130729 (Профілактика та корекція поведінки підлітків)

Вступ

Актуальність теми. Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювали відносини особистості з суспільством, – все це хворобливо переживається населенням, відображаючись на його соціальному самопочутті. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжує тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни привів наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності і інших видів відхилень поведінки. Тривожним симптомом є зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.). У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді.

Професійний інтерес педагогів до різних видів і рівнів змін особистості дитини та її особливостей дуже високий. Про це свідчать спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі поведінки. У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції і профілактиці девіантної поведінки. За останні роки було виконано психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень дітей.

Предметом дослідження виступає процес профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

Об’єктом дослідження є особливості профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

Мета дослідження – виявити характерні особливості відхилень поведінки молодших школярів та розробити систему профілактичних та корекційних дій поведінки молодших школярів.

Завдання:

1. Вивчення теоретичного та методичного матеріалу з проблеми профілактики та корекції поведінки молодших школярів;

2. Визначення і вивчення особливостей поведінки молодших школярів, що потребує корекції;

3. Дослідження стану проблеми, виявлення рівня розвиненості ціннісного ставлення дітей молодшого шкільного віку;

4. Розроблення методики ефективної профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

Гіпотеза дослідження. Профілактика та корекція поведінки молодших школярів забезпечує гармонійний розвиток особистості в педагогічно-правильному напрямку.

Методи дослідження:

– теоретичні:

• аналіз і синтез філософської, психолого-педагогічного та методичної літератури з теми дослідження;

• теоретичне осмислення та узагальнення педагогічного досвіду для визначення теоретико-методологічних основ дослідження;

– емпіричні:

• бесіда;

• педагогічне спостереження;

Теоретичне значення дослідження полягає в доповненні та систематизації форм та методів профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

Практичне значення роботи полягає у тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі як засіб його вдосконалення в плані профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

1. Теоретичні аспекти профілактики та корекції поведінки молодших школярів

1. Проблеми порушення поведінки в дітей молодшого шкільного віку

Все частіше батьки, вихователі дитячих колективів, вчителі загальноосвітніх навчальних закладів; організатори дитячих осередків, працівники правоохоронних органів зустрічаються з ростом порушень поведінки серед учнів молодшого шкільного віку. На жаль, цій проблемі не приділяється достатня увага в психолого-педагогічній літературі, хоча вона є надзвичайно важливою і потребує свого розв'язання. Адже саме в цьому віці закладаються основні стереотипи поведінки людини. Водночас виявлення основних чинників відхилення поведінки в молодших: школярів допомагає не тільки пояснити причини негативних відхилень у їх поведінці, а й з'ясувати шляхи корекції поведінки учнів початкові класів.

У результаті досліджень науковців Г. Васяновича, О. Вишневського, Р Каримової, І. Козубовської, Т. Колесіної, В. Кудрявцева, Т. Люріної, О Матвієнко, Г. Пономаренко, М.Фіцули та інших учених отримано важливі дані про психолого-педагогічні фактори, що сприяють ефективності поведінкового виховання учнів. Дотичними до проблеми профілактики та корекції поведінки молодших школярів є праці О. Бовть, О. Гуляр, Н. Заваденко, В. Постового, В. Синьова.

Значний внесок у розробку педагогічних та соціологічних аспектів проблеми зробили С. Анісімов, А. Скрипник, А. Титаренко та інші. Психолого-педагогічні основи проблеми становлять теоретичні й практичні напрацювання вчених: І. Беха, Л. Божовича, Л. Виготського, Л. Дзюбко, Є. Драніщевої, Л. Зюбіна, П Кащенка, Ю. Ковалевської, І. Кона, Г. Костюка, О. Лазурського, Н. Максимової, І. Невського, В. Оржеховської, Є.Пєтухова, Н. Пихтіної, Н. Протасової, В Татенка, Т. Титаренко, Г. Товканець та інших.

Це питання набуває в сучасних умовах організації виховної роботи актуального характеру. За віковою періодизацією, прийнятою педагогами і психологами, молодшим шкільним віком називається час життя дітей від шести до десяти років. У цей період у дітей відбувається процес адаптації до соціальних умов узагалі та шкільного життя зокрема. У молодшому шкільному віці закладається та формується вміння вчитися, соціальна пристосованість, вищий рівень довільної поведінки тощо. Саме тому період молодшого шкільного віку відіграє винятково важливу роль у формуванні соціально значущої поведінки дітей та корекції відхилень у ній.

Зазначимо, що учні молодшого шкільного віку виявляють ще недостатню готовність протидіяти негативним чинникам соціального життя, підпадають під вплив, виявляють схильність до девіантної поведінки. Про це писав В.А. Сухомлинський, підкреслюючи, що існує декілька причин появи дітей з відхиленнями в поведінці: несприятлива спадковість, незадовільний стан здоров'я, складні сімейні стосунки, збіднене духовне життя, неправильне поховання (7: с. 88).

Аналіз педагогічних поглядів з проблеми профілактики та корекції поведінки учнів молодшого шкільного віку дає підстави стверджувати, що означена проблема досліджувалася на всіх етапах розвитку суспільства. Найпоширенішим для більшості дослідників було усвідомлення відхилень поведінки як прагматичного ставлення дитини до соціального і природного середовища. У педагогічній науці існували різні погляди щодо визначення основ девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку, які можна об'єднати у три основні групи:

• причини, пов'язані з особливостями психічного розвитку дитини;

• причини, пов'язані з особливостями виховання у сім'ї;

• причини, пов'язані з особливостями навчально-виховного процесу (6: с. 29).

Аналіз наукової літератури у галузі психології, соціології, дефектології, психофізіології, педагогіки дозволив виділити основні чинники детермінації девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку. До них віднесено біологічні, психологічні, соціальні та педагогічні чинники. Зрозуміло, що кожний із них має складну структуру, знаходиться у відповідному ієрархічному взаємозв'язку та потребує ретельного аналізу з погляду нейтралізації його деструктивного впливу на процес розвитку дитини.

Біологічні чинники визначення відхилення поведінки молодших школярів. На поведінку дитини значний вплив має фізичне і психічне нездоров'я, а також протиріччя між рівнем її домагань та можливостями їх реалізації. Серед нервово-психічних захворювань найпоширенішими в молодших школярів є три види неврозів: істерія; неврастенія; невроз нав'язливих станів. Кожен з них виникає за певного типу вищої нервової діяльності і темпераменту.

До психологічних чинників детермінації девіантної поведінки молодших школярів належить психопатологія, порушення психічно вольової сфери, негативізм, неслухняність, агресія, нестійкість уваги, порушення душевної рівноваги. У дітей також гальмується розвиток суб'єктивних якостей. (6: с. 192)

Значний вплив на поведінку дитини мають педагогічні чинники, які відображають недоліки навчально-виховного процесу і соціальні чинники девіантної поведінки молодших школярів (негативне ставлення батьків та вчителів, авторитарний стиль сімейного виховання та інше). 
Теоретичний аналіз проблеми дозволив зазначити, що девіантна поведінка молодших школярів являє собою вчинки та дії, які не відповідають офіційно прийнятим у суспільстві освітньо-виховним і морально-правовим нормам. Девіант – особа, яка не дотримується чинних у суспільстві норм поведінки і йде на порушення цих норм. Нормативні вимоги до особистості та її поведінки зафіксовані й знаходять своє вираження у вербальній (писані закони, інструкції, правила, стандарти, вимоги, кодекси) і невербальній (символічна атрибутика) формі. (7: с. 12)

Девіантна поведінка молодших школярів виникає тоді, коли діти деградують у своєму духовному розвитку і зупиняються на рівні суто прагматичної взаємодії з навколишнім середовищем. За таких умов девіація стає формою свідомого неадекватного реагування молодших школярів на цінності суспільного життя, які за своїм змістом і спрямованістю не відповідають освітньо-виховним і морально-правовим нормам. Вивчення девіантної поведінки молодших школярів дозволило виділити такі її різновиди, як відхилення в отриманні початкової освіти, відхилення у поведінці, пов'язані з шкільною дезадаптацією, педагогічною занедбаністю, відхилення у поведінці у зв'язку з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією, адитивною, делінквентною та кримінальною діяльністю (8: с. 276).

Виявлення основних чинників девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку дозволяє не лише пояснити причини негативних відхилень у поведінці дітей, але й знайти необхідні шляхи забезпечення їх профілактики та корекції.

З погляду системного вирішення зазначеної проблеми важливим є комплексне медичне, психологічне, соціальне, правозахисне та педагогічне забезпечення профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

1.2 Особливості профілактики та корекції поведінки молодших школярів

Якщо уявити систему профілактичної роботи школи то передусім відмічаємо, ранню профілактику, яка охоплює наступність і взаємозв'язок в системі «Дитячий садок – початкова школа».

Власне запропонована система дає значний виховний ефект, розвіює твердження багатьох вчителів про безперспективність профілактичної роботи в сучасних умовах.

Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів – втрата інтересу до навчання. Нерідко в її основі лежить затримка чи порушення розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як результат, уже в 3‑му класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий – не любить школу, кожен п'ятнадцятий – її ненавидить.

У системі профілактичної роботи рання профілактика має особливе значення. Термін «рання профілактика» використовується як у широкому розумінні, так і у вузькому. У широкому розумінні – це правильне виховання дитини, яке повинно починатися з раннього дитинства. Це перша і необхідна умова попередження асоціальної поведінки. У вузькому значенні рання профілактика – це система спеціальних заходів, спрямованих на подолання перших, нерідко ще мало помітних тих чи інших відхилень у системі суб'єктивних ставлень і поведінки особистості, які можуть проявлятися і в дітей молодшого віку (дошкільного і шкільного), та на будь-якому етапі розвитку дитини. (9: с. 161)

Немає сумніву в тому, що рання профілактика буде дійсно ранньою, якщо вона починається не з моменту зовнішнього прояву негативної поведінки дитини, чи вже скоєних серйозних проступків (що найчастіше спостерігається у підлітковому – 11–16‑літньому віці), а з виявлення перших, мало примітних негативних симптомів у стосунках і поведінці дитини та їх якнайшвидшій ліквідації.

Практика доводить помилковість твердження про те, що відхилення у поведінці дітей молодшого шкільного віку – це лише прояв специфічних особливостей даного віку. Насправді ж, якщо вчасно не провести відповідну роботу по виявленню незначних відхилень у моральному розвитку, то в подальшому вони не тільки не зникнуть, а навпаки – нерідко підсилюються і проявляються у вигляді жорстокості, нечесності, схильності до крадіжок, бродяжництва, неповаги до старших і однолітків, негативного ставлення до навчання та інших аномалій. (12: 73)

Спостереження свідчать про те, що такі відхилення помічаються досить рано. Три чверті усіх важких дітей уже в першому класі проявляли нестійкість у поведінці, грубощі, жорстокість, конфліктували з педагогами, втікали з уроків, багато з них уже у 1–2 класах опинялись у становищі «ізольованих» і надавали перевагу позашкільній сфері взаємовідносин.

Уже при вступі до першого класу виділяються від 2 до 7 учнів, від яких у подальшому дістається багато клопоту вчителю. Ці діти здебільшого неуважні на уроках, вперті, невитримані, капризні, іноді замкнуті і злі, недружелюбні і злі, або ж, навпаки, розв'язані, балакучі, неслухняні. Деякі вчителі і батьки схильні пояснювати ці явища як прояв специфічних особливостей віку (особливо 6‑річних) – незавершеністю розвитку нервової системи, переважанням процесу збудження над процесом гальмування, недостатнім функціонуванням другої сигнальної системи, нездатністю включатись в роботу, думати та ін.

Розповсюдженим є явище, коли уже в перші дні перебування в школі діти проявляють грубість, недовірливе, недоброзичливе ставлення до вчителя, однолітків, озлобленість, негативне ставлення до праці. Це найчастіше стає основою неуспішності і недисциплінованості, небажання навчатися.

Звідси стає очевидним, що необхідною умовою ранньої профілактики у початковій школі має бути вчасне виявлення дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці.

Дослідження свідчать, що діти з глибокими відхиленнями в розвитку не засвоюють звичайну навчальну програму, далі неуспішність заважає формуванню позитивних міжособистісних стосунків з однолітками. Ці факти викликають у дитини невротичний стан. Вона стає збудливою, агресивною. В результаті надалі відбуваються порушення у вольовій сфері, знижується контроль за вчинками, що нерідко призводить до правопорушень.

До вивчення дітей з моральними і поведінковими аномаліями слід підходити дуже обережно і ретельно. Вчителі нерідко припускаються серйозної помилки, аналізуючи негативні прояви дитини, і не шукаючи позитивних якостей особистості, на які можна покластися при вихованні.

Якраз гуманізація навчально-виховного процесу і полягає у вмінні вчителя дати вичерпну оціночну характеристику позитивних рис дитини: інтелектуальних, емоційно-вольових, моральних, поведінкових, динамічних, ставлення до діяльності, її результатів, прояв інтересів і нахилів. Така діагностика дає можливість, виходячи з витоків важковиховуваності, визначити оптимальні шляхи корекції аномальних проявів у поведінці, звести до мінімуму можливість подальшого поглиблення важковиховуваності дитини. (3: с. 209)

Першим кроком педагога у реабілітації дитини в класному колективі (а відчуженість невстигаючих найгостріше і найяскравіше проявляється у початкових класах) має бути. подолання відчуженості учня. І тут серйозною перешкодою в успішній корекційній роботі можуть стати такі якості вчителя, як низький рівень емпатії, нетерпимість, невитриманість, відмова від індивідуальних форм роботи, незнання вікових і статевих відмінностей учнів тощо. Особливо діти страждають від конфліктів з учителем, його крику, принизливих зауважень, образ. Приниження гідності учня призводить до формування неадекватної самооцінки (зниженої чи завищеної), яка вже сама по собі може стати початком відхилень у поведінці. Неуспіх у навчанні негативно впливає на формування характеру і поведінки дитини в цілому.