133328 (Психологічні аспекти розвитку пам’яті в дітей молодшого шкільного віку у процесі навчання)

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретико-методологічні аспекти вивчення проблеми пам'яті 1.1 Психологічні теорії пам’яті

1.2. Види памяті

1.3 Поліпшення запам’ятовування

1.5 Розвиток пам’яті в молодшому шкільному віці та її роль в засвоєнні знань

Розділ ІІ. Проблема вікових особливостей пам‘яті молодших школярів у психологічній літературі

2.1 Методи діагностики пам‘яті

2.2 Методологічні засади експериментального дослідження опосередкованого та короткочасного запам‘ятання

2.3 Методи, методики і процедури дослідження

2.4 Результати дослідження опосередкованої пам‘яті учнів початкових класів

2.5 Результати дослідження короткочасної пам‘яті учнів початкових класів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Щоб піднятися на вищий ступінь розвитку, людина має засвоїти знання про навколишній світ, оволодіти нормами поведінки, набути певних навичок і вмінь. Усе це пов'язано з роботою пам'яті. Якби людина не запам'ятовувала те, що сприймала, переживала, робила, її психічний розвиток був би неможливий.

Пам'ять у дітей молодшого шкільного віку достатньо хороша. Вони легко засвоюють нове, конкретне і яскраве. Як і всі психічні процеси, пам'ять дитини тісно пов'язана з усім її розвитком. Можна було б сказати, що це період нагромадження великої кількості уявлень, які відображають те, що учень бачить навколо себе, чує з вуст учителя, від оточення, в тому числі й однолітків, старших братів і сестер, про що читає та ін. У цьому віці діти жадібно поповнюють свої враження, уявлення.

Успіх розвитку пам'яті залежить від того, як забезпечують педагоги керівництво цим процесом. Важливе значення для розвитку пам'яті учнів має передусім знання вчителем умов продуктивності запам'ятовування, відтворення та вміння керувати ними в навчальній діяльності на уроках і поза ними.

Уявімо собі плоский шматок глини, що має незвичні властивості. Якщо на його поверхню надавити пальцем і відразу ж вирівняти ямку, то після обжину глини ямка знову стає ясно помітною. Ця глина має, відповідно, властивість впродовж певного часу зберігати слід від фізичного впливу так, що при певних умовах він знову може бути відтворений. Аналогічно пам'ять в психології найчастіше визначається як здатність відтворювати в більшій чи меншій відповідності з оригіналом минулі події після зберігання їх упродовж певного часу.

Кілька років тому видатний сучасний математик і кібернетик фон Нейман зробив сенсаційне повідомлення. За його розрахунками виходило, що в принципі мозок людини може вмістити приблизно 10000000000 одиниць інформації. В перекладі на загальноприйняту мову це означає – кожен із нас може запам'ятати всю інформацію, що знаходиться в мільйонах томів найбільшої у світі бібліотеці.

Немає сумнівів, що мнемічні процеси (процеси пам'яті) займають центральне місце і в інтелектуальній сфері особистості, і в загальному психічному розвитку школяра.

Потрібно відмітити, що дослідження пам'яті людини відкриває доступ до таких галузей психіки, знання яких має виключне значення для вирішення багатьох практичних завдань. Так, наприклад, для педагога дуже важливо знати, як краще структурувати учбовий матеріал та в якій послідовності пропонувати його учням, щоб забезпечити високу якість засвоєння при мінімальних витратах часу. Але для вирішення цієї проблеми необхідно визначити закономірності організації інформації у пам'яті та її відтворення.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати психологічні особливості і психологічні аспекти розвитку пам’яті в дітей молодшого шкільного віку у процесі навчання

Об`єкт дослідження: діти молодшого шкільного віку у процесі розвитку пам’яті.

Предмет дослідження: розвиток процесів пам’яті у дітей молодшого шкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми дослідження.

2. Обгрунтувати теоретичні засади дослідження розвитку процесів пам’яті у дітей молодшого шкільного віку в процесі навчання.

3. Виявити психологічні особливості розвитку процесів пам’яті у дітей молодшого шкільного віку.

4. Розкрити продуктивні функції та взаємодію довгочасної та оперативної короткочасної пам’яті в умовах навчальної діяльності.

5. Охарактеризовуючи систему об’єктивних та суб’єктивних чинників, що зумовлюють індивідуальні рівні розвитку навчальної пам’яті.

6. Екпериментально встановити залежність успішності розв’язання мнемічних та пізнавальних задач від якостей особистості пам’яті молодшого школяра і засобів переробки сприйнятої інформації.

Гіпотеза дослідження полягає в тому що індивідуальні особливості категоріальної та функціональної структури пам’яті можливо розглядати як важливі якості особистості, що зумовлюють ефективність процесу навчання.

Методологічну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення, сутність і розвиток особистості як суб’єкта професійної діяльності (Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, В.Д. Шадриков), положення про механізм регуляції і саморегуляції особистості (М.Й. Боришевський), концепція діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (О.М. Леонтьєв, С.М. Максименко, А.В. Петровський).

Методи дослідження: системний аналіз структури і рівнів ефективності навчальної діяльності; спостереження; лабораторний експеримент, тестування, аналіз результатів навчальної діяльності; структурно-функціональне моделювання діяльності; методи математичної статистки.

Багато відомих психологів займалися даною темою вивчаючи пам‘ять. Проблемами пам‘яті займалися нейрофізіологи та біохіміки, медики та зоологи. Питаннями: "Що таке пам‘ять?", "Як вона діє?", "Як її покращити?" – людство займалось давно. Вже в Древній Греції була розроблена мнемонологічна система. З древніх часів до нас надійшли поради щодо покращення пам‘яті. А.О. Смирнова, З.М. Істоміна, М.М. Шардакова, О. М. Леонтєва, П.І.

Розділ I. Теоретико-методологічні аспекти вивчення проблеми пам'яті

1.1 Психологічні теорії пам’яті

Пам'яттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища пам'яті – складні, феноменальні – ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, у своїй різнобарвності, доповнюючи одне одного. У енциклопедії сказано: пам'ять – це «здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки».

Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам'ять: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запис, зберігання й відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли”.

І ще одне визначення: “Запам'ятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається пам'яттю. В пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення й забування.”

З того, що міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:

1. Явища пам'яті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.

2. Будь-який вплив – події зовнішнього світу або внутрішні реакції – залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.

3. Пам'ять забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.

4. Те, що стало надбанням пам'яті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.

5. Процеси пам'яті – запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси пам'яті, говорять про сприйняття, запам'ятовування, відтворення.).

Отже, пам'ять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак – філософських, фізіологічних, психологічних – вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду – педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.

Головна та постійна турбота вчителя – озброювати учнів міцними знаннями, тобто у великому обсязі і надовго. Щоб школярі зберегли здоров'я та емоціональну стійкість, рівновагу, вчителю недостатньо знати тільки свій предмет і сучасну методику його викладання. Крім цього він повинен враховувати і відомості, що стосуються психіки та безпосередньо пам'яті учня. Спершу ті, що випливають вже з визначень пам'яті: будь-який вплив, що йде від вчителя, залишає відбиток в сфері почуттів, думок або рухів учня; довгострокове зберігання потрібної інформації в його пам'яті можна організувати процесом навчання; при дотриманні певних умов сліди пам'яті оживають і набута школярами інформація (знання) виявляється, актуалізується; в залежності від нервової системи (універсальних, відповідних віку, та індивідуальних особливостей школярів) мнемічна діяльність має як загальні, так і специфічні риси.

Стихійно або свідомо вчитель впливає на характер явищ пам'яті, сприяє їх правильному рухові, але буває й заважає повноцінному функціонуванню пам'яті та її розвитку.

Пам’ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати потрібну інформацію. Пам’ять включає такі процеси: запам’ятовування, зберігання, забування та відтворення. Запам’ятовування пов’язане із засвоєнням та накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення відтворення запам’ятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб’єкта сприяє його збереженню, а не використання – забуванню. Запам’ятовування і зберігання ґрунтується на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв’язків, забування – на їхньому гальмуванні, відтворення – на їхньому відновленні.

Теорії пам’яті: Психологічні теорії –підкреслюють роль об’єкта або активність суб’єкта у формуванні процесів пам’яті: теорія асоціанізму – розкриває залежність утворення зв’язків і особливостей об’єкта й водночас недооцінює роль суб’єкта у вибірковому утворенні. Погляди асоціаністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду дістали обґрунтування в теорії біхевіоризму. Біхевіористи трактували асоціації як елементи досвіду, засновані на функціональних зв’язках між операціями, що визначали результати навчання й поведінки суб’єкта. На противагу асоціанізму теорія гештальтизму виходить із принципу цілісності відображувальної функції психіки, активної ролі свідомості в процесах пам’яті. Відповідно до цієї теорії головним у створені зв’язків є організація матеріалу, яка й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою. Нині дедалі більше визнання дістає теорія діяльності особистості. За цією концепцією поняття діяльності розглядається як фактор, що зумовлює процеси пам’яті. Сама пам’ять виступає як мнемічна діяльність, котра включає в себе певну систему дій, підпорядкованих розв’язанню мнемічних задач на запам’ятовування, збереження й відтворення інформації в різних формах. Фізіологічні теорії механізмів пам’яті пов’язані з вченням Павлова про утворення тимчасових нервових зв’язків. Теорія нейронних моделей ґрунтується на просторово-часовій структурі з відкритими групами нервових клітин, що моделюють об’єкт відображення. Біохімічні теорії пов’язанні з нейрофізіологічними, розкривають механізми пам’яті на клітинному рівні.

1.2 Види памяті

Види пам’яті виділяють за такими критеріями:

1) залежно від того що запам’ятовується і відтворюється, яка діяльність переважає пам'ять розподіляють на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну;

2) за тривалістю закріплення і збереження матеріалу – на короткочасну(оперативну) і довгочасну;

3) залежно від того, які процеси пам’яті включаються в структуру діяльності, як вони пов’язанні із її цілями та засобами, - на мимовільну і довільну;

4) за усвідомленням змісту матеріалу пам’яті – на смислову і механічну.

Рухова полягає у запам’ятовуванні ті відтворенні людиною своїх рухів. Емоційна – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів. Образна – полягає у запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і зв’язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, смаковою, нюховою залежно від аналізаторів з якими пов’язане її походження.