130828 (Психодіагностика в роботі соматичних лікувальних закладів), страница 12

- хвороба як власна помилка

У Дамках цього світогляду всі процеси (у тому числі, і походження хвороб) розглядається крізь призму зовнішньої або внутрішньої задане. Багато Людей переконані в тім, що "дурна спадковість" є фатальним чинником у ґенезі захворювань. Усе, що відбувається з людиною трактується представниками цієї позиції, базуючи на спадково-конституціональному принципі причинності ("І твій батько так кульгав", "Вся в матір - далекозора"). Протилежна тенденція цілком заперечувати значення спадковості і розглядати виникнення хвороби, ґрунтуючись на зовнішніх факторах і поводженні людини ("Говорила тобі - не жуй жуйку - от і занедужав СНІДОМ"). Обидві представлені позиції відбивають обивательську платформу, і є вкрай стійкими і консервативними. Позиція "Сам винувата" звичайно зв'язана з "локусом контролю" людини.

Третя світоглядна платформа оцінки механізмів походження захворювань базується на містичному підході до процесів етіопатогенезу:

- хвороба внаслідок заздрості

- хвороба внаслідок ревнощів

У рамках подібного підходу джерела хвороб бачаться в упередженому відношенні близьких навколишніх (сусідів, знайомих, родичів, товаришів по службі) до людини. Процес виникнення хвороб розглядається як екстраполяція "негативної енергії" що ревнує або заздрить на реципієнта [25].

Таким чином, можна відзначити широке поширення містичного тлумачення походження хвороб, відсутність у багатьох пацієнтів наукового підходу до аналізу причин його захворювання. До особливостей особистості, що впливає на вибір типу психологічного реагування на захворювання, відносяться й медичні марновірства. Спектр їх широкий і включає містичне (ірраціональне) тлумачення джерел їхньої хвороби ("наврочили", "навели псування", "подіяв енергетичний вампір" і т.д.). Містична концепція хвороби носить характер переконаності, пацієнт не здатний критично оцінювати свої висловлення і жадає від лікаря не лікування, а "зняття псування" і цр. містичних маніпуляцій.

В особистісні особливості, підвищено значимі для розуміння механізмів становлення типів психічного реагування на захворювання, входить і т.зв. "антиципаційна заможність". "Суть її полягає в здатності передбачати хід подій, передбачати поводження навколишні і власні реакції в процесі зміни ситуації. До антиципаційної заможності відноситься здатність побудови програми власних дій, приміром , у випадку появи важкої хвороби, що може змінити звичайний життєвий стереотип, привести з інвалідності або смерті. В антиципаційну програму включається готовність до будь-якого результату хвороби (гіршому, небажаному або кращому, бажаному). Пацієнт, що володіє антиципаційною заможністю, створює кілька програм, розподіляє між ними імовірності і готує себе до усім. Його міркування носять характер припущень типу: "Що я буду робити, якщо в мене виявлять рак?", "З огляду на, що в мене можливо важке захворювання, що не дозволить мені надалі професійно займатися моїм улюбленим спортом, чим я буду займатися?" і т.д. Якщо пацієнт не виробляє антиципаційної програми, націлюється лише на один - бажаний - результат подій ("це - не онкологічне захворювання, лікарі помиляються"), те реальний факт хвороби може стати для нього серйозною психічною травмою і викликати неадекватний тип психологічного реагування на хворобу.

Рівень утворення людини і рівень його культури як особистісні властивості також впливають на оцінку суб'єктивної ваги хвороби. Особливо це відноситься до рівня медичної освіченості і культури. Негативним у психологічному відношенні виявляються крайності. Як низька медична культура, так і висока з однаковою імовірністю здатні викликати психологічно важкі реакції. Однак механізми їх будуть відрізнятися, в одному випадку це буде зв'язано з недоліком, в іншому - з надлишком інформації про хвороби, їх ваги, протікання та наслідки.

3.2 Суб`єктивний образ хвороби у свідомості пацієнта

Принцип "хвороба-особистість" є основним у діагностичному феноменологічно орієнтованому процесі. Він визначає підхід до будь-якого психологічного феномена з двох альтернативних сторін: або феномен, що спостерігається, є психопатологічним симптомом (ознакою психічної хвороби), або він є ознакою особистісних особливостей, наприклад, світогляду людини, традиційного для неї етносу, культурної або релігійної групи стереотипу поведінки [24].

Особливо яскраво альтернатива "хвороба-особистість" може бути продемонстрована на прикладі такого феномена, як переконаність у чому-небудь, яку можна представити у вигляді альтернативи марення-світогляд, марення-марновірство. Як відомо, марення - це помилковий умовивід, що не піддається корекції і виникає на хворобливій основі. Однак настільки розповсюджене визначення марення наштовхується на серйозні складності при проведенні диференціації між маренням і іншими ідеями, судженнями, умовиводами, що не піддаються корекції. Наприклад, релігійна ідея в уявленні атеїста може бути визнана помилковою і не піддається корекції, тобто атеїстові не переконати віруючого. Чи випливає з цього факту, що віра - це марення? Критерій хворобливої основи в даному випадку нічого не дає для диференціації, оскільки незрозуміло, як визначити хворобливу основу, якщо ще не зроблений діагностичний пошук, не з'ясований, чи є симптоми хвороби. З іншого боку, близьким за значенням до вищенаведеного визначення варто визнати дефініцію світогляду. Світогляд - система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів і переконань, що визначають напрямок діяльності і відношення до діяльності окремої людини, соціальної групи або суспільства в цілому. Де ж границя між релігійним переконанням як світоглядною системою і маревними ідеями?

Сучасна психіатрія, намагаючись обійти подібний риф на шляху діагностики, ввела нове визначення марення. Марення - це помилкова, непохитна впевненість у чому-небудь, незважаючи на безсумнівні й очевидні докази і свідчення противного, якщо ця впевненість не властива іншим членам даної культури або субкультури. Найбільш істотним у даному визначенні є не традиційна оцінка марення як помилкового умовиводу, а вказівка на значимість етнокультурального аналізу. Отже, хворобливою подібна впевненість буде оцінюватися тільки у випадку непохитних доказів протилежного (що практично зробити неможливо - які факти, наприклад, необхідні для переконання людини з ідеями ревнощів? Свідчення очевидців? Щиросерде визнання? Але адже саме поняття "зрада" багатозначне) або тоді, коли для мікросоціального середовища, вихідцем з якого є обстежуваний, подібне переконання далеке.

Особливо складним є диференціація в рамках альтернативи "марення-марновірство". Основним опорним пунктом у даному випадку також повинен стати етнокультуральний підхід. Якщо конкретне марновірство типове для даного мікросоціуму, то переконаність не може виявитися основою для діагностики психопатологічного симптому. Необхідно буде шукати інші психічні феномени і доводити їх психопатологічний характер: тобто для того, щоб з високою імовірністю віднести переконаність у чому-небудь до маревних ідей, необхідно оцінити її (переконаність) як унікальне і суб'єктивне явище, що не знаходить аналогів у субкультурі аналізованої людини [22].

Кілька десятиліть назад переконаність людини в тому, що вона знаходиться під впливом "енергетичних вампірів" була б витлумачена психіатрами як марення, сьогодні вона найчастіше трактується як світоглядна установка. До явищ того ж ряду можна віднести ідеї контактів з іноземними цивілізаціями, зомбування й ін. Складним залишається і диференціація символізму як способу творчого мислення і символізму як симптому.

Найбільш важким для діагностичної оцінки виступає асоціативний процес, зокрема переконаність хворого у впливі на нього екстрасенсорним способом. Однак цей критерій на сучасному етапі розвитку суспільства не може вважатися переконливим для діагностичного процесу в психіатрії. Соціологічні дослідження вказують, що 42% населення "вірять у можливість передавати і приймати думки на відстані").

Як показують експериментально-психологічні дослідження, з однієї сторони, немає основ говорити про шизофренічні порушення мислення хворого, з іншого боку - не відзначається виражених асоціативних розладів органічного типу. Неадекватність оцінки дійсності стосується лише вузької суб'єктивно значимої (у більшому ступені світоглядну) сторони життя хворого - уявлення про можливості лікування хвороб на відстані за допомогою екстрасенсорного впливу. Розгляд наведеного випадку з традиційних для психіатрії клінічних позицій наштовхується на ряд нездоланних перешкод, що не дозволяють достатньо кваліфікувати синдромологію справжньої картини життя.

3.3 Аналіз психологічних змін особистості у процесі хвороби

Визначення ступеня вираженості астенічного стану

Шкала астенічного стану (ШАС) створена Л.Д.Майковою і адаптована Г.І. Чертовою на базі даних клініко-психологічних спостережень і відомого опитувальника MMPІ. Шкала складається з 30 пунктів-тверджень, які відображають характеристики астенічного стану [34].

Порядок роботи. Інструкція піддослідному:"Уважно прочитайте кожне твердження і, оцінивши його стосовно до Вашого стану в даний момент, поставте знак плюс в одну з чотирьох граф у правій частині бланка.

Визначення ступеня виразності зниженого настрою - субдепресії.

Для проведення дослідження можна використовувати шкалу зниженого настрою - субдепресії (ШСНС), основану на опитувальнику В.Зунга й адаптовану Т.Н.Балашовою. Шкала включаючи й у себе 20 тверджень, що характеризують прояви зниженого настрою субдепресії [25].

Інструкція піддослідному:"Уважно прочитайте кожне з приведених нижче тверджень і поставте знак плюс в одну з чотирьох граф праворуч, у залежності від того як Ви почуваєте себе в даний час".

ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ

Після заповнення тестового бланка проводиться підрахунок шляхом підсумовування набраних балів. Весь діапазон шкали, таким чином, включає від 30 до 120 балів [25].

Якщо прийняти результати дослідження здорових осіб за "відсутність астенії" то весь об`єм шкали можна розділити на 4 діапазони.

Перший діапазон від 30 до 50 балів -"відсутність астенії" – 3 % пацієнтів;

2-й діапазон - від 51 до 75 балів - "слабка астенія" – 7 %

3-й діапазон - від 76 до 100 балів - "помірна астенія" – 35 %

4-й діапазон - від 101 до 120 балів - "виражена астенія" – 55 %.

Таким чином, результати кожного піддослідного передбачають одну з чотирьох ступенів виразності астенії.

В другому опитувальнику міститься 10 "прямих" (1, 3, 4, 7, 8, 9.10 , 13, 15 і 19) і 10 "зворотних" питань (2, 5, 6, 11, 12, 14, 16, 17, 18 і 20). Кожна відповідь оцінюється від 1 до 4 балів. "Зворотні" відповіді підраховуються окремо за допомогою спеціального шаблона з прорізами, що накладається на заповнений піддослідним тестовий бланк, при цьому оцінки відповідей знаходяться над прорізами. Потім бали, набрані по "прямих" і "зворотних" відповідям, сумуються, і отримана в такий спосіб "сира" оцінка переводиться в шкальну за допомогою формули

О¹ = О/80 * 100

Весь діапазон шкальних оцінок поділяється на 4 зони:

5 % пацієнтів - нижче 50 балів - особи, що не мають у момент досліду зниженого настрою;

7 % - від 51 до 59 балів - незначне, але чітко виражене зниження настрою;

23 % - від 60 до 69 балів - значне зниження настрою і

65 % - вище 70 балів - глибоке зниження настрою (субдепрсія або депресія).

Таким чином, результати кожного піддослідного відповідають одній з чотирьох ступенів зниження настрою. Отримані дані записуються до протоколу з указівкою як кількості набраних балів, так і ступеня зниження настрою [25].

Основні напрямки аналізу даних, отриманих за допомогою кожної з вище перерахованих методик складаються в зіставленні їх з показниками інших психологічних характеристик піддослідних; у пошуках кореляцій, основних факторів і закономірностей розвитку станів нервово-психічної напруги, астенії і зниженого настрою, а також у перебуванні зв'язків між характеристиками психічних станів і особливостями психічних процесів і властивостей особистості. Особливими аспектами аналізу є дослідження впливу досліджуваних психічних станів на діяльність людини, зокрема на її продуктивність і ефективність, і встановлення закономірних зв`язків з психофізіологічними, клінічно-психологічними, анамнестичними та іншими характеристиками людини.

Аналіз результатів обстеження хворих на рак молочної залози

Вікові групи були визначені на основі дослідження характеру емоційних переживань, які виникають у хворих на рак молочної залози внаслідок появи захворювання. 15 хворим різного віку була запропонована анкета з певним рядом емоційних переживань (страх зміни стосунків з іншими людьми, страх бути тягарем для близьких, страх болю, можливої непрацездатності, смерті, порушень стосунків з чоловіком, страх повторення хвороби, хвилювання з приводу свого зовнішнього вигляду), серед яких вони повинні були вибрати ті, які найбільше їх турбують. В результаті цього дослідження було визначено, що жінки від 35 до 45 років найбільше хвилюються з приводу майбутнього зовнішнього вигляду та порушення стосунків з чоловіком (особистісних та сексуальних); жінки від 46 до 55 років частіше концентрують свою увагу на втраті працездатності, зміні стосунків з людьми та боязні бути тягарем для близьких; у хворих від 56 до 73 років переважає страх самотності, смерті, а також страх бути тягарем для інших. За результатами опитування всі досліджувані були диференційовані на три вікові групи: 35-45 років, 46-55 років, 56 і більше років.

Наступним завданням констатуючого експерименту були розробка та обґрунтування методичних основ діагностики психологічних особливостей ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози. Методи діагностичного дослідження підбиралися таким чином, щоб, з однієї сторони, їх результати найбільш повно доповнювали картину психологічного стану особистості під час хвороби, а з іншої – могли вказувати на вибір та застосування певних психолого-дидактичних засобів з метою покращення стану хворих. Акцент діагностичного дослідження був зроблений на вивченні таких психологічних особливостей, як суб’єктивне ставлення до хвороби, рівень депресії та оцінка якості життя. Спрямованість на вивчення саме особистісних особливостей ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози пов’язана з тим, що одним з основних завдань нашого дослідження була розробка і впровадження в практику психолого-дидактичних засобів реабілітації. При такій хворобі, звичайно, найбільш значущим є не корекція пізнавальної діяльності хворої, а подолання негативних психологічних проявів особистості, що заважають видужанню та знижують якість життя.

З метою визначення психологічних особливостей ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози різних вікових груп (35-45 років, 46-55 років, 56 і більше років) на констатуючому етапі експериментального дослідження використовувались такі діагностичні методи, як: спостереження, клінічна бесіда, методика діагностики депресії, особистісний опитувальник діагностики типу ставлення до хвороби, методика вивчення якості життя.

Методика діагностики депресії була розроблена на основі методики диференційної діагностики депресивних станів Н. Зунге. Вона складалася з 33 запитань, серед яких були такі, які спрямовані на виявлення класичних симптомів депресії, а також ті, що стосуються конкретно хворих на рак молочної залози (переважно їх сексуальної сфери життя).

З метою визначення патерну ставлень хворих на рак молочної залози до захворювання, лікування, медперсоналу, рідних та близьких, роботи, самотності та майбутнього був використаний особистісний опитувальник Бехтеревського інституту (автори А.Є. Лічко та Н.Я. Іванов) в скороченому варіанті. За допомогою цього опитувальника були діагностовані такі типи ставлення до захворювання, як гармонійний, тривожний, іпохондричний, неврастенічний, обсесивно-фобічний, сенситивний, егоцентричний, ейфоричний, анозогнозичний, ергопатичний та паранояльний.