145195 (Митна політика України на сучасному етапі), страница 2

Але наявний, вкрай обмежений, набір засобів митного регулювання був серйозним гальмом на шляху формування нових зовнішньоекономічних відносин та зв’язків із закордонними контрагентами і партнерами. На початку митної системи України такі питання роботи митних органів, як справляння митних платежів, набули важливого значення. За понад десятирічну історію розвитку Україна має розгалужену систему митного оподаткування.

Усі податки та збори, що справляються митними органами відповідно до чинного законодавства, перераховуються до Державного бюджету України.

1.3 Проблеми митного оподаткування в Україні

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України здійснюють свою діяльність на підставі застосування правових норм міжнародних та національних правових документів. Найбільш проблемними для підприємств є виконання заходів нетарифного та тарифного регулювання.

Суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, оцінюючи ефективність зовнішньоекономічної операції, необхідно визначити загальні витрати на її проведення. Проблемним моментом у цьому процесі є з’ясування витрат на виконання заходів нетарифного регулювання, передбачених чинним законодавством України. За оцінками провідних експертів у зовнішньоекономічній сфері, на частку цих витрат у загальних витратах підприємства на проведення зовнішньоекономічної операції припадає близько 10-35%.

Також проблемою залишаються технічні та інші спеціальні обмеження, більшість яких не передбачена Митним кодексом України. Як зазначають митні службовці, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності не в змозі швидко отримати технічні та спеціальні дозвільні документи, що підтверджують відповідність встановленим нормам. Існує велика бюрократична тяганина при виконанні цих заходів, відсутня необхідна кількість дозвільно-контрольних лабораторій.

Нетарифні методи в Україні, як правило, використовуються тимчасово, тому їх нормативно-правовим забезпеченням є не закони, а тільки оперативні регулярні інструкції, положення державних органів влади. Часта зміна нормативно-правової бази негативно впливає на суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та призводить до неможливості стратегічного планування зовнішньоекономічної діяльності. Також у цих випадках порушується основний принцип зовнішньоекономічної діяльності – принцип верховенства закону.

Що стосується тарифного регулювання, то проблемним є порядок сплати податків, інших обов’язкових платежів та відображення їх у податковій звітності.

Складні проблеми виникають у підприємств під час сплати ПДВ при митному оформленні об’єктів фінансового лізингу. Так, потребує узгодження Порядок митного оформлення об’єктів лізингу, затверджений наказом ДМСУ № 83 від 16.02.2000 р. з порядком сплати ПДВ відповідно до закону України «Про податок на додану вартість(ПДВ)». Сума ПДВ, що сплачена під час проведення митних процедур при ввезенні основних засобів за угодами фінансового лізингу збільшує первісну вартість основних засобів у звітному періоді та впливає на збільшення виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Право на податковий кредит та відповідно на зменшення податкових зобов’язань у суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності виникає лише при переході від нерезидентів прав власності на такий об’єкт лізингу, тобто через декілька років. У той же час, згідно з пунктом 7.4.1. ст.. 7 Закону України «Про ПДВ» право на податковий кредит підприємства отримують тільки в тому звітному періоді, в якому була сплачена сума ПДВ.

За матеріалами митно-тарифного управління ДМСУ важливою проблемою нині є значний обсяг пільг для окремих галузей та підприємств, передбачених чинним законодавством, а також значна диференціація в розмірах ставок ввізного мита на однорідні товари, що створює можливості зловживань суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з класифікацією товарів при їх митному оформленні.

Також можна виділити наступні недоліки законодавчої бази митно-тарифного регулювання і податкової політики відносно імпорту:

1. в Україні надміру високі ставки акцизного збору, ПДВ наносять відчутну шкоду інтересам імпортерів, споживачам та державі, оскільки система такого оподаткування вигідна тіньовим контрабандистським структурам, які мають можливість отримувати надвеликі прибутки, уникаючи сплати податків та інших зборів. Так, для того щоб конкурувати з тіньовими структурами, легальні імпортери користуються послугами різних фондів, які мають право на податкові пільги. В процесі скорочення таких пільг і скорочення легального імпорту відбувається монополізація внутрішнього ринку України контрабандистськими структурами;

2. методика розрахунку ставок митних податків на основі вартості імпорту дає можливість недобросовісним імпортерам занижувати контрактні ціни і відповідно приховувати від оподаткування значну частину свого обороту;

3. у зв’язку з тим, що зі зростанням митних тарифів та акцизного збору на імпортні товари не були враховані технічні можливості введення марок акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби з 15 жовтня 1995 р., частково припинився легальний імпорт алкоголю та фактично зупинився імпорт тютюнових виробів. В результаті підвищилися ціни на нелегальному ринку, що не відповідає інтересам споживачів і спровокувало посилення соціальної напруги;

4. невиправданим і неефективним з економічної точки зору є кількісне обмеження на видачу сертифікатів на торгівлю імпортними товарами і підвищення вартості таких сертифікатів (від обсягу роздрібної торгівлі відповідно чисельності населення регіонів), це веде до дисбалансу попиту і споживання і сприяє монополізації ринків тіньовими структурами. Крім того, такий підхід стимулює корупцію серед посадових осіб, які займаються видачею сертифікатів;

5. надвеликі ставки оподаткування, відсутність твердих гарантій збереження капіталу, часті зміни в законодавстві створюють серйозні перешкоди к інвестуванню капіталу з-за кордону в Україну, що дуже негативно відображається на економічній ситуації.

2. Аналіз митної політики України на сучасному етапі

2.1 Характеристика митних тарифів

Для глибшого усвідомлення ролі митного оподаткування у регулюванні економічних і соціальних процесів варто проаналізувати розвиток митно-тарифного регулювання в Україні протягом 1991-2004 років. Загалом можна виокремити такі етапи:

1. 1991-1993 роки. Лібералізація зовнішньоторговельних відносин, проведення політики вільної імпортної торгівлі, яка не передбачала митно-тарифного захисту стратегічних галузей національного виробництва. На початку 1993 року було прийнято Єдиний митний тариф, згідно з яким були запроваджені ставки імпортного мита на рівні 0-10% на більшість товарних позицій. Лише незначна частина товарів обкладалася за ставками 15-30%, а максимальний їх рівень становив 50% для алкогольних і тютюнових виробів.

При цьому товари, які імпортувалися з країн, що розвиваються, митом не обкладалися, а товари з промислово розвинених країн, із якими Україна мала угоди про надання режиму найбільшого сприяння, оподатковувалися за пільговими ставками. Для країн із режимом найбільшого сприяння рівень імпортного тарифу знаходився переважно на досить низькому рівні: 2-5%. Крім того, досить лібералізованим був імпорт предметів розкоші та легкових автомобілів. Безперечно, такий м’який режим обкладання митом сприяв нарощенню імпорту товарів і послуг.

У цей же період було запроваджене експортне (вивізне) мито, яким охоплювалася близько 81 позиція за варіюванням ставок від 5% для гумових шин до 40% для лому з чорних металів.

2. 1994-1995 роки. Відбувається обмеження імпорту шляхом встановлення квот і ліцензій на нетривалий час, оскільки посилюються кризові явища в економіці, спричинені низькою конкурентоспроможністю національного виробництва.

На початку 1995 року застосовуються протекціоністські заходи до ряду сільськогосподарських товарів і машин для агропромислового комплексу, цементу, ряду хімічних товарів, одягу, деяких видів будівельних матеріалів і дорожньо будівельних машин, автомобілів, меблів тощо. Імпортні тарифи були підвищені до 20-30% для країн із режимом найбільшого сприяння і 30-40% для країн без такого режиму.

Однак, ці заходи не мали необхідного ефекту, вітчизняне виробництво не оговталося після економічної кризи, яка ускладнювалася інфляційними процесами, доларизацією та бартеризацією економіки, неефективною податковою політикою тощо.

Водночас зменшуються ставки ввізного мита на енергоносії та сировину, так звану продукцію критичного імпорту.

Негативний вплив на економіку мала досить поширена практика ввезення в Україну товарів, виготовлених з української давальницької сировини, оскільки іноді під виглядом давальницької сировини імпортувалися звичайні іноземні товари. Так, при ввезенні на переробку давальницької сировини в обсязі 20% від розрахункової вартості товару після переробки надавалася можливість ввозити товари без сплати належних митних платежів. Така податкова пільга негативно впливала на структуру імпорту і сприяла поширенню масового ухилення від сплати податків шляхом використання відповідних схем.

3. 1996-1998 роки. Початок 1996 року характеризується значними змінами у зовнішньоторговельній політиці, які спрямовані на захист вітчизняного виробника. У цей період на більшість товарів ставки імпортного мита підвищилися з 10-20% до 40-100%, максимальний їхній рівень було встановлено на хутро, шкіру – до 150%, лікеро-горілчані й тютюнові вироби – до 200-350%.

Крім цього, були введені ПДВ і акцизний збір, які нараховувалися за дискримінаційною схемою у порівнянні з товарами національного виробництва ( ПДВ нараховувався не на конкретну вартість товару, а на суму цієї вартості, мита і митного збору, акциз – на вартісну базу, до якої входив ПДВ)

Також із кінця 1995 року з метою запобігання уникненню від сплати податків, зокрема заниження митної вартості, багато товарних позицій було переведено під дію специфічних або комбінованих митних ставок замість адвалерних.

У зв’язку з прагненням України приєднатися до ГАТТ та вступу до СОТ на початку 1996 року Указом Президента затверджена «Конвенція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ», яка визначає основні принципи і напрями поступового зниження ставок ввізного мита для їхньої реалізації українською стороною в переговорному процесі з метою забезпечення доступу до товарних ринків у межах вступу України в СОТ. Кінцевою метою трансформації митного тарифу України є досягнення після закінчення перехідного періоду рівня середньозваженої ставки ввізного мита не більш ніж 14%.

Проте саме в цей період було посилено протекціоністські заходи щодо сільськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження у 1997 році механізму сезонних ввізних мит, а також використання заходів нетарифного регулювання. Так, сезонне мито було вперше застосовано у 1996 році до одного виду продукції – картоплі. У 1997 році було прийнято Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», внаслідок чого поступово перелік продукції, для якої встановлювалося сезонне мито, значно розширився. Термін дії ставок сезонного ввізного мита, відповідно до закону, мав становити від 60 до 120 днів.

Через погіршення стану платіжного балансу і з метою підвищення рівня економічного захисту вітчизняного виробника в березні 1998 року були значно збільшені ставки ввізного мита на понад 1500 товарних позицій зовнішньоекономічної діяльності. Середній коефіцієнт 2 був застосований для збільшення ставок, що відчутно підняло ціни на імпортовані товари широкого вжитку, на яких побудовано бізнес малих і середніх підприємств.

Фактично на кінець 1998 року у складі митного тарифу майже не залишилося товарів зі ставками, встановленими в січні 1993 року. Ставки було збільшено на деякі хімічні складники і лужні, цеглу, черепицю – удвічі; на скло, скло посуд та вироби зі скла – утричі; на радіо- і телетовари, електронні засоби охорони ставки мита зросли у 2-3 рази. Найбільше зросли ставки на водний транспорт і дитячі іграшки.

З точки зору дотримання Україною зобов’язань, узятих на себе в рамках угод із тарифів і торгівлі, країна наблизилась до гранично можливої величини ставок мита (згідно із зобов’язаннями, взятими у рамках угод ГАТТ/СОТ, Україна не повинна підвищувати ставки мита більше від середньозваженої величини у розмірі 30% щодо загального масиву Єдиного митного тарифу).

У свою чергу, відбулись зміни й у експортному митному оподаткуванні. Відновлюються експортні податки на низку товарних груп (вовна і шкіра тварин, чорні і кольорові метали). З лютого 1996 року запроваджуються нові експортні обмеження, пов’язані із встановленням індикативних цін на багато видів експортної продукції.

4. 1999-2004 роки – поступова лібералізація імпортного режиму, яка була зумовлена ще й зобов’язаннями перед міжнародними фінансовими організаціями та намаганнями поступово пом’якшити свій зовнішньоторговельний режим.

Водночас у 1999 році активно використовуються сезонні види мита на продукцію сільського господарства, хоч перелік товарів подано у значно меншому обсязі порівняно з 1998 роком. Встановлено ставки сезонного ввізного мита у подвійному розмірі до розміру пільгових ставок ввізного (імпортного) мита на с/г продукцію 7-12 груп товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Термін дії сезонного ввізного мита було подовжено порівняно з 1998 роком.

До 2000 року було скасовано поняття мінімальної митної вартості. Відновлюється переговорний процес щодо вступу України до ГАТТ/СОТ, відбуваються переговори з ЄС щодо зменшення рівня ввізного мита на товари легкої промисловості. Так, було зменшено розмір максимальних ставок ввізного мита Єдиного митного тарифу до рівня 25%.