1.3.2 Погляд вітчизняних психологів на проблему самосвідомості

У вітчизняній психології під самосвідомістю розуміється процес пізнання людиною самого себе, в результаті якого утворюється уявлення про себе як суб'єкта дій і переживань і складається емоційно, - ціннісне відношення.

В психологічній літературі особливо багато робіт, в яких самосвідомість розглядається як сама найважливіша частина особи. При цьому нерідко підкреслюється, що рівень розвитку особи пропорційний рівню розвитку самосвідомості. Будучи регулятором поведінки, самосвідомість впливає на подальший розвиток особи. Виходячи з правильного розуміння природи і єства самосвідомості особи, вітчизняні психологи внесли ясність і в питання про розвиток самосвідомості дитини. В протилежність психологам - ідеалістам, які дотримуються думки про природженість самосвідомості, наші психологи визнають природженим не самосвідомість, а лише передумови до його розвитку.

Тому справжнє джерело і рушійні сили розвитку самосвідомості, як відзначає С.Л. Рубенштейн, слідує шукати не в природжених передумовах, а в зростаючій реальній самостійності індивіда, що виражається в зміні його взаємин з оточуючими людьми. Регуляція зв'язку дитини з середовищем, виховання тим самим грає роль, що веде, і в розвитку самосвідомості особи дитини.

У вітчизняній психології як визначальних чинників розвитку самосвідомості береться власна практична діяльність людини і його взаємодія з оточуючими людьми, за допомогою яких він засвоює накопичений людством суспільний досвід.

Самосвідомість представляє собою складну психічну освіту, що складається із структурних складових, проте щодо змісту і функцій складових думки дослідників не завжди співпадають.

Структура самосвідомості.

Більшість авторів виділяють в самосвідомості два основні компоненти: когнітивний і емоційний ( М.І. Лісина, У.В. Столін, І.І. Чеснокова)

І.І. Чеснокова представляє самосвідомість як єдності 3-х компонентів: самопізнання, емоційно - ціннісне відношення до себе і саморегулювання поведінка особи. І.С. Кон включає в структуру самосвідомості 4 компоненти: свідомість своєї тотожності, свідомість власного “Я”, усвідомлення своїх психічних властивостей і певну систему соціально - етичних самооцінок. Л.Д. Олейник говорить про шість компонентів структури самосвідомості: самопочуття, самопізнання, самооцінка, самоконтроль, самокритичність, саморегуляція.

Найбільш послідовна концепція самосвідомості сформована У.В. Століним. Відповідно до трьох видів активності, він виділив три рівні в розвитку самосвідомості: оргазмічний, індивідуальний і особовий.

Оригінальну концепцію структуризації самосвідомості запропонувала В.С. Мухина. Згідно цієї концепції самосвідомість розвивається усередині наступної історично склалася і соціально обумовленої структури: ім'я власне плюс особистий займенник ( за якими коштують фізичний вигляд і індивідуальне духовне єство людини); домагання на визнання; статева ідентифікація; психологічний час особи ( індивідуальне минуле, теперішній час і майбутнє); борг і права особи.

Різні компоненти структури самосвідомості вивчені неоднаково. На перший план висувається проблеми самооцінки. Питання ж самосвідомості залишилися як би в стороні від психологічних досліджень, не дивлячись на їх велику актуальність і значення.

В нашій психології існує безліч робіт, присвячених вивченню самооцінки. Більшість з них аналізують самооцінку в якості освіти, що вже склалася. Ці роботи зачіпають в основному шкільний вік і розглядають, з одного боку, функції самооцінки на різних етапах цього віку, а з другого боку, - роль різних чинників в її розвитку і вдосконаленні.

САМООЦІНКА.

Дослідження, спеціально присвячені вивченню умов розвитку уявлень про себе, зустрічаються дуже рідко.

Існує цілий ряд досліджень, присвячених приватним питанням розвитку самосвідомості на тому або іншому етапі дитинства. Більшість з них відносяться до шкільного віку, в основному до підліткового. Менш досліджено питання розвитку самосвідомості в дошкільному віці. Можливо, це пов'язано з тим, що довгий час в психології появу самосвідомості відносили лише до підліткового. Правда, вже в 50-ті роки з'явилися роботи, в яких межі виникнення самосвідомості опускалися до 3-х років, а в даний час початі експериментальні дослідження, які виявляють навіть в немовлят наявність певних утворень, що явилися генетичною передумовою для розвитку їх самосвідомості.

Прослідимо шлях розвитку самосвідомості від дитинства до підліткового віку.

1.4 Розвиток самосвідомості в онтогенезі

Більшість зарубіжних і вітчизняних психологів визнають природженим не самосвідомість, а лише передумови до його розвитку.

Вияв самосвідомості можна прослідити в дитини на початку раннього віку. Приблизно в 2 роки дитина починає взнавати себе в дзеркалі. Американські психологи провели такий експеримент: дітей підводили до дзеркала, потім непомітно торкалися носа кожної дитини, залишаючи на ньому плямочку червоної фарби. Знову подивившись в дзеркало, діти до 2 років ніяк не реагували на свої забруднений носи, не відносивши до себе червоні плями, побачені в дзеркалі. А більшість дворічних дітей, побачивши своє віддзеркалення, доторкалися пальцями до носа, - отже взнавали себе. Пізнавання себе - найпростіша, первинна форма самосвідомості.

Новий етап в розвитку самосвідомості починається, коли дитина називає себе - спочатку на ім'я, в третій особі: “Тата”, “Саша”. Потім, до трьох років, з'являється займенник “я”. Більше того, в дитини з'являється і первинна самооцінка - усвідомлення не тільки свого “я”, але того, що “я добрий”, “я дуже добрий”.

В ранньому віці можна було спостерігати всього лише витоки самосвідомості дитини.

В подальшому формуванні особи найтіснішим чином пов'язано з розвитком самосвідомості, що має на кожному віковому етапі онтогенетичного розвитку особи свої специфічні особливості.

В дошкільника в ролевій грі формується прагнення до суспільно значущої і суспільно оцінюваної діяльності, розвивається соціальна активність, самосвідомість. Усвідомлюючи своє “Я”, дошкільник прагнути виявити себе, свою активність, наслідуючи дорослим. Він бачить себе очима дорослих, його виховуючих.

Ще одна лінія розвитку самосвідомості - усвідомлення своїх переживань - “я радий”, “я засмучений”. Для цього періоду характерна статева ідентифікація: дитина усвідомлює себе як хлопчика або дівчинку. Діти придбавають уявлення про відповідні стилі поведінки. Починається усвідомлення себе в часі. В 6-7 років дитина пам'ятає себе у минулому, усвідомлює в теперішньому часі і представляє себе в майбутньому: “коли я був маленьким”, “коли я виросту великій”.

Молодший шкільний вік - початок шкільного життя. Учбова діяльність стає для нього ведучою. На початку молодшого шкільного віку дитина приходить до усвідомлення свого місця в світі суспільних відносин. Він відкриває для себе значення нової соціальної позиції - позиції школяра, пов'язаної з виконанням високо цінуємій дорослими учбової роботи. І хай бажання зайняти це нове місце в житті з'явилося в дитини не в самому початку навчання, а на рік пізніше, все одно формування відповідної внутрішньої позиції корінним чином міняє його самосвідомість. Умовно цей період можна позначити періодом народження соціального “Я”.

До підліткового віку розвиток самосвідомості відбувається стихійно, переважно без участі суб'єкта в його формуванні. Разом із збереженням стихійної лінії розвитку самосвідомості, з'являється ще одна основна лінія його, припускаюча активність самого суб'єкта в цьому процесі. В підлітків виникає потреба обернутися на самого себе, пізнати себе як особу, відмінну від інших людей. Це, у свою чергу викликає в нього прагнення до самоутвердження, самореалізації і самовиховання.

Н а кожному віковому етапі онтогенезу - в роки дитинства, раннього і дошкільного дитинства, в молодшому шкільному, підлітковому і старшому шкільному віках, в ході становлення і розвитку особи дитини відбувається формування і розвиток його активності, самосвідомості.

В період від народження до 1-го року в дітей закладається основні потреби і здібності до спілкування. ”В своїй основі потреба суб'єкта в спілкуванні з іншою людиною, - пише Лісина, - є потреба в оцінці, яку суб'єкт від нього одержує і яку сам дає. Така взаємна оцінка......... забезпечує найбільш ефективну саморегуляцію індивіда...(М.Н. Лісина, 1974).

Дитина починає знаходити готовність в зовнішніх враженнях. Дорослі регулюють сприйняття і дії дитини, але дуже рано немовля починає виявляти у взаємодії з дорослим і свою ініціативу.

В ранньому дитинстві роль дорослого як і раніше залишається ведучою, проте дитина вже прагнути діяти без допомоги дорослого, самостійно. Нові тенденції усилюють активність дитини (“я сам”) і приводить до виникнення нових взаємин з дорослими. Л,І, Божовіч відзначає: “В цей період пізнавальна діяльність дитини звертається вже не тільки на зовнішній світ, але і на самого себе (Л.І. Божовіч, 1978, с.31).

По зауваженню Л.І Божовіч, процес формування дитини раннього віку завершується виникненням центральної особової освіти у вигляді “системи “Я”. В цю систему входить не тільки деяке знання, але і відношення до себе.

В подальшому формуванні особи найтіснішим чином пов'язано з розвитком самосвідомості, що має на кожному віковому етапі онтогенетичного розвитку особи свої специфічні особливості.

В дошкільний період зростання активності і бажання діяти, пробувати себе в різних починах виявляється особливо яскраво. Дитина випробовує настійну потребу в застосуванні і розвитку своїх нових можливостей. Йому подобається досягати якої-небудь цілі, одержувати очікувані результати, завдяки власним зусиллям, справлятися з певними вимогами і при тому спілкуватися, викликати до себе увагу, зустрічати схвалення.

В грі зміцнюється і розвивається людська потреба в активній дії на оточуючих, в нього формуються перші “моральні інстанції” (Д.Б. Эльконин,1960), і на цій основі починає формуватися оцінка власної поведінки, початкова форма свідомості дитиною самого себе, яка виявляється до кінця дошкільного віку і явився основним новоутворенням цього самого найважливішого періоду” (Д.Б. Ельконін, 1960, с.316).

Усвідомлюючи своє “Я”, дошкільник прагнути виявити себе, свою активність, наслідуючи дорослим.

В ролевій грі в дошкільника формується прагнення до суспільно значущої і суспільно оцінюваної діяльності, розвивається соціальна активність, самосвідомість.

Молодший шкільний вік - початок шкільного життя. Учбова діяльність стає для нього ведучою. В цьому періоді в дитини виникає свідомість себе як істоти соціального і свого місця в системі доступних йому суспільних відносин. Умовно цей період можна позначити періодом народження соціального “Я”. Саме в цей час в дитини формується “внутрішня позиція”, що породжує потребу зайняти нове місце в житті .

До підліткового віку розвиток самосвідомості відбувається стихійно, переважно без участі суб'єкта в його формуванні. Разом із збереженням стихійної лінії розвитку самосвідомості, з'являється ще одна основна лінія його, припускаюча активність самого суб'єкта в цьому процесі. В підлітків виникає потреба обернутися на самого себе, пізнати себе як особу, відмінну від інших людей і відповідно до обраного зразка. Це, у свою чергу викликає в нього прагнення до самоутвердження, самореалізації і самовиховання. Докладніше про це буде розбиратися в наступному розділі.

РОЗДІЛ II. УМОВИ І ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА

ФОРМУВАННЯ САМОСВІДОМІСТЬ МОЛОДШОГО ПІДЛІТКА.

2.1 Роль фізичних змін в самосвідомості молодшого підлітка

Важливим змістом самосвідомості підлітка явився чин його фізичного “Я” - уявлення про свій тілесний вигляд.

Завдяки бурхливому зростанню і перебудові організму, різко підвищується інтерес до своєї зовнішності. Формується новий чин фізичного “Я”. Уявлення про свою зовнішність не випадково займає важливе місце в самосвідомості підлітка. Малюючи словесний портрет, підліток значно частіше, ніж молодші діти і дорослі люди, включає в опис межі своєї зовнішності. Це пояснюється тим, що риси доросління яскравіше всього виявляються в підлітка в зміні його тілесного вигляду.

Процес розвитку приводить молодих людей до концентрації на фізичних аспектах свого Я. Підлітки починають хворобливо відноситься до уявлення про норму відносно зростання тіла, його розміру, ваги, пропорцій, зачіски, особи і т.д. Через гіпертрофовану значущість зовнішності підлітком гостро переживаються всі вади зовнішності, дійсні і уявні, тому спостерігається значне зниження самооцінки і відчуття власної значущості. Це особливо істотно у зв'язку з тим, що в період фізичних змін на самооцінку підлітка дуже впливає реакція оточуючих, особливо реакція і відношення представників іншої підлоги.

Достатньо складна ситуація складається, коли дівчатка вже починають дорослішати, а хлопчики ще немає. Через це в класі виникають конфлікти: дівчаткам стає нецікавий спілкуватися з своїми однокласниками і вони починають їх просто ігнорувати. Таке відношення дуже поранить хлопців, в них виникає комплекс неповноцінності, занижується самооцінка.

Уважне спостереження за фізичними спостереженнями, що відбуваються в період статевого дозрівання, стимулюється загальними перетвореннями тіла, що представляють джерело турботи для багатьох молодих людей; до того ж сексуальний розвиток дуже пов'язаний з формуванням власної значущості і особовою ідентичністю.

Актуальним стає порівняння і оцінка себе з погляду еталонів “мужності” і “жіночності”. Не випадково, серед підліткових хобі “тілесні” захоплення займають одне з центральних місць. Хлопчики починають займатися різними видами спорту. Головну привабливість цих занять складає можливість зміцнення своєї фізичної сили, придбання “мужнього” вигляду. З тією ж ціллю дівчатка захоплюються ритмічною гімнастикою - еталон привабливої молодої жінки вимагає таких якостей, як стрункість, спортивність, розкованість.

Таким чином, фізичні зміни грають велику роль в становленні самосвідомості підлітків. Від самооцінки фізичних змін будуть надалі залежати багато аспектів самосвідомості.

2.2 Роль мислення в становленні самосвідомості

Щоб зрозуміти роль мислення в становленні самосвідомості, треба прослідити зміни в психіці дітей молодшого шкільного віку, які підводять до виникнення нового рівня самосвідомості в початковому підлітковому віці.

Учбова діяльність в молодшому підлітковому віці явилася ведучою, тобто тій, в якій формуються основні психологічні новоутворення цього періоду: теоретичні форми мислення, пізнавальні інтереси, здатність управляти своєю поведінкою, відчуття відповідальності і багато інших якості розуму і характеру школяра, що відрізняють його від дітей дошкільного віку. При цьому головну роль грає розвиток мислення, що відбувається в ході засвоєння наукових знань. Виникаючі тут новоутворення явилися істотними для розуміння тих змін, які відбуваються в свідомості і особі дітей підліткового віку.

Згідно думки Л.С. Виготського, навчання в школі висуває мислення в центр свідомої діяльності дитини. А це означає закономірну перебудову і самого свідомості. Стаючи домінуючою функцією, мислення починає визначати роботу і всіх інших функцій свідомості, інтегруючи їх для вирішення задач, що стоять перед суб'єктом.

Таким чином в молодшому шкільному віці відбуваються істотні зміни в самосвідомості. До навчання воно, спираючись на безпосередній життєвий досвід, оперує або конкретними чинами і уявленнями, або своєрідними еквівалентами понять, даними у формі неусвідомлюваних дитиною плотських узагальнень. В процесі шкільного навчання воно перетвориться в мислення теоретичне, в основі якого лежить операція поняттями.

Засвоюючи знання, школяр вчиться процесу утворення понять, тобто опановує умінням будувати узагальнення не по схожих ознаках, а на основі виділення істотних зв'язків і відносин, тобто він опановує умінням міркувати у власне теоретичному плані.