130292 (Особливості прояву емоцій дітей середнього шкільного віку як регуляторів пізнавальної поведінки на уроці фізичної культури), страница 5

Систематичне використання основних принципів позитивного і негативного підкріплення для досягнення бажаної поведінки І викорінювання небажаного має різні назви в літературі по спортивній психології: ймовірнісне керування (Siedetop, 1980), поведінкове тренування (Marti, Lumsden, 1987), модифікація поведінка (Donahuue, 1980).

Учителю фізичної культури, тренеру необхідно враховувати всі можливі види підкріплень, а також знати, як кожен, що займається, їх оцінює (інтерпретує).

Для контролю рівня збудження (тривожності) використовують прогресивне (м'язове) розслаблення, контроль дихання, реакцію релаксації (заспокоює думки, сприяє концентрації уваги і зниженню м'язової напруги), автогенне тренування (метод самогіпнозу), систематичну десенситизацію (несприйнятливість), біо-обернений зв'язок (допомагає краще усвідомити реакції автономної нервової системи і згодом контролювати їх), когнітивно-афективне тренування зняття стресу. Для підвищення рівня збудження використовують ідеомоторні акти, музику, позитивні висловлювання, частішання дихання.

Методи чи усунення зниження стану тривожності допомагають справитися з джерелами стресу в різних, у тому числі і неспортивних ситуаціях.

Кожен спортсмен повинен підібрати метод, який більше всього йому підходить. Щоб у досконалості опанувати ним, необхідно регулярно займатися, включаючи відпрацьовування методів регуляції збудження в процесі тренувальних занять.

Процес психічної підготовки спортсмена до змагань характеризується поняттями візуалізації, психічної репетиції, ідеомоторного акта, психічного тренування. Немаловажне значення в регуляції стану і поведінка шляхом формування визначених емоцій мають представлення (уявні образи). Власне кажучи представлення — це форма імітації ( чи створення відтворення досвіду в розумі), вони подібні реальному сенсорному відчуттю, що здійснюється в мозку. Завдяки представленням можна створити попередній позитивний досвід чи "намалювати" абсолютно нові дії (моделі), щоб психологічно підготуватися до виступу. При цьому намагаються задіяти якнайбільше відчуттів, а також відтворити чи створити їх емоційний тон, зв'язаний із завданням, яке намагаються виконати. Крім використання відчуттів дуже важливо навчитися прив'язувати різні емоційні чи стани настрій до досвіду, що представляється. Відтворення емоцій (тривожність, гнів, радість чи біль) на підставі представлень дозволяє контролювати ці стани [40].

Сутність дії представлень пояснюють психонейром'язова теорія програмування м'язів до дії (Carpenter, 1894), теорія символічного засвоєння чи розуміння структур руху (Sackett, 1934), гіпотеза психологічних умінь і навичок. Відповідно до різних теорій представлення діють шляхом активізації м'язів, утворення психологічного проекту чи поліпшення інших психологічних умінь і навичок. Усі три теорії мають певні підтвердження. Це дозволяє вважати, що представлення діють різними способами і сприяють як фізичному, так і психологічному програмуванню спортсмена.

Представлення — це уміння, яке можна розвинути за допомогою тренувань. Розрізняють внутрішні і зовнішні представлення. Важливо не стільки те, який тип представлення використовує людина, скільки забезпечення чітких, ясних і контрольованих образів. Представлення включають не тільки зір, але і кинестетичні, тактильні відчуття і нюх.

Представлення використовуються для підвищення концентрації уваги, розвитку впевненості, тренування спортивних навичок і умінь, тренування стратегії, зняття болю і лікування травм, контролю емоційних реакцій. Представлення можна використовувати практично в будь-який час, але найбільш доцільно їх використовувати: а) перед тренувальним заняттям і після нього; б) до і після змагання; в) у перерві між вправами під час тренувального заняття чи змагання; г) у вільний час; д) у процесі відновлення після травми.

На характер емоцій впливає впевненість. Вона підсилює позитивні емоції, підвищує концентрацію уваги, впливає на цілегадання, стратегію змагання, психічні рушійні сили, підвищує зусилля. Успішність спортивної діяльності забезпечується оптимальною впевненістю (відсутність упевненості, як втім і надмірна упевненість, негативно позначаються на результативності).

Концептуальна модель самоефективності (Albert Bandura, 1977, 1986), що поєднує поняття впевненості і експектацій, сприйняття здатності успішно виконати завдання є найбільш використовуваною теорією для вивчення впевненості в області рухової активності і спорту. Самоефективність є загальним когнітивним механізмом, що обумовлює мотивацію, поведінку й емоції. Прогнозувати чи визначити самоефективність можна на підставі чотирьох основних джерел інформації: 1) спортивних досягнень; 2) непрямого досвіду (моделювання); 3) вербальних переконань; 4) емоційного збудження [40].Упевненість містить у собі наші думки, відчуття, мотивацію, емоції і дії. Оскільки ці фактори тісно взаємозалежні, дуже важливо, щоб упевненість була присутня їм. Рівні впевненості можуть коливатися, однак потрібно завжди вірити в себе і свої можливості.

Позитивні емоції можуть бути забезпечені тільки адекватним рівнем потужності функціональної системи, відповідальної за адаптацію. З іншого боку, моделювання позитивного емоційного стану може зробити неоціненну послугу в уторуванні шляху до успіху, виконуючи роль орієнтира.

Позитивні емоції можуть бути забезпечені тільки адекватним рівнем потужності функціональної системи, відповідальної за адаптацію. З іншого боку, моделювання позитивного емоційного стану може зробити неоціненну послугу в уторуванні шляху до успіху, виконуючи роль орієнтира (маяка).

Настрій, як правило, визначають як стан емоційного збудження різної (непостійної) спрямованості і тривалості. Фізичні навантаження аеробної спрямованості, такі як біг, плавання Й аеробні танці, зв'язані з більш позитивними змінами настрою, ніж навантаження анаеробного характеру. Фізичні навантаження невеликої інтенсивності (наприклад, ходьба, оздоровчий біг підтюпцем) пов'язані з більш позитивними змінами настрою, ніж навантаження високої інтенсивності.

Відповідно до гіпотези ендорфінів, фізичне навантаження сприяє виділенню ендорфинів, що можуть викликати почуття ейфорії. Почуття ейфорії являє собою, як правило, стан, у якому зненацька виникає відчуття підвищеного задоволення, сприйняття природи і розширення границь часу і простору.

Позитивне звикання до фізичних навантажень означає позитивний вплив на людину (як із психологічної, так і з фізіологічної точок зору) регулярних фізичних занять. Негативне звикання до фізичних навантажень характеризується залежністю від фізичного навантаження. Звикання може привести до ряду проблем на роботі, вдома, у спілкуванні з іншими людьми. Неможливість виконувати фізичні навантаження може викликати значну депресію.

Роль фізичних навантажень у підвищенні психічного здоров'я" усе більше зростає. Вони, як правило, позитивно впливають на ряд факторів, наприклад: сприяють підвищенню самооцінки, впевненості в собі, а також поліпшують розумові процеси, формують позитивний емоційний стан. Незважаючи на те, що причинно-наслідковий взаємозв'язок виявити не удалося, проте регулярні фізичні заняття зв'язані зі зниженням стану тривоги і депресії, формуванням позитивних емоцій. Фізичні навантаження достатньої тривалості й інтенсивності дають позитивні психологічні ефекти, що виявляються в психічному благополуччі. Оскільки фізичні навантаження взаємозалежні з позитивними психічними змінами, їх широко використовують як доповнення до традиційних методів терапевтичного впливу. Фізичні навантаження можуть бути засобом профілактики захворювань, обумовлених стресовими ситуаціями, особливо в людей з високою психологічною витривалістю.

Високоінтенсивні фізичні навантаження невеликої тривалості підвищують розумову діяльність і емоційний фон, на відміну від інтенсивних навантажень великої тривалості, що роблять негативний вплив, якщо тільки спортсмен не відрізняється дуже високим рівнем фізичної підготовленості. Оздоровчий біг може бути ефективним доповненням до традиційних методів психотерапії, що забезпечує підвищення функції серцево-судинної і дихальної систем, контроль за масою тіла, формування позитивних емоцій і життєвого підкреслювати позитивний вплив фізичних навантажень на фізіологічний і психологічний статус людини (як Індивіда і як особистості), а також забезпечувати відповідні умови, що стимулюють людей, що ведуть малорухомий спосіб життя, до занять фізичною культурою.

ВИСНОВКИ

1. Цілеспрямована поведінка людини завжди мотивована і носить адаптивний характер.

2. У регуляції цілеспрямованої поведінки людини емоції грають цілком визначену і дуже важливу роль як один з ведучих механізмів (поряд з мотивацією).

3. Принципами відношення до емоцій як ведучому механізму регуляції цілеспрямованої поведінки людини на нашу думку, очевидно, є: 1) пізнаванності; 2) відношення; 3) імовірность; 4)системность; 5)цілісность; 6) індукція; 7) зворотній зв'язк; 8) видово спільність; 9)індивідуальності; 10) навчаємість; 11) керованость; 12) цінність; 13) гуманность.

1. Фізіологічним субстратом емоцій по існуючих уявах є лімбічна система, гіпоталамус, деякі ядра таламуса, середнього мозку, ретикулярна формація і кора великих півкуль (поясна звивина, гіппокамп й Ін.).

2. Багатофакторність і полімодальність емоцій значно ускладнюють вивчення їхніх особливостей у дітей шкільного віку.

3. Багатофакторність і полімодальність емоцій значно ускладнюють вивчення їхніх особливостей у різних категорій населення.

4. Характерні особливості емоцій дітей середнього шкільного віку: 1) висока емоційна збудливість аж до запальності; 2) стійкість емоційних переживань; 3) суперечливість почуття; 4) переживання що до зовнішньої самооцінки; 5)емоційна єдність з групою, вчителем; 6)залежність від впливу товаришування різної полярності; 7) з`являється почуття власної гідності і самоповаги.

5. Педфак тори уроку фізкультури полярної емоційної спрямованості: позитивні: цікавість, розуміння, захоплення, радість, турбота, співчуття; негативні: нерозуміння, байдужість, невміння, сором`язливість, страх.

8. Вивчення ролі емоцій у регуляції цілеспрямованої поведінки має значення як для теоретичного осмислення (пізнання), так і для практичного застосування отриманих знань (керування поведінкою). Цим визначається відношення до емоцій як до об'єкта і засобу регуляції і керування.

Список використаних джерел

1. Амосов М.М. Роздуми про здоров'я: Пер. з рос. — К.: Здоров'я, 1990. — 168 с.

2. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональной системы. — М.: Наука, 1980. — 196 с.

3. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. — М.: Медицина, 1975. — 446 с.

4. Бабский Е.Б. и др. Физиология человека. —М.: Медицина, 1966. — 656 с.

5. Бехтерева Н.П. Нейрофизиологические аспекты психической деятельности человека. — Л.: Медицина, 1974.— 151 с.

6. Биологическая кибернетика: Учеб. пос. для вузов /Под ред. А.Б. Когана. М.: Высш. шк., 1977. — 408 с.

7. Бойко Е.И. Мозг и психика. (Физиология, психология, кибернетика). — М.: Просвещение, 1969. — 191 с.

8. Браславец М.Е., Гуревич Т.Ф. Кибернетика. — К.:Вищашк., 1977. —325с.

9. Вилли К., Детье В. Биология. — М.: Мир, 1975, — 822 с. 10.Виноградова О.С. Гиппокамп и память. — М.: Наука, 1975. — 333 с. 11.Громова Е.А. Эмоциональная память и ее механизмы. — М.: Медицина, 1980.—179 с.

12. Дмитриев А.С. Физиология высшей нервной деятельности. — М.: Высш. шк., 1974. —154 с.

13. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ. пед. вузов. М.:Высш. шк., 1985. —384 с.

14. Ильин Е.П. Психофизиология физического воспитания: (Факторы, влияющие на эффективность спортивной деятельности). Учеб. пос. для студ. пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1983. — 223 с.

15. Коган А.Б. Основы физиологии высшей нервной деятельности: Учеб. для биол. спец. вузов. —М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.

16. Козин А.П. Психогигиена спортивной жизни. — К.: Здоров'я, 1985. -128с.

17. Котляр Б.И Пластичность нервной системы: Учеб пособие. — М.: Изд-во МГУ, 1986. —240 с.

18. Краткий психологический словарь /Сост. Л.А. Карпенко. Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1985. — 431 с.

19. Крутецкий В.А. Психология: Уч. для уч. пед. училищ. — М.: Просвещение, 1980. — 352 с.

20. Кучеров І.С. Фізіологія людини і тварин: Навч. пос. — К.: Вища.шк. 1991. 327 с.

21. Кучеров І.С, Шабатура М.Н., Давиденко І.Фізіологія людини. — К.: Вища шк. — 1981. — 408 с

22. Кэндел Э. Клеточные основы поведения. — М.: Мир, 1980. — 598 с.

23. Милнер П. Физиологическая психология. — М.: Мир, 1973. — 643 с.

24. Нормальная физиология /Под ред. А.В. Коробкова. - М.: Высш. шк., 1980.— 560 с.

25. Общая физиология нервной системы: Руководство по физиологии /Под ред. Л.В. Крушинского. — Л.: Наука, 1979. — 716 с.

26. Павлов И. П. Полн. собр. соч., изд. 2-е, т. Ш, кн. 2. М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1951. —С. 27.

27. Патологическая физиология /Под ред. Н.Н. Зайко. — К.: Вища шк., 1985. 575 с.

28. Платонов В.Н. Адаптация в спорте. — К.: Здоров'я, 1988. — 216 с.