на передпліччя.

Для правильного виконання передачі слід своєчасно переміститися якомога ближче до траєкторії польоту м'яча, бажано перпендикулярно до неї. Якщо цього не вдається зробити, в окремих випадках м'яч можна приймати знизу однією рукою [21, 145].

Для правильного виконання верхньої передачі двома руками у падінні, з перекатом на спину, гравець після переміщення приймає низьку стійку, відбиває м'яч, потім поступово відводить плечі назад, сідає на п'ятку ноги, групується й падає назад перекатом на спину. Для виконання перекату на спину після передачі з випадом убік гравець повертає тулуб у напрямку витягнутої ноги перед ударом по м'ячу.

Падіння перекатом на спину, особливо з положення вбік, не дає гравцеві змоги прийняти положення готовності так швидко, як після виконання інших прийомів. Тому в останні роки практикують падіння з перекиданням через плече, використовуючи інерцію попереднього переміщення [13, 57].

Блокування — це основний спосіб з протидії атакуючим діям суперника над сіткою. В сучасному волейболі блокування застосовують для ефективних захисних і контратакуючих дій. Блокування складається з переміщення, стрибка, винесення і постановки рук над сіткою та приземлення.

Одиночне блокування. Перед початком дій блокуючий приймає вихідне положення — ноги зігнуті, ступні на ширині плечей, руки перед грудьми. Визначивши напрямок передачі суперникові для удару, гравець переміщується приставними кроками або ривком вздовж сітки, на останньому кроці повертається обличчям до сітки. Розрахувавши, коли потрібно виконати стрибок для блокування, гравець, відштовхнувшись, виносить руки вгору. Виконавши блокування, гравець приземляється на зігнуті ноги, руки опускає вниз і готується до наступної дії повторного стрибка, самострахування, переміщення, виконання передачі [19, 43].