132996 (Психологічні особливості самосприймання студентської молоді)

15

ВСТУП

В теорії і практиці вдосконалення нашого суспільства однією з найважливіших є проблема цілеспрямованої підтримки становлення особистості. Людина має виховуватись не просто як носій певної суми знань, а, перш за все, – як громадянин України, соціально активний її будівничий, і водночас, творець самого себе як людина із сформованими моральними установками, інтересами, високою культурою праці і поведінки. Вирішення цього завдання вимагає здійснення психолого-педагогічних досліджень, які розкривали б закономірності розвитку людини як цілісної особистості, формування її соціальних настановлень, ціннісних орієнтацій тощо.

В останні десятиріччя все більше увага дослідників звертається до проблеми пошуку механізмів та закономірностей становлення самосвідомості особистості. Загальна проблематика самосвідомості особистості посіла значне місце у теорії психології завдяки працям Р. Бернса, У. Джемса, І.С. Кона, К. Роджерса, С.Л. Рубінштейна, В.В. Століна, І.І. Чеснокової, Т. Шибутані, К. Юнга, В.О. Ядова та інших.

Існує декілька підходів до визначення сутності та структури самосвідомості, а окремі її компоненти були предметом численних досліджень, як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. У працях вітчизняних і зарубіжних психологів (Н.Є. Анкудінова, В.Г. Асєєв, А.А. Бодальов, Л.І. Божович, Є.А. Бондаренко, В.П. Левкович, Г.І. Ліпкіна, П.Р. Чамата, Р. Бернс, К. Блага, М. Шебек, А. Валлон) представлені теоретичні положення про співвідношення та взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників становлення свідомості і самосвідомості особистості, генезис самосвідомості, її складових.

Однією з актуальних проблем сучасної психологічної науки є проблема самосприймання молоді. Ця тема достатньо складна, включає дослідження ряду аспектів, а саме: вікові психологічні особливості студентської молоді, соціологічні проблеми освіти і виховання, вплив колективу, сім'ї та інше.

На сучасному етапі розвитку вікової психології, проблема самосприймання особистості студентського віку є мало дослідженою. Загалом, студентський вік психологи (зокрема, І.С. Кон, В.П. Петрунек, Л.Н. Таран, М.В. Савчин, Л.П. Василенко та інші) розглядають як юнацький, який варіюється між 14 та 20 роками. О.В. Винославська, на противагу, виділяє чіткі межі студентського віку – 16 – 23 років, тобто вік, придатний для навчання та здобуття особистістю певних знань, вмінь та навичок. Не можна не погодитися із думкою О.В. Винославської про те, що другий період юності, на який припадає студентський вік, має специфічні закономірності і являє собою важливий етап у розвитку особистості.

К.Д. Ушинський вважав, що період життя людини від 16 до 22-23 років є найбільш вирішальним: «Тут саме завершується період утворення окремих низок уявлень, і якщо не усі вони, то значна частина їх групуються в одну мережу, досить широку, щоб надати вирішальну перевагу тому чи іншому уявленню у напрямі думок людини та її характері» [40, с. 441].

Актуальність роботи полягає у тому, що від того, якою є самосвідомість та самосприймання сучасної молоді, залежить її майбутнє і майбутнє суспільства в цілому. Тому дослідження цієї проблеми є дуже актуальним на сучасному етапі.

Тема курсової роботи – «Психологічні особливості самосприймання студентської молоді».

Об’єкт дослідження – самосвідомість студентської молоді.

Предмет дослідження – самосприймання студентської молоді.

Мета курсової роботи – на основі аналізу об’єкта дослідження виявити та охарактеризувати особливості самосприймання студентів.

Виходячи з мети курсової роботи, перед нами поставлені такі завдання:

1. Охарактеризувати розвиток особистості студента (в юнацькому віці);

2. Проаналізувати особливості самосвідомості та її складових;

3. Виявити специфіку розвитку самосприймання студентів;

4. Проаналізувати особливості дослідження самосприймання студентської молоді.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали загальнотеоретичні положення наукової психології про сутність особистості,закономірності її становлення та розвитку (Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, Р. Мей, В.М. Мясищев, А.В. Петровський, К.Д. Ушинський); загальнопсихологічні теорії свідомості та самосвідомості особистості (І.С. Кон, В.В. Столін, С.Л. Рубінштейн, К.Юнг); теорії розвитку самосвідомості в онтогенезі (К. Бернс, М.Й. Боришевський, І.С. Кон); положення про сутність самосприймання та самосвідомості особистості (Б.Г. Ананьєв, Р. Бернс, О.В. Винославська, І.С. Кон, В.І. Носков, О.Г. Спіркін, І.І. Чеснокова та ін.); положення про структуру та диференціацію стосунків у студентських групах (О.В. Винославська, О. Душоткін, Л. Уманський та ін.); уявлення про вплив факторів ціннісних орієнтацій на процес формування самосвідомості студентської молоді (I.Д. Бех, Б.С. Круглов, В. Кіпень, Ж.О. Омельченко, М.А. Скок, О.В. Соколов та ін.); положення про вплив професійного самовизначення на формування особистості студента (І.В. Дубровіна, В.І. Носков, В.Т. Лісовська, В.В. Столін, ін.).

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань, досягнення мети, нами було використано загальнонаукові методи теоретичного рівня: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та метод узагальнення науково-теоретичних даних.

Наукова новизна дослідження. Оскільки у сучасній віковій та соціальній психології проблема самосприймання студентської молоді недостатньо вивчена, наукова новизна нашого дослідження полягає у поглибленні та подальшому розвитку наукових уявлень стосовно проблеми психологічних особливостей самосприймання студентів.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні знань про особливості розвитку людини юнацького віку; у розкритті особливостей самосприймання та самосвідомості студентської молоді, а також у обґрунтуванні певних теоретичних підходів до розгляду цієї проблеми.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг курсової роботи складає 48 сторінок. Кількість використаних літературних джерел складає 46 найменувань.

РОЗДІЛ 1. Самосприймання студентів як психологічна проблема

У цьому розділі подано аналіз закономірностей розвитку самосвідомості у студентському віці, зокрема психологію юнацького віку і формування самосвідомості; теоретичні моделі структури та функцій самосвідомості; прогнозування й планування життєвого шляху як один із напрямків становлення самосвідомості в юнацькому віці; особистість як спрямованість у майбутнє; цінності, які визначають сенс існування студента.

1.1 Психологічна характеристика розвитку особистості студента

Молоді, в тому числі студентській, належить особлива роль у суспільстві, адже саме її представники сьогодні - це керівники держав, урядів, науковці, економісти, юристи і т. д. - те покоління, яке буде творити історію завтра. Тож, не дивно, що у процесі формування особистості студентського віку, головною проблемою дослідження стає проблема самосприймання та самосвідомості людини юнацького віку. Докладно цю проблему у своїх працях розглядали такі психологи: О.В. Винославська, В.І. Носков, І.С. Кон, Л.М. Балабанова, Ю.О. Самарін, М.О. Скок, В.І. Астахова та багато інших дослідників.

Одне з перших визначень поняття «молодь» було дано в 1968 р. В.Т. Лісовським: "Молодь — покоління людей, що проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні і інші соціальні функції; залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років" [21, с.34].

Пізніше більш повне визначення було дане І. Коном: "Молодь — соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тим і іншим соціально-психологічних властивостей. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного устрою, культури і властивих даному суспільству закономірностей соціалізації" [18, с. 15].

Процес становлення соціальної зрілості молоді, вибір нею життєвого шляху відбуваються у всіх основних сферах життєдіяльності особи, реалізовуючись за допомогою навчання і виховання, засвоєння і перетворення досвіду старших поколінь. Основними соціально-психологічними регуляторами цього процесу і одночасно показниками положення молоді в суспільстві і в структурі історичного процесу розвитку виступають ціннісні орієнтації, соціальні норми і установки. Вони визначають тип свідомості, характер діяльності, специфіку проблем, потреб, інтересів, очікувань молоді, типові зразки поведінки. Молодість — це шлях в майбутнє, який вибирає сама людина. Вибір майбутнього, його планування — характерна риса молодого віку; він не був би таким привабливим, якби людина наперед знала, що з ним буде завтра, через місяць, через рік.

У віковій психології молодість характеризується як період формування стійкої системи цінностей, становлення самосвідомості і формування соціального статусу особи.

По перше, необхідно зазначити, що у сучасній віковій психології часто поняття студентського віку заміняється на юнацький вік (згідно з віковими характеристиками вітчизняної психології). Тож, насамперед, ми розглянемо поняття «студент».

Термін «студент» має латинське походження і в перекладі українською мовою означає людину, що старанно працює, учиться, тобто оволодіває знаннями [8, с. 65].

Завдяки спільному виду діяльності – навчанню, спільному характеру праці студенти утворюють певну соціально-професійну групу, провідною функцією якої є набуття відповідних знань та умінь у галузі обраної професії, навичок самостійної творчої діяльності.

Другий період юності, на який припадає студентський вік, має специфічні закономірності й являє собою важливий етап у розвитку особистості. У цей період відбувається становлення фахівця, формування його світогляду, ідеалів, цінностей, переконань. Студентські роки молодої людини, на думку О.В. Винославської, слід розглядати не тільки як підготовку до майбутньої професійної діяльності, але й як першу сходинку до зрілості [8, с. 65].

Студента як людину певного віку і як особистість можна розглядати у трьох іпостасях [8, с. 65]:

• соціальний, яка обумовлена належністю студента до певної соціальної (академічної) групи і виявляється через виконання ним функцій майбутнього фахівця;

• психологічний, що являє собою єдність психічних процесів, станів і таких властивостей особистості, як характер, темперамент, спрямованість, здібності, від яких, власне, й залежить протікання психічних процесів та виникнення психічних станів;

• біологічний, що включає в себе тип нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, соматичний тип, психомоторику, фізичний стан тощо.

Це означає, що дослідження якостей і можливостей студентів, їх вікових та особистісних особливостей слід проводити в усіх зазначених напрямах.

Ю.О. Самарін виділив ряд характерних рис та протиріч соціально-психологічного характеру, що мають місце у розвитку студентської молоді. У цей період молода людина здійснює вибір професії, оволодіває нею і починає випробовувати себе в інших сферах життя, самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно самостійність суджень і дій. У цьому віці на основі синтезу наявних знань, життєвого досвіду, самостійних міркувань і дій формуються світогляд, етичні та естетичні погляди. Багато які з них переходять зі сфери теоретичних уявлень у сферу практичних здійснень (кохання, шлюб, створення власної сім’ї). Однак, у зв’язку із матеріальною залежністю від батьків виникає економічне протиріччя між різноманітністю бажань і можливістю їх задоволення [33, с. 127].

Поєднання роботи з денною формою навчання створює ще одне протиріччя – надзвичайний дефіцит вільного часу, який позначається як на якості навчання, так і на сімейних відносинах, і який в кінці кінців призводить до зниження інтенсивності інтелектуального та емоційного життя.

Наступне протиріччя, на думку Ю.О. Самаріна [33, с. 128], хронічна нестача часу на переробку постійно зростаючого потоку інформації. Знаннями ж, за його словами, стає тільки та інформація, яка була засвоєна.

Існує ще одна особливість психічного розвитку студентів: якщо в середній школі навчання і виховання завжди випереджають розвиток, то у вищому навчальному закладі розвиток студентів іноді випереджає навчання і особливо виховання.

Для другого періоду юності типовим є максималізм і категоричність оцінок. Американський психолог, Р. Мей вважає [26, с. 262], що переситившись вченою мудрістю своїх знань, студенти часто відчувають потребу якимось чином «вибрикнути». «Навряд чи вдається утримати їх, - пише він, - але можливо підказати, куди направити свою бунтарську силу. Імовірно, на якомусь етапі кожна молода людина відчуває бажання повстати, заявити про себе, як незалежну особистість, навіть якщо це дорого обійдеться їй та оточуючим. Це говорить лише про життєву силу, що рветься назовні, енергію і потенційні можливості, про творче багатство інстинктивних потягів» [26].