14

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОТИВАЦІЙНО-ЦІННІСНОЇ СФЕРИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Поняття про мотивацію в вітчизняних та зарубіжних концепціях

1.2 Характеристика ціннісно-мотиваційної сфери в юнацькому віці

1.3 Фактори, що впливають на мотив до навчання

РОЗДІЛ 2. Дослідження мотивів навчальної діяльності студентів

2.1 Методики проведення дослідження

2.2 Кореляційна робота по формуванню учбової мотивації

ВИСНОВОКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. На сьогоднішній день ця тема є більш ніж актуальною, адже більшість студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах, та навіть и середніх рівнів, мотивують своє навчання лише престижністю диплома, який вони отримують. Тобто навчання проходить без потреби та задоволення. Це питання особливо актуальне в нашій країні, адже стільки юристів, економістів, та менеджерів різних направлень, у нас на один квадратній кілометр? Більш ніж достатньо. Країна переповнена «спеціалістами», яких їй абсолютно не потрібно.

В деякій мірі мені навіть шкода покоління яке прийде після нас, адже навіть майбутні лікарі тепер мотивують своє навчання, як престижністю диплома, так и вузу. Вже дійшло навіть до того, що «важко» ходити на пари, набагато ж простіше в кінці року «купити» оцінки, або й диплом.

Звичайно, залишились студенти, які дійсно хочуть навчатися, та стати спеціалістом в своїй сфері, та навіть тут багато факторів впливають на їх успішність, перш за все, це відношення в групі, ніхто не любить «заучок». Тобто, ти до чогось прагнеш, хочеш, чогось навчитись, а з тебе або принижують, або не дають вчитись, ті кому це навчання абсолютно не потрібно, вони прийшли сюди лише поспілкуватися з однолітками, повеселитись.

Також хочу відмітити, дуже важливий фактор, який впливає на мотивацію до навчання – це бажання самого вчителя навчити. Тобто, як зазначалося вище, студент, який не хотів навчатись, наприклад, на вчителя, по різним причинам, закінчив педагогічній інститут, и почав викладати. Зрозуміло, що бажання, робити те, що робити він не хоче, у нього не має, він приходить на пари, аби їх відбути, і у студента немає ніякої охоти вивчати той предмет, який навіть його вчителю не цікавий. Прикладом саме викладацької халатності є також, дуже поширені в наш час хабарі. Ну яке тут може бути навчання, яка старанність, якщо навіть коли ти знаєш, не заплативши - іспит ти не здаси.

Завдання викладача перш за все і полягає в тому, щоб «відкрити серце студента», збудити у ньому бажання засвоювати новий матеріал, навчитися працювати з ним. Закохатися і в обрану професію, і в предмет, хотіти вчитись.

Психологічне вивчення мотивації і її формування - це дві сторони одного і того ж процесу виховання мотиваційної сфери цілісної особи студента. Вивчення мотивації - це виявлення її реального рівня і можливих перспектив, зони її найближчого розвитку у кожного студента і групи в цілому. Результати вивчення стають основою для планування процесу формування.

Формування мотивів до навчання - це створення в вузі умов для появи внутрішніх спонук (мотивів, цілей, емоцій) до навчання; усвідомлення їх студентом і подальшого саморозвитку ним своєї мотиваційної сфери. Викладач при цьому не займає позицію холоднокровного спостерігача за тим, як стихійно розвивається і складається мотиваційна сфера студентів, а стимулює її розвиток системою психологічно продуманих прийомів.

Вивчати і формувати мотивацію студентів викладач цілком може і сам (не чекаючи, наприклад, приходу психолога) за допомогою тривалого спостереження за студентом в реальних життєвих умовах, аналізу тих, що повторюються думці і вчинків студентів, завдяки чому викладач може робити достатньо достовірні висновки, намічати і коректувати шляхи формування.

Метою даної курсової роботи є дослідження мотивів учбової діяльності студентів. У зв'язку з цим були поставлені наступні завдання:

• вивчити літературу по темі «Мотивація навчання і її формування»

• розглянути методику формування мотивації студентів

• провести дослідження на формування мотивації учбової діяльності

Для вирішення поставлених завдань використані наступні науково – дослідницькі методи: методичні (соціально педагогічний – спостереження за учбовим процесом, вивчення і узагальнення досвіду роботи, експериментальний і статистичний методи).

Об'єкт дослідження: мотивація учбової діяльності.

Предмет вивчення – шляхи формування мотивації учбової діяльності.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що, якщо зміст навчання направлений на мотивацію учбової діяльності, то воно повинне сприяти появі глибокого пізнавального інтересу до матеріалу, що вивчається.

Робота складається з введення, двох розділів, висновку, літератури.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОТИВАЦІЙНО-ЦІННІСНОЇ СФЕРИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Поняття про мотивацію в вітчизняних та зарубіжних концепціях

Вперше слово «мотивація» вжив А. Шопенгауер в статті «Чотири принципи достатньої причини» (1900-1910). Потім цей термін міцно увійшов до психологічного ужитку для пояснення причин поведінки людини і тварин.

В даний час мотивація як психічне явище трактується по-різному. У одному випадку - як сукупність чинників, що підтримують і направляють, тобто що визначають поведінку (К. Мадсен (До. Madsen, 1959]; Же. Годфруа, 1992), в іншому випадку - як сукупність мотивів (Д.Д. Платонов, 1986), в третьому - як спонука, що викликає активність організму і що визначає її спрямованість. Крім того, мотивація розглядається як процес психічної регуляції конкретної діяльності (М.Ш. Магомедемінов, 1998), як процес дії мотиву і як механізм, що визначає виникнення, напрям і способи здійснення конкретних форм діяльності (І.А. Джідарьян, 1976), як сукупна система процесів, що відповідають за спонуку і діяльність (У.Д. Вілюнас, 1990).

Звідси всі визначення мотивації можна віднести до двох напрямів. Перше розглядає мотивацію із структурних позицій, як сукупність чинників або мотивів. Наприклад, згідно схемі В.Д. Шадрикова (1982), мотивація обумовлена потребами і цілями особи, рівнем домагань і ідеалами, умовами діяльності (як об'єктивними, зовнішніми, так і суб'єктивними, внутрішніми - знаннями, уміннями, здібностями, характером) і світоглядом, переконаннями і спрямованістю особі і т.д. З урахуванням цих чинників відбувається ухвалення рішення, формування наміру. Другий напрям розглядає мотивацію не як статичну, а як динамічну освіту, як процес, механізм.

Проте і в тому і в іншому випадку мотивація у авторів виступає як вторинна по відношенню до мотиву освіта, явище. Більше того, в другому випадку мотивація виступає як засіб або механізм реалізації вже наявних мотивів: виникла ситуація, що дозволяє реалізувати наявний мотив, з'являється і мотивація, тобто, процес регуляції діяльності за допомогою мотиву. Наприклад, В.А. Іванников (1985) вважає, що процес мотивації починається з актуалізації мотиву. Таке трактування мотивації обумовлене тим, що мотив розуміється як предмет задоволення потреби (А.Н. Леонтьев), тобто мотив даний людині як би готовим. Його не треба формувати, а треба просто актуалізувати (викликати в свідомості людини його образ).

Проте при такому підході залишається незрозумілим, по-перше, що ж додає спонукальну - ситуація або мотив, по-друге, яким чином виникає мотив, якщо він з'являється раніше, ніж мотивація. Вислови авторів про співвідношення мотиву і мотивації не прояснюють цього питання. Так, Р.А. Пілоян пише, що мотивація і мотив - взаємозв'язані, взаємообумовлені психічні категорії і що мотиви дії формуються на базі певної мотивації (тобто мотиви вторинні). І в той же час він стверджує, що через вироблення окремих мотивів ми можемо впливати на мотивацію в цілому (тобто вже мотивація залежить від мотивів, які стають первинними). Крім того, автор вважає, що мотиви відносяться до дій, а мотивація - до діяльності, не даючи цьому якого-небудь обґрунтування.

Нелегко з'ясувати співвідношення між мотивацією і мотивом і в книзі И.А. Джидарьян (1976). Вона пише, що, на відміну від мотивації, мотив має вужче значення. У нім фіксується власне психологічний зміст, а саме той внутрішній фон, на якому розгортається процес мотивації поведінки в цілому.

Саме мотив енергізуе і направляє дії людини на кожен момент часу. Запитання - в чому ж тоді полягає роль мотивації, якщо все здійснюється за допомогою мотиву? В цьому випадку поняття «мотивація» стає зайвим.

У багатьох випадках психологи (а біологи і фізіологи - постійно) під мотивацією мають на увазі детермінацію поведінки, тому виділяють зовнішню і внутрішню мотивацію.

Разом з психологами проблема мотивації і мотиву розробляється і криміналістами. Серед них теж немає єдиного розуміння мотивації. У одному випадку вона розуміється як метод самокерованості особи через систему стійких переконань, тобто через мотиви (До. Е. Ігошев, 1974), в іншому випадку - як процес формування мотиву поведінки (У. Д. Філімонов, 1981), в третьому - як сукупність мотивів, як складна і суперечлива, мінлива динамічна система (Н.Ф. Кузнєцова, 1975).

Таким чином, ні в розумінні суті мотивації, її ролі в регуляції поведінки, ні в розумінні співвідношень між мотивацією і мотивом немає єдності

До речі, першими роботами по мотивах в Росії були праці юриста Л.І Петражіцкого, наприклад «Про мотиви людських вчинків» (1904).[3,65-67]

А.Н. Леонтьєв так визначає мотив: «У самому потребуючому стані суб'єкта предмет, який здатний задовольнити потребу, жорстко не записаний. До свого першого задоволення потреба «не знає» свого предмету, він ще повинний бути виявлений. Тільки в результаті такого виявлення потреба набуває своєї наочності, а сприйманий (що представляється, мислимий) предмет – свою спонукальну і направляючу діяльність функцію, тобто стає мотивом»[7,44]

Мотив – це спонука до дії. Також, Годфруа визначає мотив як «міркування, по якому суб'єкт повинний діяти»[2,264].

Х. Хекхаузен, визначаючи мотив, указує на «динамічний» момент спрямованості дії «на певні цільові стани, які незалежно від їх специфіки завжди містять в собі динамічний моменти, які суб'єкт прагне досягти, які б різноманітні засоби і шляхи до цього не вели». Інакше кажучи, мотив розуміється як «бажаний цільовий стан в рамках відношення «індивід – середовище»[13,34]. Якщо, аналізуючи людина дає відповідь на питання, чому віна діє або не діє певним чином, то при аналізі мотивів дається відповідь на питання «навіщо?»

На думку А.Н. Леонтієва, генетично результатним для людської діяльності є неспівпадання мотивів і цілей. На відміну від цілей, мотиви актуально не усвідомлюються суб'єктом. При цьому знаходять своє психічне віддзеркалення у формі емоційного забарвлення дій (тобто додають дії особовий сенс). Розвиток людської діяльності веде до роздвоєння функцій мотивів. Одні мотиви, спонукаючи діяльність, додають їй особовий сенс (сенсоутворюючі мотиви) інші, виконуючи роль спонукальних чинників, позбавлені сенсоутворюючих функцій (мотиви-стимули).

Діяльність людини спрямовується не одним мотивом, а їх сукупністю. При цьому можна виділити внутрішні мотиви і зовнішні мотиви. У основі внутрішніх мотивів лежать потреби людини, її емоції інтереси. До зовнішніх мотивів відносяться цілі, що випливають з ситуації (чинники середовища). Сукупність внутрішніх і зовнішніх мотивів певним чином організовується і складає мотиваційну сферу особистості. Головні відносини, що характеризують мотиваційну сферу особистості, – відносини ієрархії мотивів.[7,46]

Мотиви особи. Найважливіший чинник, що визначає мотивацію людини, особливо на останньому етапі її розвитку — пізнавальна активність суб'єкта по осмисленню життя, переслідуваних в ній цілей. Створювана навколо людини тотальна мотиваційна атмосфера безпосередньо впливає на розвиток потреб хіба тільки в перші періоди життя; згодом її дії аналізуються і зважуються активним інтелектом і досвідом, що поступово озброюється, суб'єктом, здатним протистояти одним впливам і вважає за краще, шукати інші. Спонуки, що вже склалися, теж зазвичай піддаються інтелектуальній перевірці на предмет того, чи не опиниться їх реалізація у результаті аморальною, чи не обернеться втратами і т.п. Основний напрям активності суб'єкта по лінії мотиваційного самовизначення полягає в інтеграції, внутрішньому узгодженні мотиваційної сфери, усуненні в ній суперечностей, а також перевірці можливостей і доцільності життєвих цілей, що формуються, що тільки пройшли таку перевірку і санкціоновані суб'єктом мотиваційні утворення стають справжніми мотивами особи, що активно досягаються.

Санкціоновані суб'єктом мотиви автоматично спонукальної переваги перед іншими складовими мотивації не отримують; у ній зазвичай зберігаються підстави для спокус, пороків, слабкості, підкорення чужій волі або випадковим обставинам. Проте вони виділяються серед інших мотиваційних утворень як щось, чому віддається перевага і довільно підтримуване суб'єктом. Значну частину його вольової активності складають саме старання змінити співвідношення сил в мотиваційному полі на користь санкціонованої мотивації, забезпечити її домінування над конкуруючими і відволікаючими спонуками.

Ряд особливостей мотивів пояснюється їх особливим походженням, пов'язаним з польовим виявленням мотивації в образі майбутнього життя людини. Потреби, що склалися, показують всілякі умови, об'єкти і цілі тієї частини «образу світу», яка містить уявлення про майбутнє, утворюючи особливе мотиваційне поле життєвої перспективи з своїми привабливими і відштовхуючими акцентами, валентностями, бар'єрами, суперечностями. Подібно до того, як поведінка в деякий момент визначається взаємодією складових мотиваційного поля в образі сьогодення, так і плани людини на майбутнє визначаються взаємодією таких же складових в полі життєвої перспективи, звичайно при активній участі суб'єкта, що намагається в міру можливості все передбачати, зважити, врахувати. Спосіб, програма і конкретні цілі життя, які оцінюються нею як оптимально задовольняючі потреби і відносно яких приймається рішення про досягнення, — це і є система мотивів особи. Таємничий об'єкт придбання метою в результаті ухвалення рішення особливого статусу, пов'язаного з формуванням в мотиваційній сфері «напруженої системи», що нагадує про себе, пояснюється, можливо, перемиканням на мету специфічної его-мотивації.

Конкретні мотиви в результаті активності суб'єкта по складанню програми їх досягнення, тобто їх «когнітивної розробки» (Ж.Р. Нюттен) у відношенні умов, етапів, проміжних цілей майбутньої діяльності, набувають рис мотиваційної системи. Річ у тому, що найбільш важливі моменти програми набувають в результаті емоційного перемикання відносно автономного мотиваційного значення, так що в цілому мотив починає виявлятися як комплекс взаємозв'язаних мотиваційних відносин. Природно, що у міру виконання діяльності реально спонукаюча її мотиваційна система зазнає зміни. Так людина може підвищено і навіть ірраціональне боятися повторення помилки, із-за якої одного разу зірвалися його важливі плани, така боязнь здатна увійти до складу мотиваційної системи, визначаючи діяльність спільно з метою дії, що досягається, стають обережнішими і т д. Санкціонованість особистісних мотивів може мати умовний характер, пов'язуючи життєві цілі з тими або іншими обставинами, неясними в даний момент (якщо вдасться переконати колег, отримати допомогу і т.п. ) Такого роду умовні мотиви складають частину потенційної мотивації, — важливіше характеристики мотиваційної сфери, що визначає варіанти життя людини при зміні її умов. У широкому сенсі до потенційної мотивації відносяться практично всі складові мотиваційного поля, оскільки при специфічному збігу обставин вони можуть спонукати вчинки людини або вплинути на них.