145142 (Боротьба з контрабандою), страница 3

- дізнання (частина 2 статті 104 КПК України);

- виробництво слідчих дій у порядку виконання доручень і вказівок слідчого (частина 3 статті 114; частина 1 статті 118 КПК України).

Правове положення органа дізнання виражається в тім, що він виступає як орган державної влади, наділеного юридичними правами й обов'язками і направляючого свою діяльність на те, щоб забезпечити перетворення норм права в життя. Правосуб'єктність органа дізнання носить галузевий характер, тому що саме норми карно-процесуального права є правовою передумовою їхньої участі в карному судочинстві, встановлюють обсяг цієї участі. Правосуб'єктність цього органа в юридичній науці, у законодавстві і на практиці називається компетенцією і містить у собі владні права і нерозривно зв'язані з ними обов'язку, причому права й обов'язки розподіляються між підрозділами державного органа і посадових осіб.

Органи дізнання мають ті властивості, що присущі виконавчої влади в цілому і який додають їм якість системно-організованих і діючих структур. Орган дізнання має свій статус і діє від імені держави, виражаючи його обов'язкові веління. Застосування заходів впливу включаючи і примусового заходу, є обов'язком не тільки даного органа, але і всієї системи виконавчої влади, всіх інших державних органів. Орган дізнання наділений компетенцією для виконання покладених на нього задач. Орган дізнання є підзаконним органом, орієнтованим на діяльність на основі й у виконання закону. Справа тут не тільки в правовій субординації, але й у самому характері постійно здійснюваної спеціалізованої діяльності. Органи дізнання діють на основі професіоналізму і принципів державної служби. Його персонал складають державні службовці, що займають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про державну службу.

Органи дізнання є структурно-організованими, у них є штатний розклад, а також мається необхідне матеріальне, фінансове й інше забезпечення (приміщення, оргтехніка, зв'язок, транспорт і т.п.). Причому, усі вищезгадані властивості органів дізнання зв'язані між собою.

Компетенція органів дізнання визначає характер і ступінь їхньої участі в карно-процесуальній діяльності. Те, що вони є державними органами, що ведуть карний процес - основний момент їхнього правового положення. Задачі органів держави (орган дізнання, слідчий, суд, прокурор) у карному судочинстві єдині і зважуються різному, властивому тому чи іншому органу засобами і методами. Причому, їхнє рішення неможливе без постійної тісної взаємодії, безупинного удосконалення його форм. Отже, під правовим положенням органів дізнання в карному процесі варто розуміти положення, закріплене карно-процесуальним законодавством, що виражається в їхніх задачах, компетенції і процесуальних відносинах з іншими органами держави, що ведуть карний процес, учасниками процесу, обличчями, що беруть участь у процесі.

Свою діяльність у карному судочинстві органи дізнання здійснюють відповідно до карно-процесуального законодавства. У процесі попереднього розслідування органи дізнання нерідко використовують норми митної, цивільної, трудової й іншої галузей права, але найчастіше застосовуються кримінально-правові норми. Велике значення для карно-процесуальної діяльності органів дізнання має визначення, що міститься в карному законі, злочину. У залежності від того, яке злочин зроблений, карно-процесуальний закон розмежовує компетенцію органів дізнання і попереднього наслідку, установлює визначений порядок розслідування. Карно-процесуальна діяльність здійснюється при наявності ознак визначеного складу злочину, що роблять необхідним уживання карно-процесуальних заходів з метою виконання задач карного судочинства. Зміна кваліфікації може змінити підслідність справи, спричинити необхідність застосування іншого запобіжного заходу і т.п. Загалом співвідношення норм карного і карно-процесуального права можна виразити в такий спосіб: норми карного права визначають підстави кримінальної відповідальності і її характер, а норми карно-процесуального права – умови і порядок установлення події злочину, і встановлення події злочину, викриття і залучення винних до відповідальності, застосування покарання. Ці норми є загальними правовими підставами карно-процесуальної діяльності органів дізнання.

Органи дізнання діють виходячи з загальних правових основ, однак виходять при цьому з процесуальних рішень (власних чи інших органів), що прийнято називати безпосередніми правовими підставами.

Таким чином, загальними правовими підставами діяльності органів дізнання є закони й інші нормативні акти, що встановлюють задачі, права, обов'язку, умови і порядок функціонування цих органів. Власні процесуальні рішення, а також доручення і вказівки слідчого, прокурора, дані органам дізнання у встановленому законом порядку, варто вважати безпосередніми правовими підставами.

Ціль карного процесу – це захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави від злочинних зазіхань. Задачі – це те, що має бути зробити на тім чи іншому етапі карного процесу для досягнення його мети. Задачі карно-процесуальної діяльності органів дізнання визначаються загальними задачами карного судочинства. У цілому ці задачі сформульовані в статтях 2, 22, 23, 29 КПК Україна. Ці задачі такі: швидке і повне розкриття злочинів; викриття винних і встановлення об'єктивної істини; забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожен скоївши злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний; виявлення й усунення причин і умов, що сприяють здійсненню злочину; відшкодування матеріального збитку й іншої шкоди, заподіяного злочином.

Під розкриттям злочину розуміється встановлення обличчя скоївшого злочин.

Викриття винних означає установлення всіх облич, причетних до зробленого злочину, одержання незаперечних доказів, що підтверджують винність кожного з них.

Встановлення об'єктивної істини - це повне, усебічне дослідження всіх обставин справи, з'ясування що викривають і виправдують, зм'якшуючих і обтяжуючих відповідальність підозрюваного обставин, установлення усіх фактів, що входять у предмет доведення і необхідних для дозволу справи власне кажучи.

Досвід показує, що повнота розкриття злочину знаходиться в найтіснішому зв'язку з його швидкістю. Найбільше повно розкривається злочин "по гарячих слідах", коли правопорушник затримується і викривається відразу ж після здійснення протиправного діяння. Швидкість розкриття злочину максимально наближає момент залучення винного до відповідальності і його покарання до моменту здійснення злочину, що сприяє більш ефективній боротьбі зі злочинністю. Навпроти, несвоєчасне і неповне розкриття злочину породжує самі негативні наслідки. Підривається авторитет державних органів, обов'язком яких є боротьба зі злочинністю. В облич, що зробили злочин і знали про нього, створюється думка про можливість діяння. Такі невикриті злочинці становлять реальну небезпеку для суспільства, держави.

Задача забезпечення правильного застосування закону для того щоб кожен скоївший злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний тісно зв'язана з попередньої, тому що діяльність органів дізнання по зборі доказів, спрямована на викриття облич, винних у здійсненні злочину, неможлива без застосування закону. І це зрозуміло, адже тільки реалізуючи розпорядження і дозволи карно-процесуальних норм можна зібрати докази. Зібрані докази, у свою чергу, служать підставою правильного застосування карного, карно-процесуального й іншого законів.

Важливе місце в застосуванні закону органами дізнання належить кваліфікації ними розслідуваних діянь. Правильно кваліфікуючи дії підозрюваного, орган дізнання сприяє вірному подальшому рішенню питань про залучення обличчя в якості обвинувачуваного, про переказ обвинувачуваному суду, про визнання підсудного винним, про застосування до нього покарання.

При розслідуванні кожного злочину органи дізнання зобов'язані з'ясувати безпосередні причини його здійснення, установити умови, що сприяли реалізації злочинного наміру. Про виявлені причини й умови, що сприяли здійсненню злочину, орган дізнання вносить представлення відповідним державним органам, громадським організаціям, посадовим особам. Представлення є ефективною формою діяльності органа дізнання по усуненню причин і умов, що сприяли здійсненню злочину. Відповідний державний орган, громадська чи організація посадова особа, що одержала представлення, зобов'язані розглянути його, ужити необхідних заходів і повідомити орган дізнання не пізніше чим у місячний термін із дня одержання представлення. Посадова особа, що залишила представлення органа дізнання без чи розгляду несвоєчасно відповіли на нього несе адміністративну відповідальність по статті 185 КПК України.

Орган дізнання зобов'язаний уживати заходів до забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином і до забезпечення можливої конфіскації майна по кримінальній справі про злочин, за яке може бути застосований даний додатковий захід покарання. Такими мірами можуть бути: накладення арешту на майно (внески) підозрюваного; вилучення майна, нажитого злочинним шляхом, для чого орган дізнання виносить мотивована постанова.

Важливим є правильне з'ясування поняття суб'єкта, наділеного правом виробництва дізнання. У карно-процесуальному законі і відповідній літературі використовуються терміни “орган дізнання” і “обличчя, що робить дізнання”. Це сформувалися самостійні поняття, загальновживане значення яких ширше, ніж сума значень, що складають їхніх слів. Орган дізнання, у прикладу, здійснює не тільки дізнання, але й інші види діяльності.

Карно-процесуальний закон "не дає основ для протиставлення повноважень органа дізнання і дізнавача".

Визначені елементи цього виду діяльності можуть здійснюватися як тим, так і іншим суб'єктом. Зі сказаного можна зробити висновок, що в дізнання два суб'єкти діяльності: орган дізнання і дознавач.

Карно-процесуальний закон, регламентуючи порядок виробництва дізнання, в одних статтях визначає права й обов'язки органа дізнання (статті 4, 23, 29, 65, 81, 97-99, 100, 103, 104, 106, 109 КПК Україна й інші), а в інші - права й обов'язки дізнавача (статті 21, 22, 26, 53, 60, 66, 67, 79 КПК України й інші).

Суб'єкти виробництва дізнання зобов'язані виконувати покладені на них задачі і, отже, здійснювати у встановленому законом порядку представлені їм владні права. Вони складаються в наданні органу дізнання (дізнавачу) можливість однобічними діями (актами) породжувати, змінювати, припиняти конкретні правопорушення. От чому законодавець при регламентації компетенції органа дізнання (дізнавача) не обмежується вказівкою на їхньому обов'язку, а також передбачає обсяг і конкретний зміст наданих їм прав.

Карно-процесуальний закон наділяє суб'єктів виробництва дізнання широким колом прав:

викликати будь-яку особу, як свідка для чи допиту експертів для дачі висновку; жадати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, що можуть установити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій (стаття 66 КПК України).

поєднувати і виділяти в окреме виробництво кримінальні справи (стаття 26 КПК України);

розв'язувати питання про речовинні докази (стаття 81 КПК України);

затримати обличчя, підозрюване в здійсненні злочину (стаття 106 КПК України);

застосувати до підозрюваного запобіжний захід (стаття 148 КПК України);

приймати рішення про виробництво невідкладних слідчих дій (стаття 104 КПК України) і інші права.

Крім перерахованих вище прав, суб'єкт виробництва дізнання несе такі обов'язки:

роз'ясняти обличчям, що бере участь у справі, їхнього права і забезпечувати можливість забезпечення цих прав (стаття 53 КПК України);

заявляти самовідвід (стаття 60 КПК України);

забезпечувати збереження речовинних доказів (стаття 79 КПК України);

забезпечувати належне оформлення протоколів (статті 84, 85, 85¹,85² КПК України);

виносити постанови про порушення кримінальної чи справи про відмовлення в порушенні справи (статті 98, 99 КПК України) і інші обов'язки.

Основою організаційного пристрою органа дізнання є єдиноначальність. Воно необхідно для оперативного реагування на поточні події, для швидкого прийняття рішень. Характерною рисою єдиноначальності є персональна відповідальність за рішення і проведення їх у життя. Повноваження органа дізнання не можуть бути реалізовані без ведена його начальника. Можна вважати, у випадках, коли карно-процесуальний закон говорити про орган дізнання, постанови дізнавача затверджуються начальником органа дізнання.

У карно-процесуальному законі відсутні згадування про начальника органа дізнання, тим більше не одержав регламентації і питання про обсяг і співвідношення прав начальника органа дізнання і дізнавача. На цій підставі окремі автори роблять висновок про те, що начальник органа дізнання є тільки адміністративним керівником відповідного органа дізнання і ніяких процесуальних функцій не володіє, а його відносини з дізнавачем носять чисто службовий, а не процесуальний характер.

Більш обґрунтованої, однак, є інша позиція: відносини між начальником органа дізнання і дізнавачем повинні будуватися на тій же основі, що і відносини між начальником слідчого відділу і слідчим і носити процесуальний характер.

Звичайно на практиці так і відбувається. Начальник органа дізнання контролює дії дознавателя, приймає меря до найбільш повного, всебічного й об'єктивного виробництва розслідування. З метою такого контролю начальник органа дізнання затверджує постанови про виробництво слідчих дій у процесі дізнання, бере участь у них безпосередньо. Керівнику органа дізнання належить право перевірки справ, дачі вказівок дізнавачу праву від одного працівника дізнання до іншого, доручити розслідування групі працівників. На жаль, зазначені фактично права начальника органа дізнання не одержали закріплення в законі. Але оскільки він має в процесі розслідування визначені права і несе визначені обов'язки його, безумовно, варто визнати суб'єктом карного процесу.