129891 (Мистецтво, як вагомий засіб впливу на формування особистості підлітка), страница 2

Існує другий підхід до вивчення природи катарсису, який розглядає мистецтво, як процес розширення творчої особистості шляхом звільнення потенційної енергії душі, закладеної в її універсальній індивідуальності та перетворення її в образи творчої фантазії (Гюго, Вейлінгер, Ліне, Фереро). Такий дуалізм в розкритті питання про природу естетичного катарсису пояснюється двояким підходом до проблематики геніальності як багатогранного синтезу творчої енергії. О. Вайнінгер бачить, на відміну Шопенгаура, в геніальності “живий мікрокосмос”, що наділений універсальною перцепцією та втілення самого найцікавішого, живого, усвідомленого, неперервного, цілісного “Я”, як синтезу всіх потенційних енергій, закладених багатогранністю неповторності генія [7;51]. Погляд Вейнінгера на природу генія поділяв Скрябін: “Геній поміщає всі переливи відчуттів окремих людей і тому він містить в собі свідомість всіх сучасних людей” [7;53].

Гюго характеризує універсальність генія, як здатність бути “багатоликим”, поєднувати в собі декілька індивідуальностей, типів, концентрувати їх в своїй індивідуальності. Як живий мікрокосмос і універсальна особистість, геній приховує в собі в творчому стані ряд різноманітних нахилів, потягів включаючи і потяг до злочинності. В цьому розумінні геній – прихований, не виявлений злочинець, оскільки йому притаманний прихований потяг до протиправної дії, злочину. В цьому розумінні художнє перевтілення, перенесення внутрішніх переживань на об’єкт творчої діяльності служить для генія-творця захисним чинником для відводу закладених потенційних аномальних потягів, які б без цього перейшли б в дію. Даючи вихід аномальним схильностям творчої людини в створенні певних образів у фантазії, творчий процес як катарсис стає певним чином сублімацією – заміщенням, перевтіленням агресивної енергії в творчу. Наділяючи героїв своїх творів негативними якостями, потягами та пристрастями до протиправних дій, чи вчинками, що суперечить нормам та цінностям суспільства людина проектує на них закладені в ній самі латентні стани схильності до цих аномальних форм поведінки. Емоційне перевтілення супроводжується відчуттям художника психологічного стану героїв його творчості та викликає в його душі співпереживання їх емоцій, але художник перевтілюючись в героїв своїх творів, створюючи їхній внутрішній світ не повинен бути таким самим як він, а лише “однотипним” зі своїм героєм, відноситись до одного із ним психологічному типу.

Таким чином, основною базою естетичної реакції є мистецькі афекти, які переживаються людиною зі всією силою, але знаходять в собі розряд в тій діяльності фантазії, яка потребує від особистості постійне сприйняття мистецтва. Завдяки цьому центральному розряду надзвичайно затримується і подавляється зовнішня моторна реакція афекту, і людині починає здаватися, що вона переживає тільки фантомні відчуття. На цій єдності почуття і фантазії і засноване будь-яке мистецтво. Його особливістю виступає те, що воно, викликає в людини протилежно направлені афекти, затримує тільки завдяки початку антитези моторне вираження емоцій і, зіштовхуючи протилежні імпульси, зміщуючи афекти змісту, афекти форми.

При цьому перетворені афекти, в їхньому самозгоранні, у вибуховій реакції, яка призводить до розряду тих емоцій, які були викликані, і полягає катарсис мистецтва (естетичної реакції).

1.3 Спілкування з мистецтвом як засіб соціалізації підростаючого покоління

Духовна культура за своєю будовою об’єднує всі сфери життя людини: діяльність, потреби, взаємовідносини. Її компонентами стають розумова, художня, естетична, екологічна, правова і політична культура формування людських відносин. Показником рівня розвитку і досконалості людських стосунків вважають духовність як інтегративну якість особистості. Вона виявляється у потребі жити, творити відповідно до ідеалів істини, добра і краси. Тут знаходять своє відображення і почуття людини, і рівень морально-естетичної і громадської позиції, здатність до співчуття, співпереживання, милосердя.

Культурне середовище, збагачене животворною атмосферою загальнолюдського соціально-культурного досвіду, здатне сприяти вихованню в людини прагнення до самореалізації, формувати почуття соціальної відповідальності, навички критичного мислення. У такому середовищі формується повага до загальнолюдських матеріальних та духовних цінностей, уміння поважати особистість, здатну адекватно сприймати і творчо збагачувати навколишній світ.

Різноманітність почуттів і суджень людини породжуються в її свідомості завдяки розширенню спілкування з іншими людьми, різними культурами, поглядами, далекими і близькими історичними епохами. Формування молоді в середовищі “культурного напруження” виробляє здатність до самовизначення, формування активної життєвої позиції, здатності до пошуку нових знань, терпимості до чужої думки і поглядів [17;176]. Людина, яка має широкі соціально-культурні контакти, як правило, задоволена життям, спокійно та доброзичливо ставитися до представників інших культур і релігій, психології та ідеології. Відповідне соціально-культурне середовище дає можливість створити сприятливі умови для розвитку творчої природи молодої людини, скерувати їх на забезпечення психологічної безпеки та свободи, підтримку творчих пошуків дитини і захисту її свідомості від негативного впливу, розкріпачення внутрішніх сил і заохочення успіхів.

Значення мистецтва як фактора соціалізації особистості полягає в морально-естетичному характері його впливу: емоційний зміст твору стає стимулом для формування та вияву почуттів, емоційним фоном життя та діяльності людини. Спілкування з мистецтвом активізує емоції, думки, світосприймання людини, викликає асоціації, які мали місце в її особистому житті, почуття та переживання.

Основу спілкування з мистецтвом становлять важливі психологічні механізми процесу сприймання. Вони пов’язані з діалектичним характером взаємодії індивідуально-емоційного розвитку особистості, рівнем її інтелектуального та культурного розвитку, художньо-естетичного та життєвого досвіду, з одного боку, та діалектичністю взаємодії форми та змісту твору, пізнавальних і творчих елементів мистецтва під час його сприйняття – з іншого. Емоції та почуття, що виникають при спілкуванні з мистецтвом, формуються на межі свідомого та інтуїтивно-підсвідомого, але проблема до цього часу залишається ще недостатньо вивченою [17;179].

Соціалізація особистості засобами мистецтва відбувається в актах “співтворчості” та “співпереживання”. “Співтворчість” у процесі спілкування з мистецтвом – це така активізація емоційної та інтелектуальної сфер свідомості людини, коли в процесі сприйняття актуалізується весь її емоційний та інтелектуальний досвід, уява, здатність до співпереживання [17;184].

Здатність до співпереживання – це здатність по-своєму повторити той шлях, який пройшов художник. Вона залежить від двох обставин:

• Якість та досконалість твору мистецтва. Якщо зміст твору відірваний від життя та його проблем, від життєвого досвіду читача (глядача) – він не викликає відгуку, а почуття та думки його автора не можуть бути сприйняті іншими людьми. Не викликає душевного відгуку і твір, який тільки логічними засобами вирішує художні завдання. Істинний витвір мистецтва є за формою реалістичним. У ньому, як правило, додержуються законів відображення та втілення емоційно-чуттєвої стихії життя.

• Ступінь підготовленості слухача. Оскільки форма в мистецтві завжди умовна, її сприйняття є наслідком виховання. Виховується також здатність засвоювати життєвий досвід, що міститься в творі мистецтва і закодований в його специфічних формах [23;476].

Вплив мистецтва на формування особистості як фактора її соціалізації залежить від вікових особливостей, психічного стану, провідного типу художньо-естетичної діяльності людини. Молодший шкільний вік визначається у психолого-педагогічній літературі як вік, коли активно набувається емпіричний досвід та емоційно-чуттєве ставлення до навколишньої дійсності. У цей період духовний світ дитини формується завдяки активізації її емоцій та почуттів.

Важливою психолого-педагогічною характеристикою дітей середнього шкільного віку є яскравий вияв предметно-образної інтерпретації, яка починає переважати над емоційністю сприйняття. Процеси соціалізації відбуваються за рахунок інтенсивного морального формування особистості.

Процеси соціалізації за допомогою мистецтва цікаво відбуваються у дітей підліткового віку. Увага підлітків починає зосереджуватися на внутрішньому житті людини, вони прагнуть усвідомити свої стосунки з колективом однолітків. Активізуються процеси самопізнання, самовизначення, визначення особистих етико-естетичних поглядів і суджень, оцінок, засвоєння соціально прийнятих норм поведінки.

У своїх соціальних відносинах підлітки стають активнішими, а їхня діяльність в усіх сферах – все більш усвідомленою. Їм притаманні глибина переживань, виявлення індивідуальних смаків, уподобань. Вплив мистецтва на соціалізацію особистості дитини в цей період здійснюється через формування духовних потреб. Освітньо-розвивальна та ціннісно-виховна функції мистецтва набувають у свідомості дитини інтегративного значення, цілісність пізнання дає змогу подолати суперечності вікових особливостей, висвітлити та відбити чуттєвий світ у його діяльнісному аспекті.

Період активної соціалізації найбільш очевидно виявляється в старшому шкільному віці. Формуються індивідуально-особистісні потреби, форма поведінки стає засобом самовираження, самоствердження. Зростає значення мистецтва, воно все більш впливає на активізацію та соціалізацію особистості на якісно новому понятійному і чуттєвому рівнях; динамічно формується певний соціальний тип особистості. Зростає інтерес до музичного мистецтва. Бурхливий розвиток звуко- та відеотехніки сприяє поширенню впливу масової культури, переважно низького ґатунку, як за змістом, так і за професійним оформленням [23;489].

Популярність масового мистецтва в молодіжному середовищі пояснюється прагненням підростаючого покоління ствердити своє особисте “Я” на противагу старшим поколінням, їхнім смакам, інтересам, потребам, цінностям, які молодь вважає застарілими. Спілкування з предметами та результатами діяльності”масової культури” не потребує глибокої теоретичної підготовленості, розвинутості смаків, потреб та ідеалів, тому спілкування з нею доступне широкому колу людей.

Прагнення до самостійності, до усвідомлення себе в системі суспільних відносин, соціальна активність та почуття відповідальності загострюють бажання молодих людей самоутвердитися, зайняти певне соціально значуще місце серед ровесників. Оскільки музика є одним з найдоступніших видів мистецтва, найбільш поширеним проведення дозвілля молоді, то захоплення рок-музикою і “важким металом” стає престижним серед молоді, особливо шкільного віку. Це захоплення стає своєрідною візитною карткою, перепусткою до певної категорії ровесників.

Розділ 2. Мистецтво як важливий засіб в соціально-педагогічній роботі

2.1 Використання різних видів мистецтва в діяльності соціального педагога

Діяльність соціального педагога передбачає широкий спектр соціальних послуг, які надаються клієнтам для їхнього інформування, консультування, обслуговування, стимулювання тощо. Надаючи певну послугу, соціальний педагог може одночасно виконувати одну або декілька ролей: учитель соціальних умінь, консультант, менеджер, захисник прав клієнта, лідер команди, експерт, дослідник, анімато, режисер. Професійні ролі, які виконує соціальний педагог демонструють його уміння бути гнучким, мобільним, будувати певні сценарії професійних ситуацій, артистичним, креативним.

Власне, соціальний педагог, як режисер, постановник соціальних дійств, в своїй діяльності використовує різні види мистецтва, що дозволяє йому проявити творчість, оригінальність, організаторські здібності. Організовуючи соціальне дійство, він застосовує різноманітні методи: організаційні, педагогічні, психологічні, методи стимулювання та інші.

Організовуючи соціальне дійство, соціальний педагог включає в нього ряд компонентів, що здійснюють педагогічний і психологічний вплив на глядача та учасників соціального дійства. Тут соціальний педагог використовує педагогічний метод формування свідомості, який спрямований на формування певних оцінок, суджень, цінностей, світогляду особистості [21;275]. Споглядаючи певне дійство підліток бачить приклад поведінки, оцінку дій, вчинків, що схвалюються чи, навпаки, вважають аморальними і засуджуються в даному суспільстві, він переносить у власний світ та на цій основі в його свідомості формується уявлення про те, як люди оцінюють цю поведінку, що певним чином здійснює вплив на свідомість учня.

Ще один метод, який активно використовується в організації соціального дійства – метод стимулювання діяльності. Він спрямований на спонукання особистості людини до розвитку , особистісного зростання, зміні поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалені способи і види діяльності. До цього методу відносять: гру, змагання, заохочення, схвалення [23;189].

При організації соціального дійства соціальний педагог застосовує також психокорекційні методи – арттерапія, казкотерапія, музикотерапія, кольоротерапія, психогімнастика, бібліотерапія, ігротерапія, драмотерапія та інші [25;20].