131418 (Релігія у контексті психоаналізу), страница 6

Приклад телепатичної інтуїції наводить Д. Судзукі у "Лекціях про дзен-буддизм", які високо оцінював Е. Фромм. Якось навесні Яг'ї Таджіма-но-камі милувався в саду квітучими вишнями. Він занурився у споглядання. Зненацька відчув загрозу саккі (букв. — "повітря вбивства") позаду. Яг'ї повернувся і побачив хлопчика-слугу, що зазвичай його супроводжував та ніс меч. Це Яг'ї надзвичайно спантеличило. Адже завдяки наполегливим тренуванням він виробив шосте чуття, що дозволяло йому ніколи не помилятись у виявленні та локалізації саккі. Яг'ї був дуже розгублений. Однак молодий слуга, який супроводжував його, тремтячим голосом зізнався, що коли під час прогулянки побачив свого пана захопленим спогляданням квітів вишні, він подумав: "Яким би вмілим не був наш пан, він все ж не зміг би захиститися від удару, якого я завдам ззаду. Очевидно, мій пан відчув мою таємну думку". Яг'ї розкрив таємницю і не став карати молодого слугу [7, с. 34—35].

Е. Фромм впевнений, що лише завдяки психоаналізу можна досягнути стану просвітлення, звільнитись від тягаря цивілізації, яка унеможливлює розвиток сутнісних сил людини. Дзен для Е. Фромма — це релігійна система, яка не вимагає поклоніння, проте вона цілком ґрунтується на раціональності. "Згідно із дзеном знання не має жодної цінності, якщо не виростає із нас самих; ні авторитет, ні вчитель не навчать нас нічому, крім сумніву; слова і системи мислення небезпечні, оскільки легко перетворюються на предмети поклоніння" [6, с. 170]. Відтак, метою гуманістичного психоаналізу Е. Фромма є сприяння становленню внутрішніх потенцій людини, пізнання її сутнісних сил.

Вирішення цієї проблеми можливе лише тоді, коли всю свою увагу дослідник концентрує на онтологічних проблемах сутності та існування людини.

Е. Фромм акцентує увагу на приреченості людини в пошуку відповідей на смисложиттєві проблеми. Адже не секрет, що найбільш складним, загадковим у світі для людини є сама людина, яка, вийшовши з лона дикої природи, все біологічно залишилась укоріненою в ній. Натомість "екзистенційно" людина піднялася над дикою природою; саме тут виникає низка різноманітних запитань. Фромм вважає, що саме психоаналіз і дзен-буддизм дають змогу людині ввійти в інший вимір буттєвості, піднятися над традиційним світобаченням, завжди обмеженим біологічними, соціальними та психологічними чинниками. Йому імпонує дзен-буддизм, адже в ньому містяться відповіді на питання, які непокоять свідомість західної людини. "Дзен — це спосіб побачити природу власного буття; це шлях від рабства до свободи; він звільняє нашу природну енергію; він допомагає нам не збожеволіти і не спотворити себе; він спонукає нас до реалізації наших здібностей до щастя і любові" [7, с. 147—148]. Отже, сутність дзен полягає в тому, щоб нудне, монотонне, обезсмислене життя перетворити на мистецтво, наповнене натхненням, внутрішньою творчістю.

Релігійна проблематика є проблемою людини, а не проблемою Бога. Тому релігійний досвід у концепції Е. Фромма трактується як утвердження принципів любові та справедливості, свободи та щастя. Він більше притаманний атеїсту, а не віруючому.

Біблія наголошує на тому, щоб людина не прагнула створити образ Бога. З одного боку, благоговійне поклоніння Богу, з іншого — уявлення про Бога як символ всього, чим не є людина; це символ духовної реальності, яку ми прагнемо осягнути, але не можемо описати чи визначити. "Бог подібний до горизонту, який ставить обмеження нашому погляду" [8, с. 218]. Займатися пошуками горизонту — це значить шукати ілюзію, яку ніколи не можна осягнути.

Е. Фромм зазначає, що назріла нагальна потреба в релігійному оновленні. Така реформа спроможна подолати прірву між людиною та первозданною гармонією. Взірцем для філософа виступають вчення та настанови Сходу, насамперед дзен-буддизм, в якому він помітив ознаки, притаманні його власному трактуванню психоаналізу, а саме: спосіб розширення сфери усвідомлюваного людиною. Отже, гуманістичний психоаналіз Е. Фромма дає змогу поглибити уявлення про людину, про її особистісно-психологічний зріз — релігію, оскільки саме у ній містяться відповіді на екзистенційні питання. Як підкреслює Е. Фромм, релігія набуває сенсу як потреба гуманізації дійсності людського, чинник, який виражає занепокоєння Я щодо здійснення власної долі, — самоствердження людини. Е. Фромм зазначає, що релігія є невід'ємним елементом культури і несе в собі глибокі гуманістичні потенції, що реалізуються в її конкретно-історичних формах буття, у релігійних напрямах, конфесіях, однак на релігійні системи впливає соціум, надає їм соціального забарвлення, внаслідок чого розвивається дегуманізація, авторитаризм.

Висновок

Наукова перспектива розкривається перед вивченням гуманістичного виміру релігії у контексті соціокультурних реалій, які уможливлюють віднайдення перетину двох форм світовідчуття — психоаналізу та дзен-буддизму; Нового смислового наповнення набуває проблема взаємовпливу двох типів культур — західного і східного, що, безперечно, відкриває нові можливості їх діалогу щодо взаємозбагачення, збільшення людського у людині.

Надавши рівнозначний статус свідомому нарівні з несвідомим, посилюючи Я, дослідники пов'язали проблему осмислення релігії з сенсожиттєвими вимірами людини, як глибоко особистісними, індивідуальними, так і соціальними, де вона трансформується у світську релігію, набуває універсального статусу.

Унаслідок поєднання психоаналізу і впливових філософських напрямів витлумачення релігії переходить у екзистенційно-моральну площину, де набуває глибинних, особистісних характеристик, пов'язуючись з совістю, і стає співмірним із гуманістичними інтенціями соціальних реалій.

Модифікація класичного психоаналізу поглиблює уявлення про людину, її особистісно-психологічне буття — релігію. Ця трансформація фройдизму зумовила вихід релігієзнавчої проблематики з суто психоаналітичних розвідок, наблизивши психологію релігії до інших напрямів сучасної філософії і психології.

Література

1. Фройд 3. Будуще одной илюзии // Сумерки богов. — М.: Политиздат, 1990. — С. 94—142.

2. Фройд 3. Леонардо да Винчи. Воспоминание детства // 3. Фройд. Тотем и табу: СПб. — М.: Олимп: ООО "Изд-во АСТ-ЛТД", 1998. — С. 217—278.

3. Фройд 3. Неудовлетворенность культурой // 3. Фройд. Психоаналитические этюды. — М., 2004. — С. 109—220.

4. Фройд 3. Психология масс и анализ человеческого Я // 3. Фройд. Тотем и табу: СПб. — М.: Олимп. ООО "Изд-во ACT — ЛТД", 1998. — С. 279—348.

5. Фройд 3. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии // Тотем и табу: СПб. — М.: Олимп, ООО "Изд-во АСТ-ЛТД", 1998. — С. 16—183.

6. Фройд 3. Навязчивые действия и религиозные обряды // Психотерапия. — 1911. — № 4—5. — С. 172—180.

7. Фромм Е. Психоанализ и дзен-буддизм // Є. Фромм, Д. Судзу-ки, Р. де Мартино. Дзен-буддизм и психоанализ. — М.: Изд-во "Весь мир", 1997. — С. 97—183.

8. Фромм Е. Психоанализ и религия // Сумерки богов. — М.: Политиздат, 1990. — С. 143—221.

9. Юнг К.-Г. Аіон / Пер. с англ., лат. — М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. — 336 с.

10. Юнг К.-Г. Бог и бессознательное. — М.: Олимп, ООО "Изд.-во АСТ-ЛТД", 1998. — 480 с.

11. Юнг К. Г. Ответ Иову / Пер. с нем. — М.: ООО "Фирма "Издательство АСТ", Канон, 1998. — 384 с.

12. Юнг К.-Г. Сознание и бессознательное: Сборник / Пер. с англ. — СПб.: Университетская книга, 1997. — 544 с.

13. Юнг К.-Г. Психология и религия // К.-Г. Юнг. Архетип и символ. — М.: Ренессанс, 1991. — С. 129—202.