132405 (Життєві кризи особистості), страница 2

Друга особливість. Значення автономної мови не співпадають із значеннями слів дорослих.

Третя особливість. Разом зі своїми словами у дитини існує розуміння і слів дорослих, тобто дитина до того, як починає говорити, розуміє ряд слів. Вона розуміє слова: «встань», «сядь», «хліб», «молоко», «гаряче» і т. д., і це не заважає наявності другої мови. Тому Г. Ідельбергер і інші схильні думати, що автономна дитяча мова існує поряд або у відомому зв'язку з мовою дорослих [4, 286].

Автономна дитяча мова і її значення виробляються при активній участі дитини.

Коли автономна мова затримується у дитини, яка достатньо добре розуміє мову дорослих, виникає потреба в пов’язаній передачі, і дитина навіть в автономній мові стає на шлях утворення фраз. Але ці фрази через те, що мова позбавлена синтаксичної зв'язаності, мало нагадують дорослі. Вони більше нагадують просте нанизування слів або спотворені фрази мови дорослих: «Ти мене узяти» і т.д.

І ще два випадки, які можуть служити конкретною ілюстрацією.

Дитина називає словом труа - гуляти, йти на прогулянку, потім цим позначається все приладдя для гуляння: черевики, калоші, шапка. Потім труа означає, що молоко випите, тобто воно пішло гуляти.

Ф. А. Pay розказував про дівчинку, у якої автономна мова була дуже розвинена і знаходила особливий тип словотворення, існуючий в деяких мовах. Наприклад, «ф-ф» - позначало вогонь, «дінь» - предмет, який рухається, звідси «фадінь» - потяг, а кішка -«тпру-динь» . Це складне словотворення з окремих кореневих слів при автономній дитячій мові, яка не переростає вчасно в звичну мову [3, 54].

Автономна дитяча мова не тільки є надзвичайно своєрідним етапом в розвитку дитячої мови, але ще цей етап відповідає своєрідному етапу в розвитку мислення. Залежно від того, на якому ступені розвитку знаходиться мова, мислення знаходить певні особливості. Перш ніж мова дитини не досягне відомого рівня розвитку, її мислення також не може перейти за відому межу.

У кризі першого року життя нормальна дитина використовує автономну дитячу мову. Її початок і кінець знаменують початок і кінець кризи першого року життя.

1.2 Криза трьох років

При розгляді кризи трьох років не можна виходити тільки з теоретичної схеми. Для того, щоб осмислити, що відбувається в період 3-річного віку, треба раніше всього розглянути ситуацію розвитку – внутрішню і зовнішню, в якій протікає криза. Розгляд треба починати з симптомів віку. Ті симптоми кризи, які висуваються на перший план, в літературі прийнято називати першим поясом симптомів кризи трьох років.

Перший симптом, яким характеризується настання кризи, - виникнення негативізму [5, 310]. Коли говорять про дитячий негативізм, то його треба відрізняти від звичної неслухняності. При негативізмі вся поведінка дитини не співпадає з тим, що пропонують їй дорослі. Якщо дитина не хоче зробити що-небудь, тому що це неприємно їй (наприклад, вона грає, а її примушують йти спати, вона же спати не хоче), це не буде негативізмом. Дитина хоче зробити те, до чого її тягне, до чого є прагнення, а їй забороняють; якщо вона все-таки це робить, це не буде негативізмом. Це буде негативною реакцією на вимогу дорослих, реакцією, яка мотивується сильним бажанням дитини.

Негативізмом вважаються такі прояви в поведінці дитини, коли вона не хоче чого-небудь зробити тільки тому, що це запропонував хтось з дорослих, тобто це реакція не на зміст дії, а на саму пропозицію дорослих. Негативізм включає те, що дитина не робить того, про що її попросили. Дитина грає у дворі, і їй не хочеться заходити додому. Її кличуть спати, але вона не підкоряється, не дивлячись на те що мати її про це просить. При реакції негативізму дитина не робить що-небудь саме тому, що її про це просять. Тут відбувається своєрідне зрушення мотивувань.

При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна одержати протилежну відповідь на всяку пропозицію, зроблену авторитетним тоном. Багато авторів красиво описали подібні експерименти. Наприклад, дорослий, підходячи до дитини, говорить авторитетним тоном: «Це плаття чорне», - і одержує у відповідь: «Ні, воно біле». А коли говорять: «Воно - біле», дитина відповідає: «Ні, чорне». Прагнення суперечити, прагнення зробити навпаки в порівнянні з тим, що їй говорять, є негативізм.

Негативна реакція відрізняється від звичної неслухняності двома істотними моментами. По-перше, тут на перший план виступає соціальне відношення, відношення до іншої людини. В даному випадку реакція при певній дії дитини мотивувалася не змістом самої ситуації: хочеться чи ні зробити дитині те, про що її просять. Негативізм є акт соціального характеру: він адресований до людини, а не до змісту того, про що дитину просять. І другий істотний момент – нове відношення дитини до власного афекту. Дитина не діє безпосередньо під впливом афекту, а поступає наперекір своїй тенденції [5, 311].

Найбільш характерно для раннього дитинства, з погляду всіх досліджень, повна єдність афекту і діяльності. Дитина вся знаходиться у владі афекту, вся всередині ситуації. В дошкільному віці з'являється мотив відносно інших людей, що безпосередньо витікає з афекту, пов'язаного з іншими ситуаціями. Якщо відмова дитини, мотивування відмови лежить в ситуації, якщо вона не робить того, що їй не хочеться робити або хочеться робити що-небудь інше, то це ще не буде негативізмом. Негативізм – така реакція, така тенденція, де мотив знаходиться поза даною ситуацією.

Другий симптом кризи трьох років – впертість. Якщо негативізм треба вміти відрізняти від звичної впертості, то впертість треба уміти відрізняти від наполегливості. Наприклад, дитина хоче чогось і настирливо добивається, щоб це було виконано. Це не впертість, це зустрічається і до кризи трьох років. Наприклад, дитина хоче мати річ, але не може відразу одержати її. Вона настирливо добивається, щоб ця річ була дана їй. Це не впертість. Впертість – така реакція дитини, коли вона наполягає на чому-небудь не тому, що їй сильно хочеться, а тому, що вона вимагає це. Вона наполягає на своїй вимозі. Мотивом впертості є те, що дитина пов'язана своїм первинним рішенням. Тільки це і буде впертістю.

Два моменти відрізняють впертість від звичної наполегливості [5, 313].

Перший момент – загальний з негативізмом, має відношення до мотивування. Якщо дитина наполягає на тому, що вона зараз побажала, це не буде впертістю. Наприклад, вона любить кататися на санках і тому прагнутиме цілий день знаходитися на дворі.

І другий момент. Якщо для негативізму характерна соціальна тенденція, тобто дитина робить щось навпаки в порівнянні з тим, що говорять їй дорослі, то при впертості, характерна тенденція по відношенню до самого себе. Не можна сказати, що дитина від одного афекту вільно переходить до іншого, ні, вона робить так тільки тому, що вона так сказала, вона цього і дотримується.

Третій момент прийнято називати німецьким словом «тротц» (Trotz). Симптом вважається настільки центральним для віку, що і весь критичний вік одержав назву trotz alter, по-українськи - вік норовистості.

У чому відмінність останнього симптому від перших? Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Негативізм завжди направлений проти дорослого, який спонукає дитину до тієї або іншої дії. А норовистість, швидше, направлена проти норм виховання, встановлених для дитини, проти способу життя; вона виражається в своєрідній дитячій незадоволеності, що викликає «та ну!», яким дитина відповідає на все, що їй пропонують зробити. Тут позначається норовиста установка не по відношенню до людини, а по відношенню до всього способу життя, який склався до 3 років, по відношенню до норм, які пропонуються. Норовистість від впертості відрізняється тим, що вона направлена зовні, по відношенню до зовнішнього і викликана прагненням настояти на власному бажанні.

Залишається ще четвертий симптом, який німці називають Eigensinn, або свавілля, норовливість. Воно полягає в тенденції дитини до самостійності. Цього раніше не було. Тепер дитина хоче все робити сама.

Виділяють ще три другорядні симптоми, які характерні для кризи трьох років. Перший – протест-бунт. Все в поведінці дитини починає носити у ряді окремих проявів протестуючий характер, чого раніше не могло бути. Вся поведінка дитини набуває рис протесту, неначе дитина знаходиться у стані війни з оточуючими, в постійному конфлікті з ними. Часті дитячі сварки з батьками є звичною справою. З цим пов'язаний симптом знецінення.

Дитина прагне знецінити іграшку, відмовляється від неї, в її лексиконі з'являються слова і терміни, які означають все погане, негативне, і все це відноситься до речей, які самі по собі ніякої неприємності не приносять. І нарешті, вказують ще на подвійний симптом, що виявляється в різних сім'ях по-різному. У сім'ї з єдиною дитиною зустрічається прагнення до деспотизму [5, 320]. У дитини з'являється бажання проявляти деспотичну владу по відношенню до оточуючих. Мати не повинна йти з дому, вона повинна сидіти в кімнаті, як дитина цього вимагає. Дитині повинні дістати все, чого вона вимагає. Дитина знаходить тисячі способів, щоб проявити владу над оточуючими. Дитина зараз прагне повернути той стан, який був в ранньому дитинстві, коли фактично виконувалися всі її бажання, і стати паном положення. У сім'ї ж з декількома дітьми цей симптом називається симптомом ревнощів: по відношенню до молодших або старших, якщо в сім'ї є ще діти. Тут та ж тенденція до панування, деспотизму, до влади виступає як джерело ревнивого відношення до інших дітей.

Це основні симптоми, які характерні для кризи трьох років.

Дитина в ранньому дитинстві – це істота, яка завжди знаходиться у владі безпосередніх афектних відносин до оточуючих, з якими вона пов'язана. У кризі трьох років відбувається те, що називається роздвоєнням: тут можуть бути конфлікти, дитина може лаяти матір, іграшки, запропоновані в невідповідний момент, вона може розламати їх зі злості, відбувається зміна афектно-вольової сфери, що вказує на збільшену самостійність і активність дитини. Всі симптоми обертаються навколо осі «я» і оточуючих її людей. Ці симптоми говорять про те, що змінюються відносини дитини до людей, що оточують її, або до власної особи.

Загалом, симптоми, взяті разом, справляють враження емансипації дитини: неначе раніше дорослі водили її за руку, а зараз у неї з'явилася тенденція ходити самостійно. Це наголошується деякими дослідниками як характерна межа кризи.

Тепер коротко про так званий другий пояс симптомів, тобто про наслідки основних симптомів, про їх подальший розвиток. Другий пояс симптомів в свою чергу ділиться на дві групи.

Одна – це симптоми, які витікають як наслідок з установки дитини на самостійність. Завдяки змінам соціальних відносин дитини, її афектної сфери, всього, що найцінніше для неї, що зачіпає її найсильніші, глибші переживання, дитина вступає в цілий ряд зовнішніх і внутрішніх конфліктів, і дуже часто це приводить до невротичних реакцій дітей. Ці реакції носять хворобливий характер. У невропатичних дітей саме в кризі трьох років нерідко відбувається прояв невротичних реакцій, наприклад енурез. Дитина, звикла до охайності, при неблагополучному перебігу кризи часто повертається в цьому відношенні до ранньої стадії. Нічні страхи, неспокійний сон і інші невропатичні симптоми, іноді різкі труднощі в мові, заїкання, крайнє загострення негативізму, впертості, так звані гіпобулічні припадки, тобто своєрідного вигляду напади, які зовні нагадують припадки, але по суті не є хворобливими припадками у власному значенні слова (дитина трясеться, кидається на підлогу, стукає руками, ногами), а є вкрай загостреними рисами негативізму, впертості, знецінення, протесту.

Що істотно перебудовується під час кризи? Соціальна позиція дитини по відношенню до навколишніх людей, до авторитету матері, батька. Відбувається також криза особи - «я», тобто виникає ряд вчинків, мотив яких пов'язаний з проявом особистості дитини, а не з даним миттєвим бажанням, мотив диференційований від ситуації. Простіше кажучи, криза протікає по осі перебудови соціальних взаємостосунків особи дитини і навколишніх людей.

1.3 Криза семи років

Давно помічено, що дитина при переході від дошкільного до шкільного віку дуже різко міняється і стає важчою у виховному відношенні, ніж раніше. Це якийсь перехідний ступінь – вже не дошкільник і ще не школяр.

Останнім часом з'явився ряд досліджень, присвячених цьому віку. Результати досліджень схематично можна виразити так: дитину 7 років відрізняє перш за все втрата дитячої безпосередності. Найближча причина дитячої безпосередності – недостатня диференційованість внутрішнього і зовнішнього життя. Переживання дитини, її бажання і вираз бажань, тобто поведінка і діяльність, звичайно представляють у дошкільника ще не досить диференційоване ціле.

Коли дошкільник вступає в кризу він раптом втрачає наївність і безпосередність; у поведінці, у відносинах з оточуючими він стає не таким зрозумілим у всіх проявах, яким був до цього [6, 210].

Всі знають, що 7-річна дитина швидко росте, і це вказує на ряд змін в організмі.

Цей вік називається віком зміни зубів, віком витягування. Дійсно, дитина різко змінюється, причому зміни носять глибший, складніший характер, ніж зміни, які спостерігаються при кризі трьох років.

В цей період дитина починає маніжитися, вередувати, ходити не так, як ходила раніше. У поведінці з'являється щось нарочите, безглузде і штучне, якась вертлявість, клоунада; дитина будує з себе блазня.

Найістотнішою межею кризи семи років можна було б назвати початок диференціації внутрішньої і зовнішньої сторони особистості дитини.

Що ховається за враженням наївності і безпосередності поведінки дитини до кризи? Наївність і безпосередність означають, що дитина зовні така ж, як і всередині. Одне спокійно переходить в інше, одне безпосередньо вважається як виявлення іншого. Які вчинки ми називаємо безпосередніми? У дорослих людей дитячої наївності, безпосередності дуже мало, і наявність їх у дорослих справляє комічне враження.

Втрата безпосередності означає те, що привнесе у вчинки інтелектуального моменту, який постає між переживанням і безпосереднім вчинком, що є прямою протилежністю наївній і безпосередній дії, властивій дитині. Це не значить, що криза семи років приводить від безпосереднього, наївного, недиференційованого переживання до крайнього полюса, але, дійсно, в кожному переживанні, в кожному його прояві виникає деякий інтелектуальний момент.