132954 (Самоконтроль та саморегуляція)

ЗМІСТ:

Вступ

1. Самоконтроль поведінки людини.

1.1 Поняття, склад самоконтролю поведінки людини, функції й види самоконтролю поведінки людини в різних сферах діяльності

1.2 Значення самоконтролю емоційних станів у поведінці людини

1.3 Формування самоконтролю поведінки в онтогенезі

2. Саморегуляція поведінки людини.

2.1 Поняття саморегуляції у вітчизняній і закордонній психології

2.2 Методи саморегуляції поведінки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Проблема психологічних механізмів самоконтролю активності індивіда по актуальності займає одне з основних місць у суб'єктному підході дослідження психіки людини (А.В. Петровский, К.А. Абульханова-Славська, С.Л. Рубінштейн, А.В. Брушлинський, О.А. Конопкин й ін.).

У дослідженнях типологічних особливостей усвідомленого самоконтролю діяльності в цей час не тільки розроблені наукові підходи й подання про контроль суб'єктної активності, але й виявлені закономірності й регуляторні механізми типів і видів активності (П.К. Анохін, Н.А. Бернштейн, Б.Ф. Ломів, Д.А. Ошанин, О.А. Конопкин, В.Д. Шадриков й ін.).

Важливість дослідження регуляторних психічних процесів не викликають сумніву, тому що описані існуючі риси контролю і їх інтегративна сутність й універсальна структура самих різних типів активності людини (К.А. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, П.К. Анохін, Л.М. Веккер, Н.А. Бернштейн, В.П. Зінченко, О.А. Конопкин, Д.А. Ошанин, В.Д. Шадриков, В.Э. Чудновський й ін.).

Довільна активність людини досліджена в індивідуальній взаємодії з навколишнім світом, позначається й вивчається через поняття індивідуального стилю самих різних форм психічної активності й діяльності (А.Адлер, Г. Олпорт, X. Уіткин, К.М. Гуревич, B.C. Мерлин, Е.А. Климов, Б.Ф. Теплов). [13]

У закордонній психології робиться акцент на особистих причинах, де розглядається стиль самоконтролю у зв'язку з особливостями поводження, реагування, пізнавальних процесів (Г. Олпорт, Р. Стагнер, X. Виткин, Дж. Каган й ін.).

Регуляторна роль індивідуального стилю у взаємодії людини з навколишнім світом розглядалася К.М. Гуревичем, Е.А. Климовим, B.C. Мерлиним, Е.П. Ільїним, В.А. Колга, Т.В. Корниловою, Н.С. Лейтес, М.А. Холодною, В.А. Толочек, В.З. Чудновським й ін..

У цей час у лабораторіях психології розроблена принципова функціональна модель структури, вивчені загальні закономірності самоконтролю (О.А. Конопкин, В.І. Степанський, В.І. Моросанова, А.К. Осницький, Г.С. Пригін, Н.Ф. Круглова, Н.О. Сипачев, Э.А. Фарапонова й ін.).

Розвивалися подання про структуру й механізми процесу самоконтролю (Ю.С. Жуйков, Ю.А. Миславський, В.І. Моросанова, Н.Ф. Круглова, А.К. Осницький, Н.О. Сипачев, В.І. Степанський, Е.Ф. Фарапонова й ін.).

На сьогодні накопичені дані про існування яскравих індивідуальних розходжень у реалізації окремих регуляторних функцій забезпеченості психічними засобами різного рівня й сформованості, а також у розвиненості загальної здатності до самоконтролю (В.І. Степанський, В.І. Моросанова, А.К. Осницький, Г.С. Пригін, Н.Ф.Круглова й ін.).

Зв'язок успішності з індивідуальною сформованістю окремих процесів і цілісної системи самоконтролю була показана також і при дослідженні причин неуспішності школярів (Н.Ф. Крулова).

Ціль даної роботи розкрити сутність самоконтролю діяльності й поводження.

Інтерес до проблеми психічного самоконтролю зріс за останні роки, про що свідчить той факт, що до феномена й поняття самоконтролю звертаються у своїх дослідженнях представники самих різних психологічних дисциплін. Особливу роль у становленні сучасних подань про самоконтроль зіграв системний підхід, у рамках якого підкреслюється необхідність її вивчення як процесу, що має багаторівневу детермінацію.

Методологічними підставами дослідження є суб'єктний підхід до дослідження психіки людини (С.Л. Рубінштейн, К.А. Абульханова-Славська, А.В. Брушлинський, А.В. Петровський й ін.) і подання про функціональну структуру системи усвідомленого самоконтролю довільної активності людини (О.А. Конопкин), а також авторська концепція індивідуального стилю самоконтролю (В.І. Моросанова).

1. Самоконтроль поведінки людини

1.1 Поняття, склад самоконтролю поведінки людини, функції й види самоконтролю поведінки людини в різних сферах діяльності

Самоконтроль є умовою адекватної, цілеспрямованої, інтегрованої психіки. Самовиховання й самовдосконалення особистості, навчання й професійна діяльність, поводження в суспільстві припускають неодмінну включеність у них самоконтролю. Самоконтроль ставиться до числа обов'язкових ознак свідомості й самосвідомості людини. Він виступає як умова адекватного психічного відбиття людиною свого внутрішнього світу й навколишньої її об’єктивної реальності. Самоконтроль є одним з невід'ємних компонентів процесів самоврядування (саморегулювання) систем різної якісної природи, серед яких людина являє собою приклад живої й найвищою мірою складної системи.

Людина може виступати в ролі об'єкта й суб'єкта контролю. Як істота суспільна, людина протягом всього свого життя є об'єктом контролю з боку навколишніх її людей. Під контролем суспільства перебувають процеси навчання й виховання людини, її зайнятість у професійній діяльності, поводження в побуті. З іншого боку, уже як суб'єкт контролю людина сама є носієм контрольних механізмів. При цьому спрямованість контролю може бути різною: зовні й на себе. У першому випадку об'єктом контролю для людини виступають поводження й діяльність інших людей, характер протікання процесів у суспільних, природних, технічних системах. Але об'єктом контролю для людини стають також її власні вчинки й дії, властиві їй психічні явища. Саме в останньому випадку, коли людина контролює свою психічну сферу, ми маємо справу із самоконтролем. [6]

З одного боку, самоконтроль не може здійснюватися без наявності того, що, властиво, контролюється, перевіряється. З іншого боку, у складі самоконтролю обов'язкова присутність еталона, тобто того, що повинне бути. Питання про ступінь збігу контрольованої й еталонної складових вирішується за допомогою операції звірення. Якщо в результаті її здійснення контрольована й еталонна складові не збігаються, то на "виході" самоконтролю буде мати місце сигнал неузгодженості, що відбиває ступінь їхньої розбіжності. Якщо ж факт неузгодженості не буде виявлений, то це означає, що контрольована складова відповідає еталону.

Саме загальне визначення самоконтролю може бути дане з позиції функціонального підходу до нього, відповідно до якого що б не було об'єктом самоконтролю, у яку би сферу психічних явищ не виявився він залученим, його функція носить перевірочний характер і полягає у встановленні ступеня збігу того, що мабуть, з тим, що ще тільки може бути або фактично вже має місце.

Зміст компонентів, що входять до складу самоконтролю, природно, буде мінятися залежно від того, у якому контексті він проявляється.

Так, наприклад, у процесі впізнання в якості контрольованої змінної буде виступати сформований перцептивний образ стимулу, а роль еталона виконає витягнутий з пам'яті образ уже раніше сприйнятого стимулу, міру схожості з яким і буде допомагати встановлювати самоконтроль. З іншого боку, якщо звернутися до сфери поводження, то там у складі самоконтролю роль контрольованої змінної може виконувати намір зробити якийсь певний учинок, а еталон - складова з'являється як засвоєна в процесі виховання норма (зразок) прийнятого в суспільстві поводження у відповідній ситуації.

Незважаючи на очевидну різноплановість наведених прикладів, у тім й іншому випадку функція самоконтролю залишається незмінною, а саме - вона буде полягати у встановленні ступеня збігу звірюваних компонентів. Тому, підкреслимо ще раз, у загальному визначенні самоконтролю акцент повинен бути зроблений на його функціональній сутності, і воно не повинне відбивати специфіку складових його компонентів, що, однак, буде цілком доречним, коли визначення розкривається стосовно до конкретного об'єкта самоконтролю.

Самоконтроль невід'ємним образом включений в усі види діяльності людини: ігрову, навчальну, трудову, наукову, спортивну й ін. До числа загальних, тобто не залежних від специфіки виконуваної діяльності, принципів класифікації видів самоконтролю можна віднести часовий, просторовий, структурний, а також принцип довільності самоконтролю.

Відповідно до тимчасового принципу варто розрізняти попередній, проміжний і підсумковий види самоконтролю.

Об'єктом попереднього самоконтролю, включеного в процес антиципації, є все те, що ще не вступило у фазу безпосереднього здійснення, реалізації. Наприклад, попередній перевірці з погляду правильності їхнього вибору можуть піддатися мета й програма ще тільки майбутньої діяльності.

Важко переоцінити роль попереднього самоконтролю для запобігання можливих помилкових рішень, дій, неправильних учинків.

Поточний самоконтроль поміняє попередній й, будучи включеним у процес виконання діяльності, спрямований на перевірку правильності проміжних результатів. Нарешті, він результує самоконтроль, як би підводить підсумки проробленому й допомагає відповістити на основне запитання: чи досягнута поставлена мета?

Відповідно до просторового принципу контрольована складова, як, втім, і сам еталон, може надходити в операцію звірення по каналах різної модальності. У зв'язку із цим розрізняють зоровий, слуховий, тактильний й інший види самоконтролю.

У процесі життєдіяльності людини домінує самоконтроль, здійснюваний через зовнішні канали зв'язку. Такий самоконтроль переважає в різноманітних видах діяльності в поведінковій практиці. Наприклад, чи йде людина пішки або користується транспортом, вона перевіряє правильність свого місця розташування стосовно попередньо наміченому маршруту й кінцевому пункту проходження за допомогою контрольної інформації, що надходить до нього ззовні. Характерним же прикладом надходження контрольованої змінної по внутрішніх каналах зв'язку є відчуття, на основі яких здійснюється психічна саморегуляція стану.

Відповідно до структурного принципу властивих людині різноманіття механізмів самоконтролю ієрархічно організовано. Механізми самоконтролю мають місце вже на клітинному рівні життєдіяльності людини.

Саморегуляція фізіологічних функцій здійснюється по гомеостатичному принципу, що складається в підтримці в необхідних межах сформованих у процесі еволюції біологічних констант, або, інакше кажучи, еталонів організму. Як приклад таких констант можна назвати концентрацію цукру в крові, зміст у ній вуглекислого газу й кисню, температуру тіла, артеріальний тиск й ін. [8]

Саморегуляція по гомеостатичному принципу полягає в тім, що та або інша контрольована складова за допомогою самоконтролю безупинно звіряється з відповідним біологічним еталоном, і якщо в результаті звірення з'являється сигнал неузгодженості, то це виявляється поштовхом до відновлення порушеної рівноваги.

Самоконтроль пронизує всі психічні явища, властиві людині (процеси, стани, властивості). У цьому змісті можна говорити про самоконтроль за протіканням окремого психічного процесу: відчуття, сприйняття, упізнання, мислення й ін.; про самоконтроль людини за власним психічним станом, наприклад, самоконтроль емоційної сфери; про самоконтроль як про властивість людини, що стала в результаті виховання й самовиховання рисою її характеру. У діяльності, як у фокусі, перетинаються всі психічні явища й найбільш повно виявляє свою присутність у них самоконтроль.

І нарешті, відповідно до принципу довільності варто розрізняти довільний і мимовільний види самоконтролю. Довільний самоконтроль припускає усвідомлений характер постановки й досягнення відповідних цілей при виконанні певного виду діяльності. Сам же процес виконання діяльності, реалізований через послідовність дій й окремих рухів, може здійснюватися при участі самоконтролю, постійна усвідомленість якого вже не є обов'язковою умовою. Мимовільний самоконтроль відбувається, наприклад, на біологічному рівні, на якому механізми самоконтролю включені в різні контури саморегуляції, що забезпечують життєдіяльність організму, і їхнє функціонування здійснюється поза сферою свідомості людини.

1.2 Значення самоконтролю емоційних станів у поведінці людини

Процеси. Всі психічні явища процесуальні по своїй суті. Немає психічного поза процесом. Психологія, як говорив ще академік І. М. Сєченов, повинна вивести всі сторони психічної діяльності з поняття про процес.

Самоконтроль - невід'ємна частина психічних процесів, що є однією з важливих умов адекватного відбиття людиною свого внутрішнього світу й навколишньої її об’єктивної дійсності. Проілюструємо сказане на ряді прикладів.

Відчуття є початковим щаблем почуттєвого пізнання. Вони суть образи зовнішнього світу, у яких відбивається дійсність. Експериментально підтверджена присутність у процесах відчуття контрольних механізмів, за допомогою яких забезпечується відповідність між почуттєвими даними й зовнішнім світом.

У ряді пізнавальних процесів сприйняття являє собою якісно новий щабель почуттєвого пізнання, що дозволяє на відміну від відчуттів відбивати у свідомості людини не окремі властивості подразника, але предмет у цілому, у сукупності його властивостей. Стосовно до різним сенсорних модальностей самоконтроль виявляється включеним у процес формування адекватного перцептивного образа. Установлено, що в процесі зорового сприйняття беруть участь контролюючі рухи ока, за допомогою яких забезпечується можливість перевірити правильність формованого зорового образа стосовно сприйманого предмета. Проявляється це в повторних поверненнях ока до вже оглянутих ділянок предмета. При дотикальному сприйнятті формування адекватного образа предмета, що обмацується, відбувається теж при активно вираженому самоконтролі, що у цьому випадку здійснюється завдяки взаємодії пальців, що послідовно рухаються один за одним, і їхнім зворотним рухам до вже пройдених елементів контуру.

Упізнання як пізнавальний процес припускає звірення образа безпосередньо сприйнятого стимулу з еталонним, витягнутим з пам'яті, з метою наступного ухвалення рішення про приналежності сприйнятого стимулу до певного класу об'єктів. Сама по собі операція звірення в контексті впізнання не відразу починає виконувати функцію самоконтролю. У всякому разі, якщо мати на увазі розгорнення процесу впізнання в часі, то найперша "зустріч" перцептивного й еталонного образів у ході операції звірення ще не несе на собі контрольного навантаження. Однак суб'єкт упізнання може вже перший результат звірення, засумнівавшись у його правильності, порахувати недостатнім для ухвалення рішення про віднесення сприйнятого стимулу до якогось певного класу об'єктів. Тоді з метою ухвалення правильного рішення операція звірення здійснюється повторно і якщо буде потреба кілька разів, але вже як функція самоконтролю.