132498 (Вплив функціональних станів людини на розвиток особистості при заняттях тхеквондо), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Вплив функціональних станів людини на розвиток особистості при заняттях тхеквондо", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "психология" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "курсовые/домашние работы", в предмете "психология" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "132498"
Текст 2 страницы из документа "132498"
Отже, конфуціанська психогогіка давала можливість зберігати самовладання та витримку в різних життєвих ситуаціях, в тому числі екстремальних. Ефект такого роду психічного тренування був обумовлений, перед усим, тим, що воно дозволяло знімати надмірне емоційне, психофізичне напруження. Об’єднуючись з оригінальною культурою корейців, ці пізнання поклали початок розвитку східних єдиноборств в Кореї.
В цілому ж різноманітні практичні методи психічної саморегуляції та тренування психічних та вегетативних функцій, які надали людині можливість свідомо управляти своїм нервово-психічним станом, а також підвищення здатності та регуляції мимовільних функцій організму, робили більш продуктивною будь-яку культурну та соціально значущу діяльність, слугуючи ефективним засобом мобілізації духовних та фізичних сил людини для вирішення тих чи інших конкретних задач (Абаєв Н. В., 1983).
Корейська культура психічної діяльності мала свою достатньо визначену сферу функціонування та вирішувала конкретні задачі. Вони зводились, головним чином, до того, щоб розвивати та вдосконалювати, “виховувати” та тренувати “ природні” психічні здібності людини з метою максимальної реалізації всих потенційних можливостей його психіки, навчати методам управління психічними процесами, своїм емоційно-психологічним станом з тим, щоб оптимізувати свій психофізіологічний та біоенергетичний статус(Карамов С.К., 2003). Саме це слугувало підставою для виникнення такого бойового мистецтва, як тхеквондо.
Тхеквондо – це науково-обумовлений спосіб використання свого тіла в цілях самооборони, котрий дозволяє в результаті інтенсивних фізичних та духовних тренувань розширити діапазон індивідуальних можливостей людини.
Тхеквондо – вид корейського бойового мистецтва, незнаючий собі рівних за міцністю та ефективністю техніки. Дисципліна, техніка та дух цього мистецтва є засобами розвитку почуття справедливості, гуманізму та цілеспрямованості у людей, котрі займаються ним.
Саме слово “тхеквондо” означає систему духовного тренування та техніку самооборони без зброї, поряд з виконанням ударів, блоків та прижків, які виконуються голими руками й ногами для ураження одного чи декількох суперників (Цой Хонг Хи, 1993).
Отже, тхеквондо – це вид бойового мистецтва, включаючий в себе стиль мислення та образ життя. Тхеквондо, зокрема, розвиває духовну культуру. Воно відоме, як один із засобів розвитку та підвищення емоційних, перцептивних та фізіологічних якостей, котрі надають можливість молодому поколінню незалежно від віку, соціального статусу та статі самовдосконалюватись.
1.3. Методи та методики дослідження функціональних станів
В психологічній практиці діагностика функціональних станів частіше всього проводиться на основі оцінки успішності виконання певного виду діяльності. При цьому аналізується динаміка показників кількості, якості та швидкості виконання завдання, а також зміни відповідних психологічних функцій. В якості предмета аналізу може виступати спортивна діяльність людини (тренування). Основними показниками зміни станів в цьому випадку будуть відхилення кількісних та якісних показників ефективності тренування, головним чином за їх зовнішними проявами (Вернон Х.М., 1985). Але зовнішні признаки динаміки ефективності праці залежать від безлічі різноманітних причин, котрі не мають прямого відношення до зміни функціонального стану. Тому основним психологічним засобом діагностики є використання коротких тестових завдань, описуючих ефективність різних психічних процесів при рішенні відповідних задач. В цьому випадку проблема оцінки функціонального стану виступає як типова психометрична задача – описати та кількісно оцінити порушення досліджуваних психологічних процесів, які відбулись під впливом певних причин (Анастази А.,1982).
Для діагностики функціональних станів може бути використана практично будь-яка з розроблених в експериментальній психології методик, оцінююча ефективність процесів сприйняття, уваги, пам’яті, мислення та ін. До їх числа відносяться коректурна проба Бурдона, таблиці Шульте, комбінаційний метод Еббінгауза, метод парних асоціацій, методики безперервного рахунку Крепеліна. Вони вважаються достатньо ефективними та складають основний арсенал використовуваних психологами засобів (Психическое утомление,1981).
До типових психометричних процедур слід віднести також тести визначення абсолютних та диференційних порогів чутливості в різних модальностях, визначення критичної частоти злиття миготінь (КЧЗМ), аналіз динаміки послідовних образів (Балонов Л.Я., 1971).
Другою групою психометричних методик, не завжди чітко диференційованої від фізіологічних, є аналіз динаміки різних проявів рухової активності людини. Поряд з міцною фізіологічною базою вивчення цих характеристик, перед усим, міографічними дослідженнями, існують різноманітні психологічні методики аналізу (Девишвили В.М., 1979).
Традиційними поведінковими прийомами діагностики є різні варіанти степ-тесту та теппінг-тесту. Найбільш великою є група методик визначення часу реакції при виконанні різних сенсомоторних завдань (Бойко Е.И., 1964). Виділяючі при цьому в моторному компоненті відповіді латентна та власне виконавча частини дозволяють звернутись до змісту механізмів процесів прийняття рішення, регуляції рухового акту та ін. (Нейрофизиологические исследования в експертизе трудовой деятельности, 1978).
Існує ще один клас методик, що використовуються для дослідження функціональних станів – це методики суб’єктивної оцінки.
Перспективність використання в діагностичних цілях суб’єктивних методик пояснюється різномаїттям проявів симптоматики різних станів від відчуття втоми до специфічних змін самоаферентації, виникаючих в незвичних умовах діяльності (Горбов Ф.Д., Вопр. психол., 1971, №5). Розробка даної групи методик відбувалась змістовно вивчаючи симптоматику досліджуваних станів та виділяючи два основних методичних напрямків: методу опитування та методу шкалування суб’єктивних хвилювань, котрі в певному розумінні можна розглядати як послідовні етапи підготовки діагностичного тесту (Ханин Ю.Л., Теор. и практ.физ. культуры,1977, №8). Основний напрямок розвитку методик суб’єктивної оцінки пов’язаний зі створенням складних багатофакторних тестів, котрі грунтуються на використанні сучасного математичного апарату та звернення до даних, накопичених в традиційних сферах використання шкалування (Леонова А.Б.,1984).
Також для вивчення функціональних станів використовують міокинетичну психодіагностику.
Міокинетична психодіагностика (МКП) – це графічний метод діагностики особистості, який виявляє “психічний скелет” індивіда, тобто його темпераментні та характерологічні схильності. Шторх назвав “міопсихічними” всі установки, пов’язані з психомоторною адаптацією індивіда до оточення; ці установки ніяк не проявляються в діях індивіда на стадіях так званого “конативного” циклу, але стають очевидними при дослідженні тонусу м’язів, котрі забезпечують фіксуюче положення тіла (Мира-и-Лопес Е., 19).
Принцип міокинетичної діагностики
Принцип міокинетичної діагностики полягає в наступному: якщо запропонувати досліджуваному здійснювати коливальні рухи невеликої амплітуди вздовж основних осей простору без контролю зору, можна буде спостерігати систематичне відхилення цих рухів, яке дозволить визначити домінуючу групу м’язів, котра, в свою чергу, вкаже на ціль мимовільних рухів індивіда. Якщо, наприклад, у досліджуваного домінує установка на втечу або підкорення, у нього спостерігається напруження м’язів, відповідальних за ці рухи, та м’язів-антагоністів.
Принцип міокинетичної дисоціації
Цей принцип був введений за порівняльними спостереженнями В. Вульфа за виразом обличчя, жестами та рухами правої та лівої частин тіла. Багато авторів підтвердили, що кожній людині притаманна домінуюча частина тіла (зазвичай права, тому що вона відповідає лівій півкулі головного мозку, де знаходяться основні структури, відповідальні за мовленеві процеси). Домінуюча, чи ведуча, частина (права у правші, ліва у лівші) більш розвинена, більш нестабільна, але в той же час в більшому ступені піддається контролю свідомості, чим неведуча. Рухові прояви тієї сторони тіла, яка функціонально більш розвинена з практичної точки зору, демонструють скоріше актуальні та характерологічні установки й цілі індивіда, в той час як прояви неведучої сторони в більшому ступені пов’язані з інстинктивними темпераментними стереотипами реагування.(Мира-и-Лопес Е., 19).
Отже, стан людини неможливо описати як просту зміну в протіканні окремих функцій або процесів. Принципи системно-структурного аналізу діяльності, що лежать в основі сучасного трактування функціональних станів, конкретизуються в постановці кожної з розглянутих проблем. По відношенню до задач визначення та типологізації різних видів функціональних станів це виражається в спрямованості на виявлення специфічних порушень та відхилень, що формуються під впливом комплекса зовнішніх та внутрішніх причин.
Історично спостерігається тенденція щодо вивчення функціональних станів у людей, що займаються східними єдиноборствами.
В методичному плані системно-структурний аналіз орієнтується на використання комплексних методик дослідження, які дають можливість одночасно досліджувати стан людини за допомогою кількісно різних показників.
РОЗДІЛ ІІ. Експериментальне дослідження впливу функціональних станів на розвиток особистості
2.1. Характеристика експериментальної та контрольної групи, а
також етапів дослідження
Метою даного дослідження є виявлення зв’язку між функціональними станами людини та особливостями й якостями особистості. Для реалізації даної мети були здійснені наступні етапи дослідження:
1 етап: формування вибірки дослідження;
2 етап: розробка методичних підходів щодо виявлення зв’язку між функціональними станами людини та розвитком особистості;
3 етап: проведення дослідження;
4 етап: аналіз та інтерпретація результатів.
Базою дослідження стали Дитячо-юнацька спортивна школа “Юність – 1” та психолого-педагогічний факультет Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка.
Загальна характеристика досліджених представлена в таблиці 2.1.1.
Таблиця 2.1.1.
№ | Вид групи | Стать | |||
Чоловіки | Жінки | ||||
абсолютна величина (кількість досліджуваних) | відносна величина (відсоток) | абсолютна величина (кількість досліджуваних) | відносна величина (відсоток) | ||
1. | Експериментальна | 10 | 66.7% | 5 | 33.3% |
2. | Контрольна | 4 | 26.7% | 11 | 73.3% |
Експериментальна група – група досліджуваних спортсменів, що займаються тхеквондо, на якій проводилось дослідження з метою перевірки гіпотези.
Контрольна група – група досліджуваних студентів четвертого курсу, з якою порівнюються результати, отримані в процесі дослідження в експериментальній групі з метою висновку про те, чи підтвердилась гіпотеза, що перевірялась в даному дослідженні.
Дослідження обох груп проводилось по закінченню тренування, в експериментальній групі, і по закінченню навчального дня, в контрольній, отже функціональні стани обох груп були приблизно однакові, а саме: низький рівень активації (бадьорості), втома та напруження.
Визначення впливу функціональних станів людини на спрямування розвитку особистості здійснювалось за допомогою графічної методики дослідження особистості Е. Міра-і-Лопес.
Результати дослідження проходили статистичний (кількісний) та якісний аналіз.
2.2. Кількісний та якісний аналіз отриманих результатів
проведеного дослідження
Графічна методика дослідження особистості Е. Міра-і-Лопес - методика міокинетичної психодіагностики, що полягає у виконанні сімох тестових завдань на п’ятьох аркушах. В основі процедури лежить принцип: кожний намір чи психічна установка супроводжується певною м’язовою установкою, яка полегшує виконання рухів, необхідних для досягнення цілі, та стримувати протилежні ним.
В даному експерименті досліджуваний виконує чотири тестові завдання (на трьох аркушах), а саме низку різних рухів в трьох площинах простору: горизонтальній, сагітальній та вертикальній. Порядок виконання тестів наступний:
тест “Лінеограми”;