132494 (Вплив особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці), страница 6

4. З метою визначення впливу агресивних чинників на особистісні властивості та якості підлітків ми відмітили основні домінуючі риси особистості. Відповідно до результатів «Психогеометричного тесту» /С’юзен Деллінгер/, можна сказати, що досліджувані, які обирали квадрат, у більшості своїй відносяться до чоловічої статі (маскулінного єства), а ті, хто обрав коло, – до жіночої статі (фемінінного єства). Більш креатині підлітки менше схильні до агресії;

низький рівень агресії притаманний підліткам з позитивною установкою на все нове, але з менш стійкими особистісними якостями;

середній та вище середнього рівні агресії характерні для тих, хто прагне до лідерства, до ризику, проявляє впевненість у собі, енергійність.

5. Дане дослідження частково підтвердило висунуту нами гіпотезу. За результатами кореляційного аналізу, вплив особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки яскравіше проявляється у виборці хлопців, ніж дівчат; однак отримані коефіцієнти кореляції вказують на наявність слабкої залежності змінних.

Виходячи з цього, можна сказати, що особливий вплив на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці можуть здійснити інші особистісні властивості та якості.

Література

1. Аверин В.А. Психология детей и подростков: Учеб. пособие. – СПБ: Изд-во Михайлова В.А., 1998.

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л., 1968.

3. Анастази А. Дифференциональная психология. – М.: Апрель-пресс; Эксмо-пресс, 2001.

4. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия – СПБ, 1997

5. Блонский П.П. Очерки детской сексуальности. – Л. – М., 1935.

6. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. – М., 1991

7. Вікова психологія /М-во освіти УРСР, Наук.-дослід. інс-т психології УРСР. За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1972.

8. Возрастные особенности психологического развития детей /Под ред. И.В. Дубровиной, М.И. Лисиной. – М., 1982.

9. Гусева А.Г. Психологические механизмы развертки представлений юношей и девушек о своей внешности и понимания личности. Вопросы психологи межличностного познания и общения. – Краснодар, 1985.

10. Заброцький М.М. Вікова психологія: навч. посібник. – К.: НАУП, 1998.

11. Ильина М.Н. Возрастные изменения выносливости и ее компонентов. Психофизиология спортивних и трудовых способностей человека. – Л., 1974.

12. Кон И.С. Психология юношеской дружбы. – М., Просвещение, 1972.

13. Кочарян А.С. Личность и половая роль – Харьков, 1996.

14. Кюсус Г. Введение в дифференциальную психологію учения. – М., 1987.

15. Крайг Г. Психология развития. – М-Х-М, 2000.

16. Лоренц К. Агрессия. – М., 1994.

17. Мельников В.М., Ямпольский Н.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М.: Просвещение, 1985.

18. Мак-Кей М., Роджерс П., Мак-Кей Ю. Укрощение гнева. – СПБ., 1997.

19. Маркізе Г. Эрос и цивилизация. – К., 1995.

20. Обозов Н.Н. Мужчина + женщина =? – СПБ., 1995.

21. Паренс Г. Агрессия наших детей. – М., 1997.

22. Психология человеческой агрессивности: Хрестоматия /Сост. К.В. Сельченок. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001.

23. Психология современного подростка /Под ред. Д.И. Фельдштейна; Науч.-исслед. ин‑т общей и педагогической психологи Акад. пед. наук СССР. – М.: Педагогика, 1987.

24. Перлз Ф. Опыты психологи самопознания. – М., 1993.

25. Психология личности в трудах отечественных психологов /Состав. Л.В. Куликов – СПБ.: Питер, 2000.

26. Психология личности в трудах зарубежных психологов /Под. ред

А.А. Реана. – СПБ.: Питер, 2000.

1. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учеб. пособие: В 2 кн. М., 2002.

2. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становлення личности. – М., 1994.

3. Реан А.А. Психология изучения личности: Учеб. пособие. – СПБ., Изд-во Михайлова В.А., 1999.

4. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология – СПБ.: Изд-во «Питер», 2000.

5. Семенюк Л.М. Психологические особенности агресивного поведения подростков и условия его коррекции: Учебное пособие. – М., Клинтон, 1998.

6. Словарь практического психолога. – М., 1998.

7. Спілкування, сутність, діагностика, тренінг. Метод. посібник за ред. Сидорова В.М. – Донецьк: ДОДССМ, 1996.

8. Фридман Л.М., Кулачина И.Ю. Психологический справочник учителя. – М.: Просвещение, 1991.

9. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М., 1994.

10. Фурманов И.А. Детская агрессивность. – Минск, 1996.

11. Шевандрин Н.И. Психодіагностика, коррекция и развитие личности. – М.: Гуманит. изд. центр «ВЛАДОС», 1999.

12. Юферева Т.И. Формирование психологического пола. Формирование личности в переходный период от подросткового к юношескому возрасту. – М., 1987.

13. Ясперс К. Общая психопатология. – М., 1997.

14. Яценко Т.С. Психологічні основи групової корекції // Навч. посібник, К.:Либідь, 1996.

Д одаток 1

Психолого-педагогічні рекомендації

Аж до недавнього часу увага дослідників була спрямована в основному на вияснення причин агресії, а не на пошук засобів її попередження чи редукування. Таке невтішне становище справ можна пояснити широким розповсюдженням, з одного боку, впевнення в тому, що нам уже відомі найбільш ефективні способи попередження агресивних дій – покарання й катарсис; і, з іншого – уявлення проте, що агресію можна редукувати шляхом елімінації чинників, які сприяють її прояву даними.

Одна з головних причин того, що багато людей постійно потрапляють у проблемні ситуації, надзвичайно проста: у них просто не вистачає базових соціальних умінь.

Наприклад, вони не знають, як відповісти на провокації інших, щоб загасити полум’я гніву, а не роздмухати його ще більше. Точно так же вони й гадки не мають про те, як проінформувати інших про свої бажання, і дуже засмучуються, коли реакції людей не співпадають з їхніми очікуваннями. Часто їх манера самовираження за м’якістю і делікатністю нагадує наждак. А якщо додати до цього байдужість до емоційного стану інших…У результаті вони постійно відчувають сильну фрустрацію, говорять і роблять речі, котрі налаштовують оточуючих проти них. Схоже, що люди, яким не властиві соціальні вміння, займають у кожному суспільстві свою нішу, що вчиняють насильство. Таким чином, навчаючи цих людей соціальних умінь, яких їм так не вистачає, можна поступово зменшити кількість випадків прояву агресії.

На щастя, існують різні способи навчання людей таким умінням. Більше того, оволодіння ними, схоже, різко знижує вірогідність бути втягненим в агресивні взаємовідносини.

Позитивні сторони навчання соціальних умінь були продемонстровані найбільш яскраво в дослідженні, здійсненому Шнейдером [10]. У межах його дослідження хлопці та дівчата у віці від 7 до 14-ти років із лікувального центру для дітей з відхиленою поведінкою пройшли тренінг соціальних умінь, метою якого було зниження їхнього дуже високого рівня агресії. Вони навчились неагресивно реагувати на підтрунювання, не брати близько до серця фруструючі ситуації та з більшим розумінням ставитись до почуттів та вчинків інших дітей.

І нші ж способи, що дозволяють розширити репертуар соціальних умінь у жорстоких, схильних до агресії людей, зазвичай базуються на поступних процедурах:

• Моделювання. Цей спосіб передбачає демонстрацію особам, що не мають базових соціальних умінь, прикладів адекватної поведінки. Після показу різних моделей поведінки, які призводять до досягнення поставленої мети, в учасників тренінгу часто спостерігається покращення власної поведінки.

• Рольові ігри. Цей метод пропонує особам, що проходять тренінг соціальних умінь, уявити себе в ситуації, коли необхідна реалізація базових умінь. Це дає їм можливість перевірити на практиці моделі поведінки, котрим вони навчилися під час моделювання чи схожих до нього процедур.

• Встановлення зворотного зв’язку. Під час цього етапу тренінгу соціальних умінь з індивідами встановлюється зворотній зв’язок у вигляді реакцій – як правило, позитивних – на їх поведінку.

• Перенесення навичок із навчальної ситуації у реальну життєву обстановку. Майже на всіх тренінгах соціальних умінь значна увага приділяється тому, щоб усе, чому навчилися учасники, знайшло своє відображення в реальних життєвих ситуаціях. Іноді ці програми завершуються тим, що їх учасників навчають загальних принципів – принципів, котрі доречні всюди і завжди.

І ноді агресія може бути редукована з допомогою демонстрації. Мова йде про ті випадки, коли в критичній ситуації будь-хто проявляє стриманість і закликає інших не піддаватися на провокації. На відміну від інших способів редукування агресії, демонстрація наочних прикладів неагресивної поведінки може знизити частоту й інтенсивність як прямих, так і непрямих проявів агресії. З найбільшою вірогідністю агресія виникає у тих випадках, коли провокативність поведінки інших людей розцінюється індивідуумом як злочинна і навмисна.

Не існує переконливих наукових доказів, які дозволяють зробити висновок, що агресія невідворотня. Навпаки, все більше даних свідчить про те, що таку поведінку можна попередити або, у крайньому випадку, зменшити частоту її проявів. Звичайно, практичний додаток цих знань ще далекий від досконалості; тільки час покаже, яку частину з них можна буде використати. І все-таки останні події, котрі здавалися зовсім неможливими ще кілька років тому, але які відбулися в Європі та інших частинах світу, вірогідно, дають нам потужні підстави для оптимізму. Після кількох десятиліть балансування на межі ядерного самознищення людський рід прийшов до більш здорової, більш стійкої позиції.