131983 (Тілесно–орієнтованої психотерапії)

Зміст

Вступ

1. Теоретична частина.

А) Поняття тілесно–орієнтованої психотерапії.

Б) Основні школи тілесно-орієнтованої психотерапії

2. Практична частина.

Біоенергетичний аналіз А.Лоуена

Висновок

Література

Вступ

Тілесно–орієнтованою психотерапією називається група психотерапевтичних методів, орієнтованих на вивчення тіла, усвідомлення клієнтом тілесних відчуттів на дослідження того, як потреби, бажання і відчуття проявляються в різних тілесних станах, і на навчання реалістичним способам вирішення проблем в цій області.

Найбільш відомим і базисним видом тілесно–орієнтованої психотерапії є біоенергетичний аналіз Лоуена, який буде докладніше описаний у розділі другому цієї роботи. Крім того тілесно-орієнтована психотерапія пов’язана з методом Александера, структурною інтеграцією Рольфа (рольфінг) і первинною терапією Янова. Всі вони базуються на роботах відомого психоаналітика Вільгельма Райха, метод якого називається «характерологічний аналіз». Райх вважав, що механізми психологічного захисту і пов’язана з ними захисна поведінка сприяють формування «м’язової броні («броні характеру»), що виражається в напрузі різних груп м’язів, обмеженому диханні і так далі. Протистояти психологічним захисним механізмам можна шляхом зміни тілесного стану і впливу на напружену область. Райх створив техніки зменшення хронічної напруги в кожній групі м’зів, коли за допомогою фізичних дій вивільняються завуальовані емоції і відчуття.

Цілі тілесно-орієнтованої психотерапії відрізняються від цілей, що лежать в основі фізичної підготовки, фізкультури. В тілесно – орієнтованій психотерапії акцент ставиться на знайомстві з тілом, що має на увазі розширення сфери усвідомлення індивідом глибоких организмічних відчуттів. Дослідження того, як потреби, бажання і відчуття кодуються в різних тілесних станах, тим підкреслюють важливість фізичних звичок як ключа до психологічної діагностики.

Актуальність теми, яка викладена у цій роботі надзвичайно велика. Тілесно-орієнтована психотерапія є одним з основних напрямків сучасної практичної психології. Її також називають соматичною психологією. Цей метод особливо дійовий для лікування психосоматичних хвороб, неврозів. Наслідків психічних травм і посттравматичних стресових розладів, депресивних станів. Робота з тілом створює унікальні можливості терапевтичного впливу «поза свідомістю», що дозволяє знайти справжні джерела найбільш великих проблем, отримати можливість доторкнутися до найглибших рівнів несвідомого, представленого у тілі.

У даній роботи висвітлюються основні методики фізично-орієнтованої психотерапії. Мета дослідження – розкрити зміст і основні поняття фізично-орієнтованої психотерапії.

Робота складається з двох розділів.

У розділі першому розглянуті основні поняття і елементи тілесно-орієнтованої психотерапії. Також представлені основні школи цього методу.

У розділі другому докладно описується одна з основних методик тілесно-орієнтованої психотерапії – біоенергетичний аналіз А.Лоуена. В цьому розділі представлена техніка діагностування енергетичних блоків, а також вправи спрямовані на роботу з ними.

Загальна обсяг роботи складає 33 сторінки.

1. Теоретична частина.

А) Поняття тілесно–орієнтованої психотерапії.

Тілесно–орієнтована психотерапія – це група методів психотерапії, орієнтованих на вивчення тіла, усвідомлення пацієнтом тілесних відчуттів, на дослідження того, як потреби, бажання і почуття проявляються у різних тілесних станах, і на навчання реалістичним способам вирішення дисфункцій у цій сфері. Більшість відомих підходів тілесно–орієнтованої психотерапії зароджувалося і розвивалося поза групового руху в психотерапії, однак у останній час тілесно–орієнтована психотерапія використовується передусім у групових формах. Тілесно–орієнтована психотерапія має певну схожість з гештальт-терапією оскільки також фокусується на взаємовідносинах між керівником групи і окремим учасникам, а потім звертається до підтримання іншими учасниками.

Останнім часом методики тілесно–орієнтованої психотерапії стають складовими частинами інтегративних підходів, які використовуються в психотерапії психосоматичних хвороб і спрямовані на подолання певних преморбідних якостей особистості пацієнта з психосоматичними порушеннями, до яких відноситься, наприклад, високих рівень алекситимії. Основою для розробки цих методик і підходів є біопсихосоціальна концепція примежових нервово-психічних і психосоматичних розладів. [3; c 65-66]

У традиційних підходах тілесно–орієнтованої психотерапії розроблен ряд понять, до яких відносять поняття «енергія», «м’язова броня» та «грунт під ногами».

Поняття «енергія» має важливе значення для тілесно–орієнтованої психотерапії. Учень В.Райха – А.Лоуен вивчає тіло з урахуванням його енергетичних процесів і описує його як «біоелектричний океан» хімічного і енергетичного обміну. У розумінні Лоуена біоенергетичні порушення сприяють невротичним розладам, а їх усунення призводить до видужання.

Розробляючи концепцію «м’язової броні», тілесно–орієнтовані психотерапевти відмічають, що м’язова напруга пов’язана з різними ситуаціями і психологічними травмами, тревогами людини. Формування характеру і «м’язової броні» діалектично взаємопов’язане, тіло і психіка в цьому процесі безперервно взаємодіють. Прикладом такого єднання є намагання маленького хлопчика втриматися від сліз: він стискає зуби, затамовує подих і напружує м’язи живота і шиї. Це перша стадія при формуванні «броні характеру». Пізніше психотравмуючі моменти можуть викликати автоматичне гальмування природних рухових і голосових компонентів відповідних реакцій і воно стає несвідомим. На основі вивчення подібних м’язових проявів Райх описує сім кругів формування «м’язової броні». Лоуен описує дев’ять типів характеру: оральний, мазохистичний (перший і другий), істеричний (перший і другий), фаллічно-нарцисичний, пасивно-жіночий, шизофренічний, шизоїдний. Істеричний і фаллічно-нарцисичний характер у жінок Лоуен відносить до ригідного типу.

В понятті «грунт під ногами» мається на увазі не тільки реальна фізична опора, але й метафоричне вираження фрейдівського принципу реальності: «Чим сильніше людина відчуває свій контакт з грунтом (реальністю), тим міцніше вона тримається за нього, тим більше навантаження вона може витримати і тим краще керує власними почуттями». Мати «грунт під ногами» - значить бути у енергетичному контакті із грунтом, забезпечити відчуття стабільності та впевненості. Біоенергетичний терапевт Келеман у поняття «грунт під ногами» включає зв’язок з емоціональними потребами, течією организмічної енергії, фізичними і фізіологічними процесами. У тілесно–орієнтованої психотерапії, наряду з методами, які використовуються в індивідуальній і груповій психотерапії інших напрямків, мається декілька часто застосованих психотерапевтичних процедур, впливаючих на дихання і сприяючих розумінню свого тілесного стану і напружених поз, а також рухові вправи, фізичний контакт між учасниками групи. [12; c 22-23]

Дихальні вправи є класичними елементами тілесно–орієнтованої психотерапії. Вони включають затримку дихання, розслаблення чи повне дихання, що сприяє розрядженню стриманих почуттів.

Учасники груп тілесно–орієнтованої психотерапії зазвичай одягають легку спортивну одежу, наприклад шорти. У деяких групах схвалюється повне роздягання. Типовою вправою є демонстрація власного тіла перед дзеркалом. Потім учасники групи описують тіло людини, яка стоїть перед ними. На основі отриманих описових характеристик керівник і члени групи можуть зробити висновки про «броню характеру» кожного учасника, блокуваннях спонтанної течії енергії, а також співвідносити ці висновки з тими проблемам які виникли в учасників групи. Таким чином, протягом всіх занять не припиняються намагання співвідношення тілесного стану з обговореними психологічними темами. М’язове напруження визначається за допомогою фіксації напружених поз тіла і вправ, які сприяють появі напруження. Основною напруженою позою у тілесно–орієнтованої психотерапії є арка – прогин назад. При цій вправі виявляються ділянки тіла, схильні до надмірного м’язового напруження і прояви фізичної ригідності. Рухові вправи, за думкою тілесно–орієнтованих психотерапевтів, сприяють поверненню пацієнтів до примітивного емоціонального стану, первинної природи людини. Однією з базових фізичних вправ при проведені тілесно–орієнтованої психотерапії є брикання. Учасника імітують протестуючі рухи маленької дитини, яка лягає на спину, сучить ніжками, б'ється руками по підлозі і крутить головою зі сторони у сторону. Фізичні рухи супроводжуються криками "Ні!" чи "Я не буду!", і таким чином пацієнт отримує доступ до заблокованих емоцій гніву і люті. Інші учасники допомагають кожному пацієнту визволити вказані емоції. Вони можуть активно стимулювати цей процес, наприклад твердженням "Так!", якщо учасник говорить "Ні!", чи "Ти будеш!", коли пацієнт кричить "Я не буду!". Таким чином група взаємодіє з головним учасником, схвалюючи більш повне визволення емоцій. Окрім брикання, використовуються інші фізичні вправи, такі як удари по ковдрі чи стільцю. Застосовуються також вправи, які сприяють вираженню негативних емоцій по відношенню до інших учасників групових занять. Прояв негативних почуттів, таких як гнів, страх, ненависть, майже завжди попередують вираженню позитивних емоцій. На думку тілесно-орієнтованих психотерапевтів, негативні почуття ховають глибоку потребу у позитивному контакті та заспокоєнні. Стверджується також, що сильне звільнення негативних афектів може призводить до позитивних особистісних змін. У тілесно-орієнтованих групах частіше всього ідуть далі емоціональної розрядки та використовують знову виникаючі почуття для взаємодії з іншими, для пошуку зворотного зв'язку і вербальної роботи над своїми реакціями.

Більшість груп тілесно-орієнтованої психотерапії включають фізичний контакт і групову взаємодію. В ортодоксальній тілесно-орієнтованої психотерапії Райха для схвалення емоціональної розрядки використовують м'язовий масаж. До пацієнта торкаються, здійснюючи щипкові і тиснучи рухи, щоб допомогти йому зламати "м'язову броню", рухаються вниз вздовж тіла, досягаючи останнього кола, розташованого на рівні тазу. Схожі на масаж дії застосовуються і в інших тілесних підходах для заспокоєння і підтримки пацієнта.[15;c85-88]

Б) Основні школи тілесно-орієнтованої психотерапії

Характерологічний аналіз Вільгельма Райха

Вільгельм Райх – австрійський психіатр, представник неопсихоаналізу. Він запропонував структуру особистості, яка складається з трьох незалежних рівнів. "Поверхневий рівень" утворює соціально схвалені форми міжособистісних комунікацій під впливом соціальних цінностей суспільства. "Проміжний рівень" уявляє собою імпульси, які включають агресивно-садистичні потяги і потяги лібідо. "Глибинний рівень" – це природно-соціальні імпульси, які мають справжній людський характер; тут людина є емоційно здоровою, гармонійною, здатною на справжню любов.

За думкою Райха, під впливом соціальної структури буржуазного суспільства природно-соціальні імпульси трансформуються в агресивні тенденції. Їх блокування і маскування на поверхневому рівні особистості у вигляді соціального конформізму ведуть до формування невротичного характеру. Райх бачив безпосередню причину виникнення невротичного характеру у суспільних і культурних умовах існування людини у суспільстві. Тобто невроз і невротичних характер – це хвороба існування людини у конкретних історичних і соціальних умовах.

Згідно теорії Райха, характер складається зі звичних положень і відношень людини, постійного набору його реакцій на різні ситуації, включає свідомі відношення і цінності, стиль поведінки, фізичні пози, звички тощо.

Райх вважав, що характер людини включає постійний "набір" захистів. Хронічні м'язові затиски блокують три основні емоційні стани: тривожність, гнів та сексуальне збудження. Райх прийшов до висновку, що м'язовий і психологічний панцир – одне і те саме. Хронічне напруження блокує енергетичні канали, які лежать в основі сильних емоцій. Захисний панцир не дає людині переживати сильні емоції, обмежуючи і викривляючи вираження почуттів. Емоції, блоковані таким чином ніколи не зникають, тому що не можуть повністю проявитися. Ці блоки (м'язові затиски) викривляють і руйнують природні почуття, в більшості пригнічують сексуальні почуття, заважають повноцінному оргазму. За Райхом, повне визволення від заблокованої емоції проходить тільки після її глибокого переживання.

Райх почав з використання техніки характерного аналізу до фізичних поз. Він аналізував у деталях пози пацієнта і його фізичні звички, щоб дати пацієнтам усвідомити, як вони пригнічують життєві почуття різних частин тіла. Райх просив пацієнтів посилити певний затиск, щоб краще усвідомити його, відчути його і виявити емоцію, яка пов'язана з цією частиною тіла. Він побачив, що тільки після того, як пригнічена емоція знаходить своє відображення, пацієнт може повністю відмовитися від хронічної напруги чи затиску. Райх постійно намагався дати пацієнтам усвідомити їх характерні риси. Він часто імітував їх характерні риси чи пози чи просив самих пацієнтів повторювати чи перебільшувати штамп поведінки – наприклад, нервову посмішку. Коли пацієнти перестають приймати свій характерний спосіб поведінки як само собою зрозуміле, їх мотивація до зміни зросте.

Райх підкреслював важливість звільнення, розслаблення м'язового панцира у доповнення до аналізу психологічного матеріалу, тому що він роздивлявся розум і тіло як нероз'єднану цілісність. Райх прагнув розпустити захисний панцир, блоки відчуття, котрі викривляють психологічне і фізичне функціонування людини; роздивлявся терапію як засіб відродження вільного перебування енергії у тілі через систематичне звільнення блоків мускульного панциру, тому і назвав свій метод лікування неврозів "біофізичною органонною терапією".