131208 (Психологічні особливості спілкування підлітків), страница 5

Проаналізувавши матеріали досліджень,анкетувань, опитувань підлітків, їхніх батьків та вчителів, можна зробити такі висновки.

Молодші підлітки значно менше спілкуються з дорослими і дуже багато з ровесниками. Останні для них важливіші, бо виступають ареною самоствердження. У них дуже яскраво виділяються більш-менш постійні групи друзів та приятелів. Спілкування йде за найширшим спектром запитань. Усі вони цікавлять підлітків з погляду подій: «хто зробив», «що зробив». Для підлітків головне – дія. Тому він намагається спілкуватися з ровесниками на вулиці, на стадіоні, на заняттях гуртка, спортивної секції – там, де можна щось робити.

Старші підлітки люблять рухливі ігри і вже із задоволенням просто гуляють на вулиці із приятелями або подругами. Їх ще приваблюють великі компанії, і вже тягне в маленьку групу друзів. Їм ще цікаво говорити про щось конкретне, і вже подобаються теми абстрактні (про дружбу, справедливість). Вони ще «смикають за кіски» дівчаток і зухвалі щодо батьків та вчителів, і вже дуже цікавляться стосунками статей та прагнуть до спілкування на рівних із дорослими. Залишаючись наодинці, старші підлітки ще люблять якісь конкретні справи, але вже багато часу присвячують роздумам про себе, про людей, що їх оточують.

3.4 Вивчення референтного кола спілкування підлітків та особливостей самоконтролю у підлітків в процесі спілкування

Підлітки характеризуються неврівноваженістю, домінуванням процесу збудження, безконтрольністю. Така форма поведінки може закріпитись і дати в подальшому негативні наслідки.

Дослідження М.Й. Боришевського, О. Ф. Бондаренка, В.А. Іванникова, Г.С. Нікіфорова показують, що самоконтроль, як вольова риса особистості поступово самовдосконалюється в поведінці і діяльності при наявності адекватної самооцінки, низької тривожності, але підлітку необхідно допомогти сформувати в собі механізми самоконтролю, витримки. Претензії підлітка на своє виняткове становище серед інших заважають розвиватись механізмам самоконтролю.

Таким чином, для їх розвитку необхідно привести самооцінку підлітка в адекватне положення, знизити його особистісну тривожність і тим самим сприяти розвитку контрольних механізмів в поведінці і в діяльності, зокрема в процесах спілкування з іншими людьми.

Так, дослідження процесів спілкування показали, що в онтогенезі, як відмічали Д.Б. Ельконін, М.І. Лісіна, існують чотири форми спілкування, які змінюються протягом життя: ситуативно-особистісне спілкування, ситуативно-ділове спілкування, позаситуативно-пізнавальне спілкування, позаситуативно- особистісне спілкування. Так, як в підлітковому віці з'являється прагнення до незалежності, самостійності, намагання відсторонитись від контролю і впливу дорослих, то поведінка і діяльність підлітка можуть бути не передбачувані.

Для досягнення мети даної роботи мною було проведено ряд досліджень серед учнів 7-го та 8-го класів Смілівської ЗОШ І-ІІ ступенів. Робилась діагностику референтного кола спілкування, тобто визначилось те коло людей, з якими підлітки найбільше спілкуються. Дослідження проводилося за допомогою анкетування. (див Додаток 1)

Аналіз відповідей показав, що підлітки більше спілкуються з ровесниками, ніж з дорослими чи батьками. У підлітків велика потреба в неформальному, нерегламентованому спілкуванні, більша ніж з батьками (див Додаток 2). Це свідчить про те, що позаситуативно-особистісне спілкування є найбільш важливим і характерним для підлітків і в ньому вони почувають себе невимушено і розкуто, але необхідно формувати і інші форми спілкування, оскільки вони важливі для особистісного розвитку пізнавальної сфери, вміння діяти в соціумі.

В нашому дослідженні були поставлені завдання – виявити особливості самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкування та їх форм, які були вказані вище, сформувати механізми контролю своєї поведінки в процесі спілкування в різних ситуаціях діяльності.

Для діагностики рівня самоконтролю в спілкуванні застосовувалась методика М. Снайдера, в якій визначались рівні комунікативного контролю (високий, середній, низький) та методика дослідження особливостей спілкування Е. М. Павлютенкова за допомогою якої з'ясовувалась потреба підлітка в спілкуванні, виваженість, витримка, стійкість, легкість та невимушеність в спілкуванні, широта діапазону спілкування, інтегральність у спілкуванні. Обидві методики застосовувались у всіх чотирьох формах спілкування підлітків: ситуативно-особистісне спілкування здійснювалось в процесі невимушеної бесіди з підлітком по його особистим проблемам; ситуативно-ділове спілкування проводилось по результатам його успішності в навчальній діяльності; позаситуативно- пізнавальне спілкування проводилось в процесі спостереження психологом за підлітками на уроках під час відповідей; позаситуативно-особистісне спілкування проводилось з підлітками в процесі бесід на відпочинку.

Проаналізуємо отримані результати: так, виявилось, що в ситуативно-особистісному спілкуванні підлітки виявили 40% високого рівня показника товариськості, симпатії, самоконтролю і емоційності, 54% - середнього рівня і 6% низького рівня. Серед них – хлопчики-підлітки високого рівня 40%, середнього 54%, низького 6%; дівчатка-підлітки високого рівня 37%, середнього 57%, низького 6%. Результати за статтю майже не відрізняються.(див. Додаток 3) Було встановлено спеціальний показник рівня товариськості в процесі ситуативно-особистісного спілкування за формулою:

X = Σ хі / n

де X - середній показник; Σ хі - сума усіх показників; n - кількість досліджуваних осіб. Х = 28,3. На наступному етапі вивчались особливості самоконтролю і витримки у підлітків в процесі ситуативно-ділового спілкування з підлітками по результатам успішності в навчальній діяльності. Так, в цій формі спілкування підлітки більше нервували, замикались в собі, не були відвертими, як у попередній серії дослідів, траплялись випадки відмови говорити на ці теми про успішність у школі. Виявлено було лише 20% високого рівня відвертості, товариськості, самоконтролю, 40% середнього рівня і 40% низького. Серед хлопчиків високого рівня 8%, середнього 45%, низького 53%% серед підлітків-дівчаток високого рівня 20%, середнього 52%, низького 28%(див Додаток 4).

В процесі ситуативно-ділового спілкування показник товариськості, самоконтролю знизився до 15,4.

В процесі позаситуативно-пізнавального спілкування велося спостереження за підлітками на уроках під час їх відповіді. Збільшився показник самоконтролю до 42,3, а емоційний стан відзначився у підлітків підвищенням рівня тривожності, так у дівчаток висока тривожність в процесі цього виду спілкування виявилась у 58%, середнього рівня у 32%, низького рівня 10%. У підлітків-хлопчиків висока тривожність виявилась у 38%, середня у 48%, низька у 14%. Таким чином, у дівчаток в процесі цього виду спілкування домінував високий рівень тривожності, у хлопчиків-підлітків середній рівень(див Додаток 5). Але висока тривожність підлітків в позаситуативно-пізнавальному спілкуванні сковує підлітка і створюється враження самоконтролю. В такій ситуації важко виявити дійсні механізми самоконтролю, як особистісної риси, оскільки висока тривожність змінює картину протікання самоконтролю, як особистісного новоутворення підлітка.

Під час позаситуативно-особистісного спілкування, яке проводилось з підлітками в процесі вільної бесіди на відпочинку, підлітки майже повністю розкривались, цікаво розповідали різні пригоди, були жваві, емоційно і мовленнєво розкуті, мова їх була образною і яскравою. Так, було виявлено високого рівня самоконтролю, товариськості в цьому виді спілкування - 78%, середнього - 22%, низького рівня не виявлено(див Додаток 6). Показник рівня самоконтролю, товариськості, комфортності в такій формі спілкування становив 53,2%. У дівчаток рівень самоконтролю перевищував ніж у хлопчиків, але це були незначні відмінності.

Отже, виходячи з даних дослідження, робимо висновок, що найбільш емоційним та вільним для підлітків виявилось позаситуативно-особистісне спілкування на вільні теми, другий ранг зайняло ситуативно-особистісне спілкування, третій ранг - ситуативно-ділове спілкування і на останньому місці позаситуативно-пізнавальне спілкуванні, яке в більшій мірі характеризувалось тривожністю і скутістю підлітка, оскільки воно було найбільш складне для нього. Таким чином, можна порадити класному керівнику провести корекційну роботу. (див Додаток 7)

Висновки

Підлітковий вік в сучасній психологічній літературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов’язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. Почуття дорослості, претензії підлітка на нові права поширюються на всю сферу стосунків з дорослими, що чітко проявляється в причинах конфліктів з ними. Протест і непокора підлітка є засобом, за допомогою якого він хоче досягти зміни типу стосунків з дорослими.

Тобто на початку підліткового періоду в зв’язку з проявом у підлітка уявлення про себе як уже не дитину і потребі у визнанні його дорослості оточуючими виникає цілком нова проблема – проблема рівноправності. Отже, створення спільності в житті дорослого і підлітка, розширення сфери їх співробітництва і змістових контактів як основи переходу до нового типу стосунків є важливою проблемою у вихованні дітей цього віку і необхідною та обов’язковою умовою розгортання процесу научіння підлітка бути дорослим.

Поступово вводити підлітка у світ дорослого повинні безпосередні вихователі – батьки і вчителі. Якщо цього не робити, то підліток знайде способи проникнути в цей світ без допомоги дорослих. Їх небажання або невміння зрозуміти нові прагнення підлітка штовхає його в середовище товаришів.

Спілкування з товаришами є особливою школою розвитку соціально-моральної дорослості підлітка, і сила впливу ровесників прямо пропорційна ступеню незадоволеності підлітка спілкуванням з дорослими. Питання про зіткнення і конфлікти підлітка і дорослого через різницю в етичних і естетичних уявленнях, в соціально-моральних настановленнях і цінностях є проблемою, що набуває актуальності в другій половині підліткового віку. З’ясування причин труднощів і конфліктів у спілкуванні дорослого з дитиною при її вступі в підлітковий вік і наслідки цих труднощів і конфліктів в підлітковому періоді ставить проблему необхідності відповідного ставлення дорослого до рівня розвитку особистості підлітка і такої побудови взаємодії, коли саме вони визначали б прогрес у формуванні особистості підлітка і правильний напрям в розвитку його соціальної дорослості. Ці проблеми особливо загострюються в підлітковому віці, але існують вони і протягом всього дитинства. Для їх вирішення необхідне детальне вивчення різних типів і видів спілкування дорослого і дитини та з’ясування їх функцій в розвитку особистості. Без цього скеровувати процес формування особистості неможливо. Підлітковий вік не є часом патологій, і тому завданням психолога має стати психокореційна робота з особами, які більш конфліктні і агресивні у порівнянні з іншими.

Отже, підлітковий період — надзвичайно складний етап психічного розвитку. З одного боку, за рівнем та особливостями психічного розвитку підлітки ще не розпрощалися з дитинством; з іншого — вони вже стоять на порозі дорослого життя і в їх поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та поведінки.

Список використаних джерел

1. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості: Навчальний посібник. – Х., 1996.

2. Введение в психологию / Под ред. А.В.Петровского. М.: Akademia, 1997.

3. Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К.: Рад школа, 1968.

4. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петровского. - 2-е изд., пераб. и доп. – М., 1979.

5. Дубравська Д.М. Основи психології. – Львів.: Світ, 2001.

6. Кон И.С. Психология старшеклассника. – М., 1982.

7. Краткий психологический словарь / Под ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – М., 1985.

8. Мелибруда Е. Я – Ты – Мы. Психологические возможности улучшения общения / Под ред А.А. Бодалева и А.Б. Добровича. – М., 1986.

9. Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально-педагогический тренинг. – М., 1989.

10. Практикум по возрастной и педагогичской психологии / Под ред. А.И.Щербакова. – М.: Просвещение, 1987.

11. Умеете ли вы общаться?: Кн. для учащихся / И.Н. Горелов, В.Ф. Житников, М.В.Зюзько, Л.А. Шкатова. –Просвещение, 1991.–144 с.

12. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування: Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 304 с.

Додаток 1

Діагностика референтного кола спілкування

Бланк дослідження

П І_____________________________ Вік_____________

Дата___________ Клас_________

Інтерпретація результатів: 3 – 5 осіб, яких вибирають найчастіше на більшу кількість запитань анкети, і складають референтне коло спілкування.