Розвиток смислового сприйняття людини можна порівняти з тим, як дивиться на шахівницю або як грає на ній дитина, що не вміє грати, і дитина, що навчилася грати. Дитина, яка не вміє грати, може бавитися шаховими фігурками, підбирати їх за кольором і т. д., але рух фігурок не визначатиметься структурно. Дитина, яка навчилася грати в шахи, поступатиме інакше. Для першої дитини чорний кінь і білий пішак не пов'язані між собою, а другий, знаючий хід коня, розуміє, що ворожий хід конем загрожує його пішаку. Для нього кінь і пішак – єдність. Так хороший гравець відрізняється від поганого тим, що інакше бачить шахове поле.

У 7-річному віці дитина починає розуміти, що значить «я радію», «я засмучений», «я сердитий», «я добрий», «я злий», тобто у неї виникає осмислене орієнтування у власних переживаннях. Точно так, як дитина 3 років відкриває своє відношення з іншими людьми, так семирічка відкриває сам факт своїх переживань. Завдяки цьому виступають деякі особливості, що характеризують кризу семи років [6, 219].

1. Переживання отримують значення (дитина, що сердиться, розуміє, що вона сердита), завдяки цьому у дитини виникають такі нові відносини до себе, які були неможливі до узагальнення переживань.

2. До кризи семи років вперше виникає узагальнення переживань, або афектне узагальнення, логіка відчуттів. Є глибоко відсталі діти, які на кожному кроці переживають невдачі: звичні діти грають, ненормальна дитина намагається приєднатися до них, але їй відмовляють, вона йде по вулиці, і над нею сміються. Одним словом, вона на кожному кроці програє. У кожному окремому випадку у неї є реакція на власну недостатність, а через хвилину вона може бути абсолютно задоволена собою.

Дитина дошкільного віку любить себе, але самолюбності як узагальненого відношення до самої себе, яке залишається одним і тим же в різних ситуаціях, але узагальнених відносин до оточуючих і розуміння своєї цінності у дитини цього віку немає. Отже, до 7 років виникає ряд складних утворень, які і призводять до того, що труднощі поведінки різко і корінним чином міняються, вони принципово відмінні від труднощів дошкільного віку.

Такі новоутворення, як самолюбність, самооцінка, залишаються, а симптоми кризи скороминущі. У кризі семи років виникає гостра боротьба переживань. Дитина, яка не знає, які взяти цукерки – більші або найсолодші, не знаходиться в стані внутрішньої боротьби, хоча вона і коливається. Внутрішня боротьба стає можливою тільки тепер [6, 220].

Є типові форми важковиховуваності, які в дошкільному віці ще не можуть зустрітися. Сюди відносяться конфліктні, суперечливі переживання, нерозв'язні суперечності. По суті справи там, де можливе це внутрішнє роздвоєння переживань, де вперше дитина розуміє свої переживання, де виникає внутрішнє відношення, там і скоюється така зміна переживань, без якої шкільний вік був би неможливий. Сказати, що в кризі семи років дошкільні переживання змінюються на шкільні, - значить, сказати, що виникла нова єдність природних і особових моментів, які роблять можливим новий етап розвитку – шкільний вік. Для дитини змінилося відношення до середовища, значить, змінилося і саме середовище, значить, змінився хід розвитку дитини, настала нова епоха в розвитку.

2 КРИЗА ПІДЛІТКОВОГО і юнацького ВІКів

2.1 Криза підліткового віку

Існує безліч фундаментальних досліджень, гіпотез і теорій підліткового віку. Відповідно до теорії рекапітуляції Ст.Холл вважав, що підліткова стадія в розвитку особистості відповідає епосі романтизму в історії людства. Це проміжна стадія між дитинством — епохою полювання і дорослим станом — епохою розвиненої цивілізації. На думку Ст. Холу, цей період відтворює епоху хаосу, коли тваринні, антропоїдні, напівварварські тенденції стикаються з вимогами соціального життя. Ст.Холл вперше описав амбівалентність і парадоксальність характеру підлітка, виділивши ряд основних суперечностей, властивих цьому віку. У підлітків надмірна активність може привести до виснаження, божевільна веселість змінюється смутком, впевненість в собі переходить в сором’язливість і боязкість, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі етичні прагнення змінюються низькими спонуками, пристрасть до спілкування змінюється замкнутістю, тонка чутливість переходить в апатію, пристрасть до читання — зневага до нього, прагнення до реформаторства — в любов до рутини, захоплення спостереженнями — в нескінченні міркування. Ст.Холл по праву назвав цей період періодом "бурі і натиску" [6, 310].

Е.Шпрангер розглядав підлітковий вік всередині юнацького, межі якого він визначав 13-19 роками у дівчат і 14-21 роками у хлопців. Перша фаза цього віку — власне підліткова — обмежується 14-17 роками. Вона характеризується кризою, змістом якого є звільнення від дитячої залежності.

Е.Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва [6, 330].

Перший тип характеризується різкою, бурхливою, кризовою течією, коли отроцтво переживається як друге народження, у результаті якого виникає нове "Я".

Другий тип розвитку — плавне, повільне, поступове зростання, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у власній особистості.

Третій тип є таким процесом розвитку, коли підліток сам активно і свідомо формує і виховує себе, долаючи зусиллям волі внутрішні тривоги і кризи. Він характерний для людей з високим рівнем самоконтролю і самодисципліни.

Е.Шпрангер спробував зрозуміти одне з найглибших переживань в житті людини — любов і її прояви в підлітковому і юнацькому віці. Він дав психологічний опис двох сторін любові — еротики і сексуальності, які як переживання глибоко відрізняються один від одного і, по Е. Шпрангеру, належать до різних шарів психіки [6, 331].

Е.Шпрангер виділяє три ступені еротичних переживань [6, 332].

Перша — чутливість, коли юна людина у міру свого дозрівання вчиться сприймати внутрішню, натхненну красу.

Друга — психічне розуміння, яке "сприймає іншого як духовну освіту, як певну осмислену форму".

Третя — розуміюча симпатія — "співзвуччя душі, що покоїться на естетичному відношенні, але що ґрунтується також і на сумісному переживанні глибоких цінностей".

Для підлітка віра в ідеал ототожнюється з вірою в улюблену людину. "Джерелом сили юнацького еросу, у всіх його формах є в більшій мірі власне внутрішнє життя, ніж реальна особа, на яку він направлений".

Сексуальність, по Е.Шпрангеру комплекс психічних і тілесних переживань і ваблень, що характеризуються специфічною плотською насолодою. Перша поява сексуально забарвлених переживань пов'язана, як відзначає Шпрангер, з відчуттям жаху, страху перед чимось таємничим і незнайомим. Сюди ж домішується відчуття сорому, пов'язане з переживанням, хоча і не зовсім ясних, але заборонених речей [6, 335].

Пошук біологічного значення пубертатного періоду представлений в роботах Ш.Бюлер [7, 273]. Підлітковий вік визначається нею на основі поняття пубертатності. Пубертатний період — це період дозрівання, це стадія, в якій людина стає статевозрілою, хоча після цього фізичне зростання у людини продовжується ще якийсь час. Період до початку пубертатності Ш.Бюлер називає дитинством людину, а завершальну частину пубертатного періоду — юністю. Фаза пубертатності, дозрівання виявляється у людини в особливих психічних явищах, які Ш.Бюлер називає психічною пубертатністю, яка з'являється ще до фізичного дозрівання як його передвісник і продовжується довгий час після нього.

Ш.Бюлер відрізняє психічну пубертатність від тілесної. На її думку, із зростанням культури відбувається подовження періоду психічної пубертатності, що і є причиною багатьох труднощів, пов'язаних з цим періодом життя [7, 279].

Фізична пубертатність протікає у хлопчиків в середньому між 14-16 роками, у дівчаток — між 13 і 15 роками. Зрозуміло, існують відмінності між містом і селом, між окремими країнами, великий вплив надає клімат. Нижньою межею нормального початку пубертатності слід вважати 10-11 років, верхньою —18 років. Середня норма лежить посередині.

Психічні симптоми перехідного віку починаються, як правило, значно раніше. Окремі "психічні симптоми" з'являються вже в 11-12 років: підлітки неприборкані і забіякуваті, ігри старших підлітків їм ще незрозумілі, а для дитячих ігор вони вважають себе дуже великими. Проникати особистою самолюбністю і високими ідеалами вони ще не можуть, і в той же час у них немає дитячого підпорядкування авторитету. Ця фаза є, прелюдією до періоду психічної пубертатності.

За цією фазою слідують дві головні фази, які Ш.Бюлер називає пубертатною стадією і юністю. Межа між ними проходить в 17 років. Перетворення підлітка в хлопця виявляється в зміні основної установки по відношенню до навколишнього світу: за життєзапереченням, властивим пубертатній стадії, слідує життєствердження, що характеризує юнацьку.

Основні риси негативної фази, це "підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан", а також "фізичне і душевне нездужання", яке знаходить свій прояв в забіякуватості і капризах. Підлітки незадоволені собою.

Позитивний період приходить поступово і починається з того, що перед підлітком відкриваються нові джерела радості. Кажучи про верхню межу юнацького віку, Ш.Бюлер відзначає, що вона відноситься до 21-му або 24-м рокам, оскільки в цей час спостерігається відносна стабілізація характеру і певні риси зрілості [7, 280].

Дослідження Г.Гецер містить цікаві дані, пов'язані з переходом від негативної фази пубертатного періоду до позитивної.

Першою ознакою спадання негативної фази Г.Гецер вважає підвищення продуктивності, відзначаючи, що у 70% дівчаток "першою продуктивною роботою була літературна робота, хоча дівчаток можна було б охарактеризувати як нездібних до письма". Г.Гецер відзначає, що до кінця негативної фази у більшості дівчаток виявлялися спроби до літературного письма: написання листів, ведення щоденників, віршування. У дівчаток, які до негативної фази займалися літературною творчістю, в період негативної фази ця творчість уривалася [7, 301].

Посилаючись на дослідження Ш.Бюлер, Г.Гецер пише про те, що на закінчення негативної фази наступає так звана стадія мрійливості, яка знаходиться в тимчасовому проміжку від 13 до 16 років.

Розглядаючи перебіг негативної фази у хлопчиків, Г.Гецер відзначає, що під час негативної фази у хлопчиків виникає "туга по другові", але вона, так би мовити, ще пасивна. До кінця негативної фази підліток активно шукає друга і знаходить його, хоча згодом їх дружні відносини можуть і не зберегтися. Отже, потреба в другу і знаходження його є ще одна межа, що характеризує момент переходу від негативної стадії до позитивної [7, 303].

Е.Штерн розглядав підлітковий вік як один з етапів формування особи [6, 405].

Е.Штерн описав шість типів:

теоретичний тип - особистість, всі прагнення якої направлені на об'єктивне пізнання дійсності;

естетичний тип — особистість для якої об'єктивне пізнання чуже, вона прагне спіткати одиничний випадок і "вичерпати його без залишку зі всіма його індивідуальними особливостями";

економічний тип — життям такої людини управляє ідея користі, прагнення "з якнайменшою витратою сили досягти найбільшого результату";

соціальний — "значення життя складає любов, спілкування і життя для інших людей";

політичний — для такої особистості характерне прагнення до влади, панування і впливу;

релігійний — така особистість співвідносить "всяке одиничне явище із загальним значенням життя і світу".

По Е.Штерну, перехідний вік характеризує не тільки особлива спрямованість думок і відчуттів, прагнень і ідеалів, але і особливий образ дій. Серйозна гра особливо важлива для розвитку підлітка, оскільки в ній підліток вчиться "стримувати свої цілі, загартовувати свої сили, встановлювати відношення до різних видів інтересів, які в ньому є і в яких він повинен розібратися".

Згідно поглядам Е.Штерна, людина залишається молодою до тих пір, поки вона до чогось прагне, поки вона має перед собою мету, поки вона знає, що за стадією, якої вона досягла, є інша — вища. Молода людина повинна залишатися вічно шукаючою, яка знає, що вона шукає або повинна шукати [6, 408].

2.2 Криза юнацького віку

Юність – всього лише початок дорослого життя. Відчуття того, що все життя попереду, дає можливість пробувати, помилятися і шукати з легкою душею. Тут дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості, рамки окремих віків носять все більш умовний характер. Криза 17 років – рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя [14, 218].

Умови розвитку

Покидаючи стіни школи після 9-го класу, підлітки йдуть в технічні коледжі або працювати. Відбувається зсув кризи 17 років у бік кризи 15 років. Криза 15 років характерна в основному для тих, хто має сильну установку гедонізму. Під час кризи такі підлітки бувають цинічні і достатньо відверті, ясно формулюють своє життєве кредо. Період юності для них – час проб і помилок.

Одинадцять класів кінчають благополучніші діти. Але в 17 років криза протікає не менш гостро, ніж в 15 років. Д.Б. Ельконін відзначав це як найважчий кризовий період разом з кризою 3 років [7, 311].

Більшість 17-річних орієнтується на продовження освіти, небагато – на пошук роботи, на який не зважилися після 9 класу. Вища освіта їм необхідна, щоб одержати професію, що дозволяє "жити гідно", "багато заробляти", "забезпечувати себе і сім'ю".