130306 (Особливості стресових станів у дітей різного віку), страница 5

Арттерапія – терапія винахідливою творчістю яку використовують в якості засобу спілкування при спільному малюванні, для релаксації, покращенню самооцінки і подолання розчарування. Малювання понижує опір особистості в процесі лікування, спрощює контакт між лікарем та дитиною, сприяє концентрації уваги на переживаємих труднощах в зв’язку з чим покращюється їх розуміння та формулювання. Образна діяльність дити-ни дозволяє без слів виражати їх свої думки. Психотерапія за допомогою малювання найбільш ефективна у дітей 4-11 років. Особливо це стосується конкретних страхів.

Бібліотерапія – це використання сппеціально обробленого для читання матеріалу з ціллю вирішення особистих проблем за допомогою направленого читання. Цей мептод може бути фактором спряючим для відволікання дитини від думок про хворобу, допоміжним в перенесенні фізичних страждань. Бібліотерапію можна використовувати як частину психотерапії наприклад при психосоматичному розладі. Книги запропоновані хворому мають бути доступні за ступенем важкості викладення матеріалу. Бібліотерапія проводиться в індивідуальній формі або групі. Цей метод як і будь-яке керівництво читанням лікувально-педагогічний процес що важливо при курації дітей та підлітків особливо потребуючих виховних заходах під час лікування.

Музикотерапія – психотерапевтичний метод під час якого застосовують музику в якості впливу на психіку і через неї на організм хворого. За допомогою цього методу відбувається емоціональна стимуляція в процесі вербальної психотерапії; розвиваються навики міжособистісного спілку-вання, підвищюється рівень естетичних потреб. Музика також сприяє емоційній розрядці, регулюванню настрою, противостоянню житевим проблемам. Музику часто використовують при груповій психотерапії. Її достатньо широко застосовують при лікуванні різних видів патологій у дітей.

Групова психотерапія підлітків. Націлина на формування у підлітків адекватної самооцінки та цілісності «Я» – концепції, ототожнювання неадекватних варіантів з власними неусвідомлюваними проблемами, розкриття власних переживань та їх вербалізацію. Її також використовують для вдосконалення навиків керування ситуацією, навчанні будувати відно-сини з іньшими у взаємодіючій манері. Групову психотерапію з успіхом застосовують у підлітків з порушенням адаптації, невротичними та психосоматичними розладами.

Ігрова терапія. Заснована на тому що гра може моделювати діяльність, вигадану, уявну, бажану дійсність. Гра надає дитині або підлітку можливість пережити успіх в бородьбі , розкрити свої фізичні і розумові здібності. Ігри у дітей-важливий матеріал для розкриття емоційних відносин та життєвих конфліктів. Використовують спонтанну та направлену гру. Перша зменьшує емоціональний тиск, створює цікавість до лікування. Друга тренує психічні процеси, збільшує витривалість, стимулює активність. Цілеспрямовану гру проводять по плану але не вводять суворих обмежень ролевої поведінки допускаючи імпровізації. Ігри з більш жорсткими правилами корисні для діагностики. Ігрова терапія найбільш ефективна у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, але її можна також використовувати для лікуван-ня підлітків в модельованій ситуації, навчаючи прийняттю рішень в момент стресу.

Так наведені основні методи терапії що застосовуються при роботі з дітьми різних вікових груп. В будь якому випадку дистрес перенесений дітьми наводить на формування нових методів в терапії з урахуванням індивідуальності.

2.3 Методичні рекомендації для вчителів, психологів, батьків

Коли ми зустрічаємось з дитиною яка пережила психологічну травму, то як правило вже знаємо або здогадуємось що відбулося, однак дорослі мають пам’ятати що дітям важко говорити про те що їх непокоїть. Тому від психолога та вичителя потребується певні зусилля для створення відповідного середовища в якому дитина почуватиметься достатньо комфортно щоб мати можливість та бажання йти на контакт. Осонвний момент роботи з такою дитиною вияснити суть мовчання дитини і тим самим зняти з неї відповідальність за хвилюючу її проблему. Але і тут треба враховувати ще деякі фактори. По перше на скільки можна довіряти дитини адже вона може і вигадувати. В цьому випадку дорослі мають знати чи є у такої дитини переконуючі причини казати неправду, адже дитині не просто піти на такий обман. Дитина в будь якому випадку потребує допомоги тому в першу чегру вона має довіряти тому з ким веде розмову про свої проблеми. По друге питання конфіденційності – це дуже серьйозна проблема. Так наприклад сексуальне зловживання-важкий злочин, за яким йде серьйозне покарання. Чи необхідно відразу звертатись в правоохоронні органи після того що розказала дитина? Питання досить складне етичне. Англійці вважають що таємність сповідання – атрибут церкви. Психолог або вчитель не мають такого права обіцяти конфіденційність. Більш того вони забов’язані попередити дитину в яких випадках і куди дитині можливо варто звернутись. Потрібно відмітити що в Англії психологи-державні службовці, вони вважають що помітивши наявність сексуальних зловживань, прийняти невідкладні міри що до їх усунення це їх обов’язок.

Велику роль в будові відносин між психологом та дитиною грає стать, краще щоб він був однієї статі з дитиною. Іноді травма яку пережила дитина в минулому може накласти відбиток на її подальший розвиток, тому педагогу або психологу варто бути готовим для зустрічі з «неприємними» дітьми та з дітьми з девіантною поведінкою.

Для маленької дитини не просто зрозуміти що відбулося в сім’ї та навколо неї. Деякі діти можуть взагалі нічого не зрозуміти тоді як в залежності від віку і досвіду перенесеної травми можуть мати дуже ясне розуміння того що відбулося. Але те як впершу чергу батьки відреагують на стан дитини і з яким розумінням віднесуться складає майбутню картину її розвиту. Для батьків важливо усвідомлення того що їх дитина може переживати такі ж сильні почуття як і вони. У одних дітей такі переживання можуть виникнути відразу ж після психотравмуючих обставин у інших через деякий час після того. Більшість дітей спантеличині раптовими змінами в їх повсякденному житті – це важкий час як для них так і для їх батьків. Навіть якщо діти з однієї сім’ї кожна дитина може реагувати на стресори по різному. Для батьків важливо прислухатись до того що відбувається з їх дитиною через спостерігання за процесом гри чи будь яким іньшим методом, та знайти шляхи допомогти дитині впоратись із своїми почуттями. Після перенесення психотравмуючих ситуацій діти можуть:

• стати більш активними та занепокоїними.

• боятись що катастрофа повториться.

• боятись лишатися наодинці, просити батьків спати з ними, жалітись на страшні сни.

• мати симптоми соматичних розладів: нудоту, головні болі, відсутність апетиту, температуру.

• легко засмучуватись та плакати.

• відмовлятись йти до школи, проявляти небажання йти будь куди без супроводу батьків.

• почувати провину за те що відбулося, за свою поведінку.

Деякі діти можуть ніколи не виявляти дистресу тому що не почувають себе засмученими, а іньші можуть мати виявлення дистресу після декількох днів або місяців після психотравмуючої події.

Що можуть зробити батьки щоб допомогти дітям перебуваючим в стані дистресу:

• Розмовляти із своєю дитиною відповідаючи на її питання, а також розповідати про власні почуття.

• Приймати участь в його ігровій діяльності, малюванні.

• Не забувати тркатись до дитини, обіймати її такий контакт дуже важливий для дитини особливо в такий період.

• Не жаліти часу посидіти з дитиною перед сном. Якщо потрібно можна лишити світло або нічник ввімкненим.

• Незалежно від реакцій дитини бути впевненими що для дитини цілком нормально бути засмученою та проявлати почуття стосовно того що з нею сталось.

• Якщо невдається самостійно допомогти дитині варто звернутись до дитячого психолога або терапевта.

До іньшого направлення надання психологічної допомоги відносяться засоби реабілітації. Це можуть бути засоби починаючи від спеціальних ляльок для роботи з наслідками різноманітних психологічних травм, до спеціальних нестійких качель для дітей що бояться втратити землю під ногами.

Для психолога також важливо емоційний стан не тільки дитини, а і її батьків. Дуже важливо гармонізувати сімейні відносини, корисно залучити сім’ю до спільної діяльності створити рерапевтичне середовище в якому дитини буде легше вирішити свої конфлікти. З однієї сторони допомогти батькам в виконанні своїх обов’язків, а з іншої – дитині в розумінні ситуації своїх переживань. Також нижче наведений перелік випадків при яких потрібно звернутись до спеціаліста по даній проблемі:

• функціональні соматичні розлади різних органів та систем.

• органічні соматичні розлади що не піддаються медикаментозному лікуванню. (язва шлунку, діабет та ін. )

• фізичні захворбвання ускладнені нервово-психічними розладами. (астенія, дипресія, порушення сну, занепокоєнням, поведінковими відхиленнями.)

Висновки

В першій частині даної роботи було розкрите саме поняття стресу, як в психічному так і в фізіологічному значенні, також проаналізовані методи його вивчення в психологічній науці. Надано загальне уявлення про саме поняття стресу, чому як і при яких умовах він виникає, досліджено особливості стресових станів зокрема в дитячому віці, а також проаналізовано чинники їх розвитку шляхом розглядання проблеми психічного здоров’я дітей різних вікових груп. Також ознайомились з віддаленими та негайними його наслідками. При цьому було відмічено шляхи надання психологічної допомоги при травматичних стресових ситуаціях. Було розкрито теоретичні аспекти проблеми особливостей стресу в дитячому віці, історія утворення та розвитку даного поняття, історія його заснування. Відмічені основні стадії розвитку стресу, також відмічені особливості розвитку травматичного стресу. Визначено і порівняно відмінність сучасних уявлень про стрес, від тих що існували раніше. Дізнались як реагує на стрес наш організм для того щоб зрозуміти як саме стрес впливає на здров’я дітей.

В основній частині було наведене обґрунтування методики за допомогою якої надається допомога дітям перебуваючим в критичних та стресових ситуаціях. Наведені основні принципи що діють при застосуванні психосоматичної терапії як однієї з методик надання допомоги травмованим дітям. Представлені методи терапії що найбільш доцільні для дітей кожної з вікових категорій. Далі було наведене емпіричне дослідження дітей в різних вікових категоріях після отримання певних емоційних травм для визначення їхньої поведінки та перебігу розвитку посттравматичного стресу. Проаналізовані емоційні реакції були представлені для оцінки довготривалих і віддалених нервово-психічних розладів. Після чого були наведені деякі основні методи терапії що застосовуються при роботі з дітьми різних вікових груп, для покращення їх психологічного стану та подальшого розвитку в генезі.

На заключному етапі роботи були підведені підсумки роботи з психологічно травмованими дітьми. Наведені методичні рекомендації для вчителів, психологів та батьків. Показані деякі реакції дітей на перенесені психотравмуючі ситуації, а також методи допомоги дітям в таких випадках з боку батьків.

Одже в даній курсовій була розкрита тема особливостей стресових станів у дітей різного віку, методи їх дослідження та психокорекції, з метою допомоги розпізнання та попередження при можливості таких ситуацій. Показавши актуальність даної проблеми наведені методи та рекомендації для сприяння подальшого поглиблення в вивченні проблеми травматизації дитячої особистості. Необхідність надавати батькам допомогу шляхом створення відповідного позитивного оточення в сім’ї. За допомогою бесід, консультацій та лекцій виховувати у батьків вміння створювати емоційно-теплі відношення в сім’ї для запобігання утворення психо-соматичних розладів у дітей. Також необхідно пам’ятати що дбаючи про дітей ми дбаємо про майбутне психологічно здрового суспільства.

Спсисок використаних джерел:

1. Селье Г. «Стресс без дистресса». - М. , 1979.

2. Льюис Ш. , Льюис Ш. К. «Ребёнок и стресс»

3. Ю. Г. Каминский «Стресс и вся правда о стрессе». Пущино 2003

4. Черепанова Е. М. «Психологичесский стресс: помоги себе и ребёнку. » М. , 1997

5. Исаев Д. Н. «Эмоциональный стресс» С. -Петербург 2005

6. Колодзин Б. «Как жить после психической травмы». -М, 1992.

7. Василюк Ф. «Пережить горе». // «О человеческом в человеке». - М. , 1991.

8. Эберлейн Г. «Страхи здоровых детей». - М, 1981.

9. Китаев- Смык Л. А. «Психология стресса». - М. , 1983.

10. Черепанова Е. « Когда невыносимо. . . »// «Семья и школа», - 1993

11. Киршбаум Э. И. , Еремеева А. И. Психические состояния. – Владивосток, 1990.

12. Лисицын Ю. П. Кризисные явления в здравоохранении и теориях медицины капиталистических стран. – М. , 1964.

13. Селье Г. На уровне целого организма. – М. , 1972.

14. Селье Г. Эволюция концепции стресса. – Новосибирск, 1976.

15. Стресс и психическая патология. //Сборник научных трудов. – М. , 1983.

16. Бараш Б. А. Психотерапия и психопрофилактика невротических расстройств у студентов музыкального вуза: Дисс. . . . канд. мед. наук. – Л. , 1985.

17. Изрина С. Н. Организация помощи и первичной профилактики в ситуациях кризиса (обзор зарубежной литературы). //Проблемы профилактики нервных и психических расстройств. / Под ред. В. К. Мягер. – Л. , 1976.

18. Комплексные исследования в суицидологии. //Сб. научн. трудов. – М. , 1986.

19. Неврозы и пограничные состояния. /Под ред. В. Н. Мясищева, Б. Д. Карвасарского, А. Е. Личко. – Л. , 1972.

20. Семичов С. Б. Теория кризисов и психопрофилактика. – Л. , 1987.

21. Семичов С. Б. Предболезненные психические расстройства. – Л. , 1987.

22. LifeLine и другие новые методы психологии жизненного пути. /Под ред. А. Кроника. – М. , 1993.

23. Гиляровский В. А. «Психиатрия»– М. , 1954.

24. И. Б. Заболотских, В. А. Илюхина «основы различий стрессорной устойчивости здорового и больного человека». Краснодар 1995

25. Р. П. Ефимкина «Детская психология» Новосибирск 1995.

26. Байярд Р. Т. , Байярд Д. «Ваш беспокойный подросток». - М. , 1991.

27. Жамкочьян М. « "Я плохой", или Проблема идентификации в школе». / «Знание – сила» - 1994

28. Захаров А. И. «Как предупредить отклонения в поведении ребенка». - М. , 1993.

29. « Возрастная и педагогическая психология» /Под ред. А. В. Петровского. - М. , 1979.

30. Валлон А. «Психическое развитие ребенка». - М. , 1967.