132848 (Обдарованість у молодшому шкільному віці), страница 8

Вищу сходинку розвитку здібностей називають талантом.

Талант — це сполучення здібностей, якедає людині можливість успішно, самостійно й оригінально виконувати яку-небудь складну трудову діяльність. Так само як і здібності, талант являє собою лише можливість придбання високої майстерності і значних успіхів у творчості. У кінцевому рахунку, творчі досягнення залежать від суспільно-історичних умов існування людей. Якщо суспільство випробує необхідність у талановитих людях, якщо підготовлені умови для їхнього розвитку, то поява таких людей стає можливим. Ось чому не можна ставити знак рівності між талантом як потенційною можливістю створення значних цінностей у науці, мистецтві і соціальному житті і реалізацією цих можливостей у продуктах матеріальної і духовної культури суспільства. Історія суспільних формацій, заснованих на експлуатації людини людиною, свідчить про те, що незліченна безліч дарувань не розвивалося через відсутність соціально-економічних умов, необхідних для їхнього формування. Капіталістичне суспільство (точно так само, як до нього феодальне і рабовласницьке) закриває шляху для розвитку талантів у гнітючого більшості представників пригноблених класів. Пробудження талантів суспільно обумовлено. Те, які дарування одержать найбільше сприятливі умови для повноцінного розвитку, залежить від потреб епохи й особливостей конкретних задач, що коштують перед державою. У період воєн бурхливо розвиваються полководницькі таланти, у мирний час — інженерні, конструкторські і т.д.

Талант — це сполучення здібностей, їхня сукупність. Окремо узята, ізольована здібність не може бути аналогом таланта, навіть якщо вона досягла дуже високого рівня розвитку і яскраво виражена. Про це, зокрема, свідчать обстеження людей, що володіли феноменальною пам'яттю. Тим часом саме в пам'яті, її міцності і ємності багато хто готові бачити еквівалент таланта. Звичайно, добре розвита пам'ять — важлива здібність, що відповідає вимогам багатьох видів діяльності. Число чудових письменників, художників, композиторів, політичних діячів, що володіли рідкою пам'яттю, дуже велико: А.С. Пушкін, А.Н. Толстой, І.І. Левитан, С.В. Рахманінов, М.А. Балакірєв, А.В. Суворов, Г. Дорі, В. Моцарт і ін. Але можна назвати в багато разів більше число людей не менш відомих і талановитих, котрі не мали скільки-небудь видатну пам'ять. Самих звичайних обсягів і міцності пам'яті досить для того, щоб творчо, успішно й оригінально (тобто талановито) виконувати яку-небудь суспільно корисну діяльність. Талант настільки складне сполучення психічних якостей особистості, що він не може бути визначений якою-небудь один-єдиною здібністю, нехай це навіть буде така коштовна здібність, як висока продуктивність пам'яті. Скоріше, навпаки, відсутність чи, точніше, слабкий розвиток якої-небудь навіть важливої здібності, як про це свідчать психологічні дослідження, може бути з успіхом компенсовано інтенсивним розвитком інших здібностей, що входять у складний ансамбль якостей таланта. Структура таланта визначається в кінцевому рахунку характером вимог, що пред'являє особистості дана діяльність (політична, наукова, художня, виробнича, спортивна, військова і т.д.). Тому складовий талант здібності будуть далеко не ідентичні, якщо порівнювати, наприклад, між собою талановитого композитора і талановитого авіаконструктора.

У результаті вивчення ряду обдарованих дітей удалося виявити деякі істотно важливі здібності, що у сукупності утворять структуру розумової обдарованості. Перша особливість особистості, що може бути виділена таким чином, — це уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої роботи. На уроці учень не відволікається, нічого не пропускає, постійно готовий до відповіді. Він віддає себе цілком тому, що його зацікавило. Друга особливість особистості високообдарованої дитини, нерозривно зв'язана з першої, полягає в тім, що готовність до праці в нього переростає в схильність до праці, у працьовитість, у невгамовну потребу трудитися. Третя група особливостей зв'язана безпосередньо з інтелектуальною діяльністю: це особливості мислення, швидкість розумових процесів, систематичність розуму, підвищені можливості аналізу й узагальнення, висока продуктивність розумової діяльності.

5.2 ВИНЯТКОВІ ЗДІБНОСТІ І ТАЛАНТИ ІДІОТІВ-ГЕНІЇВ

З однієї науково-популярної книги в іншу кочує твердження: людина використовує лише близько 1/10 частини нейронів свого мозку, а от якби уключити всі 9 десятих, ми всі стали би геніями. Однак, зараз психологи думають, що справа є саме навпаки: щоб стати генієм, потрібно відключити частину власного мозку.

Психологам і психіатрам відомі так названі ідіоти-генії – розумово відсталі люди, що володіють винятковими здібностями в якийсь одній, звичайно досить вузької області (слово „ідіот” тут треба розуміти у вихідному давньогрецькому змісті: особливий, дивний). Відкрито це явище наприкінці минулого століття і з тих пір у наукових працях описано біля сотні таких випадків. Приблизно 25 ідіотів-геніїв відомі вченим і зараз. Широка публіка уявляє собі такі феномени за відомими фільмом „Людина дощу”. Усе це люди показують у низький результатах тестів інтелекту, майже нездатні спілкуватися, страждають аутизмом, тобто хворобливою замкнутістю в собі. Але вони виявляють дивні здібності в математиці, музиці, образотворчому мистецтві або в інших областях. Один з них, ледь глянувши на будь-який будинок, може виготовити його детальніший архітектурний малюнок. Інший, не дивлячись на годинник, у будь-який момент знає час з точністю до секунди. Третій, подивившись на будь-який предмет, називає його розмір з точністю до 2-3 мм. Четвертий говорить на 24 мовах, включаючи пари придуманих їм самим. Хтось знає напам'ять і вільно цитує товстий телефонний довідник великого міста і т.д.

Відповідно до нової гіпотези Джона Мітчелла з Центру вивчення розуму в Канберрі, такими здібностями володіє кожний з нас і їх досить нескладно розбудити. Автори гіпотези зазначають, що здібності, що виявляються в ідіотів-геніїв, маскуються в звичайних людей більш високими формами мислення. Ми автоматично намагаємося осмислювати факти і спостереження, а „людина дощу” цим не займається, зупиняючись на голих фактах і не переходячи до узагальнень і концепцій. Ця робота виконується в них нижчими більш простими відділами мозку. У звичайних людей вони теж діють, але їх „заглушають” більш високо розвинуті відділи.

Наприклад, при попаданні зображення на сітківку ока різні ділянки мозку, працюючи по окремості, ідентифікують кожен аспект зображення: колір, форму, рух положення, і т.д. Ці компоненти потім синтезуються в єдиний комплекс і передаються у вищі відділи мозку, а ті осмислюють побачене. У нормі ми не усвідомлюємо цей процес. І добре, інакше наша свідомість забивалася б масою розрізнених деталей, кожна з яких не має особливого змісту. Мозок викреслює непотрібну інформацію. У „геніальних ідіотів” такого редагування не відбувається, так що вони сприймають усе навколишнє з неймовірними, з тими подробицями, що звичайно для нас не мають значення.

Один з улюблених трюків феноменально обдарованих людей, яких називають „чудесами-лічильниками” - календарні розрахунки. Наприклад, за 2-3 секунди вони можуть сказати яким днем тижня буде 1 вересня 2039 року. Снайдер затверджує, що і ви здатні на такі моментальні розрахунки, але відповідь залишається в підсвідомості, оскільки вищі відділи мозку, усвідомлюючи повну практичну марність розрахунку, придушують його результат, не допускаючи „висновку на монітор”. Австралійські вчені упевнені, що кожному з нас властиво моментально визначати висоту і тривалість ноти в музиці, просто мозок усвідомлює марність такої інформації, і в результаті ми сприймаємо музику як єдине ціле, а не як послідовність нот визначеної висоти і тривалості.

Можливо, знявши цензуру свідомості, можна продемонструвати собі і світові свої надзвичайні здібності.

І знамениті випадки відкриттів, зроблених у сні (таблиця Менделєєва, будівля бензолу і т.д.), також пояснюються відключенням мозку під час сну, що дозволяє розумові розглядати самі, здавалося б, неприйнятні варіанти гіпотез або винаходів.

Є факти суперечні теорії про те, що здібностей „геніїв-ідіотів” та й просто талановитих людей можна домогтися посиленими вправами. Розумово відстала дівчинка Надя Н. З трирічного віку вміла чудово малювати коней у різних позах і ракурсах. На відміну від звичайних дітей, що проходять стадії від малювання „бяк-закаляк” і пуголовків з паличками замість рук і ніг, Надя стала малювати коней блискуче з того самого моменту, як її пальчики стали тримати олівець. Не було ні навчання, ні вправ. Відомі діти, що вміють моментально розраховувати дні тижня будь-якого місяця і року, ще не опанувавши операцією розподілу, і своєї здібності, що навчилися, без допомоги дорослих.

Можливо всі ми в ранньому дитинстві „генії-ідіоти” або вундеркінди, адже кожна дитина освоює свою рідну мову, хоча його спеціально цьому не учать. Установлено, що восьмимісячна дитина несвідомо виконує фантастично складні обчислення, що дозволяє їй зрозуміти, де в потоці мови кінчається одне слово і починається наступне. І незабаром дитина просто знає, де проходять границі між словами у вимовленій фразі. Дорослому навпроти, приходиться спеціально учити нову мова – просто жити серед його носіїв виявляється недостатньо. У дітей частіше зустрічається абсолютна зорова пам'ять, що дозволяє зберігати і відтворювати побачене перед розумовим поглядом з фотографічною точністю. Снайдер і Мітчелл вважають, що в дорослих ці здібності губляться в міру того, як підростаючий мозок змінює способи переробки інформації.

Таким чином, завершуючи огляд структури таланту необхідно підвести підсумок, ще раз повернутися до основного питання: „В чому полягає сутність таланту?”. У даній роботі виражений підхід до таланту як до особливого психічного стану, була зроблена спроба розглянути цей феномен у руслі чисто теоретичного системного підходу. Це можливо завдяки виділенню основних психічних процесів і станів якісна зміна яких, в плині часу, і породжує даний феномен. Змістовна сторона цієї проблеми, безсумнівно, заслуговує такої ж уваги як і питання структури.

Причини появи таланту і геніальності, різноманітні їхні прояви, проблеми, проблеми розвитку обдарованих дітей – кожний з цих питань заслуговує окремої роботи. Останнє питання має зараз дуже велике значення. Багато діячів сучасної науки виділяють особистісний фактор як єдиний, завдяки якому людство може рухатися вперед. Тому як за рубежем, так і в нас у країні розробляються нові програми розвитку талановитих дітей і підлітків, що дають їм можливість якомога раніше почати реалізовувати свій потенціал. Але, на мій погляд, по-справжньому гарні методики можуть бути розроблені тільки на основі твердої теоретичної бази, після того як проблема буде усебічно вивчена і будуть сформовані теоретичні положення в рамках єдиної психолого-педагогічної концепції.

5.3 КОМУНІКАТИВНА ОБДАРОВАНІСТЬ: ЇЇ ПРОЯВ ТА РОЗВИТОК У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

У відповідності до Конвенції про права дитини (1989) “освіта дитини має бути спрямована на розвиток особистості, талантів, розумових, фізичних здібностей дитини в їх найповнішому обсязі .” (стаття 29). Під здібностями розуміються, як правило, такі особливості людини, які забезпечують високі досягнення в діяльності, визначають придатність до її конкретного виду. Зараз обдарованість нерідко визначається як здатність до видатних досягнень у певній соціально-значущій сфері людської діяльності. Звернімо увагу на складність проблеми “обдарована дитина”. Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків. Ми приєднуємось до тих, хто вважає обдарованість конкретної дитини значною мірою умовною характеристикою.

Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій у практичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття “обдарована дитина” застосовувати поняття “ознаки обдарованості дитини”. Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи – в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїття видів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня, творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільному періоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський, комунікативний) – поки ще мало вивчений. Спеціальні дослідження доводять – кінець раннього дитинства, дошкільний період – роки, коли соціальна обдарованість і комунікативні здібності починають проявлятися й розвиватися.

У дошкільному віці для цього є багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба у спілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні (М.Лісіна, А.Рузська, Е.Смірнова); розвиваються пізнавальні процеси (в тому числі соціальна перцепція – значуща складова у структурі соціальних здібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері: розвиваються соціальні емоції та почуття, з’являється “емоційне захоплення” (А.Запорожець, Я.Неверович) і пов’язана з ним діяльність емоційної уяви. Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше “дитяче товариство” (А.Усова), в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю – члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками.

До критеріїв комунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника, згідно з дослідженнями Т.Піруженко, Г.Арушанової, можна віднести: стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками; ініціативність спілкування; самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми; особистісне проникнення у зміст бесіди; емоційно-оціночне реагування; мовленнєве вміння (різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню). Складовою частиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєва етика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвого спілкування: етичні бесіди, читання художньої літератури, ігри, доручення, створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін. Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатків вихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимального розвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвитку соціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи: системності й цілісності – передбачає, з одного боку, що освітня робота з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячої обдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, що обдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості; природовідповідності означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту з урахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей; реалізація даного принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльності дошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливої чутливості дошкільників до емоційно-образного впливу; ампліфікація (збагачення) розвитку; розвитку дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та виховання дошкільників.

Його важливість обумовлена тим, що творчість – найбільш змістовна форма психічної активності, яку спеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішне виконання різних видів діяльності; суб’єктивності – означає обов’язкову спрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвиток індивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання; гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповідних психолого-педагогічних та організаційних умов; культуровідповідності – передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національні культурні цінності, у виховному процесі – перш за все, на національні традиції, культуру народу; оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батьками вихованців. Цей принцип проявляється у зацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливих для цього умов. Значущою характеристикою принципів особистісно орієнтованої педагогіки є те, що вони не диктують і не вказують, а пропонують можливі варіанти дій, виступають орієнтирами при визначенні педагогом своєї творчої педагогічної діяльності. Що стосується стратегії навчання, то в роботі з дошкільниками з ознаками обдарованості застосовують прискорення, поглиблення, збагачення, проблематизацію. В останні роки популярності набуває “підхід з різними рівнями” (ЛОС).