133086 (Формування у дошкільників психологічної готовності до навчання в школі), страница 2

Це ж положення в своїх дослідженнях стверджувала українська вчена В.К. Котирло. Вона довела, що у дітей дошкільного віку є передумови для формування вольової готовності. Характерною рисою цього періоду є здатність підпорядкування мотивів своєї поведінки. Це дає можливість дитині керувати своєю поведінкою, яка необхідна для того, щоб включатися у спільну діяльність, приймати систему вимог, яку ставить школа і вчитель. Довільність поведінки – один з найважливіших показників готовності до навчання в школі.

У зв'язку з поступовим втіленням у життя програми шкільної реформи перед батьками постає питання в якому віці краще віддавати дітей до школи. Відповісти на це питання можна лише враховуючи індивідуальні та вікові особливості дітей а також рівень їх підготованості до школи.

У зв'язку з цим в системі виховання, перед тим, як прийняти дитину до школи, їй пропонують пройти тест, який виявляє готовність дитини до школи. На що ж спрямований цей тест?

По-перше, він визначає предметну готовність дитини – вміння читати, лічити, писати. (Під читанням ми розуміємо знання літер, здатність їх впізнавати, складати у склади та слова, тощо; під писанням – здатність дитини до копіювання зразків).

Не менш важливою, а під час й визначною є психологічна готовність. Саме вона забезпечує успішне включення дитини до процесу шкільного навчання та його ефективність.

Вступивши до школи, дитина посідає нову соціальну позицію – школяра. Дуже важливим є мотивація дитини зайняти цю позицію. Для її ефективного формування необхідно підтримувати бажання малюка "бути таким, як дорослий". Необхідно завчасно ознайомити дитину із соціальною функцією школи та її режимом, учбовими предметами, що їх вивчають у школі.

Необхідно акцентувати увагу дитини на привабливих сторонах позиції школяра, що відкривають для нього як нові права, що "прирівнюють" його у дечому до дорослих, так і нові обов'язки, не завжди приємні, зміст яких повинен виступати для неї як ще одне свідоцтво наближення до позиції дорослого [23].

Ефективність цих заходів значною мірою залежить також від того, як самі батьки ставляться до школи, свідком яких спогадів стає дитина. Дитина досить ретельно сприймає всю інформацію, що надходить від батьків, навіть якщо батьки несвідомо не досить гарно висловилися на адресу школи.

Для формування навичок спілкування з вчителем, а також довільності поведінки дитини, необхідно застосовувати сюжетно-рольові ігри з дорослими як рівними партнерами по грі, а на подальших етапах – спільну продуктивну діяльність з дорослими. Сюжетно-рольові ігри забезпечують встановлення позитивного емоційного ставлення до дорослого і перехід дитини від безпосередньої імпульсивної поведінки до довільної, опосередкованої правилами. Далі у спільній продуктивній діяльності у дитини формуються специфічне ставлення до дорослого як носія зразків та шляхів діяльності, та переорієнтація з результату дії на спосіб дії [25].

Формуванню внутрішньої позиції дитини як школяра, сприяють сюжетно-рольові ігри в школу. В процесі такої гри дитина може безпосередньо ознайомитися з шкільним режимом, та правилами яких слід дотримуватись.

Однак їх слід вводити поступово, щоб не перевантажити дитину і не знищити її позитивної мотивації. Про готовність може свідчити бажання дитини грати роль не вчителя, а учня. Досить корисним є також екскурсії до школи і спілкування зі школярами.

Якщо Ви вагаєтесь і не знаєте чи готова Ваша дитина до навчання в школі, Вам слід звернутися до спеціаліста (психолога-консультанта), який зможе ретельно вивчити даний конкретний випадок і відповісти на питання що Вас турбують, а також вказати на сильні сторони дитини і на ті, які слід розвивати. Тим не менше, якщо Ви вирішите віддати дитину до школи у шість років, шкільний режим повинен бути схожий на режим дитячого садка, без надмірного перевантаження, має бути кімната для денного відпочинку, ігрова кімната, тощо.

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання – цілісне утворення, яке включає в себе достатньо високий рівень розвитку мотиваційної, інтелектуальної сфер і сфери довільності. Відставання в розвитку однієї з них веде за собою відставання розвитку інших.

Висновок до розділу

Важливим етапом у дітей дошкільного віку є перехід з дитячого садка до школи, тобто дитина повинна бути готовою до навчання в школі.

За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання у школі можливе лише за умови, що на момент вступу до неї дитина набула відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку, який забезпечує її психологічну готовність до школи. Отже, квінтесенцією всього розвитку дошкільного періоду є психологічна готовність дитини до школи

Вступивши до школи, дитина посідає нову соціальну позицію – школяра. Дуже важливим є мотивація дитини зайняти цю позицію. Для її ефективного формування необхідно підтримувати бажання малюка "бути таким, як дорослий". Необхідно завчасно ознайомити дитину із соціальною функцією школи та її режимом, учбовими предметами, що їх вивчають у школі. Необхідно акцентувати увагу дитини на привабливих сторонах позиції школяра, що відкривають для нього як нові права, що "прирівнюють" його у дечому до дорослих, так і нові обов'язки, не завжди приємні, зміст яких повинен виступати для неї як ще одне свідоцтво наближення до позиції дорослого.

РОЗДІЛ 2. Аналіз організаційно-педагогічних умов підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі

2.1 Врахування психологічних компонентів та аспектів психологічної зрілості дитини

Перед початком шкільного життя дитини важливо визначити її психологічну зрілість, те, чи готова вона до навчання у школі. Важливо також визначити рівень здатності до навчання, спроможність утримувати нові знання й застосовувати їх на практиці.

Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і операцій мислення; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов'язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.

3. Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.

4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. Це важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності, переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.

В програмі нового типу "Я у Світі" вміщено базовий зміст дошкільної освіти, який передбачає гармонійний та різнобічний розвиток дошкільника, формування його особистості, створення в умовах дошкільного навчального закладу розвивального життєвого простору, сприятливого для:

• закладання основ його компетентності (розвиток досвіду, який допомагає дошкільникові розв'язувати проблеми у незвичних умовах, здобувати нову інформацію, набувати мобільності; формування здатності діяти адекватно, конструктивно, ефективно в різних життєвих ситуаціях; виховання вміння приймати свідомі рішення, задовольняти свої соціальні та індивідуальні потреби);

• формування шкільної зрілості:

а) розумової зрілості, показником якої є диференційоване сприймання, довільна увага, аналітичне мислення, наявність елементарних знань про природу, культуру, людей, самого себе; здатність висловлювати елементарні судження, обґрунтовувати свої думки;

б) соціальної зрілості, пов'язаної з умінням спілкуватися з дорослими та однолітками, ініціювати контакти, налагоджувати спільну взаємодію, домовлятися, узгоджувати свої дії з партнерами, допомагати іншим людям, мобілізовуватися на долання труднощів, виявляти відповідальність, виробляти самооцінні судження, поважати себе та інших;

в) емоційної зрілості, яка виявляється у певній емоційній стійкості дитини, здатності адекватно реагувати на ситуації та події, орієнтуватися в настроях та станах людей, що навколо, брати їх до уваги, контролювати та регулювати свою емоційну поведінку, утримуватися від імпульсивних проявів;

• забезпечення балансу фондів "можу" і "хочу": виховання і навчання спрямовуються на узгодженість життєво необхідних знань, умінь та навичок дошкільника з його особистими потребами, інтересами, бажаннями, прагненнями, планами;

• розвиток у дитини зачатків активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції як системи ціннісних ставлень до природи, культури, людей, власного "Я";

• виховання у дошкільника творчого ставлення до життя, вміння самостійно висувати елементарні гіпотези, генерувати оригінальні ідеї, нешаблонно розв'язувати проблеми, проявляти самобутність та раціоналізаторство [2].

Діти по-різному розвиваються. Одна дитина може мати розвинене мовлення, але бути незграбною і повільною, інша – добре рахувати, та не в змозі засвоїти букв тощо. Тому дуже важливим є індивідуальний підхід до кожного хлопчика чи дівчинки в садочку чи вдома. Значна кількість проблем у навчанні є наслідком інтелектуальної дисгармонійності в цілому нормально розвиненої дитини.

Типовий приклад – домінування певного типу сприйняття. Найбільш поширений спосіб подання інформації у школі – словесні пояснення вчителя. Їх легко сприймають так звані аудіали, інші діти значно краще засвоюють матеріал, побачивши, прочитавши його. Тому що вони – візуали. Найбільш виграшним є змішаний аудіально-візуальний тип сприйняття.

Важче розібратися з дітьми, у котрих добре розвинена рухливість. Вони можуть дуже добре ліпити, малювати, але навички читання, письма їм засвоїти буває складно. Такі діти часто потрапляють у спеціальні школи.

Масове обстеження дітей-дошкільнят і першокласників засвідчує рідкісність такого явища, як гармонійний розвиток дитини. Та за умов правильного навчання гармонізація розвитку цілком можлива. Значної уваги слід надавати розвиткові мовлення дитини, звертаючи увагу не лише на правильність вимовляння звуків, але й уживання слів, уміння складати речення, багатство її словникового запасу.

Які ж неприємності можуть очікувати у школі на школяра, особливо першокласника, та яким чином їх можна усунути?

Ті діти, які погано розмовляють, здебільшого тривалий час не можуть навчитися читати, пишуть так, як сприймають слова на слух, припускаються багатьох специфічних помилок. Якщо завчасно не стимулювати формування навичок читання й письма, то в подальшому виникнуть проблеми із засвоєнням інших шкільних предметів. Слід пам’ятати, що під час навчання навичка читання повинна передувати навичці письма. Нині ж часто за нетривалий час діти змушені паралельно засвоювати обидві навички. Якщо вчасно не допомогти дитині, то в середніх класах виправити недолік, допомогти дитині буває дуже складно. Неподолані труднощі, які відчуває учень, провокують появу емоційно-особистісних порушень. Першокласники можуть стати жертвами невротичних розладів: діти стають дратівливими, часто й легко ображаються, плачуть.

З часом вони швидко втомлюються. Та це не заважає їм бути непосидючими, заважати іншим учням. Можуть виникнути активний і пасивний протести. Зникає бажання йти до школи, кожен ранок стає проблемним і для дитини, і для батьків. Значне збільшення мовленнєвого контакту може спричинити запинання: організм дитини реагує появою тиків – мимовільних скорочень окремих м’язів. Усі названі симптоми свідчать про необхідність звернення по допомогу до спеціаліста, завдяки чому їх можна позбутися. Коли ваша дитина стане успішною в провідній для неї діяльності (навчанні), емоційно-особистісні порушення зменшуються або й зовсім зникають, нормалізується поведінка, з’являється упевненість у собі.

Чи можливо убезпечитися від небажаних для дітей і батьків наслідків неготовності майбутніх першокласників до школи?