132897 (Сучасна психологія)

Вступ

Психологія – наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Предметом психології є психічна діяльність людини, психічні процеси, стани, властивості людини; психічні процеси, стани, властивості людини; розкриття законів виникнення, розвитку і перебігу психологічної діяльності; становлення психічних властивостей людини; з’ясування життєвого значення психіки. Психологія є наукою про найскладніше. Що поки що невідоме людству. Вона має справу із властивістю високоорганізованої матерії, що називається психікою.

Задачі психології складніші, ніж задачі будь-якої іншої науки, оскільки тільки в ній зливається об’єкт і суб’єкт пізнання.

Психологія є однією з самих молодих наук., але має унікальне практичне значення для людини.

1. Психологія як наука

Психологія – одна із наук про людину, її життя і діяльність. Предметом психології є вивчення психіки людини і тварини (психологія від грец. – душа, логія – учіння, наука). Предметом психології є психічна діяльність людини; психічні процеси, стани, властивості людини; розкриття законів виникнення, розвитку і перебігу психологічної діяльності; становлення психічних властивостей людини; з’ясування життєвого значення психіки. Психологія допомагає практиці цілеспрямовано формувати психіку діяльності людини, психічні явища. Отже, психологія – наука про закономірності розвитку, формування психіки як особливої форми життєдіяльності.

Психологія як і кожна наука має ряд складових. Вони включають:

1. Вчених з їх знаннями, здібностями, кваліфікацією, досвідом; розділом і кооперацією наукової праці. У психології є вчені, яким присвоюється за наукові дослідження наукові ступені кандидата і доктора психологічних наук.

2. Наукові установи, експериментальне, лабораторне обладнання. У педагогіці і психології є: 1) Академія педагогічних наук України; 2) НДІ психології, дефектології та ін. при АПН України; 3) Лабораторії; 4) Кафедри при педінститутах, університетах тощо.

3. Понятійний, категоріальний апарат. У психології є такі категорії, поняття: 1) психіка; 2) свідомість; 3) учіння; 4) психічні процеси; 5) діяльність; 6) особистість; 7) почуття; 8) воля; 9) характер; 10) розвиток особистості тощо. На них будується психологія як наука.

4. Систему наукової інформації. У психології така інформація дається у таких виданнях: 1) Віснику АПН України; 2) журн. “Рідна школа”, “Початкова школа”, “Дошкільне виховання”, “Відродження” та ін. 3) в інформаційних бюлетнях в психології; 4) в монографічних роботах та інших книгах.

5. Теорію і методи дослідження. Кожна наука є цілісною системою. Вона включає методи дослідження, теорію, систему досліджень, має свій власний предмет дослідження. Наука розпочинається там, де починається дослідження, де не обмежуються авторитетними висновками, де перевіряються, а не приймаються на віру висновки, пропозиції від кого б вони не йшли. Наука передбачає організацію, розробку спеціальних методів, за допомогою яких знаходять відповіді на питання про властивості предметів, явищ, прозв’язки і взаємозв’язки проявляються. Для того, щоб знайти відповіді на ці питання науковець шукає, змінює і створює умови, пояснює певні факти, організовує експеримент. Отже, психологія як наука розпочинається там, де вчений експериментує.

До явищ, що є предметом вивчення психології відносяться індивідуальні внутрішні процеси. Назвем деякі із них:

1. Активність – всезагальна характеристика істот, власне динаміка живих істот як джерело підтримки життєво значимих зв’язків із оточуючим світом, є динамічною умовою становлення діяльності.

2. Відчуття – відображення властивостей предметів при їх безпосередньому впливі на рецептори.

3. Засвоєння – основний шлях набування індивідом суспільно-історичного досвіду.

4. Звикання – негативне навчання, ефект якого полягає у відсутності реакції на певний стимул.

5. Ідеамоторика – перехід уявлення про рух м’язів у реальний рух.

6. Інтроспекція – самоспостереження – спостереження людини за внутрішнім планом психічного життя.

7. Мислення – процес пізнавальної діяльності, характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. До мислення відносяться: а) інсейт – раптове розуміння суттєвих відношень; б) розуміння – здатність усвідомити суть і значення чогось і досягти завдяки цьому результату. Розуміння – основне поняття у “психологічній” та “граматичній” інтерпретації (тлумачення текстів, спрямоване на розуміння їх суті, змісту). Розуміння здійснюється людиною через реконструкції суті, змісту, який в кінцевому висновку зводиться до задуму. Проблему розуміння досліджували такі психологи, як Г. Костюк, О. Смірнов та ін., а також філософи Шлейермахер, Дільтей, Гадамер та ін. З поняттям розуміння пов’язане поняття передрозуміння. Це спосіб розгортання розуміння. Передрозуміння визначається як початкове, вихідне розуміння на відміну від вторинного щодо нього розуміння; в) узагальнення – продукт, мислительної діяльності, форма відображення загальних ознак, якостей дійсності; г) індукція – узагальнення результату чи спостереження. При індукції йдуть від факту до узагальнення результату чи спостереження. При індукції йдуть від факту до узагальнення, закону; д) інтериоризація – формування внутрішніх структур людської психіки.

8. Мовлення – процес спілкування людей між собою, мовна діяльність.

9. Пам’ять – процес організації збереження минулого досвіду. Пам’ять дає змогу повторно використовувати минулий досвід. До пам’яті відноситься: а) повторення – відтворення засвоєних знань і дій з метою полегшення їх запам’ятовування; б) запам’ятовування – найважливіша умова наступного відтворення набутих знань; в) згадування – розумова діяльність, пов’язана з пошуком, відтворенням і видобуванням із тривалої пам’яті необхідної інформації; г) відтворення – реконструкція актуалізованого змісту в тій чи іншій формі; д) впізнання – пізнання сприйманого об’єкту як такого, який відомий з минулого досвіду; є) забування – процес, який характеризується поступовим зменшенням – згадування і відтворення вивченого матеріалу тощо; к) архівізація – структурування в організації інформації у тривалій пам’яті; з) інтерференція – негативний вплив певних подій на запам’ятовування чи збереження того або іншого матеріалу. Проактивна інтерференція пов’язана з подіями, які відбувалися від запам’ятовування, а ретроактивна – з подіями, які відбувалися після запам’ятовування.

10. Рефлекція – процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психологічних актів і станів.

11. Самонавіювання – процес навіювання, адресований самому собі, при якому суб’єкт і об’єкт навіюваного впливу співпадають.

12. Сприймання – цілісне відображення предметів, ситуацій, подій, які виникають при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецепторні поверхні. До сприймання входять: а) ілюзії сприймання – неадекватне відображення сприйнятого предмету і його властивостей, пов’язане з помилковою інтерпретацією сенсорних сигналів від об’єктів оточуючого світу; б) константність – відносна незалежність сприйнятих характеристик об’єктів від параметрів подразнення рецепторних органів відчуття; в) підпорогове сприймання – феномен, коли інформатика долає фізіологічну перешкоду, але не досягає порогу усвідомлення сприймання, хоч при цьому вони певним чином викликають відповіді організму.

13. Уява – психічний пізнавальний процес, що виражається: 1) у побудові нового образу; 2) у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація невизначена; 3) у створенні образу, який відповідає опису об’єкта тощо.

Ми розглянули тільки деякі явища, які вивчає психологія. Зважаючи на зміст подальшого викладу матеріалу, а також враховуючи повноту висвітлення цих явищ, зупинимось на деяких із них, щоб дати змогу більш-менш чітко сприймати наступну інформацію.

Система як поняття сучасної психології

Усі сучасні науки намагаються досліджувати свої об’єкти як системи. Системний підхід зародився у біології. Біологія вже давно досліджує живі організми як системи. Система – (від грец. – складове з частин, утворення) – сукупність елементів, що знаходяться у відносинах, ставленнях, зв’язках між собою; система з її елементами, зв’язками, взаємозв’язками утворює певну цілісність, єдність. Поняття система має давню історію:

1. Учені античних часів знали, що ціле більше суми її частин. (Ціле – це не тільки елементи, що входять до цілого, а й зв’язки між елементами тощо).

2. Платон, Арістотель намагались розкрити специфічність, особливість системи знань.

3. У ХVII-ХХ ст. вчені виділяли такі системи – географічні, механічні та ін. системи. Напр., В.І. Вернадський створив систему взаємодії природи і суспільства.

4. Для дослідження, розуміння механізмів систем багато зробила кібернетика.

5. Вважається, що основоположником загальної теорії систем був австрійський біолог теоретик Л. Берталанфі (1901-1972). Він створив теорію відкритих біологічних систем, а в останні роки життя працював над здатністю людини оперувати символами в розрізі системної концепції.

При організації психологічного експерименту важко врахувати мотивацію, здібності, емоційні стани піддослідних, внаслідок чого створюються труднощі під час дослідження. Для подолання цих труднощів дослідники намагаються нівелювати ці фактори через велику кількість досліджень. Але подолати труднощі поки що не вдається. Сьогодні психологи бачать вихід із становища в організації системного підходу до вивчення психологічних явищ. Цей шлях нелегкий, але важливий для розвитку психології як науки.

Поняття система пов’язане з поняттям структура. Структура – від лат. Побудова, є будовою і внутрішньою формою організації системи, відображає єдність стійких взаємозв’язків її елементів, закони цих взаємозв’язків. Важливий внесок у розробку поняття структура зробили зарубіжні та вітчизняні хіміки, психологи, педагоги, зокрема, методисти. Поняття система використовувалось фізіологами (М.К. Анохін і ін.); психологами О.М. Степанов, Т.М. Лисянська, М.М. Лила, І.С. Булах і ін.); - при дослідженні педагогічних явищ. Система включає наявність елементів, компонентів, зв’язків, взаємозв’язків між елементами, компонентами.

Поняття адаптації у психології

Традиційно поняття адаптація пов’язувалося: 1) з пристосуванням організму до умов навколишнього середовища; пристосування організмів протягом життя багатьох поколінь до змін середовища; 2) змінами чутливості аналізатора до змін середовища (пристосована зміна чутливості до інтенсивності дії на орган чуття подразника); 3) пристосуванням тексту для тих, хто починає вивчати іноземну мову тощо.

Поняття адаптації поступово поширювалось на соціальні, психологічні і педагогічні науки, збагачуючи свій зміст. Соціальні проблеми адаптації, зокрема поняття соціальної адаптації, висвітлювалися в багатьох працях.

На думку Г.О. Балла, М.В. Левчекнка, К.О. Сантрасяна та інших психологічна адаптація орієнтована на збереження і утворення певних характерологічних особливостей індивіда в умовах змінного середовища; урівноваження індивіда із динамічним середовищем. Її механізм функціонування як системи охоплює індивіда і середовище, не завжди приводить до досягнення адаптованих результатів. Адаптація реалізується через пристосування індивіда до середовища, пристосування індивідом середовища до самого себе. У зв’язку з цим розрізняють адаптацію як вираження закономірності, що діє на біологічному, психологічному і соціальному рівнях, як особливу форму, у якій виявляється обмін речовин, поведінка тварини і людини, людська діяльність. В адаптації процеси акомодації і асиміляції завжди опосередковують один одного, в кожному випадку один із них є провідним. (Акомодація (від лат. – пристосовую) – це механізм, який забезпечує зміни в існуючих схемах для пристосування їх до нового об’єкту чи ситуація інтегрується із сукупністю предмета чи іншою ситуацією. (Див. Праці Ж. Піоже).

Адаптація досліджувалась у зв’язку із вивченням мов, набування молодими людьми професії. Професійна адаптація, за даними В.В. Синявського (1977) пов’язана з готовністю молодої людини до професії. М.В. Левченко (1976) розглядає адаптацію на рівнях життя людини, підготовки молодої людини в умовах динамічного середовища. Предметом дослідження М.В. Левченка був аналіз адаптації впливають: рівень попередньої підготовки молоді до вступу до вузу; об’єктивного уявлення молоді про майбутню професійну роботу; сформованості дій, зв’язних із самостійною навчальною роботою; ставлення до ораної професії сім’ї та інших близьких людей, що оточують студента; психологічний мікроклімат у найближчому оточенні студента; взаємин, які складаються у студента з керівництвом деканату, викладачами; самооцінка студента (напр., невиправдано занижена самооцінка гальмує процес адаптації); самопочуття і частота появи тривожних станів тощо.

Колишній аспірант Київського університету С.П. Крягжде (1978) виділив IV групи студентів за характером домінуючої мотивації до адаптації: 1) студенти з вираженою професійною і пізнавальною мотивацією; 2) студенти з вираженою професійною, але слабкою пізнавальною мотивацією; 3) студенти з виключно пізнавальною мотивацією; 4) студенти з відсутністю професійної мотивації. Ці студенти становлять найбільший відсоток у вузі.

Професійну адаптацію О.Г. Мороз (1982) розглядає як складний динамічний процес, зумовлений дією таких факторів, як: 1) індивідуального розвитку особистості; 2) соціально-психологічного процесу, пов’язаного, напр., із навчанням у школі; 3) соціального фактору (житлово-побутові умови тощо).

Швейцарський психолог Ж. Тате розглядав адаптацію як взаємовідношення індивіда і середовища, в якому воно діє, як процес гомеостатичного урівноваження, як процес спрямований на гомеостез, як те, що кожна система прямує збереження своєї стабільності. Гомеостез (від грец. Подібний і стояння) – це рухоме рівностояння певної системи. Він пов’язаний із фізіологічною і психологічною адаптацією. На думку О.В. Скрипченка, плідними будуть теоретичні пошуки розгляду адаптації під кутом зору положень Ж. Тате про гомеостичне урівноваження; К. Левіна – про мотивацію, яка виникає у неврівноваженій “системі напружень”, психологів – про випадки порушення балансу між компонентами психологічної системи, яка прямує до відновлення кібернетики. Наприклад, О.В. Скрипченко вважає, що психологам і педагогам важливо для вироблення загальних закономірностей адаптації творчо розглянути факти і положення адаптації у кібернетиці: 1) здатність технічних пристроїв до своїх внутрішніх змін, що приводить до ефективного їх функціонування; 2) здатність цих пристроїв до своїх внутрішніх змін, що приводить до ефективного їх функціонування; 3) положень, про дуальне управління, в якому керований вплив має подвійний характер; 4) положень про самонастроюючі системи; 5) положень про системи автоматичного керування адаптування тощо.