132715 (Психологічні особливості неформальних лідерів у групі дітей середнього шкільного віку), страница 6

Дані, приведені в таблиці 2.5, показують, що учні обстеженого класу в основному (84% від загального числа випробуваних) мають дуже високий і високий рівні розвитку комунікативних здібностей, незалежно від величини статусу в навчальній групі. Підлітки з таким рівнем розвитку комунікативних здібностей характеризуються тим, що вони відчувають потребу в комунікативній діяльності й активно прагнуть до неї. Вони швидко знаходять друзів, постійно прагнуть розширити коло своїх знайомств, невимушено поводяться в новому колективі; можуть внести пожвавлення в незнайому компанію.

Таблиця 2.5 Зіставлення даних про величину статусу учнів зі зведеннями про рівень розвитку в них комунікативних здібностей

Результати зіставлення статусу підлітків у групі однолітків з рівнем розвитку в них організаторських здібностей приведені в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6. Зіставлення величини статусу підлітків у навчальній групі з рівнем розвитку в них організаторських здібностей

З таблиці 2.6 видно, що найбільша питома вага в обстеженому класі мають учні із середнім рівнем розвитку організаторських здібностей, причому в кожній статусній підгрупі частка таких учнів складає не менш половини чисельності підгрупи (крім єдиної дитини з низьким статусом у навчальній групі – він має рівень розвитку організаторських здібностей нижче середнього). Такі підлітки прагнуть до контактів з людьми, не обмежують коло своїх знайомств, здатні при необхідності обстояти свою думку, схильні планувати свою роботу.

Для математичної перевірки статистичної значимості виявлених закономірностей нами використовувалася методика кореляційного аналізу. Отримані нами результати представлені в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7. Значення коефіцієнтів рангової кореляції між показниками, що вивчалися в дослідженні

Дані, приведені в таблиці 2.7 дозволяють зробити наступні висновки:

1. існує сильно виражений кореляційний зв'язок між статусом учня в групі однолітків і активністю групи стосовно випробуваного (Ra(г));

2. коефіцієнт рангової кореляції свідчить про незначну кореляційну залежність між показниками величини статусу підлітків у навчальній групі і комунікативній активності учнів стосовно групи Ra(с);

3. також про значну по силі зв'язку говорить коефіцієнт кореляції положення випробуваних у навчальній групі з рівнем комуникативності, вираженого групою стосовно нього (Rк(г));

4. практично цілком відсутня зв'язок між рангом підлітка в групі однолітків і рівнем його суб'єктивної комунікативної активності (Rк(с));

5. існує значно виражена зворотна кореляційна залежність між статусом випробуваного й індексом, що відбиває його затребуваність групою в якості «комуникатора» (Км1);

6. цей факт до деякої міри теоретично підтверджується наявністю сильного кореляційного зв'язку статусу випробуваного і його затребуваності групою як «реципієнта» у процесі спілкування (Рп1);

7. майже відсутня кореляційна залежність між ступенем задоволеності випробуваного процесом спілкування в групі (Кн) і його положенням у системі неформальних міжособистісних відносин у групі;

8. коефіцієнт кореляції рангів Спирмена, рівний 0,12 говорить про малу по силі зв'язку положення учня в навчальній групі і рівнем розвитку його комунікативних здібностей;

9. останній з коефіцієнтів кореляційного зв'язку склав 0,22 і говорить про слабкий вплив рівня розвитку організаторських здібностей підлітка на його статус серед однолітків.

ВИСНОВОК

Матеріали дійсного психолого-педагогічного дослідження дозволяють нам зробити наступні висновки про психологічні особливості неформальних лідерів у групах дітей середнього шкільного віку.

1. З 6 виявлених у групі підлітків, що мають дуже високий статус серед однолітків (неофіційні лідери) 4 дівчинки мають найбільш високі в групі показники комунікативної активності групи стосовно них і ступеня задоволеності ними групи як «реципієнти». Причому в трьох дівчинок-лідерів кількість зв'язків, у яких лідери виступають у ролі комуникаторів, вище того ж показника в хлопчиків, а в однієї – ідентичний. Що, імовірно, порозумівається більшої комуникативністю дівчинок у цьому віці.

2. Необхідно відзначити, що у всіх лідерів спостерігається найбільша кількість міжперсональних зв'язків, у яких вони задовольняють групу як комуникатори, і значно більше.

3. Відношення групи однолітків до підлітків, що займають положення неформальних лідерів, характеризується підвищеною активністю групи в процесі спілкування стосовно високостатусним її членів.

4. Рівень комуникативності, що виявляється учасниками групи стосовно неофіційних лідерів, значно вище середньо-групового рівня.

5. Установлено, що підлітки, що займають у навчальній групі положення неформального лідера, у спілкуванні виступають у якості «реципієнта».

6. У той же час, учні, що виступають у процесі спілкування як «комуникатори», не мають високого статусу в навчальній групі, про що говорить назад пропорційна залежність між зазначеними показниками.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. У ході організації навчально-виховного процесу в даному класі доцільно враховувати індивідуально-психологічні особливості кожного учня.

2. З огляду на функціональні можливості лідерів і інших членів групи, розробити комплекс заходів і процедур, спрямованих на розвиток у підлітків оперативної спостережливості, уваги й уяви. Необхідно організовувати проведення різних корекційно-розвиваючих ігор, спрямованих на підвищення рівня емпатийністи.

3. Особливу позитивну роль у формуванні позитивних міжособистісних відносин грає спільна колективна діяльність, виконуючи яку кожен підліток буде змушений пристосовуватися до індивідуальних особливостей і дій інших людей, вибирати для підлітка як партнерів для спілкування і спільної діяльності однокласників, що істотно відрізняються від нього і вимагають різного міжособистісного поводження, поступово ускладнювати задачі, що підліткам необхідно вирішувати в спілкуванні і взаємодії з навколишніми.

4. Тому що підвищене значення для підлітків у цьому віці здобувають відносини з однолітками, то викладачам необхідно використовувати відносини в навчально-виховних цілях, зокрема для стимулювання психічного розвитку підлітка через публічне схвалення в присутності товаришів його вчинків і досягнень, через інші ситуації і дії, що торкаються соціальний престиж підлітка.

5. Необхідно навчити підлітків, особливо лідерів, створювати в групі емоційно сприятливі особисті взаємини, розташовувати до себе людей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрєєв А.Н., Мдивани М.О., Рыжонкин Ю.Я. Методика виміру комунікативної дистанції // «Питання психології». – 1987. - №1.

2. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. – М.: 1998.

3. Антипина Г.С. Вивчення малих груп у соціології і соціальній психології. – Л.: 1967.

4. Божович Л.И. Особистість і її формування в дитячому віці. – М.: 1968.

5. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словник-довідник по психодиагностике. – Спб.: 1999.

6. Васильків В.М., Василькова О.І. Особливості психолого-педагогічної роботи з «важкими» підлітками. – Донецьк: 1998.

7. Василькова О.І. Психолого-педагогічні питання неформального лідерства в навчальній групі ПТУ // «Педагогіка і психологія». – 1999. - №2.

8. Дьяченко М.А., Кандыбович Л.М. Словник-довідник по психології. – Мінськ: 1998.

9. Захарова А.В. Спілкування з однолітками як фактор становлення морально-етичної дорослості підлітка. – У сб.: Соціально-психологічні проблеми взаємин у групах учнів і робочої молоді. – Мінськ: 1970.

10. Коломинский Я.Л. Психологія взаємин у малій групі. – Мінськ: 1976.

11. Коломинский Я.Л. Психологія дитячого колективу. – Мінськ: 1984.

12. Кричевский Р.Л. Детермінанти рольової диференціації лідерства в малих групах // «Питання психології». – 1977. - №1.

13. Кричевский Р.Л. Сучасні тенденції в дослідженні лідерства в американській соціальній психології // «Питання психології». – 1977. - №6.

14. Кричевский Р.Л. Якщо ви – керівник... - М.: 1998.

15. Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психологія малих груп. – М.: 1991.

16. Кричевский Р.Л., Рыжак М.М. Психологія керівництва і лідерства в спортивних колективах. – М.: 1985.

17. Немов Р.С. Психологія: у 3 кн. Кн.1. Загальні основи психології. – М.: 1997.

18. Немов Р.С. Психологія: у 3 кн. Кн.3. Психодиагностика. – М.: 1998.

19. Парыгин Б.Д. Основи соціально-психологічної теорії. – М.: 1971.

20. Петровский А.В. Особистість. Діяльність. Колектив. – М.: 1982.

21. Петровский А.В., Шпалинский В.В. Соціальна психологія колективу. – М.: 1978.

22. Профконсультационная робота зі старшокласниками / Під ред. Б.А.Федоришина. – Київ: 1980.

23. Робер М.А., Тильман Ф. Психологія індивіда і групи. – М.: 1988.

24. Рогів Е.И. Загальна психологія. – М.: 1998.

25. Соціальна психологія. / Під ред. А.В. Петровского. – М.: 1987.

26. Уманський Л.И. Організаторська діяльність школярів. – М.: 1984.

27. Хроменок В.Г. Відносини в учнівському колективі і розвиток вольових якостей школярів. – У сб.: Учений. зап. Рязанського педінституту, т.59, 1968.

28. Ценципер А.Б. Досвід дослідження залежності положення учня в колективі від його індивідуальних особливостей. – У сб.: Деякі питання удосконалювання процесу навчання і виховання. – Мінськ: 1970.

29. Шпалинский В.В., Распопов И.В. Психолого-педагогічні основи вивчення особистості і колективу. – Дніпропетровськ: 1991.

30. Эльконин Д.Б. Дитячі колективи // Підручник педології для педтехнікумів. Ч.2. – М.; Л.: 1931.

Додаток 1