132582 (Особливості образу "я" курсантів в процесі навчання у вищих військових навчальних закладах), страница 2

Одним з найвидатніших вчених в сфері теоретичних та експерементальних досліджень структур ідеального Я був Карл Роджерс. Розроблена ним Я-концепція дає можливість розуміти глибини та багатогранність людської особистості.

Роджерс бачив кінцеву мету розвитку особистості в досягненні відповідностей областей явищ та життєвого досвіду концептуальній структурі Я. Досягнення такої відповідності веде до звільнення від внутрішніх конфліктів та тривоги. Уявлення про себе, Я в особистому сприйнятті та ідеальне Я починає зливатися, тому індивід може безконфліктно прийняти самого себе. Його самосприйняття і відношення з іншими людьми ведуть до прийняття самого себе та самоповаги.

Якщо між образом Я у взаємовідношеннях з іншими і Я в особистому сприйнятті індивіда або ідеальним Я виникає розходження – це веде до психологічних проблем.

К.Роджерс терміни «Я» і Я-концепція застосовує як синоніми і визначає їх як «постійне ціле, організований постійний концептуальний Гештальт, утворений у результаті сприйняття Я або мене, як усвідомлення стосунків власного Я з іншими у ставленні до різних аспектів життя, а також цінностей. Немовля, зазначає К. Роджерс, не відчуває різниці між тим, що є «Я» і «не Я». Як наслідок подальшої диференціації формується структура «Я», розвитком якої рухає базова потреба отримувати повагу, симпатію, любов і водночас віддавати їх оточуючим людям » [17].

В процесі взаємодії з людьми росте самооцінка. Эго росте за рахунок дрібних досягнень, похвал і успіхів, коли Я виявляється для когось значимим.

Склавши уявлення про себе ми повинні оцінити отриману картину. Як оцінюємо самих себе в особистому сприйнятті? Чи сприяє ця оцінка самоприйняттю й самосхваленню, розумінню почуття особистої цінності? Якщо так – то самооцінка достатня для того, щоб прийняти самого себе та жити з цим уявленням про себе. Оскільки людині необхідна самооцінка, то повинен існувати зв’язок між Я-концепцією та ідеальним Я.

Адекватна Я-концепція й самооцінка мають значення у формуванні навичок міжособистісних відносин і соціальної адаптації. Соціум часто відкидає людей з низькою самооцінкою. З рівнем самооцінки пов'язане прийняття інших людей і прийняття індивіда іншими людьми, особливо близькими друзями.

Отже, самоприйняття й соціальна адаптація тісно взаємопов’язані.

Погана соціальна адаптація, яка пов'язана з негативної Я-концепцією й низькою самооцінкою, може проявлятися по-різному. Юнаки нашого віку з низькою самооцінкою мають тенденцію до повної непомітності в соціумі. Їх не «бачать» і не вибирають у лідери, вони рідко беруть участь у навчальній або суспільній діяльності.

Вони не вміють постояти за себе й не висловлюють свої думки по хвилюючих їх питаннях. Спостерігаючи за ними можна побачити, як розвиваються почуття ізоляції й самотності. Сором’язливі люди в суспільстві часто відчувають незручність і напругу, що ускладнює їх спілкування з навколишніми.

Оскільки ці люди прагнуть подобатися іншим, на них легше впливати й керувати ними. Вони дозволяють іншим приймати за них рішення, тому що їм не вистачає впевненості в собі. Часто намагаючись упоратися зі своєю сором'язливістю, такі люди ідуть на будь-які жертви, щоб бути приємними людям, вони згодні підкорятися іншим в своїх думках і вчинках.

Той, хто, сам того не бажаючи, підкоряється іншим, рідко вірить їм і відчуває до них повагу. Якщо юнак глибоко нехтує самого себе, він буде нехтувати й ненавидіти інших. Але якщо він відчуває до себе повагу й довіру, то буде так само довіряти і поважати інших.

Самоповагу називають «умовою виживання душі». Вона є компонентом людського існування, що надає людині почуття власної гідності.

А образ «Я» виступає як установка по відношенню до самого себе. Він не позбавленим внутрішніх протиріч, хоча є цілісним і складним. Його становлення є багатогранним і залежним від багатьох факторів(як внутрішніх так і зовнішніх) [7].

Я-Концепції полягає в конкретних діях, які можуть бути викликані образом Я та самооцінкою. Це потенційні поведінкові реакції. Будь-яка установка - є емоційно пофарбованим переконанням, пов'язаним з певним об'єктом.

Всі емоції й оцінки, пов'язані з образом «Я», є дуже сильними й стійкими, що справляє дуже сильний вплив на діяльність людини, його поведінку, взаємостосунки з оточуючими.

Р.Бернс, представник гуманістичного напрямку в психології, підкреслював, що, незважаючи на досить складну структуру, однією з основних ознак сформованості «Я-концепції» є її внутрішня узгодженість, її цілісність.

Єдність самооцінки та уявлень індивіда про себе та «Образ Я», який може бути більш чи менш стійким – складає поняття Я-концепції [6].

І.С. Кон поділяє «Я» на :

- «Я-реальне», тобто те, як індивід сприймає себе у даний момент

- Я-ідеальне, тобто ідеальний образ себе.

І.С. Кон вважає нормальним явищем розбіжність Я-реального і Я-ідеального. Більше того, вона трактується як необхідна умова цілеспрямованого виховання.

Коли панує принцип «взаємного позитивного ставлення», атмосфера поваги та симпатії до оточення і до себе, постає цілісна Я-концепція , формується неконфліктний образ «Я». Якщо набутий досвід особистості не відповідає її Я-концепції, то виникає тривожність як емоційна реакція загрози щодо себе. При цьому психологічні механізми захисту можуть деякий час підтримувати цілісність «Я». Поступово індивід починає включати в свою Я-концепцію не притаманні йому цінності, пристосовувати своє Я до вимог оточуючих, витісняючи внутріособистісний конфлікт у підсвідомість. Цей процес нерідко набуває навіть психотичних ознак перебігу, настільки глибокими виявляються дисгармонійні стани розвитку Я-концепції.

Для виправлення ситуації необхідно перетворення негативного досвіду індивіда в частину самоцінного для себе. Це, як правило, під силу кожному індивіду, та навіть дитині [9].

Узанальнюючи науковий матеріал, можна сказати, що Я-концепція – це важливий компонент самосвідомості людини. Складовими Я-концепції є образ «Я», самооцінка та поведінкова складова. В свою чергу образ «Я» є основою цілісного розвитку особистості.

1.2 Розгляд різних підходів в психології щодо компонентів структури образу «я»

На початку роботи згадувалось про те, що образ «Я» є складовою Я-концепції. Зупинимось на особливостях питань, що стосуються образу «Я».

Теоретичні положення психології, вказують на те, що уявлення індивіда про самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того ґрунтуються вони на об'єктивному знанні або суб'єктивній думці.

Предметом сприйняття людини може стати її тіло, її здібності, її соціальні відносини і безліч інших особистісних проявів. Способи самосприйняття, що ведуть до формування образу «Я» можуть бути найрізноманітнішими . Описуючи самого себе людина використовує такі прикметники, як: «надійний», «товариський», «сильний», «гарний» і т.д. Вони по суті, є абстрактними характеристиками, які ніяк не пов'язані з конкретною подією. Людина у словах намагається виразити основні характеристики свого звичного самосприйняття. Ці характеристики : атрибутивні, рольові, статусні, психологічні..., їх можна перераховувати нескінченно. Р.Бернс в своїх працях вважав, що усі вони становлять ієрархію по значимості елементів самоопису, свого образу «Я». Ця ієрархія може мінятися залежно від контексту, життєвого досвіду людини або просто під впливом моменту. Такого роду самоопис - це спосіб охарактеризувати себе, свою неповторність і неповторніть кожної особистості через комбінації окремих рис. Бернс підкреслював те, що образ «Я» є когнітивним компонентом [3].

Існує споконвічне питання про те, чи може людина пізнати саму себе, наскільки об'єктивна її самооцінка, яка істинність образу «Я». Вивчаючи ці питання потрібно враховувати, що всяка установка не є відображенням об'єкта самого по собі, а є систематизацією минулого досвіду взаємодії суб'єкта з об'єктом. Тому знання людини про саму себе не може бути вичерпним та вільним від оцінних характеристик і протиріч.

Образ «Я» - це набір якостей та характеристик, які складають уявлення людини про себе. Образ «Я» включає може включати в себе кілька образів(Я- реальне, Я-ідеальне). Протиріччя між різними аспектами образу «Я» можуть визначати формування самооцінки. Самооцінка – це відношення до себе в цілому та до своїх окремих якостей; порівняння себе з іншими, співставлення різних варіантів образів «Я»(найчастіше Я-реального та Я-ідеального).

Образ «Я» та самооцінка піддаються лише умовному концептуальному розрізненню,оскільки в психологічному плані вони нерозривно пов'язані. Образ та оцінка свого «Я» настроюють людину до певну поведінку ; тому глобальну Я-Концепцію ми розглядаємо як сукупність установок людини, спрямованих на самого себе. Однак ці установки можуть мати різні ракурси або модальності.

В науковій думці виділяють три основні модальності самоустановок . 

Реальне Я-установки, пов'язані з тем, як людина сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто з його уявленнями про те, який він є в теперішньому часі.

Дзеркальне Я – установки, пов'язані з уявленнями людини про те, як його бачать інші. Дзеркальне Я виконує важливу функцію самокорекції домагань людини і його уявлень про себе. Цей механізм зворотнього зв'язку допомагає втримувати Я – Реальне в адекватних межах і залишатися відкритим новому досвіду через взаємозворотній діалог з іншими та з самим собою. 

Ідеальне Я – установки, пов'язане з уявленням людини про те, яким би він хотів стати. Ідеальне Я формується як сукупність якостей і характеристик, які людина прагнула б бачити у себе, або ролей, які б вона хотіла виконувати. Причому ідеальні елементи свого Я особистість формує по тим же основним аспектам, що й у структурі Я-Реального. Ідеальний образ складається із цілого ряду уявлень, що відображають таємні сподівання та спрямовують людину. Ці уявлення бувають відірвані від реальності. Протиріччя між реальним і ідеальним Я становить одне з найважливіших умов саморозвитку особистості [13]. 

На думку У. Джемса, «Я» - як об'єкт - це все те, що людина може назвати своїм. В теорії особистості Джеймс виділяє чотири складові «Я» та розташовує їх у порядку значущості:

«духовне Я»,

«матеріальне Я»

«соціальне Я»

«фізичне Я».

Уільям Джемс говорить, що: у розвинутому товаристві людина має можливість вибору цілей. Ми можемо самі встановлювати собі цілі, пов'язані з різноманітними компонентами нашого «Я» й оцінювати успішність наших життєвих проявів щодо цих цілей. Із цього і випливає «постулат Джемса»: наша самооцінка залежить від того, ким ми хотіли б стати, яке становище хотіли б посісти в цьому світі; це служить точкою відліку в оцінці нами особистих успіхів або невдач.

У. Джемсу належить перша і досить глибока концепція «особистісного Я», яка розглядається в контексті самопізнання.

«Я» та «Інші» утворюють єдине ціле... Глибоке розуміння «Я» нерозривно пов'язано з настільки ж глибоким розумінням «іншого» - в тому, що стосується їхнього взаємозалежного відношення.

Одержувана нами інформація від інших людей є джерелом даних про «особистісне Я». Існує зворотній зв’язок інформації: інформація яку ми отримуємо від інших – є нашим поглядом на особистісне «особисте Я»(«Я-яким-я-сам-себе-бачу») [6].

Американський соціальний психолог Чарльз Кулі у 1912 році запропонував теорію «дзеркального Я», стверджуючи, що уявлення індивіда про те, як його оцінюють інші, істотно впливають на його Я.

Безпосередні стосунки між членами групи надають індивіду зворотний зв'язок для самооцінки. Відповідно до концепції «дзеркального Я» Кулі, вважав, що становлення людського «Я», як цілісного психічного явища, по суті, є не що інше, як соціальний процес, що відбувається «в середині» індивіда, в рамках якого виникають усвідомлювальні «Я» [10].

К.Роджерс наголошував, що «Я» постійно змінюється в результаті набуття нового досвіду, але воно завжди зберігає якості цілісної системи. «Я-структура» є організованою системою. Роджерс виділив різні форми уявлень про себе: соціальне Я, духовне Я, фізичне Я, інтимне Я, публічне Я, моральне, сімейне Я...

Інший поділ: Я в минулому, Я в теперішньому [17].

Необхідно відзначити, що кожний з образів «Я» має складне, неоднозначне по своїй будові походження, що полягає із кількох аспектів відносин. Ми можемо поділити його на: фізичне Я, емоційне Я, розумове Я, соціальне.

Складові образу «Я» людини виникають спочатку на основі усвідомлення єю оцінок її іншими людьми, а далі – на основі співвідношення оцінок інших людей і своїх власних.